Усний журнал «Стежками Тарасового дитинства».

Навчальний рівень: 

 

  Т.П. Стужук,
вчитель української мови
 та літератури ЗОШ №10
(м.Коростень, Житомирська обл.)


Мета. Узагальнити вивчене про дитячі роки Т. Г. Шевченка; розвивати вміння створювати власні усні та письмові висловлювання, дотримуючи культури мовлення; сприяти формуванню навичок виразного читання; виховувати повагу до батьків, любов та бережливе ставлення до природи, почуття національної гордості..

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, різні видання «Кобзаря», репродукції картин про дитинство Т. Шевченка, карта-схема, вишиті рушники, малюнки учнів, збірка повістей Дмитра Красицького «Тарасові світанки», грамзапис.

Епіграф.

З вашого Тарасика, мабуть, щось добряче вийде.

С. Васильченко

Вступне слово вчителя

Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона — колиска найкращих у світі пісень, вона — вічна надія на волю і кращу долю.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій мальовничій землі — на нашій славній Україні. Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Україна — це, за словами Степана Васильченка, "тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медовії і молочнії ріки. Україна — країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі".

Україна — це та земля, що дала світові славного генія Тараса Григоровича Шевченка, який все життя, весь свій могутній талант присвятив служінню своєму народові. Тому не дивно, що поет писав: "Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини".

    А сьогодні Україна-мати відзначає день народження цього велетня духу і Пророка нації. Минають роки, а слово Шевченка живе, кличе нас на нові подвиги, кличе до єдності, віри і любові:

Любітеся, брати мої,

Україну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

І сьогодні, живучи у незалежній державі — Україні, ми з гордістю можемо сказати:

 В сім'ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

 Ти дзвениш у пісні, в полум'янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Ми йдемо до Тебе, Кобзарю, за Твоєю мудрістю, яка сонцем правди і віри витає над Україною. І хочеться, щоб не збилися ми путі, щоб могли чесно глянути Тобі у вічі і гордо сказати, що у нас нема зерна неправди за собою". (Хор виконує пісню "Думи мої..."). (На сцені ведучі — хлопець і дівчина в українському вбранні).

Зупинка 1. Раннє дитинство.

Учениця зачитує під грамзапис щебету пташок, плюскотіння річки опис хати, у якій зростав малий Тарасик (за повістю С. Васильченка «Дитинство Тараса»).

Слово вчителя.

— І саме тут 9 березня 1814 року в Моринцях

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя хлопчику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

— Радість і смуток, біль і нові сили сповнювали груди. Син!... Яка радість!... Хай росте великий! А виросте... і в голові смуток погасив радість: панові ще один кріпак, ще один підневільний страждалець.

 Чому ж хлопчика назвали саме Тарасом?

Орієнтовна відповідь.

Дід Яким запитав у батька хлопчика:

— А який сьогодні день?

— Тарасія, — відповів Григорій.

— Хай буде Тарас...

  Що означає ім'я Тарас? (Бунтівливий, бунтівник).

 Чи влучно це ім'я дали батьки своїй дитині  (Шевченкові)? (У майбутньому Тарас дійсно став бунтарем, непримиренно ставився до соціального гноблення).

Слово вчителя.

За народним повір'ям, коли народжується дитина, Господь благословляє її в білий світ своєю рукою. Покладе на голову — мудра буде, на руки — майстром на всі руки, на серце — доброю буде. І такою дитиною, якій поклав Господь руку на серце, голову та руки, був Тарас Шевченко.

Йшли роки... Ріс хлопчик. Його босоноге дитинство проходило в селі Кирилівка. Хлопчик зростав допитливим. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном (за що його і прозвали «малим приблудою»), все, що було навколо нього, цікавило Тараса. Він завжди ходив замисленим — щось роздумував.

Якими були улюблені заняття малого Тараса?

Зупинка 2. Якийсь він не такий, як усі...

Виразне читання.

Ведучі зачитують фрагмент повісті Д. Красицького «Тарасові світанки».

— Якийсь він не такий як усі, Катерино, — говорила сусідка. — Чуйне та добре серце у нього.

— А як про все допитується, щоб знати, — додала інша.

— Що з нього буде, як виросте?

Робота в групах.

Учні дають відповіді на питання «Що з нього буде, як виросте?» (за текстами прочитаних повістей Д. Красицького («Тарасові світанки», «Залізні стовпи» «Куди сонце ховається на ніч?», «Тарасові друзі», «Смерть батька»)

— Зважаючи на допитливий характер сина, батько віддав його в науку. Восьмирічний Тарас став учнем кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. За найменшу провину карав він своїх учнів різками. Та недовго тривала Тарасова мука-«наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

Що ж сталося в сім'ї Тараса?

Зупинка 3. Сирота.

Ведуча розповідає про те, як захворіла мати Тараса, як він її доглядав.

— Коли Тарасові було 9 років, на сороковому році життя, знесилена тяжкою працею, померла його мати.

Там матір доброю мою,

Ще молодую — у могилу,

 Нужда та праця положила.

Батько залишився з дітьми.

Як діти втішають батька, допомагають йому?

  Що приємного робить для батька Тарас?

Розповідь ведучого.

Ведучий  розповідає про окремі епізоди із повісті «Сирота»

 — У хату приходить зла мачуха. Життя стало нестерпним. Мачуха, у якої було троє своїх дітей, сиріт не злюбила. Особливо перепадало Тарасові. Незабаром після смерті матері, коли хлопчику було 11 років, помирає  батько. Смерть батька приголомшила Тараса: «Що робити? Як бути?»

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

 не витерпів лихої долі

 Умер на панщині!...А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

 Інсценізація.

І.  Розігрування сценки за віршем Т. Г. Шевченка «Мені тринадцяти минало». Дійові особи: Тарас і Оксанка).

Дійові особи: Оксана   (дівчинка у вишитій сорочці, спідниці, на голові — віночок з барвінку); Тарас      (хлопець   у старій   сорочечці,   старих штанях, босий, сидить з олівцем у руці, а на колінах — клаптик паперу);

Автор. Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки... Хай собі пасуться! І по небу пропливають ясні легенькі хмарки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко-далеко звідси...

Тарас сидить на пагорку, забувши про ягнят, забувши про всі поневіряння і знущання. Ніби в білих чистих сорочках виглядають хати з густих садів на горі, попід горою старий дуб, немов козак вийшов погуляти...

Хмарки линули, линули, і раптом одна велика й темна закрила сонце. Ніби прокинувся Тарас від сну чарівного. Що він? Кому він потрібний? Чого радів так із сонця, із неба синього, і хат біленьких? Що в тих хатах? Скрізь там сльози, злидні, прокльони. А хіба є в нього така злиденна рідна хата, що його, Тараса, чекає?.. Так гірко йому стало, опустив голову на коліна її заплакав...

Оксана (підбігла до Тараса). Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе, бач, як малий плаче. Давай, я сльози тобі витру. (Витирає сльози на обличчі Тараса).

Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж!

Тарас  (усміхнувшись). Еге ж, малярем.

Оксана (переконливо). І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату.

Тарас (сумно). Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний....Ні, я не ледащо, я буду таки малярем.

Оксана (весело). Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, — вони ж питоньки хочуть! (Беруться за руки і біжать.)

Зупинка 4. Листи до Тараса.

   Учні зачитують власні листи

 Зупинка 5. Поетичні хвилини.

Заздалегідь підготовлені учні виразно читають напам'ять  поезії Т.Г. Шевченка.

Зупинка 6. Всесвітнє визнання.

— Народ свято шанує пам'ять про свого великого поета. У багатьох місцях йому встановлено пам'ятники, відкрито музеї, щорічно в Україні відзначають Шевченківські дні, літературна й образотворча спадщина поета глибоко вивчається вченими, видається великими тиражами. «Кобзар», перекладений багатьма мовами, відомий у всьому світі. За кращі твори в галузі літератури, журналістики, мистецтва й архітектури присуджують Державну премію                  імені  Т. Г. Шевченка. Немає дорослої людини, дитини, яка не знала, хто такий Шевченко, що він зробив для України. Безсмертна слава народного поета — патріота, Великого Кобзаря.

Заключне слово вчителя.

Поклонімось сьогодні поету,

Рідні сестри і брати  мої,

 Його славі й орлиному злету

 Нема рівних ніде на землі.

 Поклонімось Тарасу святому,

 За слова чарівні крізь віки,

 Що навчав нас долати утому,

 Вперто йти до своєї мети.

 Поклонімось великій людині,

 Що стоїть на Чернечій горі

 І шукає по всій Україні

 Патріотів живої душі.

 Поклонімось, дорослі і діти,

 За натхнення, що в душу лягло,

 За Кобзарські вірші і квіти,

 За оспіване кожне село.

 Поклонімося знову і знову

 У весняні ці дні осяйні,

 Вічна слава Пророчому слову,

Вічна слава, Тарасе, Тобі!      

 (Галина Андрусишин)

 

Додати новий коментар

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.