Дитячі та юнацькі роки Романа Шухевича

Тип матеріалу: 

Ірина Бернацька,
студентка історичного факультету
Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка

Цього року минає 110 літ від дня народження уродженця Львівщини, бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН у 1930 році, активного учасника створення і діяльності Генерального штабу Національної оборони Карпатської України в 1938 році, Голови бюро ОУН і головного командира Української Повстанської Армії (УПА) з 1943 року, Секретаря Військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Головного Командира УПА з липня 1944 року до 5 березня 1950 року – дня героїчної загибелі в підпільній хаті у с. Білогорща біля Львова під час бою з членами УМДБ – однією з найвидатніших постатей національно-визвольних змагань 30-50-х років XX ст.,справжнього символа самовідданої, нескореної, жертовної боротьби за Українську Соборну Державу – Романа Шухевича, легендарного Головного командира УПА генерала-хорунжого Тараса Чупринки.

Незважаючи на те, що впродовж останніх десятиліть постаті Романа Шухевича присвячено сотні статей, десятки збірників і монографій, численні спогади, його ідеї, його справи залишаються маловідомими українському загалу. Однією з причин цього є те, що величезний пласт документів та матеріалів, які містять факти з життя видатного діяча українського визвольного руху, є недоступними. Абсолютна більшість цих матеріалів знаходиться у спецфондах і сховищах різних архівів як таємні документи, що, по суті, є продовженням радянської політики, яка була спрямована на забуття нашого минулого. Невід’ємною частиною перетворень, що відбуваються останнім часом в українському суспільстві, є цілісне вивчення та переосмислення минулого. Саме тому ми повинні знати якнайбільше правди про таких визначних особистостей як Роман Шухевич. Сьогодні він символ незламності України, але, на превеликий жаль, ми й досі не знаємо, де спочиває прах безсмертного генерала. В українській історіографії досі ніхто, крім Петра Мірчука [1], детально не висвітлював його життя і діяльність.

Стаття написана на основі інформації з організаційних видань товариства, спогадів сучасників та дослідників біографії Р. Шухевича: Степана Шаха, Богдана Кравціва, Лева Ярошевського, Богдана Підгайного, Василя Куки, Петра Мірчука, Олександра Матл.

Мета цієї статті — висвітлити маловідомі факти із дитячих та юнацьких років Р. Шухевича, простежити формування його як харизматичного лідера та провідного діяча українського визвольного руху. Хронологічно робота охоплює період 1907-1920-х рр.

Народився Роман Шухевич (при хрещенні отримав друге ім’я Тарас), син Йосипа Зиновія та Євгенії Стоцької, 30 червня 1907 р. у м. Львові, на вул. Собіщизни № 7 (сучасна Довбуша № 2)3 . Він успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтеліґенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення. Шухевичі належали до тих галицьких священицьких родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурногромадських та військових діячів, що формували модер- ну українську націю та боролися за її державність. У містечку Краківці на Львівщині минуло дитинство Романа Шу хевича. Український письменник та діяч націоналістичного руху Богдан Кравців згадував: “Ті, що пам’ятають його дитячі роки, розповідають про дитину з ясно-русявим кучерявим волоссям, великими блідо-голубими допитливими очима. Мовчазний, перебував часто в товаристві старших, уважно прислуховувався розмовам і завжди тривожив усіх своїм несподіваним: чому? Любив відвідувати театральні (аматорські) вистави і зчаста втручався в діялоги на сцені. П’яти-шестирічним хлопцем годинами пересиджував на стовпі водяної запори над ставом, приглядаючись бурхливій масі води, що переливалася з шумом униз. На всі заклики знайомих вертатися додому відповідав рішучим: “Не піду!” ” [2] У 1914 р. його родина переїхала до Камінки Струмілової (тепер м. Кам’янка Бузька). Тут він закінчив початкову школу. В домі Шухевичів часто зустрічалися військові старшини УГА та українські політичні діячі і обговорювали військову й політичну ситуацію. І мало хто з них помічав, що дуже уважним їхнім слухачем є й молоденький студент, син господаря дому, Роман Шухевич. Про одну таку цікаву присутність Романа оповідає в своїх споминах д-р Степан Шах: “У невеликім трикімнатнім помешканні панства Шухевичів зібрався дібраний гурток камінецьких громадян з місцевим парохом о. шамбеляном Гнатом Цегельським та з сот. Б. Гнатевичем на чолі[…]. Оповідав я про наше військове життя, про наше становище на фронті, про наші “наскоки”, про успіх у Волі Добростансь-кій, і всі тішилися тими вістями […] Лиш один слухач сидів увесь час мовчали-во, вдивлявся в мене безустанно, проковтував, здавалось, кожне слово, його вушка почервоніли, а очі жевріли. Цим уважним слухачем був син панства Шухевичів Ромко, учень II. кл. Академічної гімназії у Львові, 12-літній ясноволосий, худощавий, з кучерявою фризурою юнак. Він сидів непорушно при столі, біля о. сотрудника Казанівського. Вкінці відважився і він поставити до мене речеве запитання: – “А чому не переломите на якімсь відтинку залізничного шляху і не відітнете Городка від Львова? ” Признаюся, що я не вмів дати йому на це відповідь […]. А коли ми по вечері і по вичерпуючих розмовах встали, щоб попрощатись, то Ромко Шухевич стояв з моїм шоломом у руках і оглядав його з цікавістю. Я[…]– підійшов з усмішкою до нього і наклав Ромкові шолом на голову, а всі приявні ствердили, що “Ромко може вже бути українським стрільцем”. Я мовчки стиснув йому по-дружньому руку, сотник Гнатевич по-клепав його рукою неначе середньовічним лицарським мечем по рамені, а старенький о. шамбелян Гн. Цегельський зацитував при цій “лицарській церемонії” слова із староукраїнського лицарського епосу з XII віку, із “Слова о полку Ігоревім” про лицарсько-хороброго князя “Яр-Тура” Всеволода” [3].

Ще у початковій школі Роман Шухевич зацікавився військовою організацією та бойовою тактикою грецьких оборонців демократичної свободи і державної незалежної Греції Мільтіядів, Темістоклів, Аристидів, Епамінондів. “При перекладі опису переможної боротьби атенців з перською перевагою спитав він: “Як мог ли 10.000 атенців і 1000 їх союзників – плятейських добровольців – відважитися боротися з 200.000 персів, що мали й кавалерійські відділи до атаки? […] Як міг Мільтіяд повзяти такий плян навіть проти думки інших стратегів, коли він не був генералом з фаху?” На це відповів я йому словами римського письменника Квінта Куртія Руфа, біографа македонського короля Олександра “Historiae Alexandri Magni regis Macedonum”, що геніяльний “полководець родиться вже таким, а не щойно через науку стає ним”. І подав я йому деякі очевидні приклади зі всесвітньої історії, як Олександра Великого, Ганнібалля, Юлія Цезаря, Наполеона Бонапарте та козацького гетьмана Богдана Хмельницького. ”,-згадує  д-р С. Шух [4].

Після закінчення початкової школи навчання хлопець продовжив у Львові в філії Академічної гімназії. У цей період (1917 – 1925 рр.) молодий Шухевич мешкав під опікою бабці Герміни на вул. Собіщизни, № 7 (сучасна Довбуша № 2). Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав дід Романа Володимир, у будинку панував дух патріотизму. Родинні військово патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець – Командант УВО, який у 1921 – 1922 рр. деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Провідника [5]. У гімназії Роман був прикладом для дітей . Його однокласник Лев Ярошевський писав: “Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем […] Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів […] Він усім радо помагав, а робив це в такій субтильній формі, щоб не показувати своєї вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосібленим до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові […]. До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції […].Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно. Роман відзначався великим тактом та високою особистою культурою. Вже в 6-й клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії” [6]. Риси характеру Романа, що їх відзначив автор спогадів, залишалися в нього до кінця життя. Про це свідчать усі, кому довелося познайомитися з Р. Шухевичем у різний час та за різних обставин. Про мужність та геройські риси Романа свідчить ситуація однієї зими: “Лід проломився!.. Рятунку!.. Дитина впала у воду… Потопає!.. Боже, що робити? Давайте драбини, давайте шнур!…” Мов блискавка, якийсь юнак стрибає у льодову воду. Кілька хвилин метушні під водою – і на поверхню виринають обоє – молодий герой і дитина. Одне людське життя врятоване, “а Роман ще довго мусив лежати: дістав запалення легень. А коли вже можна було його відвідувати, прийшли ми, його приятелі, до нього. Кожний розповідав інакше про цей випадок, кожний інакше бачив, інакше передавав, а Роман мовчав. Коли ж усі виговорилися, питає спокійним голосом: “Скажіть мені краще, чи хлопець здоровий, чи його врятували? ” ” .Важкою піврічною хворобою заплатив 15-річний Роман за свій одчайдушний порив. Лише весною повернувся до гімназії [7].

В гімназії Р. Шухевичу вдалося ближче познайомитися з пластовою організацією. Діяльність Пласту так припала до душі Романові, що він вирішив стати пластуном. 12 листопада 1920 р. після відповідної заяви його прийняли до 1-го пластового полку імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Р. Шухевич став членом 2-го гуртка “Крук”. Був тоді Роман Шухевич уже ревним і чинним пластуном і належав, як учень філії Академічної гімназії, що приміщувалася в “Народнім Домі” при вул. Театинській, ч. 22 [Сучасна вул. Кривоноса М.], до пластового полку ім. князя Льва. Брав Р. Шухевич, між іншим, брав чинну участь в організації першого українського пластового “джемборі”, що відбувся старанням професора головного заведення Академічної гімназії д-ра Олександра Тисовського 1922 року в місті СС Василіянок при вул. Потоцького, ч. 95 [Сучасна вул. Ген. Чупринки]. До “пластової” четвірки Р. Шухевича належали його друзі – Євген Жарський (нині д-р філософії і професор в Америці), Богдан Кравців (нині редактор щоденника “Свобода” в Америці) та Іван Гриньох (нині д-р теології і протоієрей, парох при кафедральному храмі св. Андрея у Мюнхені). У цей час він активно займався кількома видами спорту. Як футболіст гімназійного спортивного клубу “Русалка” і як один з тих, що ввійшли у ряди Українського студентського спортивного клубу, Роман Шухевич був не тільки організатором, але також і учасником змагань. У лавах пластового куреня “Чорноморців” він бере участь у дружинних маршах карпатськими шляхами, а здобутий тут досвід дуже пригодиться колись “Турові”. Він грає в кошиківку і відбиванку. У кошиківці він один з найкращих тодішніх спортсменів. Це зміцнює його, відпрацьовує правильне дихання і дає витривалість. Спортсмен Шухевич набуває прикмет, що їх потребуватиме “Лозовський”. На Четвертих Запорізьких Ігрищах у Львові в 1923 р. незважаючи на досвідчених учасників (таких, як Роман Купчинський, що виграє стусан кулею, але зрікається нагороди в користь молодшого суперника) виступає нове юнацьке покоління Романа Шухевича. У змаганнях естафети 4 x 100 метрів біжать юні бігуни і в складі: Підгайного, Магаляса, Ґрека і Шухевича. Після завзятої боротьби вони займають друге місце по Україні. У тих самих змаганнях шістнадцятирічний Шухевич біжить уперше в історії українського спорту 400 метрів з бар’єрами, установлюючи перший рекорд з цього виду. У плаванні новий рекорд і перше місце на 100 метрів вільним стилем також займає Роман Шухевич. “Що то сотня метрів! Я маю іншу мету. Ось побачите, перепливу Канал Ля Манш! Тоді славу здобуду” [8]. Як реакція на дружню іронію стає заклад: до 40 року життя Роман має переплисти Ля Манш. Але, нажаль, ця мрія Шухевича не була здійнена. Не зважаючи на всі свої великі досягнення і, як на тодішні часи, незвичайні можливості активного спортсмена,Роман Шухевич ніколи не забував про те, що “спорт для спорту”, змагання для видовища, успіхи для самих лише успіхів – це розкіш, на яку не може собі дозволити ніякий народ, а зокрема український [10].

Окрім спорту, юнак займався й іншою діяльністю. “ Любив грати на фортепіано пісню “Ой ти, дівчино зарученая, чом ходиш засмученая?” Це була його улюблена пісня” [9]. . Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен. Чудово Роман грав на скрипці, оволодів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, літав на безмоторних літаках (планерах). Учасник націоналістичного підпілля Олександр Матла вказує, що Р. Шухевич був унікальною особистістю і це значною мірою вплинуло на розвиток націоналістичного підпілля: “Факт, що Роман Шухевич був пластуном, добрим спортсменом, любителем музики, а рівночасно вірним членом УВО і ОУН свідчить про його всебічний талант. Тому не можна застосовувати цей приклад до всіх колишніх пластунів і спортсменів із такими висновками, як щодо Шухевича. Не кожен добрий пластун, спортсмен і музикант був рівночасно добрим членом підпільно-революційної організації, якщо він взагалі брав участь у підпільній діяльності” [11].

1923 р. 16-літній Р. Шухевич вступив у лави націоналістичного підпілля УВО, отримавши псевдо “Дзвін”. До організації його залучив близький співробітник Євгена Коновальця Петро Сайкевич — “Бєлюнь” (1898—1985). Членами “трійки” УВО в гімназії, до якої належав “Дзвін”, були його пластовий побратим Б. Підгайний і шкільний товариш Євген Бирчак. Зв’язковим “трійки” був П. Сайкевич, який у той час працював у бойовому відділі УВО. Він прийняв у юнаків присягу на подвір’ї собору св. Юра. Про цю важливу мить у своєму житті Б. Підгайний згодом писав: “Як нині пам’ятаю, коли Петро викликав нас із вечерниць і повів до святого Юра. Там, перед замковою брамою Святого храму, клячали ми обидва. Роман і я, повторяючи за Петром присягу УВО, присягу, яка зобов’язує на все життя. Лише наші праві п’ястуки, з затисненими набоями та піднесеними двома пальцями, біліли на тлі темної брами святого храму…” [12].

Чимало часу Р. Шухевич присвятив докладному ознайомленню з архітектурними пам’ятками, вулицями та музеями Львова. Він багато читав. За твердженням С. Шаха, Р. Шухевич захоплювався історичними повістями, серед яких найбільше йому до вподоби припав твір Миколи Гоголя “Тарас Бульба” [13]. Коли опинився на політехніці в Данцігу, його математичні задачі списували не тільки наші студенти, але й німецькі. Після закінчення бойкоту українськими студентами польських університетів Роман повернувся до Львова, де мешкали його батьки.

У вересні 1926 р. Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньомостовий відділ .Батькові Романа Шухевича вдалося знайти протекцію професора Львівської політехніки Антона Ломніцького, і за його посередництва Романа прийнято на другий рік студій у Львівській політехніці на відділі будівельної архітектури[13]. Як студент високої школи вступив тоді до новоствореної полк. Євгеном Коновальцем тайної Української Військової Організації. Ця приналежність до УВО ОУН спрямувала його на новий життєвий шлях, що вирішив остаточно його особисту і родинну долю та вивів його на історичний шлях діяльності. Згодом перейшов до ОУН, де почався його ріст від простого бойовика до начального Командира УПА, провідника цілої ОУН і Генерального Секретаря УГВР.

Роман Шухевич виніс свою любов до України від своєї родини, від свого оточення та від політичного середовища, в якому він жив. Він завжди вірив в те, що він робив. Він посвятив свою родину, своїх батьків, свою дружину й дітей, а сам залишився на полі бою серед ворога, частино висилаючи своїх приятелів на еміґрацію. Він витримав на фронті боротьби так довго, як тільки міг. Він боровся за свою державу й згинув у боротьбі за неї.

Використана література

1. Мірчук П. Роман Шухевич (ґен. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних. – Ню Йорк – Торонто – Лондон: Товариство Колишніх Вояків УПА в ЗСА, Канаді і Европі, 1970; Перекладена і доповнена: Mirchuk P. Against the invaders. Taras Chuprynka – Roman Shuhevych CommanderinChief of the UPA. New York, 1997.

2.  Кравців Б. Роман Шухевич – пластун // Молоде Життя. – Мюнхен, 1953. – Ч. 2 (110). – С. 2–3.

3. Шах С. Роман Шухевич – символ незламности (спомин). – С. 143–144.

4. С. Шах: Роман Шухевич-символ незламності. «Шлях перемоги», 14. 11. 1965

5. Шах С. Роман Шухевич – символ незламності. (Спомин) // Збірник на пошану ген. Романа Шухевича. – Мюнхен – Лондон: Українська Видавнича Спілка, Український Інститут Освітньої Політики, 1990. – С. 149 – 151.

6. Ярошевський Л. Спогади про Т. Чупринку // Авангард. – Мюнхен, 1980. – Ч. 4 (153). – С. 163–164.

7. Український Самостійник. – Ч. 11 (61) – 18 березня 1951.

8. Український Самостійник. – 1950. – Ч. 44. – 12 листопада. – С. 3.

9. Спогад поміщено в книжці: Кук В. Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний Командир Української Повстанської Армії. – Львів, 2005. – С. 73.

10. “Юнак”. – Ч. 6 (36). – Червень 1966.

11. 26 Терещук П. [Олександр Матла]. Причинки до ролі Р. Шухевича в УВО і ОУН // Визвольний шлях. – Лондон, 1970. – Жовтень. – Кн. 10 (271). – С. 1091.

12.  Ю. Крий [Богдан Підгайний]. Весільний марш Ґріґа (Спомин про Шухевича). – С. 355.

13. Шах С. Роман Шухевич – символ незламности (спомин). – С. 158.

14. Мірчук П. Шухевич— командир армії безсмертних.— Нью-Йорк— Торонто— Лондон, 1970.— С. 22

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ