Конспект уроку на тему: "Мюнхенська конференція – умиротворення агресора чи крок до війни"

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Прийдун Степан

МЕТА:

навчальна: сформувати в учнів знання про особливості та характерні риси міжнародних відносин напередодні Другої світової війни, з’ясувати значення Мюнхенської конференції для країн Європи та визначити її роль у початку Другої світової війни.

розвиваюча: розвивати в учнів навики ведення дискусії, відстоювання та обґрунтування власної думки, уміння аналізу та інтерпретації історичних джерел, сприяти розвитку в учнів критичному осмисленню ними історичних подій.

виховна: сприяти формуванню ставлення до війни та агресії як до неприпустимого шляху розв’язання конфліктів, акцентувати увагу на дипломатичних засобах вирішення конфронтацій.

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань умінь і навичок.

ФОРМА УРОКУ: імітаційно-рольова гра.

ОБЛАДНАННЯ: підручник (Полянський П.Б. Всесвітня історія. 1914 – 1939. – Київ: Генеза, 2002. – 288 с.), карта Європи і світу напередодні Другої світової війни, роздатковий матеріал (уривки з документів, картографічні матеріали), а також наочний матеріал.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: «політика умиротворення», «судейська проблема», «сепаратизм», «Мюнхен», «Судето-німецька партія».

ОСНОВНІ ДАТИ: 13 березня 1938 р. – «аншлюс» Австрії, 29 – 30 вересня Мюнхенська конференція, 7 жовтня 1938 р. надання автономії Словаччині, 11 жовтня 1938 р. – надання автономії Підкарпатській Русі.

ХІД УРОКУ

ВСТУП У ГРУ:

Загальний опис історичної ситуації (Європа напередодні Мюнхенської конференції, варто застосувати презентацію «Передумови Мюнхенської угоди» та відеоролик «Мюнхенська угода»).

Відразу після поразки Німеччини у Першій світовій війні військові кола країни виношували план реваншу. Заклики до нього знаходили відгук і серед частини німців, які й стали живильним середовищем для встановлення нацистської диктатури в країні. Адольф Гітлер, що прийшов до влади під гаслом «звільнення нації від пут Версалю», від самого початку вважав, що війна – єдиний спосіб розширення «життєвого простору» для Німеччини.

Ревізію Версальських угод Адольф Гітлер розпочав із приєднання Саарського вугільного басейну, згодом розпочалась мілітаризація економіки та нарощування військової могутності Німеччини, що суперечило Версальським угодам.

Велика Британія та Франція, прагнучи зберегти мир в Європі проводили політику «умиротворення», тобто свідомо йшли на поступки експансіонізму Гітлера, не приймаючи штрафних санкцій. Примара комуністичної навали зі Сходу лякала колишню Антанту набагато сильніше, ніж сильна Німеччина. Тому Західні демократії прагнули зіштовхнути двох диктаторів.

Після «аншлюсу» Австрії наступною жертвою Німеччина стала Чехо-Словаччина, Гітлер як привід використав «судетську проблему». Кульмінацією політики «умиротворення» та вирішенням чехословацької кризи стала Мюнхенська конференція 29 – 30 вересня 1938 р., яка була скликана на пропозицію Б. Муссоліні за участю керівників Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. Особливістю було те, що представники самої ЧСР не були допущені на конференцію.

Мюнхенська конференція та обговорення шляхів вирішення міжнародної кризи 1938 р. виявили зовнішньополітичні пріоритети країн-учасниць.

Німеччина була найбільш зацікавленою у відторгненні Судетської області та розчленуванні Чехо-Словаччини. Судети належали до найбільш промислово розвинутих районів Чехословаччини. У регіоні 3,3 млн населення становили компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці. Гітлер із самого початку своєї політичної діяльності вимагав їхнього возз'єднання з Німеччиною, неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу.

Дестабілізуючим інструментом нацистів в Німеччині стала Судето-німецька партія, яка відкрито виступала проти Праги, вимагаючи автономії Судетської області, яка всупереч Версальського договору урядом ЧСР не була надана. Вже 13 вересня гітлерівське керівництво інспірувало заколот судетських фашистів, а після його придушення чехословацьким урядом стало відкрито загрожувати Чехословаччині збройним вторгненням.

Італія як головний союзник Німеччини повністю підтримувала її територіальні претензії до Чехо-Словаччини, виходячи з розподілу сфер впливу в Європі, за якими Балкани відходили до Італії. Саме тому Б. Муссоліні, як «незацікавлена» сторона виступив з ініціативою проведення Мюнхенської конференції.

Велика Британія прагнула зберегти рівновагу сил на континенті та уникнути нового світового конфлікту, саме тому Н. Чемберлен 22 вересня зустрівся з А. Гітлером та де-факто погодився на відторгнення Судетської області ЧСР.

Франція також проводила політику «умиротворення» агресора, намагаючись не залишитись сам-на-сам з Гітлером, у випадку його порозуміння з Англією. Тому вона також підтримала ідею проведення конференції як шлях вирішення конфлікту дипломатичним шляхом.

Таким чином, зовнішньополітичні пріоритети зазначених країн призвели до розчленування Чехословаччини, Західні демократії за висловом В. Черчилля маючи вибір між війною та ганьбою вибрали ганьбу та отримали війну.

УЧАСНИКИ ГРИ:

 ВЕДУЧИЙ: пояснює особливості проведення імітаційної гри, основні завдання та ролі, координує хід конференції. Переважно це (вчитель), хоча за умови якщо клас дуже сильний може бути хтось із найкомпетентніших учнів.

ГРУПИ ЕКСПЕРТІВ: в даному випадку виступають ті учні класу, що не будуть задіяні в процесі імітації, їхнє основне завдання полягатиме в тому, аби правильно оцінити роботу групи. Для цього ведучий ділить їх на міні-групи (по 2-3 чоловіки): політологів та журналістів (останні мають написати повідомлення до газети країни, яку представляють, в цьому випадку важливо, аби були присутні чеські журналісти).

ПЕРСОНАЖІ: чотири учні з класу, які будуть виконувати поставлені перед ними ролі, тобто імітувати учасників Мюнхенської конференції. (Для надання грі реалістичнішого вигляду учні використовують спеціальний одяг чи символіку країни, яку представляють. Варто організувати «кругли стіл» з парт, що є невід’ємним атрибутом дипломатичних переговорів).

  ЗАВДАННЯ ДЛЯ ДІЙОВИХ ОСІБ:

Ø визначити основні характерні риси кожного учасника конференції як дипломата та політика, на основі додатків та підручника знайти правильний підхід до конференції.

Ø На основі тексту Мюнхенської угоди зімітувати хід Мюнхенської конференції, шляхом введення дискусії стосовно долі Чехо-Словаччини.

Ø Сформувати основні зовнішньополітичні завдання країн-учасниць конференції та їхнє бачення вирішення конфлікту.

Ø Вчитися відстоювати та обґрунтовувати власну думку, використовуючи джерела.

ХІД ГРИ

ВАЖЛИВО* перед початком гри учні, які не задіяні в ході конференції, політологи та журналісти отримують завдання написати політологічні та журналістські дослідження, в яких висвітлюють своє ставлення до перебігу Мюнхенської угоди.

Учасник №1. Представляє Німеччину від імені Адольфа Гітлера. Його основне завдання тримати хід конференції у своїх руках, не дозволяти втрачати ініціативу, бути наполегливим у своїх претензіях та заявах. Постійно наголошувати на принизливих та несправедливих ланцюгах Версалю, апелювати до ідеї возз’єнання судетських німців з Рейхом, звинувачувати Прагу у ненаданні автономії Судетській області та дискримінації німецької меншини. Вказувати на загрозу більшовизму в Європі та співпраці Праги з Москвою, заклики до збереження миру на Заході Європи.

Запропонувати власний план вирішення чеської кризи, який напередодні був обговорений та узгоджений з прем’єр-міністром Великої Британії Н. Чемберленом, та який згодом було взято за основу Мюнхенської угоди.

ВАЖЛИВО*: звернути увагу на політичний портрет персонажа (Дод.1) та манеру його спілкування і відобразити це відповідним чином у своїй доповіді.

Учасник №2. Представляє Італію від імені Беніто Муссоліні. Головне завдання – не дозволити Франції та Британії протистояти Гітлеру та відмовитись від ідеї розчленування Чехо-Словаччини. В цілому Муссоліні виступає як незацікавлена сторона, аби легітимізувати претензії Гітлера, які він повністю підтримує, адже і є ініціатором скликання та проведення Мюнхенської конференції.

Щодо позиції Італії, то її зовнішня політика перебувала у фарватері Німеччини, адже була її головним союзником в Європі. Згідно розподілу сфер впливу, Італії відводились Балкани, тому вона підтримувала Німеччину у її зазіханнях на Чехо-Словаччину.

ВАЖЛИВО*: показати залежність позиції та думки Муссоліні від Гітлера.

Учасник №3. В особі Н. Чемберлена представляє Велику Британію. Прем’єр-міністр, який був головним ідеологом політики «умиротворення» перш за все намагається зберегти статус кво в Європі та уникнути нового світового конфлікту. Для цього він намагається продовжувати збереження принципу рівноваги в Європі. Саме тому йде на задоволення всіх потреб Гітлера. Після підписання Мюнхенського договору Чемберлен в Лондоні заявив, що привіз мир для Європи, забуваючи, що це був мир лише для її Західної частини.

ВАЖЛИВО*: постійно наголошувати на важливості збереження миру в Європі та загрозі червоної чуми більшовизму.

Учасник №4. Е. Даладьє – представник Франції. Основний аргумент – прагнення збереження миру, адже Франція лише оговталась від руїн першої світової війни і зовсім не була готова до нового світового конфлікту. Проте Даладьє не з таким ентузіазмом прагне розчленування Чехо-Словаччини, скоріше він не хоче залишатись сам-на-сам з Гітлером в Європі, а тому зовнішня політика Франції знаходиться у фарватері британської.

ВАЖЛИВО*: у ході імітації показати небажання Даладьє йти на компроміс Гітлеру.

ПІДСУМКИ ГРИ.

Особливістю імітаційної гри є те, що її результат неможливо спрогнозувати, все залежить від ходу дискусії та вміння сторін висловлювати та доводити власні думки та переконання. Виняткова важлива роль відводиться ведучому, який має координувати перебігу процесу імітації.

Незважаючи на це, можна здогадатись про завершення імітаційної гри, якщо учасники правильно зрозуміли свої завдання та функції, правильно виконали та дотримались методичних рекомендації, то хід конференції завершиться підписанням Мюнхенської угоди, основні положення, якої подані нижче, учасники повинні підписати, або не підписати їх.

Мюнхенська угода 1938 р.

Ø Судетська область передавалась Німеччині.

Ø Передання мало бути здійснено впродовж 1-10 жовтня 1938 р.

Ø Чехо-Словаччині заборонялося руйнувати споруди на території, що передавалися Німеччині.

Ø Територія Судетської області займалася німецькими військами.

Ø Не пізніше жовтня 1938 р. міжнародна комісія з представників країн, що підписали договір, а також Чехо-Словаччини повинна була провести в ряді районів плебісцит. До закінчення плебісциту там передбачалося розмістити міжнародні військові частини.

Ø Райони Чехо-Словаччини, де німці становили незаперечну більшість, передавалися Німеччині без плебісциту.

Ø Чехословацькому уряду відводилося чотири тижні для звільнення від військової та поліцейської служби всіх судейських німців, які того забажають, а також політичних в’язнів.

Мюнхен , 29 вересня, 1938 року.

ADOLF HITLER, NEVILLE CHAMBERLAIN, EDOUARD DALADIER, BENITO MUSSOLINI.

ДОДАТОК №1

 Політичний портрет і наочні матеріали щодо персоналії – Адольфа Гітлера
Адольф Гітлер —рейхсканцлер Німеччини з 1933 по 1945 рік, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), ідеолог нацизму. Основні засади ідеології Гітлера він описав у автобіографічній книзі «Майн кампф» (нім. «Mein Kampf» — «Моя Боротьба»). В її основі лежали ідеї шовінізму, соціалізму та антисемітизму, увібрані ним від низки австрійських ідеологів: Георга фон Шенерера, Карла Люгера, Ріхарда Вагнера. Перший з них був ідеологом пангерманізму, який прагнув воз'єднання Німеччини з Австрією. На його погляди впливали католицька церква та євреї. На думку фон Шенерера, «порочність» останніх полягає у їх крові, а тому євреїв просто треба винищувати як заразу. Слов'яни, за переконаннями Гітлера, також вважалися «недолюдьми».
Як і у внутрішній політиці, Гітлер прагнув встановити повну гегемонію Німеччини на міжнародній арені. Його основною метою було змінити розташування сил у Європі, поставивши на коліна основних суперників та водночас країн-переможниць у Першій світовій війні: Францію та Великобританію. Спочатку в планах Гітлера була розправа над меншими та слабшими державами, що постали після Паризької мирної конференції: Чехословаччиною та Польщею, а потім вже перехід і до більшої здобичі. Частину земель, які увійшли до складу цих держав, населяли переважно німці, а тому фюрер вважав своїм особистим обов'язком долучити їх до складу Німецького Рейху. Не могла не хвилювати його і Рейнська демілітаризована зона, яка з 1919 року була відірвана від Німеччини та, попри свій демілітаризований статус, неодноразово підпадала в зону інтересів Франції. У свій час кульмінацією цього протистояння став Рурський конфлікт 1925 року, коли французько-бельгійський контингент намагався окупувати нейтральну зону.
Особливе місце у планах Гітлера посідав сталінський Радянський Союз, відносини з яким він вибудовував послідовно та, на перший погляд, досить зважено. Але, усвідомлюючи можливість існування в Європі лише одного тоталітарного диктатора, фюрер готовий був за першої ж вдалої нагоди знищити найбільшу комуністичну державу світу та особисто Сталіна, вважаючи комунізм разом з євреями головним ворогом німецького світу. Як згодом покаже час, аналогічної думки притримувався і останній, радо хапаючись за нагоду розширити свою зону впливу на Захід у 1945 році.
Гітлер відіграв провідну роль у формуванні так званого Антикомінтернівського пакту, який було укладено між Німеччиною та Японією у листопаді 1936 року. 1937 року до нього долучилася фашистська Італія, якою з 1922 року керував Беніто Муссоліні. Так сформувалася вісь Берлін-Рим-Токіо. Пізніше саме на ці три країни буде покладено провину за розв'язання Другої світової.
Наступною важливою віхою для Гітлера стала успішна реалізація плану із захоплення Чехословацьких територій, а саме Судетської області. Не бажаючи розв'язувати війну, фюрер вирішив використати суто дипломатичні методи: за сприяння Великобританії, Франції та свого союзника по Антикомінтернівському пакту — Італії, підписати 30 вересня 1938 року угоду, яка дала можливість приєднати Судети до Німеччини. Від місця підписання (німецьке місто Мюнхен) цей договір став іменуватися «Мюнхенською угодою». Як і у внутрішній політиці, Гітлер прагнув встановити повну гегемонію Німеччини на міжнародній арені. Його основною метою було змінити розташування сил у Європі, поставивши на коліна основних суперників та водночас країн-переможниць у Першій світовій війні: Францію та Великобританію. Спочатку в планах Гітлера була розправа над меншими та слабшими державами, що постали після Паризької мирної конференції: Чехословаччиною та Польщею, а потім вже перехід і до більшої здобичі. Частину земель, які увійшли до складу цих держав, населяли переважно німці, а тому фюрер вважав своїм особистим обов'язком долучити їх до складу Німецького Рейху. Не могла не хвилювати його і Рейнська демілітаризована зона, яка з 1919 року була відірвана від Німеччини та, попри свій демілітаризований статус, неодноразово підпадала в зону інтересів Франції. У свій час кульмінацією цього протистояння став Рурський конфлікт 1925 року, коли французько-бельгійський контингент намагався окупувати нейтральну зону.
Наочні матеріали.
Перебіг конференції.
Учасники конференції.
ДОДАТОК №2
Політичний портрет і наочні матеріали щодо персоналії –  Беніто Муссоліні
Бені́то Муссолін - фашистськийдиктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Він сконцентрував усю владу в своїх руках як провідник Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною.
Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою допомогою він запровадив жорстку цензуру та зміни в виборчі методи так, що протягом 1925—1926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліцейську державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало.
У різний час, починаючи з 1922-го року, Муссоліні особисто керував міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній, підприємництва, армії та інших військових формувань та суспільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи посад на додачу до прем'єрської. Також він продовжував залишатися головою Фашистської партії (сформованої в 1921 році) та озброєної фашистської міліції. Концентрація такої влади в одних руках відбувалася ціною створення надмірно централізованої, неефективної та корумпованої держави.
У 1924 році була спроба італійських парламентаріїв об'єднатись проти фашизму (так званий Авентинський блок), але роз'єднаність опозиції дала змогу Муссоліні розгромити будь-який політичний опір повністю.
Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було практично скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів всіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб мати можливість працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою, якої так і не було досягнуто, було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем.
Муссоліні віддячив тим, хто його фінансував, перевівши певну кількість промислових галузей з державної власності у приватну. Але у 1930-х роках він почав повертатися до протилежної крайності жорсткого державного контролю над промисловістю. Великі кошти йшли на суспільні витрати. Але економіка страждала від його надмірних зусиль зробити Італію самодостатньою. Італії не вистачало ресурсів на надмірнуіндустріалізацію.
У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море  («нашим морем»).
1935-го року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрії. Але його успішній війні проти Абісінії (Ефіопії) чинила опір Ліга націй, і він був змушений шукати союзу з нацистською Німеччиною, яка вийшла з Ліги 1933-го року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 1936—1939-х рр. на боці генерала Франциско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Францією та Великобританією. В результаті цього він мусив змиритися з німецькою анексією Австрії та розділомЧехословаччини 1939-го року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938-го року він виступав як помірний політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Німеччиною отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939-го року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні вслід за нацистами запровадив нацистську політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.
Наочні матеріали
ДОДАТОК №3
Політичний портрет і наочні матеріали щодо персоналії –  Невіл Чемберлен
Не́вілл Че́мберле́н  — британський державний діяч, прем'єр-міністр Великої Британії (1937—1940 рр., лідер Консервативної партії «Торі»).
Навчався в елітній школі в Рагбі й Бірмінгемському університеті. Досить тривалий час присвятив підприємницькій діяльності. У 1915—1916 роках обіймав посаду лорда-мера міста Бірмінгем.
Син Джозефа Чемберлена, брат Остіна Чемберлена. 60-й Прем'єр-міністр Великобританії 1937—1940 років. Прихильник політики умиротворення агресора. У 1938 році підписав Мюнхенську угоду з Гітлером, Муссоліні та Даладьє. Повернувшись до Лондона, Чемберлен пред'явив публіці на аеродромі підписану угода зі словами: «Я привіз вам мир». На що Вінстон Черчилль 3 жовтня того ж року відповів: «Англії був запропонований вибір між війною і безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну».
Вже наступного року стало зрозуміло, що політика умиротворення не принесла Європі миру: розпочалася Друга світова війна. Чемберлен, який уже був тяжко хворий, 10 травня 1940 залишив пост прем'єр-міністра, поступившись ним Вінстону Черчиллю, прихильникові безкомпромісної боротьби з Гітлером. У тому ж році екс-прем'єр помер.
Наочні матеріали
ДОДАТОК №4
Політичний портрет і наочні матеріали щодо персоналії –  Едуард Даладьє
Едуар Даладьє  — французький політичний і державний діяч.
Освіту здобув у Ліонському університеті. За професією викладач історії та географії. У 1911 обраний до місцевих законодавчих зборів. Учасник 1-ї світової війни, офіцер.
У 1919 за підтримки Едуара Ерріо обраний депутатом Національних зборів від Радикально-соціалістичної партії (РСД), отримав прізвисько воклюзький бик. Один з лідерів РСД, одночасно був секретарем Ерріо. У 1922 супроводжував Ерріо в поїздці до СРСР. З червня 1924 по червень 1940 з перервами займав різні посади в кабінеті міністрів (у тому числі міністра колоній і військового міністра). 31.1-24.10.1933 прем'єр-міністр і військовий міністр, 30 січня — 7 лютого 1934 — прем'єр-міністр і міністр закордонних справ. 10 квітня1938 знову зайняв пост прем'єр-міністра, одночасно в квітні-травні 1938 і травні-вересні 1939 обіймав посаду міністра національної оборони і військового міністра. Причому уряд Даладьє, створений після розпаду Народного фронту, отримав підтримку більшості політичних партій Франції. У червні 1938 закрив франко-іспанський кордон, і на початку 1939 уряд Франції визнав режим генералаФранциско Франко. У 1938 від імені Франції підписав Мюнхенські угоди і франко-німецьку декларацію. Разом з Невіллом Чемберленомбув одним з тих, з чиєї ініціативи було фактично зірвано переговори в Москві в 1939, прихильник «політики умиротворення» Німеччини.
Після Мюнхенської угоди Даладьє. втратив підтримку соціалістів і був змушений спертися на праві партії. Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 у радіозверненні оголосив про намір Франції, яка залишається вірною міжнародним договорам, вступити у війну з Німеччиною (офіційно війна була оголошена 3 вересня 1939). Однак політика уряду була спрямована виключно на стримування німецької армії, тому що його члени (і в тому числі Даладьє) сподівалися, що Німеччина після захоплення Польщі почне розвивати свою експансію на Схід.
26 вересня 1939 у Франції було оголошено про заборону Компартії. Після нападу СРСР на Фінляндію виступив з ініціативою відправки в допомогу фінській армії французького допоміжного корпусу. 21 березня1940 кабінет Даладьє подав у відставку, але сам Даладьє зберіг посаду міністра національної оборони в новому кабінеті. Підтримував французьких генералів-прихильників оборонної стратегії. Після капітуляції Франції в 1940 арештований урядом Віші, а потім інтернований німецькими властями. До кінця Друга світова війна перебував в ув'язненні в замку Іттер (Австрія).
Наочні матеріали

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Ректор університету
Крижанівський
Євстахій Іванович –