Конспект уроку на тему: «Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне і комунікативно доцільне».

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 10 класу.

 

Тема заняття: «Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне (норми літературної мови) і комунікативно доцільне (змістовність, логічність, точність, виразність, доречність)».

Мета заняття:

Дидактична: Навчити студента розрізняти мовлення правильне і комунікативно доцільне, норми української літературної мови; визначати нормативне і ненормативне використання мовних засобів у текстах різних стилів мовлення; знаходить стилістичні помилки і виправляти їх.

Виховна: Подати інформацію про звучання української мови; формувати від¬чуття причетності до світового українства і переко¬наність у тому, що доля української мови та становлен ня і зміцнення української державності є нерозривно пов'язаними

Розвиваюча - розвивати інтерес до слова не тільки як засобу пізнання й мислення;  розвивати логічне мислення, пам'ять.

Вид заняття:        лекція, вивчення нового матеріалу

Вид лекції: вступна лекція

Форма проведення заняття: лекція з елементами бесіди

Методичне забезпечення: картки, опорні конспекти

Література

Обов’язкова:

1.     Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. 1997.

2.     Пазяк О.М., Українська мова і культура мовлення.-К.,1995 Український правопис.-К.,1994.                     

Додаткова:

1.     Збірник диктантів.-Д.,1999.

2.     Беляєв О.М. Українська мова/Підручник для 10-11 кл.-К.,1998.

3.     Орфографічний словник української мови. - К., 1999.

4.     Технічні засоби навчання      комп’ютер

Епіграфи:

"О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це - мова моя,

Це - мова моєї Вкраїни."

Володимир Сосюра

Живемо в країні багатонаціональній, а, отже, й багатомовній. Це зобов’язує нас до високої культури міжнаціонального спілкування. А вона починається з поваги до мови кожного народу, яка, своєю чергою, неможлива без свідомого ставлення до рідної мови. Адже не може поважати інших той, хто не шанує людину в собі.

Іван Дзюба

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводиться визнання української мови. І, зрештою, всі ці епітети слушні.

Олесь Гончар

ХІД ЗАНЯТТЯ

1.   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів. Перекличка.

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2.   Ознайомлення студентів із темою та навчальними цілями заняття

Тема нашого заняття: «Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне (норми літературної мови) і комунікативно доцільне (змістовність, логічність, точність, виразність, доречність)».

"Мова — така ж жива істота, як і народ, що її витворив", — писав Панас Мирний. Отже, народ живий доти, доки жива в устах його мова: вимерла мова — вимер і народ. А народ — це окремі люди, кожна людина зокрема. Вона є носієм народної мови, її скарбничим, який не сміє допускати, щоб час або зловмисники розкрадали цей скарб чи переставляли, перефарбовували, перекроювали його відповідно до своїх намірів. Зберегти і примножити цей скарб — завдання кожної людини.

Студент має вміти визначати й аналізувати функції мови в суспільстві; характеризувати ознаки самобутності української мови; аргументовано доводити власну думку в мовознавчих дискусіях; доречно використовувати різні види мовлення;      здійснювати пошукове дослідження за допомогою довідників та мережі Інтернет.

3.   Мотивація навчання

За тим, як ти ставишся до рідної мови, до мови народу, серед якого ти живеш, можна визначити не лише твій духовний, моральний рівень, а й інтелектуальний потенціал. Байдужість до рідної мови — дикунство, незнання мови державної — виклик. І суспільству, і собі.

Мова — це не лише засіб спілкування між народами, класами, індивідуумами. Вона потрібна для мислення, його повноти і, як дехто вважає, щирості. Якою має бути мова, що уособлює душу? Мабуть, що не завчена, а саме засвоєна мова поведе твоє мовлення до розуму і до серця твого співрозмовника і явить йому тебе як неординарну особистість, здатну оцінити надбане людством, збагатити окремі його набутки, сприйняти і примножити красу природну і рукотворну.

За ставленням кожної людини до своєї мови можна судити не лише про її культурний рівень, але й про її громадянську цінність. Важливо знати, що треба сказати в конкретній ситуації спілкування і як саме тоді треба говорити. У спілкуванні людина не лише виражає ставлення до того, до кого мовить, а й реалізує себе як особистість, яка має що сказати і вміє це робити. Так, поетом треба народитись, але добрим мовцем можна стати. Можна! Якщо поважати мову як витвір людського розуму і себе в цій мові як особистість, здатну "во благо" черпати з цієї скарбниці колективного розуму народу.

Гарантом життя мови є передусім національна держава. Мають такий гарант сьогодні й українці. Державна мова в Україні — українська. Мови ж усіх етнічних груп, які проживають на українській землі, мають гарантоване Конституцією України право вільного розвитку, бо мова — основа збереження національної самосвідомості людини. Ніхто не сміє руйнувати цю основу, але й ніхто не може заперечувати право народу, іменем якого ця країна — Україна — названа, на державний статус його мови.

Аутотренінги для учнів, для вчителя.

Аутотренінг для вчителя

Йдучи на урок пам’ятаю:

— Переді мною сидять діти, які хочуть знати,

— Вони всі здібні,

— Кожен з них - творча особистість,

— Вони потребують допомоги,

— Я повинна допомогти їм ствердитись!

Аутотренінг для учнів

Я - студент!

Я - особистість творча

Я думаю, замислююсь

Я аналізую, висловлюю свої судження

Я хочу знати!

4.   Актуалізація опорних знань.

Слово викладача: "Спочатку було слово. І слово було у Бога. І Бог було слово". Сьогодні майже всі цитують цю біблійну фразу, іноді досить довільно коментуючи її. А йдеться, окрім біблійного, ще й про те, що Людина як вінець живої природи має неоціненний дар — звукову мову. В ній і голос, і думка, передана голосом за допомогою певним чином поєднаних звуків, і почуття, що нуртують у людському серці.

За тисячі років свого існування мова створила всі необхідні для спілкування людини з навколишнім світом засоби. Перейшли землею варварські й цивілізовані формації, зародилися нові; людством потрясали катаклізми й епохи розквіту, воно то плакало й боролося, то раділо й почивало на лаврах, то жило сьогоднішнім днем, то поривалося до кращого майбутнього... І — говорило. Про Небо і Землю, про себе і своїх сусідів, про віджилих пращурів і покоління грядущі. Говорило і знаками — письмом своїм. Хто умів це робити краще — його слухали, його читали, до нього тягнулися як до особистості.

Особа — це окрема людина, індивід; людина як втілення індивідуального начала в суспільстві. А от особистість — це хоч теж конкретна людина, але з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки та ін. Особистість не може сформуватися без засвоєння доброї літературної мови, тобто якщо людина не навчиться говорити точно, доречно, виразно, якщо її мовлення не буде чистим і багатим, різноманітним. Мови — і рідної, і чужої — вчаться все життя, бо життя багате на події, ситуації, в які людина потрапляє, різноманітне справами, які людині належиться вершити, емоціями, які доводиться переживати. Кажуть: "Заговори, щоб я тебе побачив". Справді, рівень культури мовлення визначає і культуру мислення, і загальну культуру людини. Ми прагнемо до культури одягу, культури побуту, культури відпочинку тощо. Про все це може зіпсувати враження будь-яка мовленнєва помилка, жаргонне або вульгарне слово, невдало вибраний для розмови тон. Мудрець Саамі писав: "Людина вища за тварину здатністю до мови, але нижча за неї, коли негідно поводиться з мовою". 

Особистість починається з маминої колискової, з молитви рідною мовою, з гармонійного родинного, а пізніше — суспільного виховання рідною мовою і мовою державною в дитячому садку і школі. Мова навчить пізнавати живу природу краще, аніж будь-який учений-біолог, навчить історії глибинно і сповнить відчуттям твоєї приналежності до неї краще, аніж гарний урок історії, навчить будувати і виражати свою думку легше, аніж це хотів би зробити учитель логіки чи філософії. Мова — то дзеркало душі народу, то святиня, з якою пов'язана не тільки минувшість, але й будучність народу і його повага у світі. Про це писало багато істориків, учених, письменників, педагогів.

Сучасний світ — велелюдний і велемовний. Нині важко знайти суспільство, у якому всі люди були б одного національного кореня — доля веде людей від одного краю до іншого, поселяє їх серед інших, аніж рідні, звичаїв, вірувань, змушує вчитися інших мов. Повага до всього того, що дороге народові, з яким тебе звела доля, — це не просто обов'язок, а ознака твоєї високої культури. І не лише послушність законам суспільного життя, а й потреба володіти й послуговуватись державною мовою визначає твою громадянську сутність. І цьому зобов'язанню ти не можеш опиратися, не можеш жити лише своєю мовою.

Функціональна привабливість державної мови для іномовного громадянина "таїться не в її фонетичних перевагах і, поготів, не в її привілейованому, зверхньому становищі супроти інших мов, якщо це десь трапляється, а в здатності впливати на почуття людини, будити в ній хороші, благородні почуття, змушувати бриніти найтонші струни людської душі". Ці слова Б.Антоненко-Давидовича про рідну мову цілком стосуються і мови державної, якщо вона засвоєна глибоко і без примусу, якщо ти нею не лише працюєш, а й спілкуєшся поза навчанням чи роботою — у хвилини духовного життя своєї держави.

Відомий вислів: "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина". Та Людиною ти будеш і тоді, коли на все життя збережеш вірність рідній мові свого народу, навчиш цієї мови своїх дітей і внуків, але не вимагатимеш для неї особливих пільг від держави, в якій державною є мова титульної нації, — особистість не потребує пільг, вона живе як всі, якщо серед цих усіх їй затишно.

Мова виокремила людину з-поміж інших живих істот, бо, здатна мислити, людина мусила поділитися своїми думками. Світ пізнавався кожним зокрема, але оцінювався розумом колективним. Пізнання світу відбувається одночасно з пізнанням засобів, що можуть його означати. І що глибші і ширші твої інтереси, то багатша й емоційніша твоя мова, то ширше коло твоїх співрозмовників (зокрема й через книжку) і перспективніші твої набутки, твої знання і самого життя, і мови.

Можна вибрати, як писав незабутній В.Симоненко, друга і по духу брата, і лише не можна матір вибирати. Країну для проживання вибрати можна, але батьківщина кожного там, де корінь його роду, де і його корінець у рідну землю пустився. І хай навколо тебе — розмаїття народів і мов, але земля для всіх найдорожча та, що тебе своєю росою скупала, своїм сонцем обсушила, своїм хлібом нагодувала, своїм кленом-осокою заколисала, своїм небом зоряним твій сон оберігала. І тоді ти — румун чи росіянин, поляк чи німець, болгарин чи ґаґауз, єврей чи кореєць — українського походження. І навчать тебе батьки і твоя родина, вчителі у твоїй національній школі пізнавати світ і вдосконалювати його твоєю рідною мовою, бо вона — твій генетичний код, твій зв'язок із Вищим Розумом, і завдяки йому ти є Ти, неповторний і самобутній.

А інші вчителі навчать тебе мови землі, яка є твоїм рідним домом. За допомогою цієї мови ти пізнаєш душу народу, що став твоїм добрим сусідом. І буде тобі затишно у цьому домі, не буде глухим ні твоє вухо, ні твоє серце.

Словничок:

велелюдний — багатолюдний;      

поготів — тим більше;

велемовний — багатомовний, багатоголосий;

самосвідомість — ясне розуміння своєї суті, своїх особливостей;

виокремити — зробити виразним, виділити серед чого-небудь;

явити (тебе) — показати.

ЗАПИТАННЯ

1. Чому національну мову вважають духовною основою нації?

2. Яке значення для народу має збереження і повноцінне функціонування його мови? Чому?

3. Що вам відомо зі світової історії про зниклі нації та їхні мови? Чому вони вимерли?

4. Чи відомі вам історичні факти заборони мови? Щодо яких мов? Які причини і наслідки цього?

5. Як можна заохочувати розвиток і вдосконалення мов, оволодіння ними?

 

5.   Коментар відповідей та робіт  студентів

 

6.  Викладення та вивчення нового матеріалу (зміст позначених питань подається у вправах, які студенти мають виконувати)

 

7.  Запис плану лекції:

7.1 Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення.

7.2 Норми літературної мови

7.3 Комунікативна доцільність мови (змістовність, логічність, точність, виразність, доречність).

Ви знатимете:

•    рівні мовної системи та норми української літературної мови;

•    види й засоби спілкування;

•    вимоги до культури мовлення;

•    особливості національного мовленнєвого етикету.

Ви вмітимете:

•    спілкуватися відповідно до вимог культури мовлення;

використовувати вербальні і невербальні засоби спілкування

7.1 Вступ. Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення

Спілкування – це передавання певної інформації, обмін нею між людьми.

Процес спілкування являє собою різні види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння,  читання, письмо. Форми спілкування бувають різні: полілог (групова розмова), діалог (розмова двох людей), монолог (наявність співрозмовника не обов’язкова). Отже, мовлення – це діяльність, пов’язана з функціонуванням мови, це спілкування засобами мови, тобто через посередництво мовних одиниць. Мова і мовлення нерозривні.

1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Як ви розумієте твердження автора: «Мова є системою»? Які приклади інших систем ви могли б навести? Чим мовна система подібна до них?

Мова є системою. Система - це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів. Якщо із системи вилучити якийсь елемент, вона не зможе функціонувати або її функціонування буде недостатньо ефективним. Уявіть собі, що з нашої мови зник звук [б]. У такому випадку слова, які мають цей звук, довелося б вимовляти без нього або замість нього вживати найближчий за звучанням до нього звук [ті], що призвело б до непорозумінь (М. Кочерган).

2. Наведіть кілька прикладів того, як вилучення окремого елемента із мовної системи може стати причиною непорозуміння.

Мовні рівні

 

Мовна система має чотири рівні. Найнижчим рівнем є фонетичний, далі йде морфемний, потім лексичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю:

Одиниці мови

•фонетичний - звук;

•морфемний - морфему;

•лексичний - слово;

•синтаксичний - словосполучення, речення.

Мовні рівні не є автономними, незалежними. Морфемний рівень виражає найзагальніші елементи змісту і готує матеріал для побудови слів. На лексичному рівні формуються конкретні елементи змісту, але це ще не сам зміст. На рівні словосполучення актуалізуються, уточнюються потрібні для вираження змісту значення слів. Зміст виражається через речення, яке є основним знаком мовлення. На рівні тексту змісти окремих речень зливаються, взаємодоповнюються і таким чином передають не ізольовані деталі дійсності чи окремі думки, а цілісну картину в її динаміці й розвитку.

Така логічна схема більш-менш однакова для всіх мов. Але чим глибше ми проникаємо в структуру мови, тим більше виявляється її своєрідність.

Культура мови — це наука про вимоги до правильного мовлення, яка встановлює правила вимови, наголошування, формотворення, слововживання, побудови словосполучень і речень.

Культура мови включає також власне стилістичний аспект, оскільки унормоване  мовлення повинно мати такі комунікативно-стилістичні якості, як точність, логічність, чистота, багатство, виразність, доречність.

На відміну від культури мови, яка встановлює норми правильного літературного мовлення, стилістика вчить мистецтва мовлення, уміння домагатися його дієвості та виразності.

Стилістика вивчає виражальні засоби мови: точність, логічність, образність, доречність. Це вищий ступінь культури мови.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності свідчить про високий рівень культури мовлення особистості.

Норми мови

Упорядкованості мовній системі надають мовні норми. Норма властива кожній національній літературній мові як основна і необхідна умова її існування й повноцінного функціонування в суспільстві.

Мовна норма - це сукупність мовних засобів, що вважаються правильними і сприймаються носіями мови як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства.

Ознаки мовної норми

Визначальними ознаками мовної норми є гнучка стабільність, варіантність, дотримання усталених, загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання, наголошування слів, граматичного оформлення висловлювання. Порушення літературної мовної норми спричиняються, наприклад, сплутуванням слів, що мають близьке звучання, але відмінне лексичне значення (тактовний - тактичний, талан - талант); впливом діалектної вимови (хожу, ходю замість літературного ходжу); незнанням законів синтаксичної сполучуваності слів (молодший брата замість нормативного молодший за брата) тощо.

Мовні норми і стиль

Мовні норми є спільними для різних стилів мовлення. Проте кожен з них має і свою специфічну - внутрішню -норму. Наприклад, використання слів привіт! бувай! у значенні одиниць мовного етикету для сучасної української літературної мови є нормативним. Однак внутрішня норма офіційно-ділового стилю не допускає вживання цих слів у своїх текстах. Для стильової ж норми розмовного мовлення названі слова є цілком прийнятними.

Зверніть увагу! Закони писемної мови зібрані в «Українському правописі в (редакція 1993 року). У цьому документі відтворено основні правила граматики, орфоепії, графіки. Усе, що суперечить цим правилам, є порушенням норми. Ілюстрації до наведених правил ви знайдете в словниках.

7.2 Норми літературної мови

Норми української літературної мови поділяються на орфоепічні, лексичні, граматичні (морфологічні, синтаксичні), стилістичні, орфографічні, пунктуаційні.

Види норм української літературної мови

Орфоепічні

Регулюють наголошування слів, а також вимову голосних і приголосних звуків

Лексичні

Визначають можливості використання слова відповідно до лексичного значення та його відтінків, а також правила сполучуваності слів у реченні

Морфологічні

Визначають літературні форми слів

Синтаксичні

Визначають правила побудови словосполучень і речень

Стилістичні

Визначають доцільність використання мовних одиниць різних рівнів у тому чи іншому стилі мовлення

Орфографічні

Визначають правила написання слів

Пунктуаційні

Фіксують систему правил уживання розділових знаків

Сфера застосування норм

Мовні норми різняться сферою застосування. Наприклад, орфографічні і пунктуаційні норми стосуються лише письма, а орфоепічні реалізуються тільки в усному мовленні. Частина норм є актуальною як для письма, так і для усного мовлення. Такими є норми, що стосуються лексичного складу мови або утворення форми слова чи побудови речення згідно з граматичними правилами.

1. Прослухайте текст.

До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Мова — найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свої досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання.

Слово — це життя народу, невмируще джерело його поступу. З цього невичерпного джерела мовець здобуває і засвоює не тільки знання про навколишній світ, а й моральні та естетичні цінності. Тонкий різець слова формує і вигранює особистість. Прилучення до мовних скарбів надає нам духовної дужості, адже мова є наймогутнішим виявом національної культури.

Повсякчас потрібно відкривати для себе красу, неповторні барви, музику, високість і найтонші відтінки слова.

Висока культура мовлення, як складова гармонійної особистості, передбачає вміння правильно розмовляти і писати, активно і творчо застосовувати мовні знання відповідно до мети й умов спілкування. Цього можна досягти вмілим і доцільним уживанням слів, різноманітних синтаксичних конструкцій, а в усному мовленні — багатством інтонації.

Знання виражальних засобів мови й уміння використовувати їх залежно від потреб спілкування — вищий ступінь опанування мовної культури. Щоб забезпечити його, треба знати призначення2 мовних засобів досягнення стилістичної виразності мови (За І. Вихованцем).

2. Знайдіть у тексті відповіді на запитання:

1.Як мова впливає на особистість?

2.Що таке культура мовлення і як досягти її високого рівня?

Словничок

Повсякчас — постійно, завжди.

Призначення — рос. назначение.

Прочитайте Статтю 10 Конституції України. Визначте стиль. Які обов'язки покладає на себе держава стосовно функціонування української мови?

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

7.3 Комунікативна доцільність мови (змістовність, логічність, точність, виразність, доречність)

Важливими характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури.

Культуру мовлення характеризують такі ознаки:

правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення;

різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6—9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням мови вчителя. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;

виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;

 — ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає ("Хто ясно мислить, той ясно викладає”). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання. Досягненню ясності мовлення сприяє цілеспрямований процес спілкування: чим частіше педагог є учасником комунікації, тим більше уваги приділяє мовленню, його ясності, від якої залежать досягнення комунікативної мети, задоволення від спілкування;

точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця (вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами), активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами. Розвивається вона в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, аналізу власного і чужого мовлення тощо, без чого неможливе оволодіння мовою і мовленнєвими навичками;

нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно людина має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;

чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям;

стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;

доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Вона відточує, шліфує мовне чуття, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізовувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Комунікативна доцільність є основою соціолінгвістичних норм мовлення (доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету відповідно до соціального статусу співрозмовника) і прагматичних (правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразувати вислів, заповнити паузу). Наприклад, звертання із порушенням соціолінгвістичної норми може спричинити негативні наслідки, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі паузи, незавершені речення, незв'язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів. Залежно від комунікативної сфери розрізняють контекстну доцільність (єдність змісту і форми вислову, гармонійне поєднання загальної тональності, слів, інтонації, структури речень), ситуативну (вияв різних форм увічливості) і стильову (вибір мовленнєвих засобів відповідно до функціонального призначення стилів мовлення);

логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок);

варіативність, взаємозамінюваність мовленнєвих варіантів. Послуговуватися ними можна лише в межах літературної норми;

варіантність, тобто рівнозначна змога користуватися будь-яким варіантом нормативних мовленнєвих засобів;

простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах;

естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;

багатство (розмаїття використовуваних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на "мовленнєвий простір”, тим мовлення багатше і цікавіше;

актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів, прикладів, образів;

конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів;

належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо;

практична спрямованість: зв'язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.

8.   Закріплення знань студентів:

Попрацюйте в парах. Запишіть по черзі словосполучення, добираючи з
дужок найбільш точне слово. Мотивуйте свій вибір.

(Прихильник, шанувальник, послідовник) таланту;

(доступний, зрозумілий, досяжний) виклад;

(обіймати, осягати, охоплювати) посаду;

(свідоцтво, посвідчення, посвідка) про народження;

(сперечання, спір, дискусія) у пресі;

(говорити, казати, висловлювати) думки;

(оплачувати, сплачувати, платити) борги;

(діставати, здобувати, набувати) освіту;

(вичерпна, фундаментальна, глибока) відповідь;

(хиба, помилка, вада) в розрахунках;

(проведення, здійснення) валютних операцій.

Прочитайте. Визначте тему і стиль кожного висловлювання, назвіть його характерні ознаки.

I.  Мова народу твориться колективно, беруть участь у цьому великому процесі і сивий людський досвід, і закохана юність, і бурхлива дитяча уява,— бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливість виявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти (О. Гончар). 2. Мова чутливо відгукується на кожне нововведення в житті суспільства (М. Ланова). 3. Кожна мова має свій шлях розвитку, на якому позначились історичні події, пережиті її народом... Усе це створює... національну психіку, що так виразно відбивається в мові (Б. Антоненко-Давидович).

II.Поміркуйте, як суспільство впливає на розвиток мови. Чи відомі вам випадки втрати людиною здатності спілкуватися за допомогою мови внаслідок ізольованості від суспільства?

М о в а — явище суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з іншого — без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, й ідеологія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева), демографічні процеси (зміни чисельності населення, міграція), рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо. Суспільство може цілеспрямовано впливати на розвиток мови. Свідомий вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить доля окремих мов у багатомовному суспільстві. (Ц Так, внаслідок онімечення у XVIII столітті зникли полабська і прусська мови, в результаті асиміляції в СРСР  зникло понад 90 мов, а колонізація у США знищила чимало індіанських мов.

Взаємозв'язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова і народ, мова й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей.

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об'єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову.

Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує.

Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілкування чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній — російська.

Із суспільним розшаруванням (за різними ознаками) пов'язана поява в мові професійних слів, арго, діалектизмів.

Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціолінгвістика.

Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні і є державною мовою.

 Прочитайте. Визначте тему кожного висловлювання. У яких життєвих ситуаціях ви могли б скористатися ними?

1. Мово вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла? Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злетіла в небо? Мово! Течеш ти вічно й вільно. Безжальний час не владний над тобою (За П. Загребель-ним). 2. Живе наша мова — і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і наша одність. Бо наша мова — це ми, українці, — добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів... 3. Пізнання мови — це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів — усього того, чим народ цікавий для інших народів. Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто являє собою особистість — своєрідну і неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги сам до себе (З кн. «Мова і нація»).

Прочитайте. Визначте тему і стиль кожного висловлювання. З якою музикою (естрадною, класичною, народною) асоціюється у вас українська мова? На підтвердження своєї думки доберіть і запишіть уривки з поетичних та прозових художніх творів чи з фольклору.

1. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

2. Українська мова не бідна, не вульгарна... Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна річка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душі нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі (З тв. Д. Павличка).

9.   Коментар роботи студентів

10. Підсумок заняття: Усний  невеликий твір про культуру мовлення

11. Домашнє завдання:

Напишіть міні-твір (10-15 речень) на тему: "Якби я втратив рідну мову...".

 

Муравльова Оксана Володимирівна

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.