Конспект уроку на тему: «Причини і початок «перебудови». Чорнобильська катастрофа». Презентація

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Кобець Світлана ЄвгеніївнаКобець Світлана Євгеніївна
вчитель історії та правознавства
Козелецької ЗОШ І-ІІІ ст. №2
Чернігівської області

Мета: визначати хронологічну послідовність головних подій періоду «перебудови» в Україні; складати синхроністичну таблицю подій в Україні, в Європі, у світі; на основі різних джерел інформації: характеризувати внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України у другій половині 80-х рр. XX ст.; описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з процесами «перебудови» суспільного життя. Розвивати вміння робити висновки. Виховувати патріотизм.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручники, комп’ютери, проектар,картки.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Критичне становище, у якому опинився СРСР у середині 80-х років, свідчило про необхідність радикальних перетворень.

ІІІ . Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Свою розповідь учитель супроводжує презентацією
Причини і початок «перебудови»

У ч и т е л ь. 
Після смерті у 1982 р. Л. Брежнєва його спадкоємцями на найвищій партійно-державній посаді були хворі люди похилого віку - Юрій Андропов (помер у 1984 р.) та Костянтин Черненко (помер у 1985 р.). У березні 1985 р. дещо оновлене політбюро ЦК КПРС висунуло на посаду генерального секретаря наймолодшого із своїх членів - 54-річного Михайла Горбачова. Новий лідер усвідомлював економічний занепад держави і намагався реформувати, підправити «скривлену» будівлю соціалізму, у той же час не порушуючи її фундаменту.

На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про «необхідність перебудови господарського механізму». Тому квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР, хоч власне поняття «перебудова» з’явилося значно пізніше.

Завдання   класу .По ходу роботи заповнити таблицю:

                                        «Перебудова в СРСР»

 

               Складові

                                   Зміст

Перебудова в СРСР  

Перебудова - соціально-економічний і політичний курс радянського керівництва в 1985-1991 рр., спрямований на реформування всіх сфер суспільного життя при збереженні соціалізму. її ініціатором став новооб­раний Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов

Зміст та результати реформ

1985 р. — курс на прискорення соціально-економічного розвит­ку СРСР. Антиалкогольна кампанія. 1987 р. — реформа Рижкова—Абалкіна за принципом «само­стійність, самоокупність, самофінансування». Переведення підприємств на госпрозрахунок, залежність заробітної плати від результатів господарської діяльності, виникнення та розвиток спільних з іноземцями кооперативних підприємств та індивіду­альної трудової діяльності. 1988 р. — дозвіл оренди землі. 1990 р. — програма переходу до регульованої ринкової еконо­міки: запровадження елементів ринкових механізмів за збере­ження великого державного сектору

1987 р. — розвиток гласності й демократизація суспільства: створення комісії з вивчення сталінських репресій; повна реа­білітація жертв масового терору; публікація досі заборонених художніх і публіцистичних творів. 1988 р. — проголошення мети політичної реформи: відновлен­ня Рад народних депутатів як оранів реальної влади, пере­розподіл влади за збереження керівної ролі КПРС.

 

Завдання 1. Група  «захисників» прискорення. Довести позитивні риси реформи.

 

Завдання 2.Група «обвинувачувачів».Довести провальність курсу «прискорення»

Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки, що зумовлювалось низкою факторів.

1. Очевидна науково-технічна відсталість країни порівняно з передовими західними країнами, що дедалі поглиблювалась.

2. Уповільнення темпів економічного розвитку.

3. Низька якість більшості вітчизняних промислових товарів.

4. Неспроможність колгоспно-радгоспного ладу забезпечити країну продуктами сільського господарства.

5. Вражаюча безгосподарність в усіх ланках народногосподарського комплексу.

6. Н ездатність режиму забезпечити більш-менш задовільний рівень життя для своїх громадян.

7. Н ескінченні дефіцити найнеобхідніших продуктів і товарів.

8. Нещадне переслідування владою будь-яких форм дисидентства, інакомислення та опозиції.

9. Всевладдя партноменклатури.

10. Значне поширення корупції, соціальної апатії, пияцтва та інших негараздів у радянському суспільстві.

Основні напрями політики реформ М. Горбачова

1. Демократизація суспільства. Створення правової держави.

2. Гласність.

3. Р еабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.

4. Утвердження багатопартійності.

5. Запровадження інституту президентства.

6. Підготовка нового союзного договору.

7. Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.

8. Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

Робота з документами

Леонід Кравчук, перший президент України

«Нам хотілося, щоб все це змінилося: цей консерватизм, щорічні похорони генсека, щорічні виклики вночі писати від ЦК траурні документи… Все це настільки вже обридло, настільки було неавторитетним, що коли було проголошено перебудову й визначено основні її шляхи — насамперед науково-технічний прогрес (це те, на чому найдовше у своїй доповіді зосередився Горбачов: що нам потрібні нові технології, що ми не можемо відставати від Заходу) — це було сприйнято більшою частиною пленуму на «ура». …Основне  значення перебудови полягало в тому, що вона відкрила очі партійним керівникам, інтелігенції, політичній еліті на те, що ми відстали від західних країн на 50–100 років».

Валентина Кирилова, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»

«Я добре пам’ятаю той час. Це була моя остання студентська весна на історичному факультеті. Ми не чекали жодних роз’яснень від викладачів кафедри історії КПРС. Ми все давно розуміли, жадали змін, хотіли правди та свободи. Або хоча б їхньої ілюзії. Курс на перебудову? Дайош перебудову! Ми потребували зміни напрямку руху, ми втомилися рухатися в нікуди. Це була надія».

Сергій Шевчук

«Пригадую, як ми захоплювалися «раннім» Горбачовим, як збиралися біля екранів телевізорів, коли він виступав із промовами, кожна з яких розвінчувала великий міф. Слова були красивими, але за ними не виявилося діла».

У ч и т е л ь. Період перебудови мав декілька етапів.

І етап перебудови (квітень 1985 — січень 1987 р.)

Визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори».

У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом). Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо).

Характерні ознаки першого періоду

1. Джерелом реформаторських імпульсів є політичний центр держави.

2. Вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів.

3. Визрівання потреби в політичних узагальненнях та чіткій програмі перебудови.

4. Консерватизм, інертність, зорієнтованість на політичний центр суспільної думки.

В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносоюзними.

Проте вони мали і свої особливості:

• уповільнений темп розвитку;

• порівняно низький рівень активності населення;

• тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти;

• відсутність відвертого насилля як засобу розв’язання внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

Стан економіки

Маючи 2,7 % території СРСР, 18 % населення та 15,5 % основних виробничих фондів, Україна 1988 р. виробляла 46,4 % залізної руди, 41,4 — чавуну, 35 — сталі, готового прокату і труб, 25 — машин і устаткування, 35,6 — телевізорів, понад 50 — цукру й олії, 33 — овочів, 25 % картоплі, молока і м’яса.

Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування.

Але радянська система господарювання зумовила значну деформацію економічної структури українського суспільства. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила 1990 р. 72,1 %, а товарів народного споживання — лише 27,9 %. (1940 р. це співвідношення складало 62:38). Економісти влучно назвали нашу економіку «самоїдською», бо вона сама споживала те, що продукувала.

Економіка республіки дедалі гостріше відчувала тиск низькоприбуткових і збиткових видобувних галузей — вугільної, залізорудної, чорної металургії. Інвестиції централізовано спрямовували переважно на забезпечення прискореного розвитку атомної енергетики, оновлення військово-промислового комплексу, будівництво малоефективних водогосподарських об’єктів тощо.

Внаслідок повільних темпів модернізації та реконструкції підприємств основні фонди швидко старіли. Зокрема, 1990 р. їх зношеність у промисловості становила близько 50 %, у хімічній та нафтохімічній промисловості — 55, у металургії — 60 %. Низьким залишався рівень механізації та автоматизації виробництва. На прикінці 80-х років ручною працею в промисловості було зайнято 34,5 % робітників, у будівництві — 55, а в сільському господарстві — понад 70 % селян.

Практично кожне українське підприємство мало розгалужені виробничі зв’язки з партнерами в різних кінцях Радянського Союзу.

Наприклад, Львівському автобусному заводу комплектуючі деталі постачали 580 підприємств із 13 союзних і автономних республік.

Українська промисловість свідомо була поставлена у залежність від імперської розподільчої системи. Зважаючи на вигідне географічне розташування, наявність транспортних артерій та робочої сили і ніби передчуваючи можливу суверенізацію України, Москва «викачала» з республіки майже всі її природні багатства — нафту, газ, ліс, руди, сірку, значну частину вугілля. Видобування щорічно понад мільярд тонн корисних копалин супроводжувалося викиданням на поверхню 2,5 млрд т гірничих порід, що погіршувало і так вкрай складну екологічну ситуацію. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип був простий: у союзний бюджет вилучалася основна маса доходів, після чого вони розподілялися аж ніяк не з огляду на вилучену суму, результати виробничої діяльності та розміри споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта — перерозподілом загальносоюзних.

Тоталітарна радянська система довела до цілковитого занепаду й сільське господарство України. Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь — 82 % (у США — 16, в Європі — 30, в СРСР — 37 %). Загалом, 1985 р. рілля займали 57 % усієї території України, а в степовій зоні — 73, тоді як в СРСР — 10 %. За рахунок ерозії республіка щороку втрачала майже 600 млн т родючого грунту. Внаслідок виснаження землі вміст гумусу в чорноземах зменшився з 18 % до 3 %. За роки колгоспного господарювання було зіпсовано 60 % чорноземів, 10 млн га пасовиськ; 1 млн га чорноземів затоплено «морями» Дніпра. Через нераціональне індустріальне будівництво Україна щорічно втрачала 100 тис. га чорноземів. Тисячі гектарів української землі відбирали нафто- та газопроводи, високовольтні магістралі, прокладені до західних країн. Центр за них отримував тверду валюту, а Україна — збитки. 90 % території республіки було отруєно нітратами, відходами атомної та хімічної промисловості. Спочатку горбачовське керівництво вирішило обмежитись «ремонтом», «оновленням» радянської системи. Пропонували вдатися до інтенсифікації виробництва, широко використовувати госпрозрахунок. Однак оздоровити економіку старими директивними методами не вдалося. У середині 1987 р. дійшли висновку про необхідність перебудови суспільства, зокрема переходу на економічні методи управління господарством. Чергову економічну реформу назвали радикальною. У квітні 1988 р. Верховна Рада УРСР схвалила генеральну схему управління народним господарством. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 103 республіканські органи управління, 83 організації середньої ланки, майже половину управлінь і відділів в апараті міністерств і відомств. Із метою активізації інтересу виробника до результатів праці розпочалося впровадження таких форм господарювання, як бригадний і сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів тощо.

Уже в 1988–1989 рр. стало очевидним, що перебудова гальмує, а «прискорення» призвело до ще більшого спаду виробництва. Старі виробничо-економічні зв’язки зруйнувались, а нові «перебудовчі» не почали функціонувати. Це зумовило безладдя у міжгалузевих відносинах, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла у затяжну кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали соціальне напруження в суспільстві.

Чорнобильська катастрофа

У ч и т е л ь. Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилося в 70–80-ті роки будівництвом мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3 % території СРСР,припадало майже 25 % всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було розташоване в Україні.

Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до страхітливого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації катастрофи на електростанції, що підпорядковувалася свого часу союзному відомству, становили в 1988–1990 рр. (у тодішньому масштабі цін) понад 20 млрд крб. Та це не вирішило проблеми, і ще тривалий час Україна витрачатиме мільярди на ліквідацію наслідків Чорнобиля та соціальний захист постраждалих внаслідок аварії.

Вибух 4-го енергоблоку ЧАЕС 26 квітня 1986 р. за своїми радіаційними наслідками був еквівалентним 500 ядерним бомбам, скинутим на Хіросіму.

Від Ради Міністрів СРСР (Радянська Україна — 1986. — 1 травня)

«На Чорнобильській атомній електростанції тривають роботи з ліквідації наслідків аварії, яка сталася. В результаті вжитих заходів за минулу добу виділення радіоактивних речовин зменшилося, рівні радіації в районі АЕС і в селищі станції знизилися.

Відповідно до здійснюваних спеціалістами за допомогою контрольної апаратури вимірювань, реакція перебуває в заглушенному стані.

Розгорнуто роботи з очищення забруднених ділянок прилеглої місцевості, до їх виконання залучено соціалізовані підрозділи, оснащені необхідною сучасною технікою та ефективними засобами.

Деякі агентства на Заході поширюють чутки про те, що нібито при аварії на АЕС загинули тисячі людей. Як уже повідомлялося, фактично загинуло 2 осіб, госпіталізовано всього 197, з них 49 залишили госпіталь після обстеження. Робота підприємств, колгоспів, радгоспів і установ іде нормально»

Першими на місце події прибули пожежники на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, які відразу потрапили в зону смертельної дії радіації. Під час гасіння пожежі В. Правик знаходився на найнебезпечніших ділянках, особистим прикладом надихав підлеглих на боротьбу з вогнем. Він отримав високу дозу опромінення й був відправлений на лікування до Москви. 11 травня 1986 р. пожежник помер від променевої хвороби. За мужність і героїзм, проявлені під час ліквідації аварії на ЧАЕС, йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу

У ч и т е л ь.

Партійне керівництво ретельно приховувало жахливі масштаби катастрофи. Причому якщо М. Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 р. у своїй доповіді приділив незалежності України увагу і Чорнобильській трагедії, то В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадав. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос зазвучала в устах опозиції, яка негайно «виставила відповідний рахунок» Компартії України та її уряду.

Щербицький у своєму оточенні напередодні першотравневої демонстрації 1986 р. жалівся: «Він [Горбачев — прим. авт.] мені сказав: якщо зірвеш демонстрацію — виключимо з партії». Рішення про евакуацію та переселення було прийняте урядовою комісією колишнього СРСР через 37 годин після руйнації реактора на ЧАЕС. Згідно з офіційними даними, евакуація населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 р.

Усього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт Київської та Житомирської областей. Було відселено близько 90 тисяч осіб (хоча існують дані про 115 тисяч відселених).

Наслідки катастрофи

Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, досягла країн Північної Європи. Радіоактивного опромінювання зазнали тисячі людей. На території України було утворено 30-кілометрову «зону відчуження», з якої було відселено всіх мешканців.До початку 1990 року в Україні було дегазовано 3,5 млн га орної землі і 1,5 млн га лісу — 12 % території республіки. Радіація забруднила 2 294 населених пункти. Зона відчуження ще й сьогодні становить 2 600 км2.   Політика «прискорення» та її наслідки в Україні.

V. Закріплення теми уроку

1. Група  «захисників» прискорення. Доводять позитивні риси реформи.

2.Група «обвинувачувачів».Доводять провальність курсу «прискорення»

Один учень виконує завдання на комп‘ютері

3. Учні виконують тестові завдання на комп’ютері (по черзі)

 

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника, вивчити дати та поняття.

Завантажити презентацію

Презентація. Причини і початок «перебудови». Чорнобильська катастрофа

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Національний фармацевтичний університет у м.Харкові

ФАРМАЦІЯ СЬОГОДЕННЯ – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД МАЙБУТНІМ
Ректор університету
Черних В. П. Черних
Валентин Петрович –