Методична розробка літературної композиції на тему: "Осінь - не пора року, осінь - стан душі"

Навчальний рівень: 

Тема: Осінь - не пора року, осінь - стан душі

Мета: поглибити знання лірики сучасних поетів, пригадати класиків, ознайомитися з лірикою наших земляків та студентів нашого технікуму, розвинути почуття поваги до рідного слова , до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість

Тип: літературна композиція

На початку композиції звучить пісня Ю.Шевчука “Что такое осень?”.

1 - й читець: Мудрість природи

В.Буденний

Задумались повінчані сади,
Фата весільна кинута додолу,
Вже в сповитку зав’язані плоди
Чекають на свою осінню долю.

Їм пити дощ , і сонце, і озон,
З грудей землі живлющі пити соки,
І літо промайне, мов дивний сон,
Лишивши пам’ять по собі глибоку.

Поосеніє, прийде садівник
По Їхню щедру і достиглу вроду...
Такий короткий,та прекрасний вік!
Така глибинність мудрої природи.

 

2 - й читець : А.С.Пушкин

Унылая пора! очей очарованье!
Приятна мне твоя прощальная краса -
Люблю я пышное природы увяданье,
В багрец и в золото одетые леса,
В их сенях ветра шум и свежее дыханье,
И мглой волнистою покрыты небеса,
И редкий солнца луч, и первые морозы,
И отдаленные седой зимы угрозы.

Ведучий 1:

Падає, падає листя.

Падає листя пожовкле на Твою голову,на руки. В прозоро - блакитному, ніжно - холодному сонячному повітрі жовто - золоті сльози жалю за минулим...

Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото – пломінним крилом,сконає,спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки. Ти полюбив осінь.

Покохав осінь і зненавидів весну. Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя , забував про весну.

Коли пожовкне листя... Ти кохав... Коли пожовкне листя і полетить, повисне в павутинному повітрі...Твоя душа полине услід їм прозорим золотаво - блідим листком і подібно їм лишиться в павутинному повітрі...Ти кохав...

Студент виконує пісню про осіннє кохання.

Ведучий 2:

Люблю осінь. Вона так часто приходить непомітно...

Шелестить під ногами листя. Я в тихій задумі йду по парку. Сьогодні мені нікуди поспішати. І хочеться побути наодинці з природою, зі своїми думками. Тривожно і сумно...Відчуваю себе такою самотньою, забутою всіма. Але раптом щось ніжно торкнулося моєї щоки, опустилось на плече і, плавно кружляючи, опустилось під ноги. З подивом опускаю очі. Золотом сяє дитя осінньої природи - листя дуба. І тоді я ніби прокинулась од сну.

3 - й читець:

Л.Прачева

Осінь чаклує - серце чарує:
Чи то від смутку, чи від розлуки
Фарби жовтаві бере у руки.
Колір червоний, де заманеться,
Наче надія, в серці озветься...
Жовтогаряча і жовтокоса
Марить, чаклує красуня - осінь...
А поруч - жовтень, стрункий, високий,
Золоточубий, зеленоокий...

1 - й читець:

В. Черепков

Давно своё отпели соловьи,
Лишь журавли по небу грусть разносят.
Я улыбаюсь, потому что осень
Ко мне явилась праздником любви.
Рябины догорают без огня,
На травах иней оставляет проседь.
Я улыбаюсь, потому что осень
Весны дороже стала для меня.
Чтоб грустные оставить письмена,
Ленивый дождь линует небо косо,
Я улыбаюсь, потому что осень
Любовью осчастливила меня.

Ведучий 2:

Сяє сонце. Осіння позолота вже торкнулася всього,що оточує мене. Лагідний вітерець грайливо опускає на землю листя. Воно, сяючи, кружляє в осінньому танку. Ніжне й лагідне, це осіннє золото війнуло на мене теплом і спокоєм.

Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені в обличчя,м’яко опускалось під ноги.

І раптом здалось: мене тут розуміють, співчувають. Так хороше стало на душі, така охопила радість і вдячність до цих ніжних, чарівних дітей природи.

5 - й читець:

Л.Прачева

Осінні подарунки
Синє небо - небокрай!
На землі - осінній Рай!
Золото дарує осінь
Людям безкоштовно зовсім.
Щиро радість роздає
І усе, що в неї є:
З листя килими чарівні,
Ніжні спогади предивні
І надії пречудові,
І живе, безсмертне слово.

6 - й читець:

Л.Прачева

Праздник увяданья
Кустов осенние букеты.
Шуршанье листьев под ногами.
Скворцов прощальные приветы
Их грусть,оставшаяся с нами...
Цветов и красок полыханье
Души щемящее томленье...
Сквозь щедрый праздник увяданья -
Седой зимы предупрежденье.

7 - й читець:

Л.Прачева

Осінь, гарно мені з тобою!
Жовтим листям осінь шлях мені вистилає.
Наше місто знову осінь прикрашає.
Йду назустріч і милуюсь: як чудово!
Знов зустрілись ми з тобою, осінь, знову!
Вітерець ласкавий лагідно кружляє,
Радий зустрічі з тобою він, я знаю.
Я ще вчора тебе, осінь,не любила,
Та сьогодні твої чари зрозуміла.
Ти приваблива, чарівна, гарна дуже.
Отакою, як і ти, я бути мушу!
Хай сховає завтра сонечко негода
І змарніє жовте листя, наче врода,
І нехай дощами вкриється обличчя, -
Не хвилюйся, осінь, це тобі теж личить.
Хоч туман твою яскравість приховає.
Таємничість до лиця тобі буває.
А як коси від морозу побіліють,
В твоїм серці проросте зерням надія
І любов розквітне квіткою ясною!
Осінь, гарно мені поруч із тобою.

Студентка виконує пісню

Ведучий 2:

Чарівниця осінь повела своєю дивною паличкою - і все перетворюється в казковий золото - багряний світ. Тихий шелест падаючого листя видається чимось захоплюючим, всеосяжним. Дивні шерехи і звуки заповнюють тишу і переносять нас у світ фантазій та мрій.

8 - й читець:

Вл.Федоров

Русская осень

Пахнут опавшие
Мокрые листья
Чем-то забытым,
Далеким, как детство,
Гаснут рябин
Раскаленные кисти, -
Я же у них
Не успел отогреться.

Не надышался
Запахом прели.
Острым и грустным
Запахом прели.
Прель, что пророчит
Наимную зелень,
Прель, что травинки
Пронзают в апреле

Вспыхнут
Давно отгоревшие
Кисти
Пламенем ярким,
Юным, беспечным...
Всё возрождается -
Травы и листья.
Всё. Только люди
Уходят навечно.

Ведучий 2:

Непорушний спокій цієї дивної казки наповнює все наше єство невимовним захопленням і радістю буття. Лиш де-не-де поодинокий лист востаннє кружляє в захоплюючому танку і повільно спускається на свій спочинок. Тихо все і непорушно... Все підкоряється владарці осені. Лише грайливий вітерець бентежить тендітні листочки і, примушуючи їх востаннє стрепенутись. Він, бешкетник, вривається в непорушну картину осінньої урочистості, надаючи цій красі життєдайної сили і натхнення.

4 - й читець:

Л.Прокопова

Осень

Заглянуть спешит в окошко осень
Виноградным пламенем листа.
В небесах не синь,а только просинь
Грустью расставанья налита.

Легкий ветер паутину носит,
И хотя денек прозрачен, чист,
Мне в глаза заглядывает осень,
За окошком увядает лист.

2 - й читець:

Л.Прачева

Сегодня пасмурно
В душе и наяву,
Сквозь мелкий дождик
Молча медленно плыву...

И небо серое
Нахмурилось,молчит,
А ветер чем - то
Недоволен и шумит.
Сегодня пасмурно.
Наверно, потому
В душе настыло,
Как в нетопленом дому.

И сердце птицею
Озябшею молчит,
И, как сквозь сон,
Стихов предчувствие томит...

Ведучий 2:

І хоч дерева в цей час одягаються в своє найдорожче вбрання,а земля встелена вишуканим килимом, у моєму серці печаль. Чому? Шукаю відповідь давно. Може, з роками зможу її знайти...

Хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання. А восени прощань...З тужливим криком пролітають наді мною дикі гуси. Важко їм прощатися з милою землею. Чи всі вони повернуться навесні додому?

Студентка виконує пісню “Ой летіли дикі гуси ”

9 - й читець:

І.Франко

Осінній вітер, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму,сон і смерть прогнати;

Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном - перегоном
По полю котиш,- вітре мій крилатий!

Я довго пильно слухав стону твого
І знаю,чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!

О вітре - брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..

Ведучий 2:

Н.Рыбалко

Осень, будто дорогая гостья,
Уходила тропкою своей.
Ветер листья ей бросал по горсти
И бежал без устали за ней.

Было тихо, сладостно и горько.
И, до рощи осень проводя,
Ветер с ней простился на пригорке,
Прослезившись каплями дождя...

Пісня у виконанні М . Боярського “Листья жгут...”

Ведучий 1 - й:

А ось зграйка ластівок сидить на дротах. Так вони щоосені збираються перед далекою дорогою, набираючись сил. А потім, черкаючи крилами землю, прощаючись з нею,ці милі пташки відлетять у теплі краї.

І знову прощання. А мені - чекання.

А хіба можна без суму дивитися на осінні квіти? Ось гордовита троянда, що не встигла доцвісти,ніби запитує: "Хіба такий короткий мій вік?" А жоржини...Ще цвітуть, та вже перші приморозки безжально згублять їхню вроду.

А які ж сумні осінні дощі. Спадаючи сльозами,плаче природа, плаче...Чому? За чим ? За ким?

Де ж відповідь на питання, чому сумує восени моє серце ?

1 - й читець:

Л.Українка

Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.

Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято убралася,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрали на пишний убір.

Але дні все коротшають, міняться;
гляне сонечко й знову захмариться...
Журить осінь - сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.

Рветься осінь.Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”

Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули.
“Ось я йду!”- обізвалась зима.

Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита,нічим не захищена,
застогнала:”Іди, бо вже час...”

Пісня у виконанні ДДТ “Последняя осень”

Муравльова Оксана Володимирівна

 

 

 

 

Додати новий коментар

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.