Конспект уроку на тему: «Білоцерківський» період у житті і творчості В. Маремпольського»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Романенко Тетяна Олександрівна,
вчитель української мови
Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Комиш-Зорянської селищної ради
Більмацького району Запорізької області


Мета уроку:ознайомити учнів з життям і творчістю В. Маремпольського;      довести, що «білоцерківський  період» зіграв важливу роль у житті і творчості В. Маремпольського; виховувати любов до художнього слова.

Тип уроку:  урок-пошук.

Обладнання: портрет письменника, збірки творів В. Маремпольського, публікації з газет.

 В. Маремпольський

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми  та мети уроку.

ІІІ. Сприймання і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Вступне слово вчителя:

Добрий день! Сьогодні ми з вами, дорогі дев’ятикласники -  колеги і співавтори збірника спогадів «Білоцерківський період» у житті і творчості Василя Маремпольського». Ми пройдемо стежками села, якими ступав поет, познайомимося (в деяких випадках уявно) з людьми, які були тут дорогі його серцю, проникнемося почуттями, що мали вплив на подальшу творчість Василя Феодосійовича.

Насамперед, як в усіх збірках, коротка біографічна довідка життя поета В. Маремпольського. (Слово одному з учнів)

 Вчитель:

Так, дійсно, у 1950-1952 роках, Василь Феодосійович працює у нашій Білоцерківській школі вчителем української мови та літератури, пізніше цей період «відгукнеться» в першій збірці поета «Запоріжжя – славен край». Про ті незабутні часи розповість нам колега і друг Василя Маремпольського - В’ячеслав Іванович Пономарьов, вчитель – пенсіонер.

«Слово про колегу та друга»

Коли я згадую Василя Маремпольського, в моїй уяві постає усміхнене обличчя, лагідний голос. Поет був простою і доброю людиною, з ним було легко і приємно спілкуватися.  Доля звела нас у далекому 1950 році.

 …Був початок жовтня, стояла прохолодна погода, сіявся дрібний дощ. Тоді ішов другий рік моєї педагогічної роботи вчителя російської мови. Я щойно повернувся з відрядження, сидів, перегортаючи сторінки календарного плану. Готувався до уроків.

Вечоріло. Раптом хтось постукав і до хати зайшов незнайомий кремезний юнак у сірому осінньому пальто, у кирзових чоботях.

Зняв шапку, привітався і говорить:

«Будемо знайомі, ваш новий колега – Василь Маремпольський».

 Виявилося, що він, після закінчення  учительського інституту, більше місяця влаштовувався на роботу, і, нарешті, одержав призначення у нашу школу викладачем української мови та літератури у 5 – 7 класах.

У перші дні знайомства Василь  Феодосійович запросив мене до себе на квартиру. Він жив у старих Лященків, мешкав у світлиці - «великій хаті».

Маремпольський показує мені свої перші вірші, ми читали їх при світлі керосинової лампи, обговорювали. Серед них був вірш «Екзамен» (учениця читає напам’ять вірш «Екзамен»)

Екзамен

Ранній вітер дихнув у лице

Медяним ароматом акації.

Всі уроки пройшли, консультації -

 Ти ідеш на екзамен оце.

Плаття ти одягла голубе.

На душі - і тривожно, і солодко.

 Мати в путь проводжала тебе:

На п’ятірку здавай,  моє золотко…

Ось заходиш із друзями в клас.

 Всі сьогодні схвильовані, врочисті.

Скільки в клас цей заходили раз –

Працювали в натхненні і творчості!

Ти звітуєш за всі десять літ.

Нелегка, та почесна ця місія,

Бо ж сама Батьківщина стоїть

За столом, де працює комісія.

Приймали участь вчителі також у клубній художній самодіяльності. І я, і Василь Маремпольський гарно декламували поетичні твори різних авторів, брали участь у постановці різних сценок.

Запам’яталося, як ставили уривок з п’єси Сергія Михалкова «Я хочу домой», в яких йшлося про радянських дітей, котрих фашисти вивезли до Німеччини, а в кінці війни вони опинились в англійській зоні окупації, де жили в спеціальному притулку, і їх англійці не хотіли відпускати додому.

Роль шефа притулку, британця, виконував Василь Феодосійович, а я був вихователем, точніше, грубим і жорстоким наглядачем. Коли до притулку завітала радянська комісія,  щоб побесідувати з дітьми, перед зустріччю з нею дітей вирішили добре нагодувати у їдальні, один хлопчик не дуже старанно їв, мені треба було гримнути на нього і підштовхнути у потилицю до тарілки, але я, не розрахувавши сили, добре штовхнув, і хлопець підняв голову з обличчям, повністю заліпленим кашею. Звичайно, учнівська глядацька аудиторія вибухнула нестримним реготом, а за лаштунками сцени тримався за боки, як запорожець на картині Рєпіна, Василь Феодосійович.

У квітні 1951 року Маремпольський разом з усіма вчителями школи провів мене на військову службу. Обмінювалися листами. Коли я повернувся додому, то Маремпольський уже закінчив педінститут і працював у Запоріжжі. Як приїздив у наш район, завжди навідувався у село, і до мене.

Характерно, що ледь з’явившись у кімнаті, підходив до книжкової шафи, починав перебирати книги. Любив він їх.

Звичайно, дуже жаль, що Василя Феодосійовича вже немає серед нас. Важко втрачати хорошого друга і колегу.

Вчитель: у першу збірку Василя Маремпольського увійшов вірш  «Десятикласниця»   з присвятою Півень Лідії. (учень читає вірш)

Десятикласниця

Ти стоїш одна у полі чистім

Проти вітру з книгою в руці.

Дві коси звисають золотисті,

Усмішка на смуглому лиці.

Степ кругом, а там – сади  і хати.

Вітер хвилі на пшениці в’є.

Ти, здається, бачиш так багато –

Все майбутнє сонячне своє.

Пролетіли ластівками роки

В навчанні упертім, в боротьбі,

І шляхи – поглянь які широкі!-

Простелились в далечінь тобі.

Ти сьогодні обмірковуй строго,

Чим з дитинства у думках жила…

Щоб з усіх шляхів одну дорогу

Не на день –

На вік собі знайшла.

Вчитель: Хто ж вона, Півень Лідія, десятикласниця?

Учень: Півень Лідія – випускниця Білоцерківської ЗОШ 1952 року, активістка, відмінниця, учасниця усіх шкільних справ. Пізніше стала вчителем фізики та математики і працювала у школах Донеччини. Їй у 1956 році Маремпольський дарує свою першу збірку.

Вчитель: До речі, це не один вірш, присвячений Лідії Онисимівні. Є ще у газеті публікація за 1985 рік з іншою поезією. Яке відчуття, коли тобі присвячують вірш? (Запитуємо про це саму героїню, яка сьогодні погодилася прийти на наш урок).

(Виступ Півень Лідії)

Пам’ятаю його, високого, стрункого, красивого. Ходив у вишитій сорочці. Досконало знав свій предмет. Коли читав Василь Феодосійович свої вірші, ми завмирали. І якось наважилися спитати, що треба, для того, щоб писати вірші?

 Я, власне, думала тоді, що це, як рецепт борщу, щось вкинути, підсмажити – і готовий виріб.

Але Василь Феодосійович коротко сказав:

«Потрібен талант»

Пізніше, коли я навчалася у Донецькому педінституті і лежала у лікарні зі зламаною ногою, то зовсім втратила віру в життя, а твір, присвячений мені, надісланий Василем Маремпольським, став, як рука допомоги, підтримки.

Це була друга поезія – «Одна із учениць», надрукована у районній газеті «Прапор комунізму» за 1987 рік.

Життя Василя Феодосійовича завжди було для мене прикладом.

Я поважала його і, мабуть, тому теж стала вчителем.

Вчитель: ми знаємо також, що під час роботи у нашій школі Маремпольський заприятелював з Ніколаєнком Іваном Григоровичем. Що ми дізналися про це?

Учень:Павліш Наталія Іванівна, дочка Івана Григоровича, розповіла про добрі відносини колег. Також вона передала із сімейного архіву дві збірки «Хліб від зайця» та «Заводська сторона» з автографом автора -  Василя Маремпольського.

Збереглися фотографії. Це -  сам Василь Феодосійович у 1953 році.

Василь Феодосійович Маремпольський у 1953 році

Тут є дарчий напис: «На пам’ять другу моєму в честь нашої дружби і спільної праці Білоцерківської СШ»

Вчитель: І історія ще одного вірша, автобіографічного, написаного у 1986 році, але про події 1950-1952 років. «Педагогічна історія» (Читає учень)

Учень: це була романтична історія кохання. Василь Феодосійович закохався у вчительку історії Раїсу Потапівну. У сімейному архіві Жердьових збереглися фотографії про цей час.

Василь Феодосійович Маремпольський та Раїса Потапівна разом з друзями вчителями

Тут Василь Феодосійович і Раїса Потапівна разом з друзями – вчителями. А через кілька місяців після знайомства приїздить за призначенням вчитель Кім Прокопович Жердьов, Раїса Потапівна стає його дружиною. До речі, у 1969 році їй одній з перших в районі присвоюють звання «Заслужений вчитель України».

Вчитель: Лідіє Онисимівно, ви пам’ятаєте цей час?

Вчитель: Хтось із класиків сказав, що поети шукають споріднені душі. На початку 50-х років П. П. Ребро навчався у Запорізькому педінституті, приїздив додому і, звичайно, спілкувавшись зі своїм другом Пономарьовим В.І., познайомився і з В.Маремпольським.

Ми записали спогади дружини брата Петра Павловича, Віри Максимівни про цей час.

Учень: коли Петро Павлович приїздив на вихідні чи канікули (особливо влітку), вони (В’ячеслав Іванович, Василь Феодосійович, Петро Павлович) ішли до Берди. Не тільки там відпочивали, а й читали свої поезії, обговорювали, сперечалися, дискутували… Віра Максимівна запам’ятала їх  молодими,енергійними,повними любові до життя.   

  Збереглися фотографії. На першій фотокартці

 В. Маремпольський  зі своїми білоцерківськими друзями, на другій – із Петром Павловичем Ребром.        

Василь Феодосійович Маремпольський з Петром Ребром

Вчитель: траплялися і курйозні випадки у педагогічній практиці молодого вчителя. (Розповідь учня).

Учень: Колишня вчителька української мови Віра Іванівна, розповідає, що вона прийшла працювати у Білоцерківську школу вже в кінці 50-х років, тому не застала тут Василя Феодосійовича, але коли він працював в інституті удосконалення вчителів, то з радістю зустрічав усіх представників с. Білоцерківки, чи району, спілкувався з ними і говорив, що наше село і Берду пам’ятатиме завжди.

Вчитель: коли читаю критичні статті про життя Василя Феодосійовича, то стає образливо, що майже ніде не згадується про роботу у с. Білоцерківка, натомість звучить така фраза: «Працював у школах Запоріжжя». Хоча сам поет зазначав, що вчителювання у нашому селі, - це був великий і вагомий проміжок життя.

Нещодавно, дізнавшись про наш пошук, дідусь одного з учнів передав нам цікавий вірш Василя Феодосійовича з дарчим написом Янчиському. Хто він такий? Про це дізнавалися наші учні.

Учень: Янчинський Валентин Миколайович – добрий учень Василя Маремпольського, діяч техніки і педагогічної науки. Проживає зараз у м. Маріуполі. У 1985 році В. Маремпольський приїздив на зустріч випускників через 30 років по закінченні школи. Тут і народився вірш, який ніде не був опублікований «Орли вертаються…». Це – автограф Василя Феодосійовича, а це – фото випускника Янчинського. (учень читає вірш на пам’ять).

Янчинський Валентин Миколайович

Вчитель: Ім’я В.Ф. Маремпольського відоме багатьом із тут присутніх гостей. Бо працював він на кафедрі літератури Запорізького педінституту, в Інституті удосконалення вчителів. Був і моїм вчителем. Зараз прогресивна громадськість м. Запоріжжя на чолі із Заслуженим учителем України Гавриленко Любов’ю Антонівною бореться за те, щоб хоча б посмертно ввести ім’я Маремпольського у склад Запорізької обласної організації письменників України. Нехай наш урок стане дослідженням, своєрідним внеском у цю благородну справу, хоча за браком часу, ми торкнулися лише коротко основних моментів «Білоцерківського» періоду життя Василя Маремпольського.

Збірка спогадів написана ще не повністю. Хай цей урок покличе нас до подальшої творчості.

Білоцерківський» період у житті і творчості В. Маремпольського

ІV. Підсумки уроку.

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

  • Від уроку у мене залишилося враження…

V. Домашнє завдання.Зробити ідейно – художній аналіз однієї з поезій В. Маремпольського.

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -