Збірник лінгвістичних казок «Казочка – до уроку підказочка» ( для учнів 5 – 8 класів та вчителів-словесників)

Навчальний рівень: 
Юркова Оксана Федорівна учитель української мови та літератури Долинської ЗОШ I-III ступенів
Юркова Оксана Федорівна,
учитель української мови та літератури
Долинської ЗОШ I-III ступенів
Слов`янського району
Донецької області 
 

Передмова

В.О.Сухомлинський вважав, що для того, щоб дитина була розумна, допитлива та кмітлива, щоб закріпити в її душі чутливість до якнайтонших відтінків думки і почуттів інших людей, – потрібно виховувати, будити та надихати її розум красою слова, думки, а краса рідного слова розкривається, перш за все, в казці.

Особливістю лінгвістичної казки є те, що всі її герої живуть за законами мови, взаємодіють відповідно до лінгвістичного наповнення понять. Конфлікт завжди закінчується розв’язанням мовного завдання. Кінцівка лінгвістичної казки містить відповіді на питання, що були поставлені перед дітьми на початку або питання, на які ще необхідно буде дати відповідь. 
Лінгвістична казка – це дуже цікавий вид навчання. За допомогою неї можна із захопленням розповісти про правила української мови, члени речення, різні частини мови. Незважаючи на те, що лінгвістична казка з'явилася на світ набагато пізніше традиційної фольклорної казки, у неї є свої герої, елементи чарівності і казкові перетворення.
Характерною особливістю лінгвістичної казки є і те, що весь навчальний матеріал подається учням в цікавій формі, що значно полегшує процес запам'ятовування. Використовуючи цей метод для закріплення, узагальнення або повторення пройденого матеріалу у дитини активно задіюються всі види пам'яті – образна, словесно-логічна, рухова та емоційна. 
Використання лінгвістичного тексту на уроках мови підвищить зацікавленість учнів до навчального мовного матеріалу, систематизує їх знання, продовжить роботу над розвитком логічного мислення.
СКЛАДИ СЛОВО
Це було дуже-дуже давно.
Так давно, що Мовна Країна була лише одним містом, де жили букви.
У ті далекі часи голосні букви трималися купки. А приголосні ходили по місту і байдикували.
Але за кілька днів байдикувати їм набридло.
Вирішили вони одна з іншою потоваришувати, поговорити.
Літера П зустріла букву Л.
--П!
--Л!
Так само С і В спробували поговорити:
--С!
--В!
Нецікаві розмови виходять.
Не знали приголосні, як між собою зрозумітися.
Аж тут прислухались.
Голосні між собою сперечались:
--У!
--І!
--Е!
Та так вже голосно, що всі знудьговані приголосні побігли дивитися.
А та О змагалися в спритності. А решта їх підбадьорювали.
П і Л стали біля И з двох боків.
Всі закричали разом, і вийшло слово ПИЛ!
С та В пішли до фінішу. С привітала О з перемогою:
--СО!
В підбадьорила А:
--ВА!
А так як вони були поруч, вийшла СОВА?
З того часу приголосні букви зрозуміли, що з голосними поруч жити цікавіше.
Можна склади і навіть слова утворювати.
І розмовляти так краще.
Солтис-Смирнова Марія Петрівна
 
ВСІ НА ПАРАД
Якось у Мовній країні мало бути велике свято - День народження Абетки.
Всі літери дуже цим пишались, тому й готувалися до нього задовго.
У місті поставили великий пам'ятник, на якому красувались всі літери. Біля нього, у парку, розбили клумби-літери. Звисока вони нагадували велетенську абетку.
Всі вулиці й будинки прикрасили різнобарвними повітряними кульками, на яких також були намальовані літери.
Найближчим містом до Абетки було місто знаків. Будинки у ньому нагадували самих мешканців. Деякі - кругленькі, наче крапки, інші - вигнуті, як дужки, або прямі, немов тире. Навіть лавки і ліхтарі на вулиці нагадували знаки.
Кома і Крапка, Тире і Дефіс, Знак Оклику і Знак Питання, дві Дужки зібралися на збори.
- Що ж подарувати Абетці? - спитала Крапка.
- Подарунок має бути дуже незвичним, - продовжило Тире.
- Може, влаштуємо парад! - вихопилось у Знака Оклику.
Знаки так захопились цією ідеєю, що інших пропозицій навіть не висунули.
Але, якщо зібрати всі знаки, їх все одно буде не дуже багато. Тому вони вирішили попросити допомоги у частин мови.
І до Міста Знаків попрямували іменники, прикметники, займенники, дієслова.
Їх було стільки багато, що Тире і Крапка, стоячи на міському мурі, навіть спочатку злякались.
Тому тренування проводились за містом.
Знаки взяли до рук інструменти, а частини мови марширували.
Спочатку оркестр ходив попереду параду, потім знаки перемістилися в середину.
Та їхні плани знову помінялись.
Коли літери відчинили ворота Абетки, щоб впустити гостей, то по вулиці можна було прочитати:
" З днем народження вас сердечно вітаємо! Всього найкращого. Щоб вас завжди було тридцять три, а можна й більше. Ми без вас - ніщо. Правда?"
А потім маршем йшли й інші учасники параду.
Літери були в захопленні.
 Солтис-Смирнова Марія Петрівна
 
БУКВИ
У столиці Мовної країни жили літери. А називалося місто - Абетка.
Голосних літер було менше, ніж приголосних, тому вони жили ближче до центру міста.
Приголосні - дзвінкі і глухі, шиплячі і носові жили трішечки далі.
Дзвінкі і глухі літери, що мали пару, влаштувались повз дорогу. Б навпроти П, З через дорогу від С...
Решта, без пари дзвінких облаштувалися позаду. Л, М, Н, В, Р та Й запросили біля себе і Ф пожити, щоб їй сумно не було. Але та відмовилась, вона ж глуха, між дзвінкими їй буде не по собі.
Але в Абетці ніколи не було сварок.
Поки...
У місті була величезна бібліотека, де було безліч цікавих книжок.
Літера А, яка очолювала Абетку якось прочитала про звуки.
"Це ж треба, - подумала А,- виявляється, що і без літер Ї, Я, Є, Ц, Щ можна нормально спілкуватися. А що, якщо їм трохи відпочити?"
А зібрала всі літери на збори.
- Послухайте, виявляється, деякі звуки відрізняються від літер. Я, Ї, Ю, Є, Ц, Щ можна замінити.
- Як це? - перелякалися вказані літери. - Ми потрібні Абетці?
- Ви не так мене зрозуміли, - продовжила А. - Я лише хочу, щоб ви трохи відпочили, поки ми проведемо експеримент - поживемо два дні без вашої участі.
Літери погодились.
Вони зібралися й поїхали у гості до цифр у Математику.
А в Абетці почався справжній переполох. Літери Й, А, І, У, Е, Т, С, Ч, Ш мали у кілька разів більше роботи.
Коли повернулися відпочивші гості Математики, вони просто не пізнавали своїх сусідів-літер - ті були дуже втомлені.
А відразу ж вийшла назустріч прибувшим:
- Дорогі літери. Експеримент був невдалим, до без вас нам так важко.
Відтоді всі літери Абетки завжди дружно працювали.
І нам потрібно їм дякувати.
Уявіть лише, що б було, якщо б А вирішила відпочити?
 Солтис-Смирнова Марія Петрівна
МОВНА КРАЇНА
Сусідкою країни Математики була Мова.
Та вона була набагато більшою за сусідню. Тут було безліч міст і містечок.
Найголовнішими і найпочеснішими мешканцями, що проживали в столиці були літери. І, хоча на урочистих заходах вони й ходили по порядку, як в абетці, та ніколи ніяка літера не хотіла замінити А чи Я на першому й останньому місцях.
Якби було окреме місто слів, у ньому б було стільки мешканців, як у всій країні.
Але було містечко - таке маленьке і чепурне, де жили розділові знаки. Кома і Крапка, Дефіс і Тире, знаки Оклику та Запитання, дужки - чи не всі його мешканці.
В іншому місті мешкали частини слова. Корені, суфікси,префікси і закінчення носили на своєму одязі відповідні знаки, щоб їх не плутали.
Та найбільше мешканців було у містах - частинах мови. Міста так і називалися: Іменник, Прикметник, Дієслово, Числівник.
Але міста тут не закривалось, і часто мешканці одного міста ходили гостювати до іншого. Та не затримувалися, до з настанням ночі у країні проходив перепис: ччи ніяка літера не зникла, скільки нових слів утворилось, до яких частин мови вони належать, тобто, де будуть жити, і так далі.
Та як може така велика країна жити без пригод?
Солтис-Смирнова Марія Петрівна
ЯК ВИНИК АЛФАВІТ
Було це дуже давно. Жили собі у незвичайному царстві звуки. Все було б добре, коли б у їхньому царстві панував закон, порядок. Але звуки були незадоволені тим, що вимовляли їх так, як кому заманеться, а букв тоді ще не було.
От і вирішили звуки обрати собі царя. Голосні обрали А, а Приголосні - Б. Кому ж них бути царем? Почалися суперечки. Приголосних було більше, тому вони перемогли. Царем став Б. Він сильніше любив Приголосні, догоджав їм. коли збирав звуки на раду, то Приголосні садив на найпочесніші місця. А Голосні завжди сиділи десь у куточку.
Не хотіли Голосні терпіти приниження. Змовилися й утекли. У царстві стався переполох, замість слів виходили якість дивні звукосполучення.
Зрозуміли Приголосні, що без Голосних їм не обійтися. Пішли вони на розшуки. Багато царств обійшли, та все даремно. Приголосні розділилися на групи, продовжували пошуки. Одного разу втомлені Л, Ф, В, Т сіли перепочити. Раптом вони почули дивні слова, складені тільки з голосних. Зрозуміли Л, Ф, В, Т, що у цьому маленькому царстві проживають Голосні.
Тоді звуки вирішили намалювати себе і своїх друзів на папері.
Вийшли такі слова: „Ш...н...вн... Г...л...сн...! Пр...с...м в...б...ч...нн... .
П....в...рт...йт...сь. Ч...к................ м... ."
Листочки з дивним текстом розвішали по всьому царству. Коли Голосні побачили написи, то відразу здогадалися, що мало бути на місці пропусків. Кожен Голосний намалював себе. Всі разом Голосні вирішили повернутися.
Щоб жити у злагоді, звуки придумали створити склад букв, який вони назвали Алфавітом. З того часу звуки стали позначатися певними літерами. Але одна букви могла виражатися двома звуками (щ) або дві букви могли означати один звук (дз, дж). Букви і звуки про все мирно домовились і видали чіткі закони-правила. Царем обрали звук А. А царицею стала літера А. В алфавіті ця буква стоїть на найпочеснішому першому місці.
 
ТВЕРДІ  ТА  М’ЯКІ ПРИГОЛОСНІ
Я— фея Фонетика. Мені дуже приємно, що ви цікавитеся життям мого королівства. Напевно, ви вже знайомі з деякими моїми мешканцями? Спробуйте їх назвати?
-Так. Це звуки — Голосні та Приголосні.
Сьогодні я познайомлю вас ще з одними своїми помічниками. Але спочатку хочу трохи розповісти про них.
Якось я завітала у пташине царство. Мене привітав багатоголосий хор птахів. Одні співали дзвінко-дзвінко, голос інших нагадував шум дерев і шелест трави.
І уявила я своє царство - царство звуків. Звуки так само, як і пташині голоси, розрізняються: одні утворилися за допомогою голосу і шуму, але в них переважає голос. Це дзвінкі приголосні. У вимові інших звуків чути лише шум. їх називають глухими. Також я помітила,що деякі дзвінкі і глухі звуки — родичі. Вони дуже схожі між собою, як близнята. Коли пошепки вимовиш [б], чується [п]; або скажеш дуже тихо [д], а почуєш [т]. Так я їх і попарувала. Утворилося одинадцять пар.
Без пар залишилося дев'ять дзвінких приголосних! і один глухий. Ось вони, мої маленькі помічники:
Дзвінкі та глухі приголосні (парні)
[б] [д] [д’] [ж] [з] [з’] [дж] [дз] [дз’] [ґ] [г]
[п] [т] [т’] [ш] [с] [с’]    [ч]   [ц]    [ц’] [к] [х]
Дзвінкі приголосні, що не мають пари
[в]  [й]  [л’]  [л]  [м]  [н’]  [н]  [р]  [р’]
Глухий приголосний, який не має пари
[ф]
Зустрілись якось Тверді і М'які Приголосні. Група Твердих Приголосних почала хизуватися перед М'якими. 
— Ми завжди зберігаємо свою форму,— гордо заявив [г].
— У нас надзвичайно стійкі переконання,— з металом у голосі промови в [ґ].
— Ми ніколи не піддаємося ніяким впливам;— прохрипів [х].
— І завжди в усьому впевнені,— додав [к].
Губні [б], [п], [в], [м], |ф| усі разом гордо закопилили губи і запишалися у своїй твердості і непохитності.
Навіть Шиплячі [ж], [ч], [дж] і ті щось шепотіли про свою цілеспрямованість і твердість.
— Я теж з вами, панове,— гаркнув [р], правда, тільки в кінці складу. А М'які скромно мовчали. Адже вони мали надто м'який характер, щоб дорікати хвалькам за їхню твердоголовість і твердолобість. І тільки найм'якший [й], у якого ніколи не було твердої пари, як у інших М'яких Приголосних, тихенько промовив, звертаючись до Твердих:
— А може, ви хоч іноді пом'якшуєтесь?
— Іноді ми можемо трохи поступитися з поваги до сусіда [і] та ще деяких сусідів і пом'якшитись, але щоб стати М'якими (!!!) — ні, цього ніколи не буде! — дружно ствердили Тверді Приголосні.       
ЧОМУ  А  ПЕРША?
У кімнаті робилося щось незрозуміле. Усі букви вийшли із азбуки і голосно сперечалися, допитували¬ся одна в одної про те, чому буква А перша в алфавіті
— Ми хочемо бути першими! — кричали О та У.
— Що ж робиться? — шипіли шиплячі. — Буква, з якої починаються такі слова, як ангіна, акула, стоїть на чолі цілої азбуки!
— Таки все правильно, — мовчки думали приго¬лосні букви. — Адже недаремно найдобріші фрукти— апельсин, абрикос, ананас —починаються з букви А.
Але голосніше всіх кричала Я:
— Чому ж таки перша А, а не Я?
— А тому, — спокійно сказала буква А, яка мовча¬ла до цього часу, — що я найстаріша між вами, що найперше слово кожної маленької дитини починаєть¬ся на А.
— Що ж це за слово таке? — не вгавала Я.
— Агу, — сказала А. — І, окрім того, я схожа на капітана, що стоїть на своєму містку. А всім відомо, що капітан повинен бути завжди попереду всіх.
— Так, це правда, — сказав тихо і м'яко м'який знак. Всі подумали над тим, що говорили, поділились ще думками і згодилися. А і до цього часу перша у ал¬фавіті.
КАЗКА  ПРО  ВЕЛИКУ  БУКВУ
Жила-була маленька буква. Її часто пропускали, недописували, а інколи просто не помічали. Засмутилась маленька буква і вирішила все змінити.
Подумала: «А що, коли я перейду з середини речення на початок?» І сталося диво. Стали поважати малу букву, писати її вже великою. Але цього їй було замало. Захотілося їй дати ймення містам, вулицям, річкам і морям, горам і долинам. Після цього її почали шанувати ще більше. Але і цього їй мало. Задумала вона приєднатись до імен, по батькові, прізвищ. Від цього вона стала ще більшою, товстою.
З тих пір всі слова, в які потрапляла вона, пишуть з великої букви.
НАГОЛОС
Зібралися одного слова на раду, стали казати, які вони всі корисні і значущі. Але забули слова запросити на свій рада НАГОЛОС. І воно дуже образилася. Коли слова стали виступати, Наголос раптом вискочило і закричало:
-Що ви без мене знаєте? Якщо захочу, візьму і зміню значення у вас!
Слова, звичайно, не повірили. Вийшов замОк і сказав:
-Я тебе не боюся, я такий сильний і важкий, що впораюся з якимось НАГОЛОСОМ. Адже Наголос - це ж просто риска!
Наголос рассердилось і раптом перестрибнула з останнього складу на перший, і зник замОк, і виник зАмок.
Слова стали обурюватися, соромити Наголос, а воно продовжувало доводити свою значимість. Ось вже замість Атлас вийшов атлАс, замість крапель-крапель, замість дорОга-дорогА.
Бачать слова, що справа погано - не обійтися без Наголосу! Відвели йому почесне місце на своє зборах і з тих пір до Наголосу з великою повагою ставляться.
Як звуки навчилися перетворюватися в літери
Багато часу пройшло з тих пір, як оселилися в одній чарівній країні звуки. Вони були невидимками, але зате любили співати.
Одного разу в тій країні з'явився чарівник з іншого королівства. Йому так сподобалася, що він захотів ближче познайомитися з її жителями. А коли дізнався, що всі жителі - невидимки, то дуже засмутився. Але він все - таки був чарівником, причому дуже добрим. І вирішив він кожному жителю подарувати по чарівному сукні. Кожен звук отримав сукню, не схожу на інші. Варто було його одягти, як відразу звук ставав видимим і перетворювався в букву. Букву можна було бачити, змалювати, намалювати, написати. Чарівник був дуже задоволений. Адже тепер, прочитавши або проспівавши її, або прошепотівши, він називав звук по імені. Так вони і познайомилися.
БУДОВА  СЛОВА
Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.
Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на¬зиваються спільнокореневими.
Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню¬ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того, щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові.  Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.
Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча¬ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.
КАЗКА  ПРО  ЗАКІНЧЕННЯ
У далекій країні Будова Слова у мирі та злагоді жили собі Основа та  Закінчення. Закінчення було таке непосидюче і таке винахідливе: воно постійно змінювало свій вигляд, а разом із тим і граматичне значення слова: рід, число, відмінок, час.  Основа ж навпаки була дуже зосереджена, бо виражала лексичне значення слова. Але один без одного вони обійтися не могли.
Основа мала прекрасних та вірних друзів: Корінь, Префікс та Суфікс. Кожен із них виконував свої обов`язки та допомагав іншим. Головним серед них був Корінь, бо тільки він містив у собі лексичне значення споріднених слів. Так, лексичне значення слова лінь - лінощі, бездіяльність,  а лінивець – лінива людина, ледар.
Суфікс завжди стояв після Кореня і надавав словам нового лексичного значення або нового відтінку в значенні: діти – дитЯЧий. Префікс навпаки стояв перед Коренем і виконував ті самі обов`язки: писати – НАписати.
Одного разу до країни завітала у гості королева Мова. Їй дуже кортіло познайомитися з мешканцями цієї держави, та і Словам хотілося побачити повелительку найбільшої країни у світі. Почали вони збиратися на прийом. Основа, як завжди, об’єднало під своїм дахом Префікса, Кореня та Суфікса, а Закінчення повинно було стати поруч. Але цього разу воно вимовило:
-Я найголовніше у слові, без мене слово не закінчується і не змінюється. Я не буду стояти останнім.
Сказавши це, Закінчення зникло у лісі. Корінь, Префікс та Суфікс, порадившись між собою, вирішили обійтися без Закінчення:
-Ми головніші за нього, бо виражаємо лексичне значення слова та надаємо нового, а воно лише граматичне. Давайте утворимо слово та підемо на прийом до королеви Мови.
Першим встав Префікс за-, потім Корінь -пис-, а до нього приєднався Суфікс –а-. Вийшло в них словоЗАПИСА. Підійшли вони до стін палацу, але вартові їх не пропустили у середину, бо не змогли розібрати, що означало це слово.
Розгубилися тоді Корінь, Префікс та Суфікс.
-Що ж робити? – запитав Суфікс. 
-Треба йти шукати Закінчення, інакше нам ніколи не потрапити до палацу, - відповів Корінь.
Вони подивилися у бік лісу, бо саме туди пішло Закінчення, але раптом із кущів почулося чиєсь голосіння. Вони підійшли ближче і побачили… Закінчення ТИ. Воно сиділо і голосно ридало, бо вартові його так само не пропустили до королеви. Як тільки віти кущів розсунулися і звідти з`явилися усміхнені обличчя Кореня, Префікса та Суфікса, Закінчення зрозуміло, що це вірні та найкращі друзі відшукали його. Закінчення вибачилося перед товаришами, вони взялися за руки й щасливі пішли до королеви Мови на прийом, бо були впевнені, що тепер їм ніхто не завадить.
СЛОВОТВІР
Жили собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.
Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства. Всі у цій країні поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жила країна мирно і спокійно.
Але недалеко від країни Мовознавства була інша країна, країна Двієчників і Невстигаючих. Там жителі країни постійно сварилися, ворогували між собою і дуже були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.
Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.
Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони увесь час охороняють свої рубежі 1 от Слова запідозрили незрозумілий шелест. З мурів своєї країни вони побачили, що до стін мурів підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи жителів країни Мовознавства до боротьби з ворогом.
Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і шикувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.
А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.
Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.
Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального.
Воїни гинуть, а перемога на боці ворога І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З великими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата. Бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.
Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі військ. І посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.
У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксально-суфіксального способу. А потім ударили разом ворога.
Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мовознавства Двієчників і невстигаючих, прогнали їх далеко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли більше брати у руки зброю, а бралися за розум, працювали, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.
Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання, Перехід однієї частини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситуаціях, при творенні слів.
ПРЕФІКСИ ПРЕ-, ПРИ-
Було це дуже давно. В одному королівстві жила вередлива принцеса.
Старших вона не слухала, учитись не хотіла, із занять королівського писаря втікала. Одного разу написала вона такий указ: «Я принцеса по призвиську Всезнаюча наказую пренести мені корзину пригарних весняних квітів.»Час минав, та ніхто не приносив квітів. Нарешті королівський писар пояснив, що жодна квітка не з’явиться в палаці, поки не будуть виправлені помилки в указі.
—А як їх знайти? — нетерпляче тупнула ногою принцеса.
Тобі треба побувати в королівстві Префіксів. Вони відкриють тобі секрети грамотності.
Довго шукала принцеса це королівство, але таки потрапила в сяючий палац. На троні сиділи три принци-красені: Пре-, При-, Прі-.
Це через вас у моєму королівстві не цвітуть квіти! — вигукнула принцеса.
О ні! — відповів При-, — це через твою помилку у слові “принести”. Запам’ятай: префікс при- надає словам значення приєднання, приближення, неповної дії.
А я, — озвався Пре-, — вказую на вищу міру ознаки. Тому слово “прегарних” пишуть із префіксом пре-.
А мене, — сказав Прі-, — уживають тільки в окремих словах, в тому числі в слові “прізвисько”, яке ти написала з помилкою.
Тепер я знаю, що робити, щоб у моєму королівстві знову цвіли квіти, — зраділа принцеса.
ПРЕФІКСИ РОЗ-, БЕЗ-
Колись в Країні Префіксінії жили собі префікси. Всі вони мали творчі здібності.
Одного разу префікси роз- і без- оголосили між собою змагання: хто більше утворить з них слів. Уболівальниками були всі префікси Країни. Префікс без- утворив такі слова: безвусий, безсоння, безголосий, безкрилий, а префікс роз- такі: розбити, розвіяти, роздати, розлити, розписка, розплата.
Змагання тільки набирали сили, але з якоїсь країни прилетіли на килимі -літаку якісь незнайомі префікси, які називали себе рос- і бес-. Побачили їх роз-і без- і сказали: "Не робіть у нас безлад. В нашій країні таких префіксів нема і не може бути! Відлітайте до себе додому!"
НАПИСАННЯ НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ
У  країні Фонетиці жило шестеро братів. Мали вони такі чудові голоси, що їх так і називали – брати-Голосні. Одного дня, коли старших братів А, У та І не було вдома, у палац прокралася зла чарівниця Помилка. Дуже не подобалося їй, що брати такі дзвінкоголосі, що їх так люблять у країні. Коли повернулися старші брати, то знайшли лише дуже наляканого братика О. Е та И зникли. Їх Помилка забрала з собою. Засумували брати, що не чути більше голосочків молодших братиків та й пішли їх визволяти.
От дійшли вони до будиночка під лісом. У ньому жив богатир Наголос. Розказали брати про свою біду. Наголос давно був злий на Помилку: дуже багато зла вона робила у їхній чудовій країні. Пішов він із братами. Дорогою зустрілися їм богатирі Ри, Ли, Ере та Еле. Вирішили і вони провчити злу чарівницю. Не встигли дійти до її замку, як вона вже тут як тут: налітає, темрявою неуцтва все затягує. А богатирі як махнуть чарівними мечами знань, так із Помилки тільки шмаття летить. Утекла чаклунка, а брати знайшли  заплаканих зляканих Е та И. Забрала  Помилка їхні голоси, але богатирі Ри, Ли, Ере, Еле та Наголос сказали: «Не хвилюйтеся, ми будемо поруч і завжди допоможемо». З того часу й живуть богатирі разом із голосними.
ЛЕКСИКА
За горами є країна дивна, чарівна,
Країну Лексикою звуть.
Лексема в краї сім панує.
Усі слова вона гуртує.
Когось пошле в Синонімію,
Ну а когось в Антонімію.
Є піддані багатозначні,
Є непідступні, однозначні.
Гурток Омонімів тут є.
Всім королева лад дає.
Чому ж країну так назвали?
Це зовсім окрема тема.
СЛОВА ЛЕКСИКА, ЛЕКСЕМА
З мови грецької прийшли,
В Україні зажили.
Знай: у старогрецькій мові
Існувало дієслово
З таким значенням: «збираю»,
«говорю», «розповідаю».
ЛЕГО – так воно звучало,
А від нього слів чимало
Утворилось: ЛЕКСІС – слово,
ЛОГОС – слово, розум, мова.
Тож мандруймо в край ЛЕКСИЧНИЙ
І в сусідній ГРАМАТИЧНИЙ.
Слово має значень два!
Одне значення ЛЕКСИЧНЕ,
Ну, а друге – ГРАМАТИЧНЕ.
Тож слова, як я й казав ,
Громадяни двох держав.
КАЗКА ПРО АНТОНІМИ
Два брати жили на світі,
Був один з них працьовитий,
А другий ледачий дуже.
Слухай казку про них, друже.
Той хоробрий і правдивий,
Той брехливий, полохливий,
Той розумний, той дурний,
Той великий, той малий.
День і ніч брати сварились
І ніколи не мирились.
Все,  що перший будував,
Другий миттю руйнував.
Кожен рать повів свою,
Стрілись вороги в бою.
Із високим стрівсь низький,
На товстого йшов тонкий
Стрів білявого чорнявий,
Огрядного - худорлявий.
На сумного йшов веселий,
На тендітного - дебелий.
Ця кривавая війна
-Нині сива давнина.
Хоч брати вже помирились,
Після них слова лишились,
Дуже горді, незалежні,
 Абсолютно протилежні.
В мові ці слова живуть,  їх антонімами звуть.
МОРФОЛОГІЯ
Пальчики-символи
- вказівний – іменник (коли ви були маленькими і бачили різні предмети,то запитували у мами: «Хто це? Що це?». І вказували цим пальчиком – він давав імена предметам);
-  середній – прикметник (до одного іменника можна підібрати багато прикмет, тому і цей пальчик, що означає прикметник, більший від попереднього);
-   безіменний – дієслово (двом пальчикам важко виконувати роботу, тому до них додається третій, а він любить «ходити» на роботу);
-   мізинчик – прийменник (як у нашій мові є невеликі слова за розміром, так і на нашій руці є маленький пальчик);
-  великий – числівник (додається ще один пальчик і отримуємо «5», а «5» -   це число, отже, і пальчик вказує на число п’ять);
-   тінь від вказівного пальчика – займенник (тобто це тінь від іменника або того, що стоїть за іменником);
- прислівник (стоїть за словами на звороті долоні, завжди незмінюваний, бо у цьому місці рука не згинається)
Іменник. Відмінки іменників
Жили на світі шість братів. Кожний займався своєю справою, кожний знав своє місце. Перший називав предмет, другий говорив про те, кого чи чого немає, третій віддавав усе, що мав, четвертий знаходив, п'ятий керував усім, шостий на місце ставив.
Посварилися одного разу брати, не помирилися за місце у ряду. От і вирішив той, що на місці ставить, питання так: дав братам слово, поміняв їх місцями і загадав виконати звичну роботу — провідміняти слово. Та не тут то було. Бо ж перший брат, який дає початок, зійшов аж на кінець ряду. От і не йде справа. І тоді брати зрозуміли, що у кожного з них є своє місце, є свої питання, завдання. У першого — Н.в. — називати, у другого — Р.в. — говорити про те, кого чи чого немає, у третього — Д.в. — віддавати все, що має, у четвертого — З.в. — знаходити, у п'ятого — О.в. — керувати, у шостого — М.в. — на місце ставити. Що ж це за брати?
А є ще у братів знайомий — Кличний відмінок. Який закликає братів до порядку. І вони цей порядок підтримують.
Власні і загальні назви іменників
Жили собі букви. Всі вони були малими. Жили — поживали, горя не знали.
Та одного разу сталося так, що дехто з букв захотів стати Великими буквами, щоб панувати над іншими. І розгорілася між буквами сварка, бо ніхто не хотів підкорятися іншим. І тоді взяла слово буква А, оскільки вона найстаріша і стоїть перша у ряду букв.
От вона і сказала, що сварок не повинно бути. Треба робити все так, щоб усім було добре, щоб все обійшлося мирно.
От і вирішили:
—З великої букви будуть писати імена, прізвища, по батькові, бо це для людини одне з найголовнішого. Так?
—Так!
—Назви сіл, міст, річок, книг, кінофільмів писатимуться з великої букви, бо не матиме місто чи село назви, то воно ж не існуватиме.
На цьому і порішили писати великі букви у названих вище словах.
Сварка закінчилась, живуть собі букви мирно і спокійно; А іменники і з великої, і з малої букви пишуться. Тобто, за правилом.
ІМЕННИК
Не любить змій-чаклун людей, бо вони все знають,
І предмети  всі  навколо якось  називають.
Вирішив  усі  знання в  нас  відібрати:
,,Лише  я  один  на  світі  буду  усе  знати”.
Люди  вранці розплющили  очі
І зрозуміли, що  хтось  їх  наврочив.
Ніхто  в  своїх  кімнатах  не  міг  нічого  упізнати,
Виглядають у  вікно  -  незнайоме  все  воно.
Що  це  дзвеніло і нас  розбудило?
Від  нього  лиш  чути – тік-так  і  тік-так,
Ой, що це, а  хто   це – не  знають  ніяк.
Захотілось  їсти -  на  що  ж  його  сісти?
Хочеш  повір  мені,  хочеш  не  вір –
Не  може  ніхто  навіть  вийти  надвір.
Потрапили  всі  в  якесь  дивне  кільце,
Ой, що це, ой,   хто   це? І це? І оце?
Що  це  росте  під  вікном  на  дворі?
Хто це  літає  високо  вгорі?
Не  можуть  навколо  нічого  впізнати,
Хочеться  людям  плакать, кричати,
Хто це  і  що  це -  великий  секрет,
Загубив  свою  назву кожен предмет.
Дружно давайте  ти,  він  і  я
Вернемо  предмету  назву  й  ім’я.
На  виручку  прийде  до тебе  й  до  мене
Наш  давній  знайомий,  кмітливий  Іменник,
Відкриє  відразу  тобі  і  мені
Нам  дуже  потрібні  слова  чарівні:
Книжка,  дошка,  кабінет,
Печиво,  повидло,  мед –
Кожен  з  них – це  є  предмет.
Іменник  вірних  друзів  має,
На питання  Хто і  Що  відповідає,
Власні і  загальні  назви  означає.
А  ще  істоти,  неістоти  може  називати,
Рід,  відміну,  групу  мати.
Змінюватись  також  може,
Бо  має  аж  7   відмінків,-братів,
А однина  і  множина  для  Іменника – сестра.
Ось  такий  Іменник  наш  маленький
Мови  нашої синочок  рідненький
ВІДМІНКИ  ІМЕННИКІВ
До Іменника  в  гостину
Завітала  вся  родина.
Мов  пелюстки  у  барвінка,
Розмістилися  відмінки.
Місця  вистачило  всім,
А  було  їх -  рівно  7.
Перший брат  був  головний,
Звався  гордо – НАЗИВНИЙ.
Хто? Що?  Він  завжди знав,
Предметів  назви  пам’ятав.
Другий братець – РОДОВИЙ.
Був  з  них  дуже  діловий.
Бо не  було  в  братів  ні  в  кого
Книжки, зошита, підкови.
А  у  нього  це  було,
І  не  де-небудь – в  столиці.
І кого  лиш  не  було  там –
Безліч  різного  народу:
Водія  машин, пілота,
Вершника  і  пішохода.
Чого  там  тільки  не було:
цукерок,  печива, пампушок.
Всі  йшли  вони  до  кого?
До  відмінка  родового.
Бо  ж  хіба  не  діловий
Був  відмінок  родовий?
Третій  брат – феноменальний,
Ім’я щедре  мав – ДАВАЛЬНИЙ.
Він  нікому  і  нічому:
Не  відмовить  ні  у  чому:
Чоловіку,  звіру,  птиці,
Горобцеві  і  синиці,
Дереву,  грибу,  суниці
Приготовлені  гостинці.
Всіх похвал  найвищих  гідний
Був  четвертий  брат – ЗНАХІДНИЙ.
У біді  він  будь-кого,
У  нещасті – будь-що.
Виручать спішить  бігом
Братець  всюдисущий –
Чи  то  зайчика  в  капкані,
Чи  рибину  на  гачку –
Вдень,  вночі  і  на  світанні
Він спішить  на  виручку.
Шлях  життєвий
Дуже  трудний
Вибрав  п’ятий брат – ОРУДНИЙ.
Ким лише  не  працював,
Як  лише  не  мандрував:
Лікарем  та  інженером,
Продавцем  або  шофером,
Був солдатом,  офіцером,
Футболістом  і  боксером.
У  ворота бє м’ячем,
Захищає край  мечем,
Треба  правити  комбайном –
Він  туди  біжить  негайно.
По дорозі по кільцевій
Ходить  шостий  брат – МІСЦЕВИЙ.
В капелюсі, при  валізі
Він  лишається  на  місці.
Він  не їздить  ні на кому,
Він  не їздить  ні на чому!
Мабуть, він не знає втоми;
Пропадає  десь  довічно
Сьомий  брат – відмінок КЛИЧНИЙ.
Всі  гукають:  ,,Брате, брате!’’
Де  ж це ? Всі хочуть знати.
Всі  гукають:  ,,Друже, друже!’’
Бачить  хочуть його  дуже.
Ось  зібралися  усі
Сім  братів – відмінків  сім.
Бережуть, мов Білосніжку,
Мову  нашу, милу  й  ніжну.
ПРИКМЕТНИК
І знов підступний  чарівник
Недобрим  задумом  проник,
І ось  слова  сказав  він  грізні:
- Не  хочу,  щоб  були  всі  різні,
А щоб  однакові  були
Машини,  люди  і  столи.
Усіх  я  хочу  покарати,
Усіх  перетворю  в  квадрати.
Перетворю  я  сонце  у  квадрат,
Немов  віконце.
Не  хмари  по  небу  будуть  літати,
А  тільки  квадрати, самі  лиш  квадрати.
А  вітер  не  листя  буде  зривати,
А  тільки  квадрати, самі  лиш  квадрати.
Машини  усі  тепер   будуть стояти,
Бо  замість  коліс  у  них  будуть  квадрати.
Люди на роботів усі будуть схожі,
Тож  будуть лякатись  себе перехожі,
І очі  квадратні  їх  з  жахом  побачать,
Що  звірі і птахи – квадрати  ходячі.
Зачарованим предметом
Повернути їм  прикмети
Поспіша  чимдуж  Прикметник.
Він  нас  правилу  навчить,
Чаклуна  він  теж  провчить.
Тепер  у  кожного  предмета
Своя  ознака є, своя прикмета.
Який? Яка? Яке? Які?
За розміром, за кольором,
Вагою, довжиною й шириною.
Все  це знає наш Прикметник.
ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ ТА ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ
У чарівній країні Морфології було квітуче місто. Жили в ньому працьовиті Прикметники. Вони вказували на ознаки предметів, змінювалися за родами й числами. Якось частина прикметників навчилася утворювати ступені порівняння. А коли почали утворювати словосполучення з прислівниками дуже, надто, надзвичайно, то на інших і не дивилися. Вирішили вони об'єднатися в окрему групу за значенням і назвалися Якісними, бо вказували на якісну ознаку предмета. 
- А чим ми гірші?! - закричали  прикметники, що вказували на відношення до предмета. Вирішили вони негайно створити свою групу і назвалися Відносними. Решта прикметників обурилася такою поведінкою своїх товаришів, але згодом  вони помітили, що відповідають на питання "чий?". "Та ми ж означаємо приналежність  чого-небудь комусь! Ми Присвійні"- радісно закричали вони.
Минуло чимало часу. Сумно стало прикметникам у своїх групах. І почали вони ходити в гості один до одного, набуваючи при цьому нових ознак. І в місті знову запанували тиша і спокій.
РІД, ЧИСЛО ТА ВІДМІНОК ПРИКМЕТНИКІВ
  Ішов якось Іменник, а назустріч йому сумний-сумний Прикметник.
- Здоров був, брате, - каже Іменник, - ти чому такий зажурений?
- Та як же мені не журитися, - відповідає Прикметник. - Он ти змінюєшся за числами та відмінками, а головне - маєш рід. А я якийсь безрідний.
 Задумався Іменник, жаль йому стало товариша, бо мав він добре серце, нікого в біді не лишав, усім імена давав.
- Не сумуй, Прикметнику, - сказав він. Я з тобою поділюся і родом, і числом, і відмінком.
   З того часу Прикметник завжди має такий рід, число та відмінок, що й Іменник. 
ЗАЙМЕННИК
Іменник втомився  від  праці  важкої
І  зачинився  у  спальнім  покої,
Предмети  втомився  вже  він  називати
І  вирішив  трохи  поспати.
Йому було лиш тільки  треба
Когось  залишить  замість  себе.
Розпорядився одразу Іменник:
-Займе  моє  місце мій  братець Займенник.
Та  от  Займенник  нізащо
Не міг  назвати хто і що.
Йому Іменник  повелів
Не називати слів,
А тільки лиш на них вказати:
Я, ми, він, вони, той, оцей, ніхто, ніщо,
Весь, себе, ніякий, це, твій, ваш, котрий і кожний… -
Всі  займенники лиш  можуть
На  предмет, ознаки  вказати,
Та не в змозі  їх  назвати.
ПОДОРОЖ МІСТЕЧКОМ ЗАЙМЕННИКІВ
Запрошую вас у містечко Займенників. Дуже схожі ці морфологічні чоловічки на звичайних людей, і життя в їхньому містечку тече за своїми законами.
Починається наша екскурсія з головної площі Особових займенни¬ків. Тут живуть найповажніші та найголовніші громадяни — своєрідний уряд.  Цей уряд поділяється на три пар¬ламентські палати (особи) — хвальки і задаваки, що часто викрикують: «Я найрозумніший»; «Ми все можемо»; 2 і 3 особи люблять командува¬ти: «Ти принесеш», «Ви зробите», «Вони розкажуть».
А ось ми потрапили на проспект Означальних займенників. Вони ухвалюють закони, за якими живе всякий громадянин містечка, увесь займенниковий народ їх обов`язково має шанувати, кожний сам   їх знає та інших научає.
Тепер повертаємо на вулицю з респектабельними будинками, в яких живуть директори всіх закладів та установ містечка. Це Вказівні займенники, а називаються вони так, бо постійно роздають усім вказівки: той зробить це, цей принесе те; порядок буде такий, працюватимете стільки.
Наступна вулиця Присвійних займенників. Вони працюють скарбниками, банкірами, збирачами податків, касирами тощо. Понад усе вони люблять ділити (особливо гроші). Швидко визначають, що моє, що твоє, що їхнє, наше чи ваше.
Серед широких і світлих вулиць містечка губиться провулок Неозначених займенників, де в затінку крислатих дерев туляться замасковані хатинки. Тут живуть таємні агенти. Вони завжди засекречують усе, ніколи не видають таємниць. Ці займенники охоче розкажуть вам, що хтось щось комусь приніс на деякий час, але чи багато ви дізналися з їх закодованого мовлення?
Зовсім відрізняються від таємничих Неозначених жителі вулиці Відносних займенників. Вони, навпаки, готові всім розповісти, хто що зробив (і який краще) та скільки часу на це витрачено. Зазвичай працюють вони журналістами чи дикторами новин.
Але не слід плутати їх із займенниками з сусідньої вулиці — допит¬ливими Питальними, котрі мають такі ж імена: Хто ? Що ? Скільки ? Вони ніколи не розлучаються зі знаком питання. Ці надають перевагу професіям у галузі педагогіки та юриспруденції.
Є в містечку й вулиця, на якій живуть постійні безробітні — це Заперечні займенники з вередливим характером та примхами. Їх нічого і ніхто не влаштовує, ніякі і нічиї пропозиції не задовольняють.
А на самісінькій околиці міста стоїть самотня хатинка, в якій живе Зворотний займенник. Він скупердяй та егоїст, живе лише для себе, товаришує тільки з собою, радіє тихенько собі, не привертає уваги до себе. Тому і втратив він своє обличчя — не має називного відмінка, не має ще ні роду, ні числа
ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК СЕБЕ
Чудова країна Мовознавства. Живуть у ній різні і давно відомі нам частини мови. Живуть дружно, організовано. У кожної частини мови є рідні, знайомі. Є вони і у Займенника. Це його сини — Розряди. їх аж дев'ять. Вісім братів люблять один одного, поважають, буває, що й сперечаються, але справа завжди кінчається мирно. Та ось між ними є один такий, який ні в чому не поступається братам.
Завжди говорить тільки про Себе, вихваляється тільки про Себе, намагається звернути увагу тільки на Себе.
Розгнівались брати і вирішили, що брат відділиться від них і буде жити сам собі, один.
Залишився цей займенник сам. Немає у нього тепер роду, а раз сам, то і числа немає. Та найбільша біда — не має він свого повного імені, тому що не має Називного відмінка. Задумався займенник. Та що поробиш. Отак і живе сам собі. Про себе думає, собою зайнятий. 
Неозначені і заперечні займенники
1. Зустрілися два товариші. Один запитує іншого:
н — Ти вже завдання з математики виконав?
є — Та дещо.
о — А вірш уже вивчив?
з— Та, якийсь.
н — А ще що будеш робити? а — Що-небудь.
а   — Та як же це так?
че — А так, будь-що.
н — А хто до вас сьогодні приходив?
і — Казна-хто.
Здивувався товариш. Здвигнув плечима і пішов додому, нічого не дізнавшись. А як ви думаєте, чому? Який розряд займенників хлопчик використовував при відповідях?
2. Вийшов хлопчик із магазину, мама послала по
хліб,    рушив    іти    і...    заблукав.    Розгубився.    Що    ж    роби ти?    Став    і    стоїть.    Перехожі    помітили,    що    щось    стало ся. Запитують:
з
а - Ти чий?
п - Нічий.
є - Ти хто?
Р - Ніхто.
є - Яка тобі допомога
ч - Ніяка, спасибі.
Н
Хлопчик вирішив, що він обов'язково сам знайде дорогу додому. І знайшов.
КАЗКА ПРО ЧИСЛІВНИК
Було це дуже давно. Трапилося не передбачуване: сперечалися діти однієї матері - Мови. Кожен поважно і гордовито хвалився, доводив, що саме він є найважливішим із них.
У розмову втрутився Числівник: „Сидіть усі тихо. Не сперечайтеся. Ви без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану спробуйте без мене купити в крамниці морозива, цукерок чи чогось іншого. Як бачите, серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом".
ЧИСЛІВНИК
Я, відомо, дуже знатний,
Кількість можу означати,
І порядок при лічбі
Підкажу мерщій тобі.
Чи який, чи котрий, скільки –
Запитай мене лиш тільки.
Щоб не буть багатослівним,
Називаюсь я … (числівник)
ДІЄСЛОВО
Змій-чаклун не їв, не спав
Нові  чари  готував,
Чар  таких ніхто на  світі
Ще  не  бачив і не знав.
А коли  приготував,
Грізним голосом сказав:
- Усі предмети на землі –
і великі, і малі –
білі, чорні, сині…    зупиніться нині.
І цих  чарів сили враз все зупинили.
Кінь  підняв  передні  ноги –
Й не  торкнувся  більш дороги.
Ліфти всі  позастрявали,є
Люди мов  позасинали,-
Хтось із  чашкою в руці,
Хтось із милом на  лиці.
Краплі  дощику  висять,
До  землі  їх  не  дістать.
От  яке  накликав  лихо-
Стало скрізь на  диво  тихо.
Пароплави  не  гудуть,
Поїзди  вже  не  ідуть,
Сонце мов закам’яніло,
Так на місці і висіло.
І було  не  зрозуміло,
Чи воно комусь світило.
І  настала  дивна річ –
День на дворі, а чи ніч?
І дорослі всі і діти
Розучились щось робити.
Як же  чари  ці  розбити?
Що ж робити? Що зробити?
Хто  предметам  допоможе,
Дію  повернути  зможе?
Є  таке  чудове  слово,
Зветься просто… ДІЄСЛОВО!
ІМЕННИК ТА ДІЄСЛОВО
Одного разу ідуть назустріч один одному Іменник та Дієслово. Вже наблизились, Дієслово І говорить:
-А хто ти такий? Я знаю всі частини мови, а тебе – ні. 
- Я - Іменник. А ти хто? - запитав Іменник.
- Я-Дієслово. А що ти означаєш? - спитало Дієслово.
- Я називаю предмет і без мене не обходиться майже жодне речення, - сказав Іменник.
- А ось і не так. Ти зовсім не потрібний у нашій мові. Всі і без тебе можуть обійтись, - гордо промовило Дієслово.
- А ось і ні. Якби мене не було, всі речення були б не зрозумілими. Ось послухай: Яка чудова... Бачиш: не зрозуміло, що чудове - сукня чи погода, пташка чи вчителька. А якщо поставити Іменник, то все буде зрозуміле. Послухай: «Яка чудова погода!» Бачиш: все ясно, що чудове, - відповів Іменник.
- Ти правий, кожна частина мови важлива для нас. Давай дружити, - запропонувало Дієслово.
І з того часу Дієслово з Іменником- найкращі друзі.
КАЗКА ПРО ДОКОНАНИЙ ТА НЕДОКОНАНИЙ ВИДИ ДІЄСЛОВА
Жили-були у королівстві Морфологія батько і два сини. Батька звали Дієслово. А синів - Види. Вони були близнюки, і зовні їх майже ніхто не міг розрізнити, але характером і вдачею вони були були різні.
Один Вид був працьовитий, завжди доводив діло до кінця, все робив вчасно.
А другий Вид не завжди доводив        „_     діло до кінця, взагалі був не такий завзятий, як його брат.
Батько Дієслово давав їм якусь роботу. Потім запитував: „Сини мої, чи справились ви із своїм завданням?"
Перший відповідав: „Я вже виконав, тату."
А другий казав: „Я ще виконую."
З того часу працьовитого сина стали називати Доконаним Видом, а другого, який любив уникати від роботи і не доводив її до кінця, Недоконаним Видом.
Але не можна хвалити тільки Доконаний Вид. Недоконаний Вид теж виконую свою роботу, але не так швидко, як його брат.
Якщо перший син радісно повідомляв: „Я зробив уже це завдання", то другий син, ухиляючись відповідати, мимрив собі під ніс: „Я робив це завдання". А чи довів це діло до кінця, так ніхто і не знав.
КАЗКА ПРО ДІЙСНИЙ, УМОВНИЙ ТА НАКАЗОВИЙ СПОСОБИ ДІЄСЛОВА
За тридев'ять земель, в тридев'ятому царстві жив був багатий і добрий цар, звали його Дієслово. Всі його любили і поважали. Мав він трьох синів: молодих, гарних царевичів, які звалися Способи.
Хлопці дуже любили батька, завжди слухалися у всьому. Але мали вони різну вдачу.
Найстарший син - улюбленець батьки, бо був працелюбним. Своїм трудом радував усіх. Звали його Дійсним способом. Він відрізнявся від своїх молодших братів. Цар завжди ставив його за приклад іншим двом синам.
Середній брат працював лише тоді, коли йому батько щось обіцяв та давав. Звали його Умовним способом, бо працював лише при якійсь умові. От за це й недолюблювали його, тому що він не користувався таким авторитетом у царстві, як старший брат Дійсний.
А молодший брат, Наказовий, був найхитріший у батька. Поки його старші брати працювали по господарству, він відпочивав. Мабуть, увесь час отак лежав би, та батька дуже боявся. Коли цар щось наказував - царевич одразу виконував. Не вмів він батька ображати, хоча й робив усе тільки за його наказом.
Отак вони живуть і по сьогоднішній день, не знаючи ні біди, ні горя.
ДІЄПРИКМЕТНИК ТА ДІЄПРИСЛІВНИК
Зустрілися якось Дієприкметник і Дієприслівник. Зустріти¬ся їм неважко - усе-таки родичі, одного дієслівного прізвища.
- Добре вам, Дієприкметникам, - почав скаржитися на долю Дієприслівник. - Живете повнокровним життям: маєте числа, відмінки й рід. Гарний спадок отримали ви від Прикметника. І роботи вам вистачає: Означеннями працюєте, за бажанням можете і до Іменників у гості сходити. А від них і до Підмета з Додатком - зовсім поруч. А моїй долі не позаздриш: за дієвідмі¬нами, як Дієслово, і за відмінками, як Прикметник, не навчився змінюватися. Живу, як Прислівник якийсь, тільки й того, що до Дієслова прилягаю через різні обставини.
- Так, життя моє різноманітніше, ніж твоє, - відгукнувся Діє¬прикметник. - Та тільки немає й у ньому ідеалу. Усе проблеми, проблеми... А найсумніше те, що немає в нас майбутнього часу й ніколи ми його не отримаємо (За Т. Жулій, О. Теплицькою).
ПРИСЛІВНИК
Розкажу вам пригоду, у якій одна частина мови допомогла зрозуміти дітям їх помилки.
Ви ж повинні слухати уважно, запам'ятовувати слова, які використовуються героями пригоди, а потім дати відповідь на поставлене у кінці пригоди запитання.
Жили три сестрички. Тато з мамою день у день працювали. Отож, дітям і доводилося часто господарювати одним. Та не всі сестрички до цього охочі.
Старша сестричка вчора, сьогодні і в кімнаті прибрала, і сніданок зготувала, на грядках працювала.
Середня знехотя взялася до роботи, а до кінця її не довела. їй би в ліжку полежати і ні про що не думати.
А найменша зовсім про роботу не думає. Вона гойдається на гойдалці то вгору, то вниз. От і вся робота.
Важко старшій сестрі самій все робити, але вона не розповідає це мамі й татові, бо знає, що вони прийдуть з роботи втомлені, хай краще відпочинуть. Вона просто часто говорить сестричкам, що гуляти можна тоді, коли робота зроблена. Адже можна так розлінитися, що коли і хотітимеш щось зробити, то не зможеш. Лінь не дозволить. Та сестрички тільки сміялися і продовжували лінуватись.
Спостерігав за цим маленький іграшковий добрий гномик, який жив на книжковій поличці у старшої сестрички. Часто, вночі, вона розповідала йому про свої образи.
Одного разу гномик тихенько зліз з полички і вирішив допомогти своїй добрій господарці. Він вирішив провчити ледачих дівчаток. Як? А ось як.
Написав віршика на великому аркуші паперу і прикріпив його над ліжком дівчаток, бо спали вони вдвох. А було там написано таке:
Ой, ледачі Ж ви, дівчата.
Не збираєтесь допомагати,
Лелейте тихенько-тихо,
Чи не накоїть це вам лиха?
Скоро встати буде важко,
їсти буде самим тяжко.
Ліньки буде вийти з хати
Раннє сонце зустрічати.
Не радітимете ранку,
пташці, квітці, зайченятку,
І залишитесь назавжди
В царстві ліні проживати.
Отже, думайте швиденько
Про те, що прочитаєте уважненько.
(Підпис — Мудрий Гном).
Повісив написане, а сам знову забрався на своє місце і почав спостерігати, що буде далі. Старша сестричка, як і завжди, встала і пішла працювати, а середня і найменша спали собі спокійно. Потім прокинулися, а вставати не спішили. Але що це? їх зацікавив аркуш паперу над ліжком. Дівчатка почали читати. А коли ще дізналися, хто підписався під віршем, то й зовсім не знали, що робити та гадати.
Потім вони швидко прибрали ліжко, одяглися, вмилися і побігли до старшої сестри. Вони їй сказали, що все зрозуміли. Що будуть допомагати їй сьогодні і завтра, вдень і ввечері, влітку і взимку, працювати будуть уважно і добре, тут і там, старанно і залюбки.
А гномик радісно посміхався на книжковій поличці, слухаючи обіцянки дівчаток. Сміявся так тихо, що ніхто його не чув. Та був задоволений своєю витівкою.
 
ПРИЙМЕННИК
Прийменник – це частина мови,
Що має значення службове
(це знаємо ми з вами).
Поєднує іменники,
Числівники, займенники
І здійснює у реченні
Зв`язки поміж словами.
***
Прийменник  –  це  обманщик  рідкий,
 До  слова  липне,  як  до  тітки,
 Але  стоїть  завжди  поперед:
 У,  до,  від,  над,  за,  із-за,  перед,
 Про,  понад,  через,  по,  посеред!
КАЗКА  ПРО  ПРИЙМЕННИК
Жив у десятому королівстві Прийменник. Всі його поважали. Але одного разу засумував він і пішов блукати світом. Блукав він, блукав, та й переплуталися в його голові всі думки: забув, що в нього є підлеглі, які дуже його любили. Почали його піддані хвилюватися: «Де наш господар? Що з ним сталося? Він що, взагалі про нас забув?»  Від тоді все змінилося. Слова в реченнях зовсім втратили будь-який зв`язок: «Хлопчик приходив п’ятій годині, себе клав іграшку і дивився цікаві програми.» Через таку жахливу подію Іменник та Прикметник пішли шукати свого товариша. Йшли вони темним-темним лісом, довгою-довгою стежкою та раптово надибали сліди Прийменника.
А тим часом Прийменник зустрів якусь дивну бабусю. Вона запропонувала йому подорожувати разом. Прийменник розповів, що він виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні. Разом із найкращий своїм другом Іменником він може  вказувати на об`єкт дії, напрям, місце, час, причину, мети: їхати на коні, кидати у воду, прийти перед обідом, падати від утоми, підготувати для роботи. Але самостійно членом речення він не буває. Є в нього брати-близнюки на ймення Похідні та Непохідні прийменники. Бабуся настільки захопилася розповіддю свого нового друга, що вирішила нікуди його не відпускати, а привести до себе додому, щоб було з ким довгими зимовими вечорами спілкуватися. Прийменник не хотів йти з бабусею, бо він згадав про свій рідний край, домівку, вірних друзів, які на нього чекали, й почав опиратися. Раптом маленька врівноважена бабуся перетворилася на злу чаклунку. Прийменник відчув небезпеку. Він почав кликати на допомогу. Його відчайдушне волання почули Іменник та Прикметник, що були неподалік. Дуже швидко прибігли вони йому на допомогу. Відбили його з рук страшної злодійки. З того часу Прийменник ніколи не шкодував, що в нього є такі друзі!
ЧЕРГУВАННЯ      ПРИЙМЕННИКІВ
Звуки міняють значення слів.
Треба, щоб їх розрізнять ти зумів:
Вправу – завдання, що виконав ти,
Управу – на когось можна знайти.
Цінне досягнення в чомусь – це вклад,
Спосіб життя називають уклад.
Небажаних зустрічей ти уникаєш,
У слово вчителя вдумавсь – вникаєш.
«У» не міняєм на «В» у словах,
Щоб збереглася їх сила жива:
Влада, вказівка, урок, установа,
Внутрішній, вплив, узбережжя, умова,
Вдалий, взуття, упаковка, удар,
Вдячний, взаємний, узгір`я, удав.
Вдумуйся в значення кожного слова –
Стане від цього багатшою мова!
СПОЛУЧНИК
В королівському палаці
У тяжкій щоденній праці
Дивні мешканці живуть.
Їх Сполучниками звуть.
Слова й речення єднають,
Майже не відпочивають.
Ось наймення цих служак:
А, АЛЕ, АБО, ОДНАК,
ЩО, ТОМУ ЩО, І, ПРОТЕ,
ЧИ, ОСКІЛЬКИ, БО, ЗАТЕ,
ЯК, НЕМОВ, НЕХАЙ, НЕНАЧЕ,
БУЦІМ, ТА, КОЛИ, ОДНАЧЕ.
КАЗКА ПРО НАПИСАННЯ ЧАСТОК БО, НО, ТО, ОТ, ТАКИ
Не за морями глибокими, не за лісами дрімучими, а у чудовій країні Морфології давно-давно жили частки бо, но, то, от, таки. Жили вони, поживали, біди не знали. І от захотілося їм знайти собі друзів серед інших частин мови. Щоб це зробити, треба обов'язково бути чемними, дотримуватись відповідних правил. Без цього аж ніяк не можна. Походили частки по світу, познайомилися в містечку з різними частинами мови.
Знайшли собі друзів серед них. Хороших, надійних, які ніколи не підведуть, а допоможуть, порятують. І частки вирішили, що вони теж будуть добрими, справедливими, чесними щодо своїх Друзів.
Але для цього треба багато чого знати і вміти. Одного разу, щоб повеселитися, друзі запросили частки бо, но, то, от, таки у похід. У поході треба знати, як себе поводити, де чиє місце у ряду. Тому часткам, оскільки вони були вперше в поході, сказали, щоб вони зайняли свої місця у ряду.
Коли частки стали після слів, до яких відносились, то вони з ними ніби взялися за руки (тобто між ними з'явився дефіс. Частки з того часу стали писатися через дефіс).
Коли ж частки не стали після слів, до яких вони відносилися, а стояли попереду, або через слово від слова, до якого відносилися, то писалися окремо.
Похід пройшов чудово. Всі були задоволені, бо знайшли спільну мову, зрозуміли один одного. Частки знайшли собі друзів серед інших частин мови і живуть з ними у злагоді.
Як ось, наприклад, такі: іди-бо, скажи-таки, візьми-но, ще ж таки, таки зробив.
ВИГУК
У одній незвичайній країні жили незвичайні жителі. А були вони незвичайними тому, що виражали то захоплення, то бажання, то задоволення, то оклик, то спонукання до дії. Жили вони дружно. І інколи заміняли навіть один одного. Як саме? А так: один і той же житель цієї країни міг виконувати різні справи; різні жителі цієї країни могли виконувати одну і ту ж справу. Жили вони дружно. Та одна біда — не було в них імені, яким би називали всю їхню країну. І от одного разу зібралися вони на раду. Довго радилися, лементували, кричали, а справа ні з місця. І тоді знайшовся один серед них найсміліший ОИ і закричав: «І чого вигукуєте? Чути тільки вигуки, а діло не робиться!»
Всі затихли, а АЙ сказав: «А мені сподобалось слово вигук, давайте так і назвемося».
«Ура! Тепер і наша країна має назву!» — знову всі залементували, загукали з радості. А ОХ сказав: «Ну й кричать, ну справжні тобі вигуки». З того часу і стали називати такі слова як О, ОИ, ОХ, АХ, А-АИ... вигуками. Бо виражають вони почуття, переживання, настрій людини, спонукання до дії. Живуть вони у країні вигуків.
ВИГУК
В одному королівстві жили собі частини мови, які поділялись на самостійні та службові. Серед частин мови був Вигук, якого ніхто не хотів прийняти до себе. Він гірко плакав у вишневому садочку біля ставка. Одного ранку до Вигука підійшла Частка і сказала:
-Любий друже, не плач. Незабаром приїде королева Морфологія, вона тобі допоможе.
Через два дні приїхала королева. Вигук прийшов до неї і сказав:
- Поважна королева! Я Вас хочу попросити, щоб Ви мені сказали, до якої частини мови я належу: до самостійної чи до службової?
 -Ти, мій друже Вигук, належиш до особливих частин мови, бо ти мій вірний підданий! - відповіла королева Морфологія.
Після цих слів всі частини мови почали поважати Вигук.
ПІДМЕТ  І  ПРИСУДОК
У далекому царстві у королівстві Нарнія жили всі члени речення. Головували там королі – Підмет та Присудок.
Кожний із королів мав велику родину: сини-додатки, доньки-обставини, сестри-означення.  Проживали вони у замку під назвою Книга, в якій були свої закони-правила.
Одного разу вирішили вони організувати свято під назвою Контрольна, запросили гостей-учнів. Але свято було зіпсовано, побилися між собою сини, доньки. Посварили через школярів, бо ті не вивчили правила і не змогли правильно розставити розділові знаки.
Треба було терміново рятувати свято, тому викликали головного суддю – вчителя. Він був суворим і справедливим: змусив вивчити всі правила і правильно розставити розділові знаки, виконавши контрольну роботу. Нагородою для них стали гарні відмітки, а для мешканців країни Нарнія – мир і злагода, бо житимуть вони за законами і матимуть кожний своє місце в реченні. А головне, тепер їх знають усі і вміють ними користуватися.
ОДНОРІДНІ  ЧЛЕНИ  РЕЧЕННЯ
Казкова країна Однорідних членів речення має різні будівлі: і вежу, і замок, і маленькі хатки. Вежа зроблена із газет, дах вкритий чистим папером у вигляді коми. Будівля така довга, що нагадує тире. Біля порталу розміщені скульптури, які схожі на сполучники. Неподалік від вежі – три хатки незвичайної форми. Архітектор, що будував їх, мабуть, був великим фантазером. Один будинок – наче хвиля (Означення), інший – об’єднав у себе декілька невеличких хатинок у вигляді низеньких прямокутників з дахом – комою (Обставина); а  третій - невеличка чепурненька хатка з віконечками на широкий шлях і різнобарвним квітничком (Додаток).   
Посеред зеленої галявини примостився двоповерховий замок, зроблений із білого мармуру. Перед ним стояли дві великі кам’яні вази з червоними трояндами і мрійливо дзюрчала вода із невеличкого фонтанчика.
***
У незвичайній країні Граматиці на вулиці Головних і Другорядних Членів речення проживали дві сестрички. Вони були схожі між собою, як дві крапельки води. І тому їх всі називали однорідними, бо були вони одного роду і племені. І так хотіли вони познайомитися з вами, що прийшли на наш урок.
(Входять двоє учнів, на грудях у них графічне зображення однорідних членів речення.)
-    Доброго вам дня, юні друзі! Ми однорідні члени речення, відповідаємо на те ж  саме питання, поставлене від того ж слова в реченні
Дуб, сосни, верба, тополя он ростуть посеред поля.
-   Ми не залежимо одне від одного, між собою рівноправні, а також не утворюємо словосполучень.
ЗВЕРТАННЯ
В одному далекому королівстві жив король Мовознавство, У нього було дуже багато знайомих графів, що підкорялися йому та разом складали його королівство. Король вправно керував своїм королівством, хоч це й було досить важко, бо в кожному з графств виникало багато суперечливих запитань. Одного разу прийшов до Мовознавства його підданий Звертання, бо він не знав, у кого з графів йому можна просити допомоги. Він сказав:
-Шановний повелителю, ви не могли б взяти мене до себе в королівство, я б вам за це щиро віддячив у майбутньому?
 На це король відповів:
- Якщо ти так сильно бажаєш цього, ми зараз же зберемо раду з моїх графів і вирішимо, чи не будеш ти нам зайвий!
 На раді довго сперечались, особливо був проти граф Синтаксис. Він казав:
-Куди ми його дінемо, куди вставимо його у речення, у мене і так багато другорядних членів речення!
 Але король відповів:
- Звертання в майбутньому нам дуже допоможе і стане в нагоді.
 Але граф Синтаксис не здавався:
- Як же ми будемо виділяти його на письмі?
Тут до суперечки приєдналась графиня Пунктуація:
- Якщо вже він такий корисний, то я можу всередині речення виділяти його з обох боків комами, а на початку і в кінці - з одного боку.
 Тоді король сказав:
- Нехай звертання не буде членом речення і не відповідатиме на жодне запитання.
Тут і граф Синтаксис заспокоївся і дав згоду.
З тих пір живе в цьому королівстві звертання і на славу служить своєму краю.
КАЗКА ПРО ПЕТРИКА, ЯКИЙ ДО МІСТА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
"Мабуть, я заблукав", - подумав Петрик, опинившись перший раз у місті Простого речення. Через свою цікавість (а саме це привело його сюди) він опинився біля болота Відокремлених членів речення.
Правда, за допомогою можна було звернутись до ком (вони тут жили і добре знали місцевість), але Петрик здавна був з ними не в ладу. На щастя, зустрівся Дієприслівниковий зворот, але він тільки насміявся з хлопця, завівши у непрохідні зарості. А Обставина (тільки її тут не вистачало) уточнила, що саме тут у болоті йому і місце, щоб знав, як друзів цінувати. Дієприкметниковий зворот, розгніваний на хлопчика ще з 7 класу, запропонував відвести його до правителів міста на суд.
Підмет і присудок жили далеко, і Петрик ще мав надію врятуватися. На вулиці Односкладних речень він чкурнув (це він навчився робити ще на уроках) за будиночки його жителів і мав намір сховатися тут. На жаль, втікачеві не пощастило: Односкладні речення добре знали, як він зневажав їх на уроках української мови, й самі взялися доставити його на високий суд.
Вийшовши на центральну вулицю, втікач з надією подивився у бік Однорідних членів речення. Але ті байдуже відвернулися від нього, можливо, теж дещо пригадали.
Не врятував Петрика і густий та темний парк
Означень. Щоправда йому вдалося на мить зникнути з очей розгніваних мешканців міста, але він тут же влетів з усього розгону в озеро Прикладка. Плавав він (про це вже говорилося раніше) прекрасно, проте радість була передчасною.
Сюди збіглися всі жителі, прийшли Підмет і Присудок і в один голос заявили: "Покарати! Покарати!"
Петрик здригнувся і прокинувся. На щастя, це був лише сон.
ПРО КОРИСТЬ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ
Чоловік загубив кому і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб простіші. За нескладними фразами прийшли нескладні думки.
Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, рівно, з однією інтонацією. Його вже ніщо не бентежило, не радувало. Він до всього ставився без емоцій.
Потім він загубив знак запитання і перестав запитувати, жодні події не викликали в його цікавості, де б вони не відбувалися: в космосі, на землі чи навіть у власній квартирі.
Ще через кілька років він загубив двокрапку і перестав пояснювати людям свої вчинки.
Нарешті у нього залишилися одні лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, весь час тільки когось цитував - так він зовсім розучився думати і дійшов до крапки.
Бережіть розділові знаки.   
(О.Канівський)
 
 

Додати новий коментар

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.