На уявній золотій полиці в моїй власній бібліотеці ще небагато книжок. Одні прийшли з дитинства – це казки. Інші додаються рік за роком. Іноді я знімаю одну з книжок: мій досвід ширшає, вона вже не відповідає йому. Що залишиться на цій полиці через десять, двадцять років? В одному авторі можна бути певним. Це Станіслав Лем.

Польський письменник починав у жанрі реалістичної прози. Талант його висвітився одразу ж, що привело до відомих наслідків: догматична прорадянська критика книжку поховала. Лем почав шукати літературну нішу, оселившись в якій, можна було розмовляти вільніше. Нею стала фантастика. Успіх прийшов одразу, з першого фантастичного роману «Астронавти» . Щороку почали виходити нові книги – зараз вони вже увійшли у золотий фонд світової фантастики. Переважно то були твори класичного жанру – про космічні подорожі, роботів, далекі планети.

З часом могутній розум Лема ламає рамки жанру. Його книжки дедалі більше перетворюються на філософську белетризовану есеїстику, сповнену глибоких роздумів про майбутнє людство, про шляхи науки і технології. Одною з таких книжок є «Голос з неба» .

Переклад назви не дуже точний. Лем назвав її англійською «Master's voice» , що означає і голос провидіння, і глас Божий, і директивні вказівки. Мова йде про послання, яке надходить з далеких зірок і яке випадково відкривають на Землі. Роман написано у формі спогадів математика Хогарта, що приймав участь у розшифруванні «зоряного листа» . Надії вчених не виправдовуються, розкрити зміст листа не вдається, хоча в процесі досліджень синтезують речовину з дивними властивостями, пропонують багато оригінальних гіпотез з космології тощо.

Герой приходить до висновку, що адресат – не Земля, і тому вони ніколи не розшифрують листа. От і весь сюжет. Але по дорозі, яку читач пройде разом з Хогартом, він багато чого взнає про нашу цивілізацію, про психологію вчених, про створення Космосу. І засвоїть думку Лема: цивілізація, що знаходиться на вищих щаблях розвитку, по визначенню – гуманна. Невідомі відправники «листа» потурбувалися про те, щоб зміст його не можна було використати у руйнівних цілях, а також надали носію інформації – нейтральному випромінюванню – дивовижної властивості: воно підсилює життєздатність складних білкових молекул – цеглинок, з яких складається жива матерія. Мільйони років ллється нейтринний струмінь, підтримуючи життя на самій зорі його народження. Велична картина.

Станіслав Лем, хоча й пише про інопланетні цивілізації, в їхнє існування не вірить. Він веселий скептик, заклопотаний земними справами. То нічого, що в його книгах вони часто вирішуються у позапланетному просторі.