Сценарій проведення творчого вечора «В країні слова – вона княгиня Ганна» (до 70 — річчя від дня народження Ганни Костів-Гуски, поетеси, перекладачки, члена Національної спілки журналістів України, громадської діячки)

Навчальний рівень: 

Шушко Уляна Петрівна, педагог-організатор Бабинецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенівШушко Уляна Петрівна,
педагог-організатор
Бабинецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
с.Бабинці Борщівського району Тернопільської області

Оформлення зали: у центрі на журнальному столику оформлена підбірка матеріалів про ювілянтку, книги, авторські видання.

За столиком, праворуч, сидять ведучі вечора учениці 8 класу Аліна Гуска та Вікторія Гуска. На передніх місцях у залі сидять гості, друзі ювілярки.

1-Вед: Добрий день всім присутнім в залі!

2-Вед: Сьогодні у нас незвичайний захід. Ми зібралися, щоб вшанувати людину праці, людину, яка все життя живе поруч з нами, яку б здавалося добре знаємо, маємо насолоду спілкуватись з нею.

1-Вед. Але як з’ясувалось, ще не всі грані її таланту нам добре відомі. Усім відомо, що вона прекрасна поетеса, журналістка, лікар, любляча мама, гарна господиня, добра сусідка, дбайлива бабуся і просто хороша людина.

2-Вед. У неї є іще талант від Бога – вміння і бажання писати вірші, якими вона оспівує, прославляє свою маленьку Батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття, до своєї України!

1-Вед. Шановні присутні! Настав той момент, коли ми зобов’язані представити талановиту, творчу, залюблену у свій рідний край, в рідну Україну, людину, заради якої ми всі тут зібралися. Це – Ганна Михайлівна Костів-Гуска!!!

2-Вед. Під ваші оплески, ми запрошуємо її зайняти почесне місце на нашій сцені. Зустрічайте!!!

Вірш «Стелила мати на лугах».

Стелила мати на лугах
Полотна білі і лишала,
Немов мені стелила шлях,
Коли я в юність вирушала.
Над полотном – вишневий цвіт
Бджолино, радісно, промінно…
Стелила мати шлях у світ,
Що віддала мені, як віно.
Це так недавно і давно
За гомінливими роками
Білила мама полотно,
Білила осінь коси мамі.

Пісня «Моя матуся»

1-Вед. 18 квітня 1947 року в сім’ї Михайла та Ганни Гуски народилась донечка Ганнуся. Звичайне сільське дитятко спочатку нічим не відрізнялось від однолітків. Росла дівчинка  на утіху батькам, пізнавала дитячими оченятами світ, училась любити добро, любити найрідніший куточок над Нічлавою, де народилась.

Вірш «Нічлава»

Маленька річка. Рівні береги.
Спокійне плесо. Дерев’яний міст.
Розкинулися хати навкруги,
В садах господарює падолист.
Яке близьке і рідне серцю все,
Ах, осене, печаль твоя ласкава!
Як світ стара, пливе одвік Нічлава,
Спокійні води до Дністра несе…
Під вербами на березі стою:
Отут Вітчизна почалась для мене – ці пагорби, ці ясени, ці клени
Вбираю в душу сонячну свою.
Моя колиско, перші тут сліди,
Початок пісні – трепетна Нічлаво!
Щоб слово по-новому зазвучало,
Щоразу, як на сповідь, йду сюди.
Ріко Нічлаво, доленько моя!
Од верб зелена, а від неба синя.
Я приведу сюди дочку і сина,
Навчу любити землю так, як я.

Пісня «Село»

2-Вед. Шкільні роки пролетіли звично швидко і за той час на очах односельчан виросла гарненька дівчинка-підліток, у якої уже були свої уподобання, свої захоплення, свої мрії, свої друзі.

Вірш «Перша вчителька»

Першій вчительці
Ганні Іванівні Паньків
Пам’ятаєте, Ганно Іванівно,
Як ми сиділи у Вас біля хати?
Букви мене мама навчили,
Ви ж мене вчили вишивати.
Нині в літери думи складаю,
В надвечір’ї мережу рядки…
Ганно Іванівно, я не знаю,
Чи сплачу Вам за трепет руки.
Бо і досі, (хоч роки летіли,
І не з медом було нам життя),
Пам’ятаю, як пальці боліли
У Вас і у мене – за наше шиття.

Пісня «Це вишиття для мене, як бальзам» (аудіозапис)

1-Вед. Читання книг було для неї чи не найбільшим захопленням, і вже тоді у неї виникає мрія-бажання перечитати всі книги цілого світу. Спочатку мріяла бути бібліотекарем, бути найближче до наймудрішого, найсвятішого, таємного світу книги.

2-Вед. Але…У всякого своя доля і свій шлях широкий. Мати Ганни Михайлівни була у селі шанованою жінкою для всіх односельчан, адже працювала все своє трудове життя акушеркою-санітаркою у нашому селі.  Безмежну доброту віддавала людям, допомагаючи хворим. Пам’ятають її люди завжди акуратною, чистої душі людиною, закохану у свою роботу, досить начитаною.

1-Вед. А як мати любила квіти: вони були посаджені скрізь, де тільки можна було їх вирощувати. Ця любов передалась і дочці, яка і тепер до квітів не байдужа.

Вірш «Мальви»

Матері
Я поцілую мальву у щоку…
Ліна Костенко
Мальви, мальви – цвітом біля хати.
Мальви, мальви, як сльоза гірка.
Хто тепер вас буде поливати,
І догляне чия вас рука?
Мальви, мальви, біля хати стали.
Хоч ви квіти, та жалі печуть.
Ви тоді під снігом, мальви, спали,
Як її несли в останню путь.
І не попрощались, бо не вміли,
І не провели у вічний шлях.
Ви тоді у горі заніміли,
Ви, і я, і хата в рушниках.

Пісня «Посіяла людям»

2-Вед. Проходять роки, час іде вперед, пора іти у світ своєю стежиною. Ганна вступає в Чортківське медучилище. Навчання дається легко, адже змалку відчувала мамині клопоти, радощі і переживання. Тому професія лікаря уже була у неї в крові та в душі. Багато чого вже уміла, перейнявши мамин досвід.

1-Вед. Появляються у періодиці її перші несміливі вірші, але в них уже було помітно щось своє, не подібне до усіх, своєрідне і відоме їй одній відчуття. Інакше не могло бути, адже вона народилась у найкращому куточку Землі – селі Бабинці, а найкраще воно тому, що ми всі в ньому живемо.

Вірш «Мій край, моє Поділля»

Моє Поділля! Барвінковий краю!
Я лиш одного прагну у житті:
На рідну землю повертатись знову,
Куди б не кликали шляхи круті.
Я упізнаю серед тисяч інших
Твої пісні веселі і журливі.
І навіть хліб стає смачнішим,
Коли зросте він на подільській ниві.
Моє Поділля! Сонцем заціловане!
Перлино українського намиста!
Крізь плин віків і відгомін минулого
Твоє майбутнє стелиться барвисто.
Моє Поділля! Найрідніший краю!
Ти не здивуйся, як котроїсь днини –
Я колоском зросту на твоїй ниві.
Чи, може, стану кетягом калини…

1-Вед. На сьогодні пані Ганна – відома поетеса, з 1982 року – член Національної спілки письменників України, автор понад десятка збірок поезії та перекладів, книжок ліричних пісень. Лауреат літературних премій ім. Братів Лепких (2002), НСПУ «Благовіст» (2003), міжнародної премії ім. І.Кошелівця журналу «Соборність» (2003, Німеччина), має диплом за поезії, опубліковані італійською мовою в м. Мілан (1996, Італія). Твори поетки перекладені білоруською, киргизькою, російською, італійською мовами та мовою есперанто.

2-Вед.  Ганна Михайлівна була обрана депутатом Тернопільської обласної ради ІІІ та ІV скликань(1998, 2002). Очолювала конгрес Української інтелігенції Борщівщини, учасниця 8-ми міжнародних Шевченківських свят «В сім’ї вольній, новій». Нагороджена орденом княгині Ольги (1999).

1-Вед. Не маючи літературної освіти і школи, а лише підтримку вже покійного Борислава Степанюка, теж поета, котрий був першим редактором її поетичних книг, пані Ганна впевнено творить. І як результат її творчої праці – поетичні збірки «Автограф вірності» (1978), «Нічлава» (1985), «Цвіте біля хати калина» (1993), «Червоні коралі», «Зона», «Зелені свята» (усі – 1996), «Неприручена пташка» (1997; переклад з білоруської Євгенії Янішиць), «Голгофа», «Страсна дорога» (2001), «Цей тихий сум вечірнього вікна» (2002), «Жоржиновий вогонь» (2004, пісні), «Червоні кетяги калини» (2006).

2-Вед. Ганна Михайлівна зізнається, що поезія для неї – це «намагання сказати людям і Богові щось нове. Через поезію переймаюся тим, як врятувати душу, вибілити її, бо знаю, що варто берегти не тільки свою, а й душі метеликів, дерев, буслів…».

 1-Вед.Перша поетична збірка «Автограф вірності» (1978) своєю щирістю привернула увагу і читача, і критиків, переконала усіх, що авторка має неабиякий талант. Звичайно, є в збірці поезії патріотичного звучання, що відображають ту епоху і настрої, в яких поетка росла і мужніла, одним словом – «ідейно правильні». Але лірична поезія – висока і світла, наскрізь пронизана почуттям любові до світу, рідного краю, до людей, надією на добру творчу долю.

Вірш «До вирію»

Ой пустіть мене, мамо, до вирію,
Адже гуси ячать над хатою.
Я вже виросла, я вже виросла, -
І так хочеться будь крилатою.
Може, неньку я зажурила,
Їй опівночі буду сниться…
Не зітру свої вільні крила,
Не згорю у вогнях-блискавицях.
Ой пустіть мене, мамо, до вирію,
Хай побачу хоч трохи світу.
Навесні я з-за хмари вирину,
З-за вишневого цвіту.
Зустрічайте мене з лелеками
Тільки з радістю, а не з сумом,
Хоч дорога мені і далека,
Я на крилах весну принесу вам.
Ой пустіть мене, мамо, до березня,
Хай небес доторкнуться крилами.
Повернуся і стану при  березі
Із березами білими-білими.
Не зіб’юся з дороги у вихорах.
Бо я силу відчула крилату.
Білі гуси співуче вирнули
Понад нашою хатою.
Ой пустіть мене, мамо, до вирію,
Адже в хаті узимку тісно.
Може, в далях придумаю, вимрію
Я свою найспівучішу пісню.

2-Вед. Наступна збірка «Нічлава» (1985) захоплює відвертістю почуттів, закоханістю в рідне село. Вона сповнена тремтливими спогадами і переживаннями про минуле – війну, долю солдатських вдів. І, безперечно, продовжує щире зізнання в глибокій любові до всього живого, з яким поетка відчуває безпосередню спорідненість:

Природо! В нас одна душа,
Мені сестрою ця калина…
І я не винна, я не винна,
Що виросла з її куща.

1-Вед. В ліриці Ганни Михайлівни стільки справжніх емоцій, душевного тепла і ніжності, що зігріває серце кожному, хто візьме в руки збірку. «Ваші журбу, радість кохання і розлуку я зустрів, як своїх рідних, далеких і близьких»,– написав п. Ганні один із поціновувачів її поетичного слова.

Так багато осені довкола:
Птахів переліт і листя злет!
Зачароване любові коло
Не пускає із своїх тенет.

2-Вед. Саме життєдайне любові коло спричинить появу нової збірки поезій Г. Костів-Гуски «Цвіте біля хати калина» (1993).   
Всеперемагаюча любов до своєї вже вільної Вітчизни, зовсім інші – високі і щирі, не з обов’язку, а з глибини душі – патріотичні почуття і величезна біль за землю, ліси і води, які осяяла «страшна звізда, чорнобильська зоря». Тут і спомин про трагічні Крути і січових стрільців, жертв сталінських репресій і «цинкових хлопчиків», а

Лозунги, гасла, портрети відомих –
Вже у минулій добі.
Слово – довірливе, щире, вагоме
Вперто шукаєм в собі.

І знаходимо його разом з поеткою в занімілих від горя мальвах, в пахощах молодих медів, в старому і мудрому лелеці, в соняшниках, що, мов солдати, виструнчились, задивившись у небо синє. І при цьому знову і знову переживаємо нероздільне кохання, розлуку і втрати, і віру в те, що «ніколи не пізно поставити крапку і все розпочати начисто. Спочатку», щоб хоч трохи побути щасливою.

Вірш «На могилі січового стрільця»

Як тебе звати? Чий бо ти сину?
Гілкою вітер хитнув…
Скільки вас, соколи, за Україну
Впали у ту війну?
Голови буйні. Кріси при боці.
Шанці на повен ріст.
За Україну падали хлопці,
Смерть їх косила навскіс.
Не шкодувала саду-розмаю,
Ні молодечих літ.
Вас Україна-матір згадає,
Вас не забуде світ.
Падали хлопці в цвіті майовім.
Кулі їх вперто сікли.
Трави руділи від їхньої крові,
Ріки червоно текли.
Скільки вас, діти, по білому світі
В землях чужих лежить.
Зоря України над вами не світить,
Пташка не долетить.
За небо блакитне над Україною
Ви заплатили життям.
Земле святая, прорости хоч калиною
Там, де стрілець поляг.

 2-Вед. Минуло три роки і збірка «Зона» (1996) поповнила доробок поетеси. Який сердечний біль у кожній строфі кожного вірша! 

Тут навіть сніг від горя почорнів.
І ця земля давно від нього чорна.
Нема ночей тут і немає днів –
Усе злилося в божевільне: ЗОНА.

Вірш «Евакуація»

Не так це легко, люди, пережити.
І не таке це діло вже просте –
Лишити все. Забути латку жита,
І сад, що поза хатою цвіте,
Старенький цвинтар, де вляглась  дідизна,
Криничних журавлів веселий гам.
Ще на подвір’ї сушиться білизна…
Чи то забули люди її там?
Не так це просто – вирвати з корінням,
Пересадити в інший чорнозем.
Пече землі згвалтоване сумління,
Радіаційним скроплене дощем.
І не гояться рани, кровоточать.
Не допоможе мудрий лікар – час…
І хто промовить слово тут пророче,
Щоб від біди оберігало нас?
На новім місці – швидкоспілі хати,
Асфальт, криниця, кілька деревець…
Та буде кожен довго пам’ятати
Про те життя, страшний його кінець.

1-Вед. Плідним виявився 1996 рік. Збірка «Червоні коралі» зібрала стільки сердечного тепла і щему за коханням, перелитого в поезію!

Я знову тебе люблю. До гіркоти,
До хрускоту у пальцях побілілих…
До божевілля. Боже, як мілію
Без того всього, що зоветься «Ти!»

Здається, про кохання написано стільки і високо, і крилато!

Пісня «Червоні коралі» (муз. З.Присухіної)(аудіозапис)

Червоні коралі
У скрині на дні.
Їх мама лишила
У спадок мені.
В червоні коралі
Вберуся на свято
І стану душею
На пісню багата.
Повіє теплом
Призабутих розмов
Бо завжди жива
Материнська любов.
І меркнуть незгоди,
І дні крижані.
Червоні коралі –
Як сонце мені!
Червоні коралі –
Калини вогонь!
Коханий! Торкаюся
Твоїх долонь –
Мене огортає
П’янка благодать…
Червоні коралі
На шиї горять

Що може нового додати поетеса з провінції?! Але візьміть до рук її збірочку – і отримайте відповідь: не бракне ні свіжості почуттів, ні слів, бо не може бути висока лірика провінційною. «Хіба для жінки з села чи містечка зрада милого чи перше кохання – менша буря в душі, аніж для рафінованої столичної дами?» – пише П.Довгошия, журналіст і літературний критик.
Лірична героїня Г.Костів-Гуски чуттєва і беззахисна, віддає всі свої почуття на вівтар кохання.

Вірш «Імя князівське в тебе, милий мій»

Ярославу
Ім’я князівське в тебе, милий мій!
Мій добрий князю, як усе це сталося?
Ах, винен, певно, вітер-вітровий,
Коли усе в одне, в одне змішалося.
Земля і небо, біла ніч і день,
Не розбереш – де вечір, а де ранок…
На мій високий дерев’яний ганок
Зійшлося сто вітрів, як сто пісень.
Котрий від тебе, князю мій, послом?
Усі безжурні і, як ти, веселі…
Світилось довго у моїй оселі
Од місяця, що плив понад селом.
Втопила свої сумніви в ріці.
І навстіж двері – для пісень вінчальних!
Зорею із любові і печалі
Обручка заіскрилась на руці.

2-Вед. І як продовження і доповнення попередньої збірки – «Зелені свята»(1996), улюблена збірка поетеси, яку взяла б на безлюдний острів. Не повторюється тут ні одна думка, ні одна строфа. Почуття пережитого і очікуваного виливаються в щирі рядки: туга за отчим домом, де чекають «калини достиглі ягоди», «старі ясени, мов варта», «чорнобривцева ватра», «Нічлави сонний сплеск…»

Вірш «Нема рідніше місця»

Немає рідніше місця,
Де народився ти.
Нехай когось там кличуть,
Заманюють світи,
Дороги і будови,
Північне сяйво мрій.
Я кращого не знайду,
Ніж край подільський мій.
Тут корінь,
Тут колиска,
Тут починавсь мій спів.
Тут сонце позолоту
Бере в соняшників.
Тут є така криниця,
Що, як напився ти,
То хочеш,
Чи не хочеш, -
А вернешся сюди.
Хай, хто що хоче, каже,
А я тверджу собі:
Лиш в нас такі світанки
Ласкаво-голубі.
Лиш в нас так пахне м’ята,
Співає джерело,
Душа моя багата
Звідсіль взяла тепло.

Пісня «Моє село»

1-Вед. І тепер ділиться ним з читачами, нагадуючи кожному, що «самотня хата і хвіртка, що скрипить, завжди чекають нас у гості», «як пахнуть яблука осінні», і що «згубився вже юності слід», але «невидимий вогонь горить у серці й досі», та гучно «звучить натягнута струна забутої любові…»
2-Вед. 1997 рік – ювілейний в житті пані Ганни – ознаменувався появою перекладів з білоруської. Збірка «Неприручена пташка» (переклад з Євгенії Янішиць) так невимушено передала нам переживання і думки білоруської поетки. Після виходу збірки критики відмітили, що духовний світ автора поезій і перекладача дивно гармоніюють. «Настрій передається на настрій, рана – на рану, слово – на слово, біль – на біль». Звичайно, це сила таланту Г. Костів-Гуски допомогла їй так глибоко відчути трагічну душу Є.Янішиць. 
Вірш «Неприручена пташка»

Мені на серці часом важко.

Часами горло сум дере.
Я неприрученою пташкою
Живу у пущі між дерев.
Я кожен день там щось втрачаю,
І знову наново люблю.
Біжу, гукаю, виглядаю,
Шукаю, думаю, не сплю.
О, люди! Ці питання давні,
Витоки мудрості і зла.
Мені судились на світанні
Любов і гнів на два крила.
Мене в польоті не скорили.
А буде щось не так – молю:
Як стомляться, нарешті, крила,
Скрутіть і киньте їх у ріллю.

1-Вед.
2001 рік в житті нашої талановитої землячки виявився дуже успішним. Світ побачили ще дві її збірки – «Голгофа» і «Страсна дорога». Першу з них авторка присвятила 2000-літтю Різдва Христового. Осмислення і співпере-живання хресних мук Спасителя, напевно, найго-ловніший мотив зібраних тут поезій. А ще усвідомлення того, що

Лиш ця ДОРОГА СТРАСНА, шлях Його –
Для всіх нас – всеочищення вогонь!

Вірш «Це ще не Україна»

Те, що ти бачиш: юрмище і тління.
Запам’ятай: це ще не Україна.
Це тільки грунт…
Лише кореневище…
Тетяна Майданович
Поволі ми підводимосьь з колін.
І душі й голови підносим вище.
Це ще не Україна, це лиш тлін…
Не дерево, лише кореневище…
Ще задзвенять серед розлогих піль
Ці деревця і вистоять у герці.
Це ще не Україна, це лиш біль,
Пекучий біль, тамований у серці…
Це ще не Україна. Це сльоза,
Що не дає приречено мовчати.
Це ще не дощ, а вранішня роса.
Це ще не пісня, лиш її початок.
Це ще не Україні. Це лиш Бог
Готує нас до першого причастя.
Це ще не воля, це лише пролог
Дороги, що нас виведе у щастя.

2-Вед. Болить просвітлена і вистраждана душа за свою землю, за народ! У віршах цих двох збірок переважає релігійна тематика. А це значить, що поетка передає свої найпотаємніші почуття. Бо, в принципі, уся поезія високо духовна, а значить і релігійна. Роздуми Ганни Михайлівни над Голгофою Спасителя – це і біль за голгофою нашої України і її народу, чий історичний шлях вона порівнює зі страсною дорогою Ісуса Христа. Тут і роздуми над долею відомих діячів нашої землі та над призначенням поета. А ще – пересторога сучасним правителям за той духовний біль найвідоміших синів і дочок нашого народу. Ганна Костів-Гуска вірить, що дороги України – це дороги до щастя і добробуту. Дуже нелегкі, дуже тернисті, але здоланні. 

І мусимо все зробити для того,
Щоб родилися дитинчата,
І багатством повнилася хата,
Щоб міцніла наша родина,
Щоб цвіла моя Україна!

1-Вед.  «Твоя «Страсна дорога» – важка річ…,– пише поетеса Тамара Севернюк.– І. Марчук (книга ілюстрована його картинами) тут такий природній… Але душа втомилася від горя, втрат, мук і тому йде до твого «вечірнього вікна» вдихнути полегкості…» А має вона на увазі книгу лірики «Цей тихий сум вечірнього вікна» (2002). Хтось із критиків назвав лірику Г.Костів-Гуски «кардіограмою духовного биття жіночого серця». Героїні її ліричних поезій – чутливі і романтичні, і, водночас, сильні і мужні. 

А сама любов – 
немов сльоза – терпка.
Гірка, ніби полин.
Неначе мед – цілюща.
Бурхлива і стрімка,
наче гірська ріка,
Свавільна і страшна,
як глупа ніч у пущі.

2-Вед.  Любов – Кохання – Слово – ось кредо Ганни Костів-Гуски – жінки-лірика. Читаєш її вірші – і переживаєш разом з нею піднесення, очищення, причастя душі, перемагаєш сумніви і розчарування, лікуєш відчай і зневіру, і, обов’язково, знаходиш сили для духовного оновлення:

Нерозгадано, несподівано,
Не чекала нікого я.
Знову пісня звучить недоспівана,
Знову любить душа моя.

Вірш «Любити – це жити»

Любити – це жити,
Забути – пропасти.
Котиться, котиться колесо щастя…
Вітер гойдає гілки яворові.
Як же на світі мені без любові?
Не докопатись до самої суті.
Лишиться слово, у панцир закуте.
Панцир із льоду весною розтане,
Визирне квітка – тюльпан полум’яний.
Квітку гарячу до щік притулю.
Ти пам’ятаєш?
Я пам’ятаю
Трави шовкові під вітром, як хвилі,
Трави зелені, там,
Де ми ходили…
Не розгубити б, не дати пропасти,
І не втопитись самій у напастях.
Не спопеліти, не розлюбити…
Доки любити,
Допоки і жити!

1-Вед. Окремою збіркою вийшла пісенна лірика п. Ганни «Жоржиновий вогонь»(2004). Милозвучні тексти стали піснями: «Ах, конвалії» (муз. А.Горчинського), «Червоні кетяги калини», «Як після бурі у душі моїй» (муз. Я. Цюприк), «Червоні коралі» (муз. З.Присухіної), «Білила мама полотно» (муз. П. Гоцка), «Розквітає бузок» (муз. Г.Мосійчук), «Стежка до тебе», «Дівчина з синіми очима», «Такі прості слова», «Романс» (усі – муз. Я Злонкевича) та багато інших. Словом, пісень у Ганни Михайлівни вже кілька десятків.

Пісня «Ах, конвалії» (муз. А.Горчинського),

Ті конвалії, білі конвалії
Знову квітнуть мені у сні,
Знову квітнуть мені крізь далі
В хуртовину і навесні.
Все так сонячно і замріяно…
Наді мною вітри чекань,
І в зіницях моїх, під віями
Квітне травня зелена рань.
Все забудеться чи згадається…
Тільки часто так сняться мені
Ті слова твої, як конвалії, -
Ти забув уже їх чи ні?

 2-Вед.  Приємно відзначити, що в 2006 році видавництво «Джура» благословило у світ дванадцяту книгу відомої української поетеси – «Червоні кетяги калини. Вибране». Все найкраще, найдобірніше зерно, зібране за тридцять років творчої праці Г. Костів-Гуски наповнило це оригінально оформлене і об’ємне видання. Розділи книги ілюстровані зображеннями обкладинок попередніх збірок поезій. А ще друзі і колеги по перу висловили свої строгі і захоплюючі думки про творчість взагалі і про різні збірки зокрема в статті «Я слово, мов кетяг калини червоний тобі подарую…». Дуже символічно – і сила слова Ганни Михайлівни, і сила ягоди калини – цілющі: перша лікує і облагороджує душу людини, а друга – оздоровлює тіло.

1-Вед.  Пані Ганна «у сяйві бабиного літа» продовжує шукати оригінальні образи, шліфує думку, допомагає це робити і молодим поетам літературної студії «Джерельце».
Поетка підготувала книгу «Я доторкаюся до Слова» – зібрання рецензій, літературознавчих статей про неї, її творчість, добре ілюстроване. Переклала повість В. Бикова «Полюби мене, солдатику», драматичну казку С.Маршака «Дванадцять місяців», підготувала до друку книгу віршів для дітей. На цю книгу чекаємо особливо. Віримо, що скоро наші маленькі читачі матимуть змогу читати і слухати поезію щиру, добру і людяну, що будить любов до України. 

2-Вед.  А ще кипить її громадська діяльність – Ганна Михайлівна влаштовує виставки «Шевченко в моєму житті», «Моя Шевченкіана», активна на фестивалях «В Борщівському краї цвітуть вишиванки», де експонує надбання свої і своєї родини.

Презентація

1-Вед.  Віримо, що поетичних збірок ще буде багато, чого бажаємо авторові — ювілярці. Майже в усіх поезіях Ганни Михайлівни оспівані три найдорожчі образи: Україна, мама, кохання. Знаємо, що краще про це вона скаже сама і прочитає авторські творіння на власний вибір.

2-Вед. Отож, запрошуємо до слова Ганну Михайлівну Костів-Гуску.

(Виступ поетеси)

1-Вед.  Музичний дарунок для вас  — пісня «З днем народження щирі слова», яку виконує художній керівник Будинку культури Леся Гуска.

(Звучить пісня)

2-Вед.  Запрошуємо до слова завідуючу Бабинецьким Будинком культури Марію Йосафатівну Танасійчук, яка озвучить  вітання від односельчан.

(Виступ М.Й.Танасійчук)

1-Вед.  У нашій залі присутні сільський голова Бабинець Віталій Васильович Солтицький, який має нагоду звернутись до ювілярки  у цю святкову мить.

(Виступ сільського голови В.В.Солтицького, який вручає коровай та сувенір ювілярці, а в дарунок звучить «Пісня про Україну»)

2-Вед.  Більшу частину свого віку пані Ганна  живе у Борщеві. Рідному місту  вона присвятила, якщо так можна висловитись, усе своє свідоме життя.

Вірш про Борщів

Моя земля – Борщівщина моя!
Нічлави тихий плин, Збруча
Як гул віків – Дністрова течія.
Це все моя земля, така до болю мила,
Вітцівщина моя, Борщівщино моя!

Дзвеніли тут мечі, хилився ворог
Не раз земля вмивалася слізьми.
Та врунились жита, і зеленіла рута
І багатів мій край прекрасними людьми.
Міфічний дух печер: Вертеба, Кришталева…
Троянів вал – історії сліди…
Глибокі криниці, цілющі б’ють джерела,
І відгомін Трипілля сягає аж сюди.
Ці чорні сорочки… Краса їх неповторна
Дійшла до нас крізь протяги століть…
Цей вишневий рукав борщівський чорний
Дивує цілий світ, чарує цілий світ.

1-Вед.  Є у Ганни Михайлівни  багато друзів, з гордістю називає вона їх побратимами по перу. З приємністю запрошую до слова …

2-Вед.  Знаємо, що готувався давно до цього вечора журналіст, поет, колега по редакційній роботі Петро Довгошия, якого запрошуємо до слова.

(Виступ П.Довгошиї)

1-Вед.  Серед бажаючих виступити із перших днів, коли отримав інформацію про творчий вечір Ганни Костів-Гуски, був директор нашої школи Ярослав Володимирович Рудан. Просимо вас до слова.

(Виступ Я.В.Рудана)

2-Вед.  І знову надворі квітень. Ще не дуже сонячний і теплий. Але знову ювілейний. Ганні Михайлівні – 70! Значить будуть цікаві зустрічі з друзями і любителями поезії, зацвітуть знову конвалії, тюльпани, і бузок і, обов’язково, калина!

 1-Вед.  І знову горітимуть на шиї червоні коралі! Не страшно, що «білесенькі, тонесенькі нитки заплутались в волоссі» нашої славної землячки, її «душа, немов родюча нива, що обіцяє словом прорости».

І хоч за даллю голубою
Минають і зникають дні,
Ви, пані Ганно, молодою
Завжди лишайтесь на землі.

Нехай душа вже не страждає,
А в ній цвіте любов й весна.
Нехай лиш ніжністю засяє
Цей тихий сум вечірнього вікна!

Вірш Ганні Костів-Гусці

«З поетичної пошти»

Рефрен дощу шепоче щось під ніс,
Від поглядів назустріч віє пусткою.
А в нас в кімнаті плоди і камін
Та збірник віршів Ганни Костів-Гуски.
Гортаю сторінки і світлішаю душею,
Кожне слово звучить неповторно і терпко.
Розтопила так мальвово панцир інею
Бабинецька наша Ліна Костенко.
Тут краса і вічність навік переплелися,
І голос в трубці скрижанілий від сліз.
І гірке пахне калинове листя,
І просто дощ шепоче щось собі під ніс…

 2-Вед.  Доброго здоров’я, творчих злетів і гідного пошанування зичимо нашій славній землячці!

(На завершення звучить пісня «Многая літа»)

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -