Конспект уроку на тему: "Велика Британія у роки стабілізації та Великої депресії"

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Войнова Світлана Петрівна,

учитель історії та правознавства

Садовської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Лозівської районної ради

Харківської області

вчитель-методист, спеціаліст ІІ категорії


Мета уроку:

навчальна: пояснити причини втрати провідного місця Англії у світовій економіці в останній третині ХІХ ст.; описати що стало причиною занепаду і кризи  ідеології і політики англійських лібералів; назвати основні внутрішньополітичні події у Великій Британії періоду стабілізації 1924-1926 рр.

розвивальна: розвивати вміння аналізувати, аргументовано висловлювати власну думку, читати документи на мові їх походження та перекладати діалог (англійською мовою)  під час перегляду відеоматеріалу уроку; продовжити формування уміння встановлювати причинно-наслідкові зв`язки; розвивати картографічні вміння;

виховна:  формувати повагу у школярів до англійського народу. 

Тип уроку: засвоєння нового матеріалу

Обладнання: підручник Всесвітня історія 10  клас; атлас з історії Новітнього часу для 10 класу;  роздавальний матеріал;  історичні тексти, ілюстрації, конспект уроку

Основні дати: 1899-1902 рр. - Англо-бурська війна; 1906 р. - утворення Лейбористської партії; 1906 - 19І1 рр. - соціальні реформи Д. Ллойд Джорджа; 1911 р. - Акт про парламент. Обмеження повноважень палати лордів.

Основні поняття: «Консервативна партія», «Лейбористська партія», «загальний страйк», «домініон», «підмандатні території», «реконверсія», «коаліційний уряд», «гомруль». 

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: пояснювати причини втрати провідного місця Англії у світовій економіці в останній третині ХІХ ст.; описувати що стало причиною занепаду і кризи  ідеології і політики англійських лібералів; показувати на карті трансформацію Британської колоніальної імперії; називати основні внутрішньополітичні події у Великій Британії періоду стабілізації 1924-1926 рр.

План:

1. Економічний розвиток. Втрата промислової і торговельної першості.

2. Велика Британія після Першої світової війни.

3. Внутрішня політика лейбористських та консервативних урядів у  20-30х рр.

4. Прояви світової кризи 1929-1933 рр. в Англії.

Хід уроку:

І. Організаційна частина уроку

Оголошення теми, завдань уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Робота з картою

За допомогою карти, атласу назвіть:

  1.  Колоніальні найбільші володіння Великої Британії в Азії, Латинській Америці, Африці.
  2.  Підмандатні території Великої Британії Африці, Азії, Латинській Америці та час їх появи.
  3.  Держави і рік, коли вони отримали статус домініону у склдаі Британської імперії.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Метод «Мозковий штурм»

Учні висловлюють свої припущення, як склалася доля Великої Британії у повоєнний час. Учитель корегуючи записує їх на дошці.

Орієнтований зміст відповідей:

Позитивні

Негативні

Велика Британія усунула свого конкурента в Європі – Німеччину;

втратила 1/3 національного багатства;

отримала 22% німецьких репарацій;

втратила 40% торгового флоту;

захопила частину колишніх колоніальних володінь Німеччини;

скоротився на 20% випуск промислової продукції;

стан зовнішньої торгівлі погіршився: збільшився імпорт сировини та продовольства, зменшився експорт британських товарів;

Податки зросли в 6 разів;

Зросли державні позики (внутрішні – у 10 разів, зовнішній борг у кінці війни становив 1 млрд 150 млн фундів стерлінгів);

Із кредитора Велика Британія перетворилася на їхнього боржника (лише на погашення процентів країна щорічно витрачала 40% держбюджету);

Посилився національно-визвольний рух у британських колоніях.

IV. Засвоєння нового матеріалу

1. Економічний розвиток. Втрата промислової і торговельної першості

Кінець XIX - початок XX ст. - період швидкого економічного піднесення США і Німеччини - для Англії обернувся втратою монопольних позицій у світовій промисловості й торгівлі. У 1871-1913 рр. виробництво промислової продукції в країні збільшилося лише в 2,2 раза, тоді як у США воно зросло в 9, Німеччині - у 6, а у Франції - у 3 рази. Наприкінці XIX ст. англійська індустрія посідала вже не перше, а третє місце у світі. Частка Великої Британії у світовій торгівлі скоротилася з 22 % у 1870 р. до 15 % у

1913 р. Головна причина відставання країни полягала у застарілій технічній базі промисловості. Англійська індустрія, сформована переважно у першій половині XIX ст., була не в змозі конкурувати з передовими підприємствами США й Німеччини. Для заміни устаткування були потрібні чималі кошти, але далеко не кожний підприємець був готовий здійснити дорогі технічні нововведення. У цьому і не вбачалось особливої необхідності. Наявність в Англії колоніальних володінь з неосяжними ринками збуту товарів, дешевою робочою силою і сировиною дозволяла одержувати високі прибутки і на застарілій техніці, але технічне відставання вже невдовзі відбилося на обсягах виробництва. США стали випереджати Англію за виплавкою чавуну і сталі. Німеччина виявилася серйозним конкурентом у торгівлі і вже в 90-х рр. почала тіснити Британію на її власних ринках. Англійський текстиль ще утримував першість у світі, але становище металургії і металообробки сильно потерпало від іноземної конкуренції.

Становище ускладнювалося тим, що британський уряд продовжував дотримуватися фритредерської політики. Адже у свідомості багатьох англійців з принципом свободи торгівлі пов'язувалися колишні економічні успіхи країни, її перетворення на «майстерню світу». Але часи індустріальної переваги Англії минали, і безмитне надходження до країни закордонної продукції ставило британських підприємців у невигідні умови.

З кінця XIX ст. англійський капітал у дедалі більших розмірах вивозиться до колоній, вкладається в експлуатацію їх сировинних і аграрних ресурсів, будівництво залізниць, розвиток колоніальної торгівлі. Прибутки від закордонних інвестицій Англії досягли на початок XX ст. 90-100 млн. фунтів стерлінгів на рік, що в п'ять разів перевищувало прибутки країни від зовнішньої торгівлі. Зв'язок із колоніальними окраїнами імперії здійснювався за допомогою фінансових установ. У 1904 р. 50 англійських банків мали 2279 колоніальних відділень, тоді як банки Франції - лише 136, а Німеччини - 70.

Англійська буржуазія


Британські верстати охоче купували за кордоном, і навіть США відставали від Англії за обсягом експорту машин. Велика Британія зберігала провідну роль у світовій посередницькій торгівлі, а Лондон, як і раніше, вважався міжнародним фінансовим центром. Англійська буржуазія аж ніяк не почувала себе бідною родичкою поруч із своїми молодими конкурентами. Вона і надалі керувала найбагатшою країною світу.

Наприкінці ХІХ ст. в Англії з'являються перші великі об'єднання підприємців, що досить швидко встановили монопольний контроль над колоніальною торгівлею, суднобудівною і військовою промисловістю. Однак у традиційних галузях британської індустрії (вугільній і текстильній) монополізувати виробництво було складніше. Значну роль тут продовжували відігравати незалежні, часто сімейні фірми.

2. Велика Британія після Першої світової війни

Для Британської імперії, як і для інших країн-учасниць, Перша світова війна, за перемогу в якій заплатили своїми життями 900 тис. британців, рішуче позначилася на подальшій долі імперії. Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки - вуглевидобувна, металургійна, суднобудівна скоротили своє виробництво. Натомість хімічна галузь, автомобіле-, літако- і машинобудування - галузі, що працювали на війну, перебували на піднесенні. Перебудова британської промисловості проходила боляче для країни. До того ж скоротився експорт британських товарів, Англія втратила традиційні ринки збуту товарів, а нових не набула.

 Людські втрати складали 743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених. Промислове виробництво скоротилося на 20%, країна з кредитора перетворилась у боржника. Зовнішній борг складав близько 1 млрд. фунтів стерлінгів. Величезні воєнні видатки покривалися за рахунок скорочення інвестицій в економіку колоній, внутрішніх і зовнішніх позик, а також збіль­шення податків. За роки війни податки зросли у 6 раз. Життєвий рівень населення різко знизився.

Негативні наслідки війни сприяли розколу в англійському суспільстві. Одна частина прагнула до повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей породив негаразди країни. Інша частина населення вважала, що після великої війни в Англії повинні утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої – лейбористи. Ліберали, які у попередні роки були ведучою силою в партійно-політичній системі, виявились розколотими і згодом відтісненими з політичної арени.

У 1918 р. лейбористська партія прийняла свій перший статут. Метою партії проголошувалося встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а найближчими завданнями — розширення соціального законодавства і подальша демократизація політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства, коли членами партії автоматично ставали члени профспілок. На виборах 1918 р. лейбористська партія зробила перший крок на шляху до перетворення в найбільшу опозиційну партію. Вона завоювала 60 місць у палаті громад.

Проте довгоочікуваний мир, що настав у 1918 р., був настільки радісною подією, що тимчасово «згладжував» проблеми. Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум: населення, прагнучи надолужити згаяне за роки війни, скуповувало практично всі товари, що з'являлися на полицях крамниць. Та, як це завжди буває, гроші скоро скінчилися й товари, які вироблялися у дедалі більшій кількості, уже не розкуповувалися. У 1920 р. розпочалася звичайна у такій ситуації криза перевиробництва, що змінилася застоєм.

При цьому соціального вибуху не сталося. Власне, перед країною найменш гостро, порівняно з іншими європейськими державами, постала загроза комуністичної революції. Натомість у суспільстві, де укорінилися парламентські традиції й законність, загострилася боротьба за соціальну справедливість. Причому обидва табори - працівники і роботодавці, розуміли цю справедливість по-своєму: робітники вимагали від підприємців і держави дотримання їхніх економічних прав, а підприємці - скасування запровадженого у роки війни державного регулювання економіки при збереженні державного субсидіювання.

Чи не головною повоєнною проблемою Британії було ірландське питання - ірландські націоналісти більше не задовольнялися гомрулем (самоврядуванням). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін Фейн, а в ірландській столиці Дубліні самопроголошений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою.

У 1919 р. в Ірландії розпочалася громадянська війна, в якій провідну роль відігравала Ірландська республіканська армія (ІРА). Проти незалежності виступили уряд Д. Ллойд Джорджа та шість протестантських графств Ольстера.

1921 р. між ворогуючими сторонами було укладено перемир'я й досягнуто домовленостей, за якими Ірландія отримала статус домініону у складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера - право проголосувати за вихід зі складу Ірландської республіки і залишитися частиною Сполученого Королівства.

Не уникла Британія й загальноєвропейських повоєнних проблем: промислового спаду, безробіття і, як наслідок, зниження рівня життя більшості населення. Насамперед ці проблеми були пов'язані зі змінами у світовій торгівлі. По-перше, падіння цін на сировину призвело до збідніння британських колоній, а відтак - до скорочення британського експорту в колонії. По-друге, продукція індійських та японських текстильних фабрик через дешевизну робочої сили почала витісняти Англію з її традиційних ринків збуту.

Робота зі схемою

3. Внутрішня політика лейбористських та консервативних урядів

 у  20-30х рр.

 В історії Великої Британії визначною подією початку ХХ століття стало парламентські вибори, що відбулися у грудні 1918 р.

 Лейбористська партія набрала відразу 2,3 млн голосів і отримала 63 місця в парламенті, уперше ставши провідною опозиційною партією. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (ті, яким виповнилося 30 років). Країна стала свідком грандіозної перемоги лідерів, які обіцяли «вичавити» достатньо коштів і цінностей з Німеччини на відшкодування страждань британців у роки війни. Лідер лібералів Д. Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.

 Парламентські уряди лібералів та консерваторів існували в Британії упродовж багатьох століть і здавалося неймовірним, що цьому настане кінець. Почергово то одні, то інші перебували чи біля керма влади, чи у статусі парламентської опозиції.

Прем`єр-міністр Великобританії Д.Ллойд-Джордж

Прем`єр-міністр Великобританії Д.Ллойд-Джордж

Робота з документом

The leitmotif of the activities of the government of Lloyd George was the slogan:

"Wake Up Britain!". The Prime Minister believed that the best method of removing the country from the economic crisis will stimulate private business initiative and dismantling the system of state regulation. The government quickly eliminated all government control over the economy, demoblican army (4 million British soldiers returned home), began to carry out reconversion transfer of industry to the production of civilian goods.

In Feb 1918. the country conducted another election reform. The number of voters has increased from 8 million to 21 million people for the first time suffrage was given to women over 30 years old. Lloyd George promised to make "the country is worthy of its heroes." The majority of voters supported the reformist course of the coalition government.

After the voters had adopted the programme of assistance to the unemployed and the construction of cheap dwellings for the poor. In 1918, entered 8-year-old, and in 1921 – a 9-year free compulsory education  ...

Tasks:

1. The government of Lloyd George considered the best event to bring the country out of economic crisis?

2. What category of the population for the first time voted for new electoral legislation?

3. What has been done in the social sphere?

Переклад:

Лейтмотивом діяльності уряду Ллойд-Джорджа було гасло:

«Розбуди Велику Британію!». Прем’єр-міністр уважав, що найкращим методом виведення країни з економічної кризи буде стимулювання приватної підприємницької ініціативи, демонтаж системи державного регулювання. Уряд швидко ліквідував усі державні органи контролю за економікою, демобілізував армію (4 млн англійських солдатів повернулися додому), почав здійснювати реконверсію – переведення промисловості на випуск мирної продукції.

У лютого 1918 р. у країні було проведено чергову виборчу реформу. Кількість виборців зросла з 8 млн до 21 млн осіб, уперше виборчі права отримали жінки віком понад 30 років. Ллойд-Джордж обіцяв зробити «країну гідно її героїв». Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.

Після виборців було прийнятого програми допомоги безробітними та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. У 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. – 9-річну безкоштовну обов’язкову освіту …

Завдання:

1. Що уряд Ллойд-Джорджа вважав найкращим заходом, щоб вивести країну з економічної кризи?

2. Яка категорія населення вперше проголосувала за новим виборчим законодавством?

3. Що було зроблено у соціальний сфері?

На дострокових парламентських виборах 1923 р. жодна з трьох партій не набрала більшості достатньої для формування однопартійного уряду: консерватори отримали 258 місць у парламенті, лейбористи – 191, ліберали – 158. Домовитись про створення коаліційного уряду не вдалося. Тоді стара англійська еліта приймає неординарне рішення: у січні 1924 р. було сформовано перший в історії країни лейбористський уряд. Його очолив Рамсей Макдональд. Уперше в історії країни соціал-реформістську партію було включено в політичний механізм держави.

Робота з документом

About Ramsay MacDonald and the first labour government

"The king instructed G. MacDonald to form the first in the entire British history, the Cabinet of the labour party. However, MacDonald also could have failed during a vote of confidence in the government, because he represented the minority, and this year is already scheduled General elections. The coming to power of the labour party was forced to shake the financial world, which saw McDonald and his friends, agents of the Bolshevik Russia."

Tasks:

1. Think about why the financial world feared the coming to power of the labour party in the UK.

 2. Any well-established political traditions of British society was instituted?

3. Find out what measures have been taken by the labour government Macgold to preserve the social peace".

Переклад:

Про Рамсея Макдональда та перший лейбористський уряд

«Король доручив Р.Макдональду сформувати перший за всю британську історію кабінет лейбористів. Проте Макдональд теж міг провалитися під час голосування довіри уряду, оскільки він представляв меншість, та на цей рік вже призначені загальні вибори. Прихід до влади лейбористів змусив тремтіти фінансовий світ, який вбачав у Макдональд та його друзях агентів більшовицької Росії».

Завдання:

1. Поміркуйте, чому фінансовий світ побоювався приходу до влади лейбористів у Великій Британії.

2. Які усталені політичні традиції британського суспільства було порушено?

3. З’ясуйте, яких заходів вжив лейбористський уряд Макдольда, щоб зберегти в країні «соціальний мир».

Уряд Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсій зі старості, а також субсидії держави на житлове бу­дівництво, зменшив мито на деякі продовольчі товари, поліпшив систему страхування з безробіття.

Прем`єр-міністр Великобританії Д.-Р.Макдональд

Прем`єр-міністр Великобританії Д.-Р.Макдональд

Проте лейбористи не виконали передвиборних обіцянок націоналізувати шахти й залізниці, запровадити податок на капітал. Під час трудових кон­фліктів вони домагалися припинення страйків. Лейбористський кабінет зміцнював збройні сили. У колоніях і залежних країнах він продовжував курс, спрямований на придушення національно-визвольного руху. Цей уряд визнав Радянський Союз і встановив із ним дипломатичні відносини. Одначе лейбористський кабінет гальмував процес нормалізації двосторонніх відносин. Політика лейбористів викликала неоднозначну реакцію в широких верствах населення. Одна частина населення вважала уряд нерішучим у питанні націоналізації, інша вважала, що політика лейбористів приведе до революції. До того ж консерватори піддавали критиці зовнішню політику уряду. Побоюючись дальшого ослаблення свого впливу, уряд у жовтні 1924 р. розпустив парламент і призначив нові вибори. Для досягнення перемоги консерватори залякували виборців "червоною" небезпекою. Напередодні виборів було опубліковано "лист Комінтерну", що містив "директиву Москви" англійським комуністам підготувати в країні збройне повстання. Здобувши більшість місць у парламенті, консерватори сформували уряд. Новим прем`єр-міністром став С.Болдуїн.

Прем'єр-міністр Рамсей Макдональд виявився зовсім не диктатором і, до того ж, послідовним прихильником Ліги Націй.

Його уряду судилося проіснувати чотири роки, і 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).

Стенлі Болдуїн

Стенлі Болдуїн

(Stanley Baldwin) 3 серпня 1867 — 14 грудня

1947 рр. — британський державний діяч,

лідер консерваторів, співвласник  великої

 сталеливарної фірми «Болдвін лімітед».

 Брав активну участь у політичному житті

Англії  з 1908. В 1923—1924, 1924—1929, 

1935—1937 був прем'єр-міністром Великобританії

Уряд С. Болдуїна прагнув проводити спокійну внутрішню й зовнішню політику, проте саме період прем'єрства С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою була шахтарська проблема. Для англійців, які непорушно шанують традиції, вугілля було не просто джерелом тепла, воно було невід'ємним атрибутом британського способу життя. Цілі покоління сформувалися з переконанням, що у світі може трапитись що завгодно, але камін, розпечений англійським вугіллям, повинен завжди палати в оселі. Проте з часом шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.

Британські тред-юніони (профспілки) вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід - шахти потрібно націоналізувати. Власники шахт дотримувалися іншої думки - щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату. Про те, що в роки війни власники шахт отримували надприбутки, але на модернізацію шахт виручку не витрачали, вони воліли не згадувати.

   Ще 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим накликав на себе гнів шахтарів. Упродовж п'яти років держава витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт. Наприкінці квітня 1926 р. державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи. Реакція шахтарів була блискавичною - 3 травня вони розпочали грандіозний страйк, який переріс у загально британський і тривав до 12 травня, завдавши найтяжчого у XX ст. удару британській промисловості.

Проте шахти стали яблуком розбрату не лише між шахтарями і власниками шахт, страйк розколов Британію навпіл: по один бік конфлікту стали шахтарі, по інший - середні та заможні верстви.

Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна, через що прем'єр опинився віч-на-віч із загрозою загального страйку. Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.

Дев'ять днів життєдіяльність країни підтримувалася завдяки участі добровольців, які прибирали вулиці, вивозили сміття тощо, проте майже нікому не спадало на думку вдатися до революції і повалити парламент. Англійці віддавали перевагу вирішенню справ у рамках закону, не перетворюючи трудовий конфлікт в особисту ненависть. Відомий навіть випадок, коли між страйкарями і поліцією було організовано футбольний матч.

Так само повелися й усі без винятку політичні партії, закликавши до порозуміння, щоб протистояння не переросло у громадянську війну.

11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.

Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів і вони не відновили свою могутність аж до закінчення Другої світової війни. Проте він змусив парламент прийняти у 1927 р. важливий закон про трудові конфлікти і профспілки. Цей закон завдав тред-юніонам такого удару, від якого вони не отямилися до закінчення Другої світової війни.

Вимоги закону про трудові конфлікти і тред-юніони

   - Між оголошенням страйку і його початком має пройти певний час («охолоджувальний період»), щоб роботодавці й працівники спробували порозумітися, уникнувши страйку

   - Організатори та учасники незаконних страйків підлягали штрафу чи навіть відповідальності перед судом

   - Масове пікетування заборонялося

   - Політичні внески тред-юніонів до скарбниці Лейбористської партії заборонялися.

Доступившись до влади, кабінет консерваторів взяв курс на повернення Англії ролі фінансового центру світу. Приділялося багато уваги зміцненню фунта стерлінга. У 1925 р. було відновлено золотий стандар фунта на рівні його довоєнного паритету з доларом. Такі дії уряду мали двоякі наслідки: з одного боку була зміцнена банківська система, фунт в основному повернув свої позиції на фінансовому ринку, але, з іншого боку, перед англійською промисловістю постала проблема втрати конкурентноздатності її товарів. У вирішенні цієї проблеми англійські промисловці пішли по найбільш простому шляху: перекладування всіх виробничих витрат на робітників. Тобто хотіли домогтися зменшення собівартості продукції не заміною застарілого обладнання, а скороченням заробітної плати робітників.

Улітку 1925 р. власники шахт поставили ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо вони не погодяться на зниження зарплати і збільшення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою. Її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудівників. Перед об’єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося відступити. Уряд зобов’язався виплачувати власникам шахт субсидію протягом 9 місяців для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву "червоної п’ятниці".

Після закінчення 9-місячного строку власники шахт оголосили локаут (закриття підприємства і звільнення всіх працюючих), оскільки гірники знову відхилили їхні вимоги. Уряд ввів у країні надзвичайний стан. Рішучість робітників вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила близько 18 млн, тобто понад 40% усього населення країни. Робітники виявили високий ентузіазм, стійкість і самовід­даність. Повсюди створювалися страйкові комітети і ради дій.

Армійські частини рухаються на придушення страйку 1926 р

Армійські частини рухаються на придушення страйку 1926 р.

 

Боротьба англійських робітників викликала хвилю пролетарської солідарності в усьому світі. У деяких країнах почалося збирання коштів на користь страйкарів. Проте Генеральна рада відмовилася передати страйкарям кошти, зібрані в СРСР. Лише згодом вони були використані Федерацією гірників для підтримки страйкуючих шахтарів.

Армія, поліція, державний апарат, пропагандистська машина, штрейкбрехери — всі сили і засоби використовувалися для придушення страйку. 12 травня керівництво Генеральної ради заявило про припинення загального страйку. Але не всі робітники погодились із цим рішенням. Гірники продовжували страйкувати протягом семи місяців. Натиск вуглепромисловців і уряду, а також голод і злидні змусили шахтарів відступити. У грудні 1926 р. вони повернулися на роботу. Зарплата гірників знизилася, а робочий день збільшився. Щоб уникнути в подальшому подібних конфліктів, парламент прийняв закон про конфлікти у промисловості й про профспілки, за якими заборонялись загальні страйки і пікетування.

Страйк 1926 р. виявився єдиним серйозним соціальним конфліктом у країнах Заходу в період стабілізації.

У травні 1927 р. британський уряд в односторонньому порядку розірвав дипломатичні відносини з СРСР.

4. Прояви світової кризи 1929-1933 рр. в Англії.

Хоча англійська економіка не знала «процвітання» у 20-ті роки, як американська, в ній відбулась докорінна модернізація, яка змінила життя англійців і дозволила Англії витримати випробування Другої світової війни.

Запровадження золотого стандарту хоча і погіршило експортні можливості традиційних галузей економіки (металургійної, кораблебудівної, гірничої та ін.) позитивно вплинуло на нові види промисловості, засновані на новітніх технологіях (автомобільна, авіаційна, електротехічна, хімічна). Завдяки значному науковому потенціалу, в Англії розроблялося і запроваджувалося значна маса нових технологій. Зміни в структурі економіки призвели і до змін географії промислових центрів країни. Так, якщо раніше основні промислові центри були розміщені на півночі, то тепер вони починають зміщатися на сільськогосподарський південь. Розвиток нових галузей виробництва потяг за собою зростання споживання електроенергії. Кількість споживачів з 1920 по 1939 рік зросла з 730 тис. до 9 млн. Розвиток електроенергетики сприяв підйому в суміжних галузях. Швидко нарощувалося виробництво штучних тканин і резини.

Починають ставати звичними такі побутові речі як електрочайники, електронагрівачі, електропраски, стиральні машини, пилесоси, радіо тощо. Легкові автомобілі теж перестають бути предметом розкоші. У 1935 р. ціна автомобіля складала третину річного заробітку викладача.  Споживачами цих товарів стають значні прошарки англійського суспільства, особливо високооплачуємі робітники нових галузей промисловості, що стають робітничою елітою.

Зростання доходів і, відповідно, споживання вело до покращення життя тих, хто мав роботу, незважаючи на переодичні економічні кризи. Як писав один з робітників: «Харчування стало більш різноманітним. Свіжі фрукти можна купити круглий рік. Молоко поставлялося регулярно... число п`яниць зменшилося… У 1880 - х роках часто зустрічалися босі жінки і діти. Сьогодні їх уже не видно. Платки зникли, їх замінили шляпки… Дівчата, що раніше чипурилися лише на свята, тепер завжди кокетливо одіті, турбуючись про зачіски і нігті... Але витрати на пиво, сигарети та інші дрібниці зросли…».

Зростання виробництва з використанням технологій масового виробництва призвело до об`єднання фірм і утворення великих трестів. Так, якщо у 1914 р. було 200 великих компаній, то у 1939 р. лише 20 (Імперіал Хімікал, Індастріал, “Остін”, “Морріс”, “Воксхолл”, “Форд”, „Віккерс” та ін.).

Невдоволення населення політикою консерваторів привело до поразки їх на парламентських виборах 1929 р. Лейбористи здобули значну перемогу, хоч і не мали абсолютної більшості в палаті громад. Уряд знову сформував Макдональд. Під час передвиборної кампанії вони обіцяли здійснити широкі соціальні програми і відновити дипломатичні відносини з СРСР.

Лейбористи отримали владу в несприятливий момент. На початку 1930 р. Великобританію охопила економічна криза. Порівняно із США, Німеччиною та Францією промислове виробництво в країні скоротилось ненабагато, оскільки британська економіка не зазнала "процвітання" у 20-х рр. Найбільше постраждали традиційні галузі промисловості. Експорт зменшився вдвічі. Занепад економіки призвів до зниження життєвого рівня населення. У розпал кризи кожен четвертий трудівник не мав роботи.

Оскільки головною опорою лейбористів були профспілки, уряд був зобов`язаний зайнятися проблемою зайнятості і безробіття. Було створено навіть нове міністерство по боротьбі з безробіттям. Воно займалося переселенням робітників у сільську місцевість, домініони, оргнізацією громадських робіт. Була розширена система страхування по безробіттю. Але по мірі того як країна втягувалася у вир кризи звужувалися можливості уряду по здійсненню соціальних реформ.

Отже, лейбористи не спромоглися виконати свої обіцянки у сфері внутрішньої політики. А подальші антикризові заходи (зниження заробітної плати, зменшення допомоги з безробіття, не було відновлено 7-годинний робочий день на шахтах, зберігались антипрофспілкові закони і т. ін.) ще більше підірвали довіру виборців. У країні розпочалась нова хвиля страйків, демонстрацій, "голодних походів" безробітних.

Через відсутність єдиного погляду на вихід із кризи в уряді стався розкол, який закінчився відставкою кабінету.

Плакат „національного” уряду

Плакат „національного” уряду

У 1931 р. Макдональд сформував коаліційний "національний" уряд із лейбористів, консерваторів і лібералів, який загалом проводив консервативну політику (Правда, за це він був виключений з лейбористської партії).Відбувалося подальше згортання со­ціальних програм.

Аби піднести авторитет своїх реформ, уряд почав заоща­дження з себе: Макдональд зменшив свій заробіток прем’єра на 20%. Королівська родина зменшила на 10% фінансові засоби, що виділялися державою на її утримання. Політику "затягування пасків" схвалювали не всі. Відбувались акції протесту. Але вибори 1931 р. засвідчили, що більшість населення підтримує коаліцію, яка здобула 497 мандатів проти 46 у лейбористів. Після цього уряд активізував антикризові заходи.

Робота зі схемою

У 1931 р. було ліквідовано золотий стандарт фунта стер­лінгів і утворено стерлінгову зону, що об’єднувала країни, які використовували англійську валюту для взаєморозрахунків. А 1932 р. Великобританія відмовилась од вільної торгівлі та ввела протекціоністські закони. Ці заходи сприяли підвищенню конкурентоздатності англійських товарів, уникненню значного падіння виробництва. Було зупинено фінансову кризу, що насувалась.

З метою збити соціальну напруженість і організувати адресну систему допомоги постраждалим від кризи було прийнято акт про страхування з безробіття та закон про райони, що терпіли лихо. 

Загострення соціальних проблем призвело до зростання впливу крайніх сил: комуністів і фашистів. Але вони не мали в Англії достатньої соціальної бази. До того ж британське сус­пільство, виховане на парламентських традиціях, не сприймало їхніх методів боротьби. Щоб остаточно охолодити радикальні елементи, 1934 р. було прийнято закон про підбурювання до бунту, а 1937 р. — акт про громадський порядок.

Після чергових парламентських виборів 1935 р.  Макдональд поступився кріслом прем’єра на користь лідера консерваторів С.Болдуїна.

Король Едуард VІІІ

Король Едуард VІІІ

Новому урядові довелося вирішувати, крім економічних проблем, ще й династичну кризу, що розгорілася 1936 р. Того року помер король Георг V, який зумів за час свого правління зміцнити роль династії в житті Англії. Наступником престолу став Едуард VІІІ, який піддав монархію серйозним випробуванням. Приводом для династичної кризи стало бажання Едуарда VІІІ взяти шлюб з американкою Уолліс Сімпсон, яка до того вже була двічі одружена та не могла похвалитися знатним походженням. За традиціями, що історично склалися, англійський монарх є водночас і главою англіканської церкви. Одруження з цією жінкою завдало б серйозного удару престижеві монархії, традиціям держави і суспільства. У відповідь на бажання короля уряд і королівська родина рішуче заявила: "Або трон, або Сімпсон". Едуард обрав... Уолліс Сімпсон. Він зрікся престолу на користь молодшого брата Альберта, який став королем під ім’ям Георга VІ. По завершенні династичної кризи С.Болдуїн вирішив залишити крісло прем’єра, вважаючи, що свою місію в політиці він виконав – врятував англійську монархію.

Прем`єр-міністр Великобританії Н.Чемберлен

Прем`єр-міністр Великобританії Н.Чемберлен

У 1937 р. прем’єр-міністром став Невілл Чемберлен. Він мав пересічні здібності, а цю посаду отримав завдяки аристократичному походженню та родинним зв’язкам. Консерватори проводили внутрішню політику‚ спрямовану на збереження існуючих порядків, а в зовнішній — політику "умиротворення".

Після Першої світової війни англійські домініони (Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз, Ірландія та Нова Зеландія) прагнули звільнитися від британської опіки. Визначальним фактором у цьому процесі було те, що домініони могли вже власними силами гарантувати собі безпеку (до війни Великобританія гарантувала безпеку домініонам через Комітет оборони імперії).

У 1917 р. на імперській конференції було оголошено, що домініони стануть "самостійними державами Співдружності імперії". Панувала думка про створення величезної федерації зі своєю конституцією. Проект було відхилено на наступній конференції 1918 р. Але ігнорувати прагнення домініонів Великобританія не могла. До того ж вони зробили вагомий внесок у боротьбу проти Німеччини.

Домініони стали учасниками Паризької мирної конференції, хоч і не були допущені до зустрічі чотирьох великих держав; підписали Версальський мир, але не в алфавітному порядку, а відразу після Великобританії; стали членами Ліги Націй.

Увійшовши у світову політику як самостійна сила, домініони швидко почали проводити власну зовнішню політику: призначали дипломатичних представників в інші держави і навіть блокували деякі дипломатичні кроки метрополії, чинячи на неї тиск. Так, вони відмовилися взяти участь в агресії проти Туреччини на початку 20-х рр., примусили Великобританію відмовитися від союзу з Японією і т. д.

Новий статус домініонів було закріплено на імперській конференції 1926 р. У резолюції, яку підготували лорд Бальфур і канадський прем’єр-міністр ліберал Макензі Кінг, визнавалася незалежність домініонів, а слово "імперія" замінювалося на "співдружність". "Члени конференції є угрупованням самостійних держав, які мають рівноправний статус, не підпорядковуються одна одній ні за яким видом внутрішніх чи зовнішніх справ, об’єднані спільною вірністю британській короні та вільно згуртовані як члени Співдружності". У резолюції було передбачено перехідний період, під час якого в царині зовнішньої політики та оборони найбільша частка відповідальності припадала на британський уряд.

На конференції 1930 р. було ухвалено рішення, що суперечки між членами Співдружності розв’язуватимуться, як і раніше, "судовим комітетом особистої королівської ради" на чолі з лордом-канцлером. Крім того, на вимогу Південно-Африканського Союзу та Ірландії, одностайно визнавалося право домі­ніонів на відокремлення.

Такий розвиток подій було кодифіковано 1931 р. ухваленням англійським парламентом Вестмінстерського статуту. Статут уточнював функції парламентів домініонів і скасовував закон 1865 р., за яким рішення, винесені колоніальними парламентами, не повинні були суперечити законам, ухваленим у Лондоні. Домініони отримали право анульовувати закони‚ прийняті в Лондоні. Статут було прийнято всіма членами Співдружності (ПАС та Ірландією — з деякими застереженнями).

Крім політичних відносин, на імперських конференціях 1930 і 1932 рр. було врегульовано й економічні відносини між домі­ніонами і метрополією.

Економічні питання гостро постали під час економічної кризи 30-х рр., коли Великобританія ввела протекціоністські закони і заборонила вільний обмін. Цим було урівняно товари до­мініонів з іноземними, що боляче позначилося на економіці домініонів, яка залежала від ринку метрополії.

На Оттавській конференції це питання було полагоджено підписанням двосторонніх угод між Великобританією, з одного боку, і кожним домініоном — з іншого, про встановлення режиму "імперської переваги". Одначе Великобританія брала на себе зобов’язання надати для реалізації виробів домініонів сприятливіші умови.

Робота з документами

The agreement between the UK and Ireland. 6 Dec 1921 (Extract)

1. Ireland will have the same constitutional status in the society of Nations called the British Empire as the dominion of Canada, Commonwealth of Australia, dominion of New Zealand and the Union of South Africa with a Parliament having the right to issue laws with the aim of preserving peace, order and good government in Ireland, and with the Executive branch, responsible to this Parliament; and it will be called and will of the Irish free state...

6. Until the conclusion of such an agreement between the British and Irish governments by which the Irish free state shall assume its own coastal defence, the defence of great Britain and Ireland from the sea will take the Imperial forces of His Majesty...

9. The ports of great Britain and the Irish free state will be fully open to ships of other countries with payment of the established port and other charges.

Question:

1. What caused the appearance of this agreement between Britain and Ireland?

2. What was the purpose of the United Kingdom, signing this agreement?

Переклад:

Угода між Великобританією та Ірландією. 6 грудня 1921 р.

(Витяг)

1. Ірландія матиме той самий конституційний статус у товаристві націй,  який називається Британською імперією,  що й домініон Канада, Австралійський Союз, домініон Нова Зеландія й Південно-Африканський Союз, із парламентом, що має право видавати закони з метою збереження миру, порядку і доброго врядування в Ірландії, та з виконавчою владою, відповідальною перед цим парламентом; і вона називатиметься й буде Ірландською вільною державою...

6. Аж до укладення такої угоди між Британським та Ір­ландським урядами,  за  якою Ірландська вільна держава візьме на себе свою власну берегову оборону, оборону Великобританії та Ірландії з боку моря візьмуть на себе імперські сили Його Величності...

9. Порти Великобританії та Ірландської вільної держави будуть повністю відкриті для кораблів іншої країни зі сплатою встановленого портового та інших зборів.

Запитання до документа:

1. Чим було викликано появу цієї угоди між Великобританією та Ірландією?

2. Що мала на меті Великобританія, підписуючи цю угоду?

The law on labor conflicts and trade unions. 1927 (Extract)

1. Hereby declared —

a) that any strike is illegal if (i) the purpose it is to facilitate the settlement of the labour conflict; (II) if it is designed and intended to directly or by creating difficulties for companies to use coercion against the government;

b) that any lockout is illegal...

(2) If any person encourages, incites, encourages others to participate in strikes or lockouts, which is by this Act declared unlawful, that person will be subject to disciplinary court to a fine... or imprisonment...

4 — (I) it is Illegal to require any Union member to contribute to the political Fund of the Union...

Question:

1. After what events and for what purpose was this law passed?

2. What are the limitations imposed on trade unions by this law?

Переклад:

Закон про трудові конфлікти і професійні союзи. 1927 р.

(Витяг)

1. Цим оголошується —

а) що будь-який страйк є незаконним,   якщо (І) його метою не є сприяння врегулюванню трудового конфлікту…; (ІІ) якщо він задуманий і розрахований на те, щоб безпосередньо або через створення труднощів для суспільства застосувати примус стосовно уряду;

б) що будь-який локаут є незаконним…

(2) Якщо будь-яка особа закликає, підбурює, спонукає інших осіб узяти участь у страйку або локауті,   який цим Актом оголошений незаконним, то така особа піддається дисциплінарним судом штрафові… або ув’язненню…

4 — (І) Протизаконно вимагати від будь-якого члена профспілки робити внески в політичний фонд профспілки…

Запитання до документа:

1. Після яких подій і з якою метою було прийнято цей закон?

2. Які обмеження накладалися на профспілки цим законом?

The law on import duty. 1932 (Extract)

Part And General duties and additional duties

1. — (1). Starting from March 1, 1932, in consideration of the provisions of this act, all goods imported into the United Kingdom, with the exception of goods exempt from tax as further stipulated in the provisions of this article, subject to duty equal to 10% of the value of the goods.

Question:

1. What was the reason for the adoption of this law?

2. What are the implications of the law for England? What this showed?

Переклад:

Закон про імпортні мита. 1932 р.

(Витяг)

Частина І

Загальні мита і додаткові мита

1. — (1). Починаючи від 1 березня 1932 р., беручи до уваги положення цього закону, всі товари, що ввозяться до Об’єднаного Королівства, за винятком товарів, звільнених від оподаткування,  як це далі передбачено у положенні цієї статті, обкладаються митом, що дорівнює 10% од вартості товару.

Запитання до документа:

1. Чим було зумовлено прийняття цього закону?

2. Які наслідки прийняття цього закону для Англії? Про що це свідчило?

 IV. Узагальнення та систематизація знань

Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте зміни, що сталися в соціально-економічному розвиткові Великобританії після Першої світової війни.

2. Які реформи було проведено урядом Ллойд-Джорджа?

3. Поясніть, чому лейбористська партія спромоглася витіснити ліберальну партію з політичного життя Великобританії.

4. Які причини й наслідки страйку 1926 р.? Як ви оцінюєте дії страйкуючих, уряду і підприємців під час страйку 1926 р.?

5. Який вплив мав робітничий рух на соціальну політику урядів?

6. У чому полягали особливості економічної кризи 30-х років у Великобританії? Оцініть ефективність заходів уряду в подоланні кризи.

7. Представники яких партій увійшли до складу "національного" уряду?

8. Чим була викликана династична криза? Яким чином вона була розв’язана?

Запам’ятайте дати:

1924 р. ­ Перший лейбористський уряд.

1926 р. ­ Загальний страйк у Великобританії.

1931 р. ­ Вестмінстерський статут. Оформлено Британську Співдружність.

1936 р. – династична криза

V.   Підсумки уроку

Аналіз й оцінювання роботи учнів.

VI. Домашнє завдання

 Опрацюйте матеріал підручника: § 13, вивчити хронологію й термінологію теми. 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.