Сценарій літературно-музичної композиції: «Кобзарем його ми звемо»

Навчальний рівень: 

 

Є.М. Колеснік,
 вчитель української мови та літератури
 ЗОШ №1
(м.Коростень, Житомирська область)


Мета: закріпити та узагальнити знання учнів з вивченої теми за творчістю Т.Г.Шевченка; розвивати пам'ять, мислення, мовлення; розширювати кругозір; виховувати шанобливе ставлення до творчості видатного українського поета Тараса Шевченка.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, мультимедійна дошка, вишиті рушники, картини Т.Шевченка, декорація сільської хати, комп'ютер, стіл з квітами, свічками.

Хід заходу

(Святково прикрашена зала. На стінах – вишиті рушники. Зліва – декорація сільської хати. Звучить запис пісні „Реве та стогне Дніпр широкий...”)

Вчитель.  Щовесни, коли тануть сніги,

                  І на рясті просяє веселка,

                  Повні сил і живої снаги

                  Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Ось він, благородний, мужній Тарас Шевченко, захисник прав знедоленого народу. У його погляді – віра у справедливість справи, якій він віддав життя. А життя Шевченка – в поезії, живописі, пісні.

(Заходять двоє ведучих)

1-й ведучий.  Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним та благородним супутником на дорогах століть став для України її гордість та слава – Тарас Григорович Шевченко.

2-й ведучий. Важким та тернистим був життєвий шлях народного співця.

1-й ведучий. Дуже бідно жила родина Шевченка: „Невесела зимою та восени хата – стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, дірки світять голими латами”.

2-й ведучий. Та й неслухняним ріс Тарас: то десь завіється в поле, а потім з чумаками повертається додому, то десь заграється, аж поки рідні не знайдуть його.

1-й ведучий. Але найбільше подобалося хлопчику слухати розповіді про панів і кріпаків: „...і як людей били, і як продавали, на собак міняли, засилали у Сибір, в москалі голили”.

2-й ведучий. Слухав малий Тарас ці сумні оповіді, і у серці наче каміння тиснуло від жалю за знедолених.Та і сам він потерпав немало, адже виріс у родині кріпаків, які нічого не могли дати своєму синові.

(На сцену виходить мати)

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..

Батько (входить, стомлений сідає на стілець): Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

1-й ведучий. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке.

Подвір'я біля хати дяка. Посередині лежить стара колода. На передньому плані, ліворуч, густий очерет, що створює затишний куточок. Із-за xamu виднієтъся старий похилений тин, за яким розкинулося в зелені садків село. Линутъ paнкoвi звуки півнячого співу та овечої отари, яку женуть на пасовисъко. На cценi нікого немає.

Раптом з хати почувся голос дяка: "Тарасе! Чуєш, Тарасе!.." Пауза. 3 дверей виходитъ в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.

Д я к: (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечес¬тивець окаянний (6ере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема... Тарасе! (Витягнув з-під стріхи різку.) Дав¬но тебе потчевал... (Беретъся за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.

Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він 6осий, в полот¬няній сорочці, куценьких штанях.

Д я к. 3'явився, приблуда... Та скоріше! Повзеш, яко червь тлетворная!

Т а р а с (ставлячи цеберки біля хати). Черв'яку легше, пане дяче...

Д я к. Переробився, бач... Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Xy, голова, розриваєть¬ся... (Підставляє голову.)

Т а р а с (зливаючи дякові). Не пили б уже...

Д я к. (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!.. Тарас виносить з хати рушник.

Д я к xoчe перев'язати голову.

Д я к. Поможи, не бачиш?..

Тарас зав'язує рушник.

Д я к. Ху!.. (П’є воду.) Те, що вчора тобі загадував, - зробив?

Т а р а с. Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.

Д я к. Я так і знав!.. Сновідєніям предавался, окаянний!

Т а р а с. Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні щe й не дрімав...

Д я к. А щo ж содєях?

Т а р а с. 3aмiтaв, пензлі мив перед малюванням...

Д я к. Малюванням, малюванням... Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося... (Тарас вносить cтapi книжки.) Азбуку покажи.

Т а р а с (струшуючи книжку). З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче...

Д я к. Ай! Беззаконіє твориться з святими книжками.

Т а р а с. Миші поглумилися!

Д я к. О горе cyщe!

Т а р а с. Їсти ж катма в xaтi, от вони й накинулися на книжки.

Д я к. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші... Ти де був? Я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодєтелю?

Т а р а с. Та хіба ж я не стараюся?

Д я к. Мало!.. Aнy дай азбуку. (Тарас дав азбуку.) О,бачиш? Шість букв погризені, а ти й не уздрів!

Т а р а с. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати...

Д я к. Принеси етюдник!

Т а р а с (зрадівши). Почнемо? От добре... (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)

Д я к (дав азбуку). От зараз сідай і намалюй yci букви Господніє.

Т а р а с. А мoi малюнки подивитесь, пане дяче?

Д я к. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Роби, що загадую!..

Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.

Т а р а с. Обіцяли ж на сьогодні... Я давно чекаю...

Д я к. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену – будеш старцювати тобі...

Т а р а с. Не лякайте – гірше не буде...

Д я к. Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти eсі?

Т а р а с. Хлопець собі...

Д я к. Приблуда! Від родителів утік!

Т а р а с. Від мачухи... Ви теж від родичів поїхали.

Д я к. Не смій так зi мною глаголіть!.. Я учитель твій!

Т а р а с. Якби ж то вчили... А то лаєтесь та п'єте...

Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходить і 6'є Тараса різкою.) Ось тобі... Оце тобі "субота"! Щоб знав, як свого пана шанувати!

Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.

Д я к. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то... (Пішов у хату.)

Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертаеться з xaти з кількома аркушами пaпepy, уже без рушника на голові.

Д я к. На, ось тобі... Я – не такий... Я – душу вciм. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству нaвiщy. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я – недовго... Ох, житіє наше! (Виходить.)

Вчитель. Ще в ранньому дитинстві Т.Шевченко проймався глибоким захопленням від славного і героїчного минулого українського народу. Із розповідей старого діда Івана оживали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбувалося у пам’яті Шевченка, а потім оживало в його поезіях.

1-й ведучий. Я так люблю мою Україну убогу,

                       Що проклену святого Бога,

                       За неї душу погублю.

2-й ведучий. Національний пророк, великий поет Тарас Шевченко любив свою рідну землю пристрасно, добре розумів, що він її син, несе відповідальність за її майбутню долю.

1-й ведучий.  Тому й ставиться поет до співвітчизників вимогливо, його слово нерідко сповнене пекучих докорів за їхню пасивність і байдужість.

Учень.   Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими.

І, неоплаканий своїми,

В неволі плачучи, умру, 

І все з собою заберу.

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові:”Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, неоднаково мені.

Вчитель. У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Однією з центральних тем у творчості Т.Г.Шевченка є трагічна доля жінки, матері. Саме їй поет присвятив низку своїх творів, адже для нього це була не просто суспільна тема, а справжня особиста драма. Із болем у серці він говорить про рідну матір, яку „ще молодою у могилу нужда та праця положила”. Не кращою була й доля сестер, до яких поет ставився з особливою теплотою.

1-й ведучий. Чи не найкращими його поезіями були твори, присвячені жіночій долі. Шевченко ніби зібрав усі страждання українських жінок і на весь голос розказав про них цілому світові.

2-й ведучий. Тонким ліризмом, вишуканістю захоплюють нас романтичні балади Т.Шевченка, які стали справжніми перлинами, які своєю чарівністю бентежитимуть серця читачів, скільки світ стоятиме.

1-й ведучий. Серед них : „Утоплена”, „Русалка”, „Коло гаю в чистім полі”, „Причинна”.

2-й ведучий. А який потужний струмінь, глибоке розкриття духовного світу в баладі „Лілея”.

(Учениця в образі русалки читає „Лілею”)

За що мене, як росла я ,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають.

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

І заплакала Лілея

Росою-сльозою...

Заплакала і сказала:

„Брате мій, з тобою

ми давно вже кохаємось,

а я й не сказала,

як була я людиною,

як я мордувалась.

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А мати все в’яла

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала

Та й умерла... а мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде,

Будинок спалили...

А мене, не знаю за що,

Убити – не вбили,

Тільки мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди нечистії

На мене плювали.

... Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині.,

Цвітом білим, як сніг, білим!

Аж гай звеселила,

Зимою люде...Боже мій!

В хату не пустили,

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий,

Святий Боже, милий!”

І заплакала Лілея,

А Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.

1-й ведучий. Дивовижну душевну силу і снагу пробуджує в людині материнська любов.

2-й ведучий. Жертовність безталанної української матері Т.Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі в поемі „Наймичка”.

(Інсценізація уривку з поеми „Наймичка”)

Ганна. „...Не дави, туманочку!

Сховай тілько в полі,

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі!..

Я не одна, - єсть у мене

І батько, і мати...

Єсть у мене...туманочку,

Туманочку, брате!..

Дитя моє! Мій синочку...

... Не лай мене, молитимусь,

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе.

Голос. Був собі дід та баба.

З давнього-давна у гаї під ставом

Удвох собі на хуторі жили,

Як діточок двоє, - усюди обоє.

Та діточок у їх бігма,

А смерть з косою за плечима.

Хто ж їх старість привітає,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховає?

Хто душу спом’яне?

Дід. А хто ж нас, Насте, поховає,

Як помремо?

Баба. Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись...

Кому понадбали

Добра цього?

Дід. Стривай лишень!

Чи чуєш? Щось плаче

За ворітьми... мов дитина!

Побіжим лиш! Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!

Голос. І разом схопились

Та до воріт... Прибігають,

Мовчки зупинились.

Перед самим перелазом

Дитина сповита...

(Заходять до хати)

Дід. А що, Насте?

Я й казав! От бачиш?

От і талан, от і доля,

І не одинокі!

Бери ж лишень

Та сповивай...

Ач яке, нівроку!

Голос. Аж три пари на радощах

Кумів назбирали,

Та ввечері й охрестили,

І Марком назвали.

Голос. Минає рік. Росте Марко –

І дійна корова

У розкоші купається.

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

Голос. Поєднались. Молодиця

Рада та весела,

Ніби з паном повінчалась,

Закупила села.

І у хаті, і надворі,

І коло скотини,

Увечері і вдосвіта;

А коло дитини

Так і пада, ніби мати.

Голос. Вранці Марко до наймички

Ручки простягає

І мамою невсипущу

Ганну величає...

Не зна Марко, росте собі.

Росте, виростає.

Голос. Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють.

Та все чужі. А де ж наймичка?

На прощу у Київ

Пішла Ганна. Благав старий,

А Марко аж плакав,

Щоб була вона за матір...

Голос. Вернулася. Катерина

І Марко зустріли

За ворітьми, ввели в хату,

Й за стіл посадили.

Ганна. За що вони мене люблять?

За що поважають?

О Боже мій милосердний!

Може, вони знають...

Може, вони догадались...

Ні, не догадались.

Голос. Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря проводжала.

Ганна. А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися..

Так щось тяжко стало!

Голос. Занедужала небога.

Уже й причащали,

Й маслосвятіє служили, -

Ні, не помагало.

Марко. А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?

Катерина. Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату

Поки випрягає

Воли батько: вона тебе

Марку, дожидає.

Голос. Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу...

Аж злякався. Ганна шепче:

Ганна. Слава, слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.

Прости мене, я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я ... я твоя мати.

Голос. Та й замовкла... Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері –

А мати вже спала!

Вчитель. Шевченко бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість. А його невмирущі рядки:

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі –

Стали крилатим висловом для багатьох поколінь.

1-й ведучий. Неповним буде уявлення про внесок Кобзаря в скарбницю української культури, якщо не познайомитися зі спадщиною Шевченка-художника.

2-й ведучий. Саме завдяки цьому таланту Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ.

Учень. Олійне полотно „Катерина” (1842) – зразок побутового жанру. У центрі картини – молода дівчина-жінка, героїня однойменної поеми.

Олійне полотно „Селянська родина” (1843) – сюжетно втілює ще одну мрію Шевченкового життя – навіки втрачений зелений рай родинної злагоди.

Художник створює багато майстерних пейзажів: „Почаївська Лавра з півдня” (1846), плідно працює над портретами „Портрет Ганни Закревської” (1843), „Портрет Варі та Василька Рєпніних”(1844), „Портрет невідомої у блакитному вбранні” (1845-1846), пише низку автопортретів.

1-й ведучий. Це лише окремі фрагменти з величезної спадщини художника.

2-й ведучий. Уся творчість Шевченка позначена глибоким психологізмом у портретному жанрі, новаторськими пошуками в побутовому жанрі, в пейзажі , значним досягненням в техніці гравюри.

Вчитель. Бачимо неперевершений Шевченків талант у поезії, живописі. Не менш яскравим він є і в музиці. Шевченка не тільки читають. Він належить до небагатьох поетів, творчість яких співаної форми побутування. Багато віршів Т.Шевченка стали народними піснями. Сотні композиторів написали близько тисячі творів на слова великого Кобзаря.

(Виконується пісня „Думи мої...”та „По діброві вітер виє”)

1-й ведучий. Сьогодні ми ще раз побачили, що духовність займала одне з найвизначніших місць у творчості Т.Шевченка.

2-й ведучий. Тарас Шевченко – великий син України, що виявив свій талант у поезії, живописі, пісні;

гордість і слава наша.

1-й ведучий. Доля не була ласкавою до Тараса Шевченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України. Але незважаючи на це, з його серця виринали вистраждані слова: „Караюсь, мучусь, але не каюсь”.

2-й ведучий. Здалека, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами чудового парку гору – могилу українського Кобзаря.

1-й ведучий. Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться великий Кобзар звідси на Україну, якій віддав усі свої думки та почування.

Учень читає „Заповіт”

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

 В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Вчитель. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Шевченко залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є і буде Україна і народ український. Іван Франко писав: „Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури... Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу... Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори”.

 

 

Додати новий коментар

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.