Літературно – музична світлиця «Зі слова починається людина, із мови починається народ»

Навчальний рівень: 

Драбик Світлана Петрівна,
педагог-організатор
Кровінської ЗОШ I-II ступенів
 Теребовлянського району
 Тернопільської області


Мета. Сприяти усвідомленню учнівською молоддю своєї етнічної приналежності;
           формувати ставлення до рідної мови як до національної цінності;
           виховувати повагу до культури, традицій, історії та мови рідного народу;
           розвивати пізнавальну активність учнів, зміцнювати їхні навички пошукової, творчої діяльності.

Обладнання. Залу святково прикрашено вишитими рушниками, килимом, кетягами калини, колоссям, соняхами, глечиками,плакатами з висловами про мову.

Вислови про мову:

І мови нема без народу,
і народу без мови нема.
В.Забаштанський

І йшли віки, і були українці…
І сотворилося слово українське…
С.Сапеляк

Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ.
Дав  цю мову і наказав свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої.
П. Тичина

Мова росте елементарно, разом з душею народу.
І.Франко

Та в мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою і міцною.

М.Коцюбинський

Той, хто не знає рідної мови, або цурається її, засуджує себе на злиденність
душі.
 В. Сухомлинський

Ну що б,  здавалося,  слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
 Т.Шевченко

Про що курличуть в небі журавлі,
Із вирію вертаючись додому?
Чи не про те, як на чужій землі
Почули мову, змалечку знайому.
 А. Матвійчук

Ніколи пташка покручем не стане,
Не погордує мовою батьків,
Із вирію вернеться в край коханий -
До рідних місць, у затінок лісів.

Світлиця. Гарно прибрана: рушники, квіти. На столі горить свічка, різні глечики. Лунає українська музика «Ой не ходи,Грицю, та й на вечорниці».

Господиня заходить в оселю. Сідає вишивати. Господиня звертається до присутніх у залі.

Господиня.

Доброго здоров’ячка, шановні добродії. Рада вітати вас у своїй оселі. Дуже хвилююся, так хвилююсь, що… І розумію, що це мої не перші вечорниці, а серце все одно чуть… не вискочить…

Заглядає у вікно, до дверей.

Щось, а ні дівчат, ну хлопців немає! Господи! Господи! Як подумаєш, коли ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать, а тепер… От скоро і треті півні заспівають, а  вечорниці ще й не зачинались… Ні, шо не кажи, а світ таки перемінився… Рідну мову забуваєм, суржиком говорим і пісень вже українських майже не співаєм. Ой-ой-ой! Куди то все дівалось?.. Де мої молоді літа? І сліду нема, мов поверх води поплили.

Тихо наспівує «Місяць на небі». Чути стук у двері. Заходять дівчата всі в українському вбранні.

Дівчина 1.Кланяється господині.

Здрастуйте, тітонько. Чули, що будуть вечорниці і в оцій світлиці. Чи впустите нас?

Господиня. Заходьте, будь ласка!
                     Щиро просим в нашу хату
                     І привітну, і багату.
                     Від зірниці до зірниці
                     Хай лунають вечорниці!

Дівчина 2.  Гей, на наших вечорницях
                    І сумний розвеселиться!
                    Співи, танці, небилиці –
                    Гарні будуть вечорниці.

Дівчина 3. Стрічайте нас пирогами
                   Білими, смачними,
                   Бо прийшли ми із піснями
                   Дзвінко-голосними!

Звучить пісня «Рідна мова».

Господиня. Українська мова є найбільшим надбанням нашої культури і водночас її
                     носієм, криницею духовності і моралі, дзеркалом одвічного українського    
                     менталітету, доброти, душевності, щирості, сприйнятливості до краси.

Дівчина   А я знаю легенду про мову. Ось послухайте.

Легенда про мову

Народам долі Бог давав:
Комусь орать, комусь вбивати,
Комусь чекати на жнива,
Комусь пророків розпинати.
І залишилася одна –
Витка печальна в Бога доля:
Незламний дух, жива струна,
Багато сліз і мало волі.
Тоді замислився Творець…
Дніпро вбирався в барви сонця.
Почувся легіт двох крилець
Людей малого охоронця.
Найменший ангел, ще дитя,
З надій зітканий і з любові,
Просив святого співчуття
Для тих, хто води п`є Дніпрові.
“Ох, скільки крові! Скільки мук!
Ох, скільки болю і обуди!”
І плакав ангел в лоні лук
Над тим, що з милим краєм буде.
“Не плач, синочок, всім в житті
Свій хрест нести, щоб щось збагнути,
За твої сльози золоті
Я дам їм те, що рве всі пута”.
І втер з лиця тих сліз кришталь.
Всепроникаючий і щирий,
Улюбленця свого печаль
Перетворив у краплі миру.
Міць блискавки і легіт хмар,
Красу барвисту, веселкову,
Мелодій чари, світла, жар
І холод леза вклав у мову,
В долоні ангела поклав,
Благословивши на дорогу,
І до людей його послав
Господь, тамуючи тривогу.
Себе на смерть прирікши, він.
Надію з серцем вийняв разом –
Натхненну й чисту, ніби дзвін,
І людям дав, твердіш алмазів.
“Моя прекрасна і проста ,
Моя стражденна Україна!..”
Могутнє слово вклав в уста
Новонародженого сина.
Розтанув ангел. Вже віки
Те слово нашу долю гріє,
І шлях наш не такий гіркий,
Доки жива його надія.

Господиня. Так, діти, мова – душа кожної національності,
її святощі, її найцінніший скарб.

З вулиці долинають звуки пісні «Розпрягайте, хлопці, коні…». До світлиці заходять хлопці.

Юнак  Добрий вечір  вашій хаті.
            Пустіть пісень співати.

Господиня.  Дуже рада, що ви завітали.
                      Світлеє свято зібрало нас нині.
                      Пісню українську, мову рідну
                      прославлятимем в цей день.
                      Хай ніколи не висихає джерело душ людських і традицій народних.
                      Та співайте пісень українських.

Звучить пісня «Розпрягайте, хлопці, коні…».

Господиня   Гарно хлопці заспівали, залишайтеся із нами.

Заходить Кайдашиха.

Кайдашиха  Ой, люди добрі , куди це я забрела? Я ж на базар зібралася, ось і кошик
                      взяла. Прийшла до одного місця, а далі не знаю, куди йти. Питаю у
                      людей, один чоловік каже : « Йди до Рафіка, він довезе », - і показує
                      рукою вбік. Людей багато ходить туди – сюди, а який із них Рафік ? 
                      Питаю в одного: « Ви не Рафіком будете?»
                      - Ні, я Іван Васильович.
                      Питаю в другого, а він Петро Якович. Оце блудила, блудила, та й сюди
                      прибула.

 До « Рафіка » мене посилають
Рідної мови не знають, чи що?
Велика сила в слові є …
А ми не вміємо бува
Знайти потрібні нам слова,
Чи слово зокрема,
Щоб з ним до  істини дійти.
Зі слова ж починається людина.
Із мови починається мій рід.
Ласкава, мамина, єдина -
Щебече соловейком на весь світ.
Бентежна, ясна, калинова,
Не випита, не вибрана до дна.
Моя Українська, свята наша мова,
Бринить, як бандури струна.
Слова  летять у душу, як лебідки,
 І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою косою…
Слова летять у душу, як лебідки,
О, Боже, це неждане щастя звідки?
Чи ненькою дароване, весною,
Чи сивих предків піснею дзвінкою?

Заходить Проня Прокопівна

Проня    Господи, чи все в мене в порядку, чи на місці, чи по – модньому?
               Браслета не забула, шляпка на місці, а книжки, книжки – то нема…

Кайдашиха   Це ж до кого ти чепуришся, краля розмальована?

Проня   Це мойо дєло. Якась ви немодня!

Кайдашиха   По якому це ти говориш?Якби ти була моєю невісткою, я б тебе
                        відлупцювала за такі слова.

Проня     Фі, какіє ви необразовані. Я бачу тут зібралися образовані люди. Я тож в
                пансіоні всє наукі до єдіной пройшла. Закрию глаза і бачу, як я серед
                єрудітов. Одному кажу : «Ваша папіроска шкварчить!» А він мені « То в
                грудях моїх шкварчить від любові до вас, Пронєчко ».

Кайдашиха   То, мабуть, темно на вулиці було, і він тебе не розгледів.

Проня     Нічого ви не понімаєте.

Юнак    Годі вже сперечатись. Ви не на базар прийшли, а на вечорниці, пісень
               українських співати, веселитись.
              А слово, щиро мовлене,
              Теплом, довір’ям сповнене 
              Відкриється усім.

Ось послухайте, яке приємне повідомлення прийшло поштою перемишлянському поетові Павлові Подільчаку: « Приїздіть, пане Павле, - писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь». Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії.  Панна Поліна  програла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора  пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція  повністю підійшла  прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря  п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися,пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

Проня.   Та я думала, що розмовляю по-модньому. Обіцяю, що мову українську вивчу і збережу. Ось послухайте й мене.

Сад спочиває, спить спокійно.
Ставок старечий стуманів.
Стежина-стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає,
Серпанок світиться, світліє.
Сон сновидіннячка снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить,сяє!
Стрічає сонечко сосна,
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

Скрадаючсь та з інтересом позираючи довкола, до хати заходить баба Палажка.

Палажка       Добривечір, кумо. Ой, вибачайте, звідки я знала, що у вас вечорниці?! Двері не защебнуті.

Юнак   Так, признавайтесь, яка це роззява їхала возом, що дверей не замкнула ?

Дівчина А хто ж, як не ти?

Господиня      Тихо, тихо, діти. Хіба ми щось погане робимо, щоб ховатись?
                         Видно, якась нужда пригнала бабу до нас.

Палажка      Нужда, кумо, нужда. Сита позичте. Узавтра на хліб розчинятиму,
                       а моє  та клята Параска ще влітку в бур’яни закинула.

Уважно розглядається по молодих.

Юнак             То це ви, бабо, досі з несіяного пекли?

Палажка      Та мусіла.

У дверях уже стоїть Параска 

Параска         Вперше чую, щоб за ситом на вечорниці ходили!

Палажка      Господи, яка в Параски стала пика гладка та червона! Отако якби
                        пальцем ткнув, так би й палець устряг! ( До Параски ) Та куди мені вже
                       до вечорниць. На мені осьо все темненьке, як і годиться старій людині.
                       Це ви наче на весілля  вибриндились. О! Геть і каралі вчепили. Може, хто
                       з парубків злакомиться й посватає чи що.

Параска        Та я побачила, що ви сюди побігли, та й услід. Мо, думаю, хто Палажку
                       заміж ухопить, то щоб за старшу дружку попасти.

Палажка      О, Господи! Та доїсть же до живих печінок! Якби я під землею лежала,
                        вона б мене й там знайшла! А я ж собі на лихо вдалася добра…

Параска        Янголиця! Ану, обернись, обернись! Авжеж! У тебе з – за спини й
                        крильця ріжуться!

Господиня

Підходить до Параски і Палажки

Годі, сусідоньки, сваритись.
Краще пісню заспівайте.
Рідну мову прославляйте.

Палажка      Якщо так просите, то заспіваю. Параско, давай миритися і пісень співати.

Сусідки обнімаються.

Сусідка     А можна і мені заспівати ?

Разом        Співай, сусідонько.

Пісня « Рідне слово »

 Заходить друга сусідка з гуртом дівчат.

Сусідка     Ото Бог нагородив мене сусідкою. Як до роботи, то прийди, поможи.
                  А як на вечорниці, то зась.

Господиня  Не кликала, бо знала, що сама прийдеш,пиріжків принесеш, дівчат
                     приведеш. Заходьте, будемо українське слово величати.
                    Бо мови нема без народу,
                    і народу без  мови нема.

До столу підходить дівчина і бере у руки « Кобзар ».

Дівчина

« Я розгортаю томик « Кобзаря » і мені здається, що я кладу руки на трепетне гаряче людське серце – серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужний пульс у пристрасних  ритмах Шевченкового
вірша »(Микола Бажан).


Беру « Кобзар », як хліб, з благоговінням,
Як тисячі людей « Кобзар » беруть.
Поезії  великої промінням
Освітлюю душі своєї суть.
І відчуваю: так зростають сили,
Як днина прибуває навесні,
І за плечима тополині крила
Підносять догори блакить мені.
Беру « Кобзар » і вірую: допоки
На світі люди, житимуть слова:
« Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива ».
Беру « Кобзар » - безцінний скарб духовний
І, українцем будучи завжди,
Горджуся, що на українській мові
« Кобзар » я маю щастя осягти.

До світлиці заходить маленька дівчинка.

Дівчинка       Тітонько, тітонько, пустіть на вечорниці.

Господиня   Ти диви, таке мале,а вже на вечорниці проситься.

Сусідка         Не таке воно вже й мале.(Підходить до дівчинки,виводить наперед)
                      Заходь же, дитино,заходь.
                      Хто ти, дівчинко маленька?

Дівчинка      Я-дочка Вкраїни-неньки.
                      Українкою зовуся, тою назвою горджуся.

Сусідка         А по чім тебе впізнати?

Дівчинка       По вкраїнському звичаю.
                       В мене душа щира, сміла.
                       І відвага духа й тіла.
                       І душа моя здорова.
                       Українська в мене мова.

Сусідка         А скажи,де край твій рідний?

Дівчинка      Там, де неба край погідний.
                      Там,де сонце ясно сяє
                      На вкраїнські діти красні.
                      Де поля й лани безкраї,
                      Де орел буйний літає,
                      Де потоків дно глибоке.
                      Де глибокії могили,
                      що в них голови зложили
                      мої предки в лютім бою
                      за Вкраїну любу свою.

Сусідка         Як поможеш свому люду?

Дівчинка.     Пильно все учитись буду, щоб свої мене любили.
                       А чужі щоби цінили.
                       Щоб народ мій поважали, Україну шанували.
                       Чи у праці,чи в забаві все послужу в рідній справі.
                       Ні маєтку, ані труду жалувати я не буду.
                       Все зумію перенести для Вкраїни слова й честі.
                        Господа буду благати, щоб нам дав добра діждати.

Сусідка.          Так, дитино,твоя правда.
                        Буде добре нам тоді, коли будем рід шанувати, рідну мову плекати.

                        Говоріть, як колись вас навчала матуся,
                        Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
                        Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
                        Не тримайте слова, віддавайте комусь.
                        Говоріть про любов і про віру у щастя,
                        Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
                        Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
                        Говоріть і продовжуйте мові життя.
                                                                     (Олесь Лупій «Говоріть»)

Знову чути стук у двері. Заходить учитель української мови.

Господиня.     Оксано Степанівно, і ви до нас?
                         Просимо, просимо… Поспіваємо разом, потанцюємо, пиріжка з’їмо .
                         Заходьте, будьте ласкаві !

 

Учитель.       Іду селом і чую: всі гомонять про якісь вечорниці у вашій хаті. Дай,
                        думаю, зайду і подивлюся, як-то забавляються нині наші школярики.
                        Підійшла до дверей, зупинилася і наслуховую. А звідти, з-за дверей, і
                        сміх,і музика, і пісня, і…Не витримала, ввійшла.

 

Господиня.      Дуже добре, дуже добре. Проходьте до хати, будь ласка. Повідайте нам
                         щось цікаве.

Учитель.        То слухайте мене уважно. Я – берегиня рідної мови. Не даю їй пропа­сти
                         в лиху годину і хочу, щоб ви теж берегли і знали українську мову. Я
                         прийшла до вас з глибини віків і дуже хочу почути, що ви знаєте про
                         мову, і як ви розмовляєте, тому що мова - це найбільше багатство
                         народу, а ви, українці, - славні нащадки нашого народу.

                     

                         Хочу до вас я звернутися, діти.

                        Можна людині без мови прожити,

                        Можна без пісні, без загадки й казки?

                         Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

 Учень 1.  

                    Як же людині без казки і слова,

   Без задушевної пісні й розмови?

   Думаю я, що таке неможливо.

   Мова людини - це щастя, це - диво!

Учитель.

                   Правильно думаєш. Мова - це диво.

    З нею людина розумна й щаслива.

    Знаючи мову, спілкуються люди,

    Мова загине - й людини не буде.

 Учень 2.   

                     Як же без мови? Не уявляю!

                           Я щохвилини про щось та й питаю.

      А коли мови не будемо знати,

     Як же ми зможемо світ пізнавати?

Учитель.

В світі ми - люди і правильно, діти,

Людям без мови не можна прожити.

Ще повідомити хочу вам я -

В кожній країні є мова своя.

Кожна людина свою мову знає,

Любить безмежно її й поважає.

Рідна одним мова східна - японська,

Іншим найкраща - китайська, естонська.

Мова у світі панує англійська,

Нам найрідніша своя, українська.

Учень 3.   

Ми з вами всі живемо в Україні,

Мова чудова й пісні в нас чарівні.

Треба, щоб мову ми вчили і знали,

І нею чистенько усі розмовляли.

Учитель.          А тепер послухайте одну історію.

                          Було це не на Марсі чи Венері, а на нашій землі.

Народилася дівчинка гарненька і здоровенька. Батьки її чомусь не дуже любили і не дуже дивилися за нею. А потім загубили її і не стали шукати.

 Коли вона зголодніла, то підповзла, бо ходити ще не вміла, до собачої буди і почала з собачкою їсти. А коли стало холодно, то залізла в будку, а собачка її обігріла і почала турбуватись про неї, як про своїх щенят.

Дитину ніхто не шукав, і зростала дівчинка між собаками багато років. А коли її знайшли люди, то вона поводилася так само, як дика собака. Вона гавкала, гризла зубами кістки, стрибала так само, як собаки, а ходити не вміла і не знала жодного слова.

Дівчинку взяли до себе вчені, вони хотіли навчити її ходити, розмовляти, поводитися, як люди. Тривалий час працювали з нею: навчили ходити, їсти з тарілки, користу­ватися ложкою і чашкою, але розмовляти дівчинка так і не навчилася. Вона не могла вимовляти всіх звуків.

Такі діти не можуть повноцінно жити в людському суспільстві, вони втратили мову, а на­вчитись уже не можуть.

Тому що треба з дитиною розмовляти від самого народження, вчити, коли вона тільки народилася, бо може бути запізно.

А ви, діти, поки ще маленькі, навчайтеся правильно розмовля­ти, поводитися гідно, щоб теж не було пізно, бо все починається з малого.

Зараз в Україні проводяться ретельні дослідження витоків української писемності. Вважається, що саме з преподобного Нестора Літописця і починається письмова українська мова.

Учень.    

               У світі дитині не можна без слова.

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою стати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

Ніколи людиною їй не зрости.

Учениця.

                Я - україночка. Хоч зовсім ще маленька,

Але ходжу до школи в перший клас!

Читати я навчилася легенько.

Бо дуже гарна рідна мова в нас.

Це українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно-чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

Учень.         Вона дзвенить у срібному джерельці,

                     У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

ЇЇ ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як  без неї на Землі прожить?

В нас, українців, - українська мова!

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

    Як сонечко, нас щедро зігріва.

 

Учень          Бережіть і любіть рідну мову. Не засмічуйте і не поганьте її.
                     Бо знають її у всьому  світі.

                                         ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ
                                                                (П. Глазовий )

 

           Прилетіли на Вкраїну
           Гості із Канади.
           Мандруючи по столиці,
           Зайшли до райради.
           Біля входу запитали
           Міліціонера:
           - Чи потрапити ми можем
           На прийом до мера?
           Козирнув сержант бадьоро:
           - Голови немає.
           Він якраз нові будинки
           В Дарниці приймає.
           Здивуванням засвітились
           Очі у туриста:
           - Ваша мова бездоганна
           І вимова чиста.
           А у нас там, у Канаді,
           Галасують знову,
           Що у Києві забули
           Українську мову.
           Козирнув сержант і вдруге.
          - Не дивуйтесь,- каже. -
           Розбиратися у людях
           Перше діло наше.
           Я  вгадав, що ви культурні,
           Благородні люди,
           Бо шпана по-українськи
           Розмовлять не буде.

 

То дивіться, щоб так не говорили про нас із вами.

Виходить дівчинка із запаленою свічкою в руках і читає

 « Молитву до мови» Катерини Мотрич.

                                                     МОЛИТВА ДО МОВИ

Мово! Пресвята Богородице мого народу!
З чорнозему, любистку, з м’яти , рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово!Мудра Берегиня, що не давала згаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності слави і гордого духу.
Мово наша! Осквернена й знеславлена своїми дітьми…Прости їх, Рідна!
Прости гріхи їх вільні і невільні,прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану, і прости цю велестражденну землю… Прости їх, змалілих, збіднілих, перероджених нащадків козацького роду…
Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й повертайся до нашої хати, до нашого краю.

(Дівчинка ставить свічку у підсвічник. Наперед виходять хлопці).

                                Ти не загинеш, Україно! (М.Чернявський)

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік. І світ-зоря,

Твоя свята зоря засяє.

Поглянь — слов'янство оживає

І сили пробує свої:

Ганебні ярма розбиває,

Докупи всіх синів скликає...

А то ж усе брати твої!..

        Ні, не умре ніколи мова,

Якою син співає твій,

Якою люд скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій,

Якою Січ буйна лишала,

Якою наш Кобзар співав,

Яка степи опанувала

І міліони об'єднала

Людей-братів!..

       Хто не чував

Пісень по селах вечорами

І жартівливих, і сумних?..

То долю рідними словами

Народ виспівує у їх.

О ні, Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа,неначе той орган,

Є сила в нім — душа єдина.

Звучить пісня «Це край, де я родилась і живу»

Господиня       Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може 
                          нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із 
                          того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває
                          кращим. І куди б ти не пішов – твоя Вітчизна, земля твоя, твоя мова,
                          твій народ завжди  будуть з тобою.

«Пісня про пісню»(ІІ частина)

Нехай пісні всі милозвучні
Для нас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Надія, Віра і Любов.
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Червоні ягоди калини
Дарують хай щасливу путь.
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння й родоводу,
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто любить, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,-
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

Звучить пісня «Хай буде щастя і любов»

Додати новий коментар

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.