Літературно-музичне свято «Т.Г. Шевченко – великий син українського народу»

Навчальний рівень: 

Бей. Ольга Богданівна, музичний керівник Бережанського ДНЗ  ясла-садок «Сонечко»Бей. Ольга Богданівна,
музичний керівник
Бережанського ДНЗ
ясла-садок «Сонечко» 

(м. Бережани)

Сценарій свята (старша група)

Освітня лінія. «Дитина у світі культури»

Тема. «Тарас Шевченко – великий син українського  народу»

Мета: Ознайомити дітей із життям і творчістю видатного українського поета Т. Г. Шевченка. Розширити знання про життя і творчість Т. Г. Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т. Шевченка; збагачувати словниковий запас дітей; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; викликати у дітей бажання слухати поетичні твори та співати пісні на вірші Т. Г. Шевченка. Виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття поваги до українського народу, до його мови, почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.  

Підготовчий етап: розробка сценарію заходу (розучування: слів, віршів, сценок).

Обладнання: українські костюми, малюнки, вишитий рушник, портрет Т. Г. Шевченка; фонограми, диски, магнітофон.

Хід свята

Зал святково прикрашений весняними квітами, вишивками.  На столі портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений українським рушником. Виставка дитячих малюнків.

До залу заходять діти в українському національному одязі.

Трек-1.

1д.  Щовесни, коли тануть сніги,
І сміється барвиста веселка,
І дорослі, і діти малі,
Вшановують пам'ять Шевченка.

2д. Благословен той день і час,
Коли послалась килимами.
Земля, яку сходив Тарас,
Малими, босими ногами.

3д. Сьогодні квітами сама,
Портрет я заквітчаю.
Поету шану і хвалу,
Уся земля складає.

 (Дівчинка ставить квіти біля портрета Т.Г. Шевченка)

Ведуча. «Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами», це вона, та Земля, де ми живемо – Україна! Це вона, Україна – подарувала найвидатнішого поета, знаного в багатьох країнах –Тараса Григоровича Шевченка.

Хіба можемо ми не пишатися з того, не благоговіти, вимовляючи ім’я славетної людини, не згадувати його з шаною і вдячністю!

Про отчий край, про свою Кирилівку, де минули дитячі літа, у поета чимало теплих слів. Щирою і ніжною любов’ю дихає кожний рядок його віршів, звернених до рідного дому. Як оці рядки з поеми «Княжна.»

«Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло,
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво…»

Ведуча. Сьогодні ми  відзначаємо день народження нашого великого Кобзаря –Тараса Григоровича Шевченка. Багато років тому, У невеликому селі Моринцях, недалеко від Черкас народився Тарас. Тяжке дитинство було в нього, його сестер та братів і всіх дітей-бідняків. Але Тарас мріяв, щоб усі люди були вільні, а коли виріс написав багато віршів, в яких закликав до боротьби з панами. Він то піснею, то словом ніс правду  та безмежну любов до народу.

А щоб серцем прихилитись до Шевченка, зрозуміти, чим дорогий він для нас, треба пізнати його многотрудне життя, перейматися його думами і почуттями.

У селі Моринцях,
У сільській хатині.
Уродився він на славу,
Цілій Україні.
В похилій хаті край села,
Над співом чистим і прозорим.
Життя Тарасику дала,
Кріпачка-мати, вбита горем.

Виходить мати з малим Тарасом.

Мати. Як боляче й нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою,
 Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини…
Промовим слово – і нагай,
Над головою люто свисне,
І так усюди з краю в край,
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі,
Згорьованій, сльозами вмитій,
О, Любі діточки малі,
 (притуляє до себе Тарасика)
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі?

Сідають на лаву, Тарасик схиляє голову на коліна матері.

Ведуча. Нелегким було життя малого Тарасика, бо ж народився кріпаком у великій родині, в убогій хатині, і майбутнє його було передбачене – «ні долі, ні волі». Проте він був дуже допитливим і всім цікавився.

 ІНСЦЕНІВКА.

Тарасик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати. Так, синочку, правда.

Тарасик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли на світ приходить людина, Бог запалює свічку і горить вона доти, поки людина не помре. А як помре, то свічка гасне, зірочка падає з неба. Бачив?

Тарасик. Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, скупа, заздрісна, її свіча ледь тліє. А коли щира, щедра, людей любить, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло її далеко видно.

Тарасик. Матусю, я буду дуже добрим, я хочу, щоб моя свічечка світилась найясніше.

Мати. Хороший ти у мене(гладить по голівці), старайся мій хлопчику.

Ведуча. Рано померла Тарасова мати, а за нею і батько –замучила їх тяжка робота й злидні. Ще дитиною почав Тарас малювати і пасати вірші. Дуже хотілося Тарасові вчитися і пішов хлопець «в науку» до п’янички-дяка: носив йому воду, прислуговував, терпів бійку та лайку. Коли служив у пана потай змальовував картини. Потім пан узяв його до себе служити козаком. Отак і підріс Тарас на службі в панських передпокоях і вже юнаком потрапив з паном до Петербургу. Там зустрів він добрих і розумних людей, які полюбили талановитого юнака, викупили його з неволі, допомогли вивчитись на художника і назвали його Кобзарем за його вірші.

Тарас багато писав про долю й недолю свого народу, про його славне минуле.

 Вірш «І виріс я на чужині»

4д. І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро,
Та наша славная країна...
Аж бачу, там тільки добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
 Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село...
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину...

                                 Вірш «Менi тринадцятий минало»

5д. Мені тринадцятий минало,

      Я пас ягнята за селом.
      Чи то так сонечко сiяло, 
      Чи так менi чого було?
      Менi так любо, любо стало,
      Неначе в Бога...
      Уже прокликали до паю,
      А я собi у бур'янi
      Молюся Богу... I не знаю,
      Чого маленькому менi
      Тодi так приязно молилось,
      Чого так весело було?

6д. Господнє небо i село,
      Ягня, здається, веселилось!
      I сонце грiло, не пекло!
      Та недовго сонце грiло,
      Недовго молилось...
      Запекло, почервонiло
      I рай запалило.

7д. Мов прокинувся, дивлюся:
      Село почорнiло.
      Боже небо голубеє —
      I те помарнiло.
      Поглянув я на ягнята —
      Не моï ягнята!
      Обернувся я на хати —
      Нема в мене хати!
      Не дав менi Бог нiчого!..
      I хлинули сльози,
      Тяжкi сльози!..

8д. А дiвчина
      При самiй дорозi
      Недалеко коло мене
      Плоскiнь вибирала
      Та й почула, що я плачу.
      Прийшла, привiтала,
      Утирала моï сльози
      I поцiлувала...
      Неначе сонце засiяло.
      Неначе все на свiтi стало
      Моє... лани, гаï, сади...
      I ми, жартуючи, погнали
      Чужi ягнята до води.

Ведуча. Народ дуже полюбив Шевченка і його вірші, вірші ставали піснями.

     Пісня «Встала весна»

Ведуча. Як дітей любив він!
Мріяв, щоб малі.
 Скрізь росли щасливі,
На усій Землі!

                                 Пісня «Якби мені черевички»

Ведуча. Т.Г. Шевченко дуже любив природу свого краю, він вмів її бачити, слухати, чути.

 Вірш «Тече вода з-під явора»

9д. Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

10д. Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

                                     Вірш «Дивлюся, аж світає»

11д. Дивлюся, аж світає,
        Край неба палає,
        Соловейко в темнім гаї
        Сонце зустрічає.
        Соловейко в темнім гаї
        Сонце зустрічає.

12д. Тихесенько вітер віє,
        Степи, лани мріють,
        Між ярами над ставами
        Верби зеленіють.
        Між ярами над ставами
        Верби зеленіють.

13д. Сади рясні похилились,
        Тополі по волі
        Стоять собі мов сторожа,
        Розмовляють з полем.
        Стоять собі мов сторожа,
        Розмовляють з полем.

14д. І все то те, вся країна,
        Повита красою,
        Зеленіє, вмивається
        Дрібною росою,
        Зеленіє, вмивається
        Дрібною росою.

Хоровод «Зацвіла в долині»

Ведуча. Перебуваючи на заслання, він продовжував писати вірші. Поет сумував за Україною й спогадами повертався  у рідне село.

Вірш «Зоре моя вечірняя»

15д. Зоре моя вечірняя,
        Зійди над горою,
        Поговорим тихесенько
        В неволі з тобою.

        Розкажи, як за горою
        Сонечко сідає,
        Як у Дніпра веселочка
        Воду позичає.

16д. Як широка сокорина
        Віти розпустила…
        А над самою водою
        Верба похилилась;
        Аж по воді розіслала
        Зеленії віти,
        А на вітах гойдаються
        Нехрещені діти.

17д. Зоре моя!
        Мій друже єдиний!
        І хто знає, що діється
        В нас на Україні?
        А я знаю. І розкажу
        Тобі; й спать не ляжу.
        А ти завтра тихесенько
        Богові розкажеш.

Ведуча. Його чудовий вірш «Садок вишневий коло хати» покладено на музику, і пісня стала народною. Послухайте у виконанні дорослих.

Пісня «Садок вишневий коло хати»

Ведуча. Шевченко дуже любив свій народ і свою рідну Україну. Мріяв, щоб вільні люди жили на вільній землі.

Танець «Гопачок»

Ведуча. Тяжке життя прожив Шевченко і в неволі, і на засланні, і солдатом в царському війську. Хвороба підкралася до нього, і, помираючи, він просив, щоб його поховали на його любій Україні.

Вірш «Заповіт»(дорослий)

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

18д. І кожен раз в весняний час,
Всі українські діти,
Згадують як нас любив Тарас,
 Йому дарують квіти.

19д. Сповнить Тараса заповіт,
Ніхто з нас не забуде.
І хоч минуло сотні літ,       
Він завжди з нами буде.

Пісня «Слово Кобзаря»

Ведуча. Пам’ятайте, що всі ви – нащадки Шевченка. Бережіть українську землю, українське слово. 

Поклоніться низько, українські діти,
Тій горі, що гордо, над Дніпром стоїть.
І Тараса – батька віщі заповіти,
У життя з собою в серці понесіть!

Літературно-музичне свято «Т.Г. Шевченко – великий син українського народу»

Літературно-музичне свято «Т.Г. Шевченко – великий син українського народу»

Літературно-музичне свято «Т.Г. Шевченко – великий син українського народу»

Літературно-музичне свято «Т.Г. Шевченко – великий син українського народу»

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -