Проблема збереження національної ідентичності у творчості Павла Маляра періоду еміграції

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Дідук Марина ОлександрівнаДідук Марина Олександрівна,
методист Науково-методичного центру досліджень, 
наукових проектів та програм 
Київський університет імені Бориса Грінченка
Україна

Анотація. У статті розглядається питання збереження українськими письменниками-емігрантами національної ідентичності на прикладі творчості Павла Маляра. Зосереджено увагу на з’ясуванні ідеї національної ідентичності в окремих творах письменника. Проведено аналіз використаної письменником системи архетипів і символів.
 

Ключові слова: національна ідентичність, українці Канади, Павло Маляр, символ, архетип, образ.

Постановка проблеми. Питання про збереження українцями своєї національної ідентичності залишається актуальним для сучасної наукової спільноти. Художня література, після тривалих пошуків властивої мови для вербалізації та вираження цього досвіду в перші роки незалежності України, врешті  активно ангажується в процеси реінтерпретації пам’яті, яка досі не стала широким культурним дискурсом, однак визначала поведінку суспільства і конструювала деформовану національну ідентичність. Ця проблема актуалізується як в творчості митців материкової України, так і в текстах, що моделюють так звану «розсіяну» ідентичність митця-емігранта. Зумовлено це тим, що при адаптації до нових умов життя та нової системи цінностей в чужій країні, при впливі об’єктивних, суб’єктивних чинників, суспільно-економічній ситуації в країні поселення думка про збереження власної ідентичності позірно відходить на другий план. Це спричинює низку проблем, зокрема: втрату зв’язків українцями зарубіжжя з батьківською землею, з історичною Батьківщиною, втрату рідної мови та власного самобутнього «я», які намагаються долати свідомі представники українських громад зарубіжжя. Успішним прикладом цього явища стала плідна робота української діаспори в Канаді другої половини ХХ століття, яка, об’єднавшись силами, засвідчила своїми діями в різних сферах життя (громадському, культурному, духовному) прагнення зберегти національну самобутність. Одним із таких авторів є Павло Микитович Маляр, більш відомий в Україні як Павло Миргородський. 

Отже, aктуaльність теми зумовлена потребою дослідження творчості Павла Мaлярa як репрезентативної частини української еміграційної культури другої половини XX ст., орієнтованої на збереження власної національної ідентичності. 

Інтерес до культурної спадщини українців-емігрантів, потреба інтеграції їх творчих надбань у цілісну історію української літератури зумовили вибір теми статті. Дослідження здійснюється в межах комплексної наукової теми «Типологія ідентичностей у художньому і критичному дискурсах»

Аналіз досліджень та публікацій. Павло Микитович своїми художніми та публіцистичними виданнями зробив величезний внесок в популяризацію українського слова в закордонній діаспорі. Про його здобутки знають й говорять в США, проте на його батьківщині нічого про це невідомо. Наразі постать Павла Маляра, його публіцистична та літературна спадщина є малодослідженими на теренах України. До його творчості зверталася невелика кількість літературознавців української діаспори, зокрема А. Юриняк («Літерaтурний твір і його aвтор: Моногрaфія літерaтурного фaкти і критичні нaриси», 1955; «Чотири роки в «Укрaїнських вістях». Укрaїнськa революційно-демокрaтичнa пaртія: Збірник мaтеріaлів і документів», 1997) та Г. Костюк («Українська еміграційна проза за 1965 рік. У світі ідей і образів. Вибране», 1983), які лише частково дослідили особистість Маляра. Пояснити це явище можна тим, що більшу частину свого життя Павло Микитович провів за межами Батьківщини (зі своїх 96-ти років життя лише 33 роки прожив в Україні, 8 років - у Німеччині, до якої виїхав як «остарбайтер», та решта 55 років — у США), а розквіт його творчої діяльності припав саме на період проживання в Канаді. Активно проводить свою дослідницьку роботу й сучасна студія, до якої входить О. Бровко («Жaнрово-структурний елемент новели у прозі Пaвлa Мaлярa тa Ігорa Костецького», 2010). На сьогодні першою та єдиною в Україні спробою систематизувати та розкрити життєвий і творчий шлях українського письменника-емігранта, вихідця з міста Миргорода стала історико-біографічна розвідка «Павло Маляр: До 100-річчя від дня народження», видана в 2010 році. Авторами цієї книжки обсягом у 44 сторінки стали заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею Л. Розсоха та двоюрідний онук Павла Микитовича В. Джунь у співпрaці з Миргородським краєзнавчим музеєм. Розвідка базується на спогадах та роботах самого митця, спогадах його родичів та робіт небагатьох інших літературознавців-дослідників. Призначена книга для «шанувальників літератури й історії рідного краю, для краєзнавців, педагогів, учнів» [8, с. 2]. Зважаючи на те, що життєпис Павла Микитовича наразі досліджений якнайширше, проте залишилась велика кількість питань щодо аналізу його творчої діяльності, особливо тієї частини, в якій акцентовано увагу на проблемі національної ідентичності як домінантній складовій державотворення.

При реалізації цього дослідження ставилася мета — розкрити специфіку художньої інтерпретації проблеми збереження національної ідентичності в еміграційному новелістичному доробку Павла Маляра.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено лінгвостилістичний аналіз новел Павла Маляра в контексті проблематики збереження національної ідентичності у творчості митців української діаспори та еміграції.

Об’єктом дослідження обрано творчість Павла Мaлярa, a сaме: новели «Ялинка», «Вовки», «Як були ми люди» зі збірки «Книжка про те, як живуть легенди».

Предметом дослідження є художні прийому моделювання української ідентичності персонажа-мігранта.

Мета статті  полягає у розкритті особливостей зображення національної ідентичності в окремих творах Павла Маляра.

Теоретико-методологічні засади  дослідження: Дослідження доводилося базувати на вже класичних західних теоріях memory studies, які передбачають інтердисциплінарний підхід, тому можливим стали  психологічний, лінгвокультурологічний, історичний виміри осмислення ідентичності, а також залучення досвіду геопоетики. 

Зaвдяки описовому методу описaно зібрaний мaтеріaл відповідно до постaвленої дослідницької зaдaчі.

Біогрaфічний метод постaє як спосіб вивчення тексту, при якому біогрaфія Павла Мaлярa розглядaється як визнaчaльний момент творчості. 

Виклад основного матеріалу. Павло Маляр – уродженець міста Миргород, письменник, публіцист, педагог, громадський діяч, журналіст українського зарубіжжя, творчий доробок якого є неоціненним скарбом для вітчизняної еміграційної літератури. Цікавою за змістом та художньою побудовою є збірка новел Павла Маляра під назвою «Книжка про те, як живуть легенди…» (1978 р.). Переважна кількість новел написані в жанрі легенди, проте всі вони, за словами автора, адресуються молодому українському поколінню. Сам автор на початку книги зазначає, що збірка «є циклом новел, пов’язаних єдністю тематики про українську людину життя і боротьби – що дає один образ України й її народу: від найдавніших віків до сучасності, з погляданням у майбутнє… не осамітненої людини, а з її народом, несмертної в народі, одноцільної в межовій ситуації, без гри на роздвоєнні…, переважно молодої людини…» [6, с. 5]. 

У збірці «Книжка про те, як живуть легенди…» вміщено новели, події яких мають різну часову (Козаччина, Перша світова війна, Друга світова війна, повоєнний період) та територіальну (Карпати, Миргородський край, Волинь, Словаччина, м. Київ, м. Канів, м. Торонто та ін.) площини. Гра письменника з літературними локаціями та їх використання є невід’ємним маркером української ідентичності емігрантів. Ю. Ведін зауважував, що поетична географія – це культурний ландшафт, або система культурних ландшафтів, які відтворені в художніх образах, або використовуються в ролі символів у творчості митця. І справді, культурний ландшафт – складова одиниця навколишнього середовища, не тільки трансформованого під впливом людини, а й узагальненого до статусу символу [2, с. 137]. Письменник репрезентує певні форми культури та активно їх змінює. Автор у своїх новелах долає кордони, певні межі та бар’єри, таким чином проникаючи вглиб творення національної культури та розширюючи географічні, історичні, ментальні межі. Наприклад, у новелі «Ялина» йдеться розповідь про головного героя — українця за межами України. «Ветеран Другої світової війни Терень Троян, громадянин Канади, підтримуваний урядовою допомогою, прибув на солярно-кліматичне лікування в Карпати» [6, с. 16] з метою лікування в ялинових лісах, дихати живицею. Він пішов добровільно до війська під час Другої світової війни, залишивши на певний час Канаду. Приїхав Терень Троян оздоровлюватися в ліси Бескиду (Карпати), що на Словацькій стороні. Щодня він думав про те, як «близько через кордон, недалеко Перечина, його село, там він родився, там загинули й поховані його батьки…» [6, с. 16]. Щодня Терень спостерігав  із чужини за рідною землею, її краєвидами та за тим, як відбувалося вирубування росіянами ялинового лісу в українських Бескидах: «Під місяцем краєвид асоціювався з пам’ятними побоєвищами в нашій історії, коли багато люду ратного й звитяжного поляже, завдаючи поталу ворогові — татаринові й ляхові…» [6, с. 18].

Вивезення ялинових колод із Бескиду до Норвегії, дивакувата мета дівчини-українки Марти врятувати «поріддя унікального дерева від знищення порубом» [6, с. 19], опис краєвидів українських гір через малярський пензлик Тереня – це все зображення локалізованого простору Карпат. Болючим є для Терентія розуміння, що дівчина бореться за добро, погіршуючи цим ситуацію: наївно шукає рідкісні дерева в Карпатах та з метою захисту їх від вирубки хоче доставити інформацію до Москви, щоб там дали наказ на охоронну угіддя. Хоча проминає той факт, що наказ про вирубку лісу йде звідти ж. Головний герой «переживав пізнання істини – життя, наче явлення, не піддатнє відкладанню на потім…» [6, с. 21] – фраза, яка повертає увагу читача до думки про швидкоплинність життя. Терень переживає душевний біль та страждання, будучи від Батьківщини на рівні витягнутої руки. Словами «Хай довкола Торонто немає величних борів і не такі ялини в Канаді, одначе можна б було найти дерево, чи узлісся, можливе для моделі, й малювати натхненно. Чому ж він досі не пізнавав такого піднесення й зворушення за творенням?» автор показує, що як би емігрант не намагався відшукати повну заміну рідній землі, та все ж нічого так і не вдасться. 

Вдало зображений локалізований простір українських Карпат у період Першої світової війни в новелі «Як були ми люди…». Романтичний виклад у органічно поєднується з цікавими побутово-етнографічними описами й деталями [8, с. 32.]. Ось як письменник змальовує українські Карпати: «У білих нічних Карпатах на чистому небі падають зірки, на сніговому плято лишається слід, коли зоря докотися в небі, на снігу згорить іскра…» [6, с. 44]. Героями виступають місцеві жителі (бойки) та жителі берегів річок «Ворскло» та «Псло», Кубані та інших земель. Фраза старої бойкині до чужинців «То ви наші люди… Наші, бачу. Усе є, що й у нас, – там теж Україна…» [6, с.  47] показує, як автор ламає межі територіальні, вказуючи на домінантність етнічної спорідненості.

Спогади та туга про землю, де він народився й виріс, про Миргородщину не полишали письменника до кінця життя й знайшли своє відображення в його творчості. Не оминув Павло Маляр рідних країв: мандрують герої новели «Вовки», «молоді й дужі козаки, переодягнені на бандуристів, з козацькою грамотою писаною й з таємницями на словах» [6, с. 37], із Золотоноші до Миргородського полку. Основна мета героїв — «пробитись, вийти, дійти» до Миргорода. 

Осягнення творчості  письменника не можливе без авторської картини світу, яка є однією з форм реалізації його індивідуальної картини світу та відображенням особливостей загального та національного сприйняття реальності [1, с. 28]. Картина світу, створена Павлом Микитовичем, включає в себе універсальну, системну єдність естетичних, наукових, релігійних, художніх та моральних уявлень про світ українським етносом і є національно маркованою. Вагоме місце займають культурно зумовлені мотиви та образи. Автор у збірці новел порушує та осмислює національні питання, які актуалізують у читачів почуття національної ідентичності. 

Віднайшли своє відображення у творчості Павла Маляра символи, які відображають національну ідентичність українців, зокрема: ялина, Дунай, місяць, птах, білий та «голубий» кольори, вовк, бандурист, коло, вишиванка, мотив дороги та ін.. Наприклад, ялина у віруваннях українців – це символ, у якому поєднані найдивовижніші протилежності: радість, чекання, надія, і водночас – смуток, печаль і тривога; це символ хоробрості, сміливості, вірності, довголіття, гордовитості, цілісності [4, с. 899-900]. Так і головний герой новели «Ялина» перебуває в стані радості і смутку водночас, надії і тривоги, вірності етнічній належності та робить певні висновки про слабкість цієї ж  вірності: «падає незакорінене дерево, як і все суще» [6, с. 21]. Ще одним цікавим образом у цій новелі є порівняння дівчини з птахом – утіленням людської душі, прагнення до свободи та патріотизму: «Дівчина – наче птах!...У дівчини була мета, з якою прибула сюди нелегально… Захоплююча мета!» [6, с. 18-19]. Образ Дунаю ототожнюють із рікою-кордоном, яка розділяє два світи. Наприклад, у новелі «Ялина» це – лінія поділу життя героя – Україна та Канада, так і в новелі «Як були ми люди…», де герої співають українську народну пісню «Ой там за Дунаєм», що символізує долю козака, який, побувавши за Дунаєм, тобто за межами Батьківщини, просив перевозу, тобто повернення на рідну землю. Особливим символом  як естетичною домінантою художнього вираження модусу національної ідентичності  є вишиванка, що уособлює націю, вірність традиції, патріотизм. Таким прототипом є героїня новели «Як були ми люди…», літня жінка, корінна жителька Бойківщини: «Ходила вона в довгій білій сорочці, вишиваній чорно-червоним шитвом у хрестик, та в довгастій рясній спідниці, мальованці» [6, с. 45]. Як символ  волі,  нескореного національного духу зображено козаків, переодягнених у бандуристів, у новелі «Вовки»: «Бандуристові – що козакові писано на роду: пробитись, вийти, дійти…» [6, с. 39]. Письменник інтерпретує москалів в образі вовків – символ зла, жорстокості, лицемірства, кровожерливості, підступності, невдячності: «Ворог – завжди не друг!... Цілив у живіт, щоб напевно сконав…» [6, с. 38]. Виразним є прийом контрасту: на відміну від «вовків-москалів» справжні вовки, шукаючи здобич, привели козаків із засніженого поля до хутора. Звертається Павло Маляр до символічного значення кола («Як були ми люди…»): «Співаки взялися колом, де міг хто пристосуватись до гурту в обіймах» [6, с. 47]. Вживається як символ повернення від множинності  до  одиничності, символ нескінченності, вічності, довершеності та внутрішньої  єдності (єдності людей із різних територій). Наявні в новелах символи та мотиви є чинником художнього моделювання національної ідентичності українця.

Поняття батьківщини та історії виступають у новелах як світоглядні маркери в контексті національної традиції. Образ Батьківщини трактується через ставлення до неї  персонажів новел: Марта («Ялина»), будучи українкою, приховала під час подорожі до Словаччини свою національну приналежність; в інших двох новелах Батьківщина зображена як земля, за волю якої герої відчайдушно борються: «І з якої ж великої землі ми люди!...» [6, с. 48]. Історичний маркер наявний у кожній із трьох новел й охоплює часові межі Козаччини, Першої світової війни, частково Другої світової війни (спогади Терентія) та повоєнні роки. Дійсність, сучасна Павла Маляру («Ялина»), різко контрастує з героїчним минулим («Вовки», «Як були ми молоді…»): відчуття патріотизму й самосвідомості вже має інший, дещо нижчий рівень. 

Феномен української національної ідентичності має в новелістиці Павла маляра ще один модус. Ідеться про релігійну ідентичність, яка формується навколо трьох базових речей: релігійних знань, релігійних цінностей та релігійної поведінки. Проявом цього феномену є образ тієї ж старої бойкині, яка була «запнута під бороду білою хустиною, і з хрестиком витертим мідним на чорному шнурку» [6, с. 45] та в мовленні якої згадувався Бог за християнськими віруваннями: «Побійтеся Бога, не співайте так до душі…» [6, с. 47], де «побійтеся Бога» вжито як усталений вираз у значенні застереження, прохання не робити. У цій же новелі також за релігійним маркером стоїть обряд свята Коляди — духовних начала та єдності українців: «Доспівували пісень надворі та колядували — що сніг сипався з ялиць» [6, с. 47]. Використані автором образи мають умовну абстрактну форму відображення наукових та релігійних знань українців як етносу. 

У досліджуваних текстах простежується інтенція збереження української мови як провідного чинника етнічної ідентичності. Новели написані українською літературною мовою, персонажі спілкуються теж літературною українською: «Яка ж вона гарна! – було все те саме враження про дівчину в Тереня» [6, с. 18]; «Кириле, спинися! Шукай мене, бо загубишся!..» [6, с. 38]. Мова – це та рушійна сила, яка може призвести людину до зовнішньої свободи, відродити й розвинути особливий код ідентичності нації.

Головна героїня новели «Як були ми люди», стара бойкиня, також спілкується, на диво, не зовсім властивою жителям українських Карпат мовою (майже відсутня лексика, що властива південно-західному наріччю), а літературною українською. Цим автор збільшив шанси розуміння твору як українцями діаспори, так і читачами материкової України: «Немає тепера людей на світі, то й війна твориться… квіт людський – молодий – марнується смертями та каліченням…» [6, с. 45]. Наявність історизмів у новелах як засіб експресії свідчить про зацікавленість та обізнаність автора в історичних географічних реаліях народу: «Але попереджений воєвода зібрав військо й оборонився…» [6, с. 36]; «Стрільці щойно вернулися з чотовим з розводин переміни стійкових…» [6, с. 45] та ін.. 

Для градації емоційно-смислової значимості української мови Павло Маляр використовує прийом контрасту, вводячи в текст росіянізми як мову іншого / чужинця: «За спиною появи заіржали коні. Москалі!... Спіткання відразу й з’ясувалося: – Сказивайтє, братци, куда нам простить ко ґороду Лубень?» [6, с. 38]. 

Висновки і пропозиції. У результаті дослідження виявлено, що чинниками ідентифікації національної сутності персонажів в аналізованих новелах Павла Маляра є насамперед мова, історія, культурні надбання, традиції, релігія, власне Батьківщина.

Протягом дослідження в усіх трьох  текстах було простежено наявність маркерів, які вказують на самоототожнення автора з українською етнічною спільнотою (особиста свобода, висока національна свідомість, повага до історії, національної культури, території); окреслено художні компоненти та домінанти, які зображують власну національну ідентичність в новелістиці письменника. Цей художній досвід є актуальним не тільки для вивчення національної ідентичності, а й, певною мірою, для формування громадянської ідентичності в сучасній Україні. Стаття є частиною дослідження особливостей творчості Павла Маляра в контексті еміграційної літератури.

Список використаних джерел

1. Ашиток Н. І. Виховний потенціал картини світу у творах М.Гоголя: проблема інтерпретації художнього твору. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школі. Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2009. Вип. 4. С. 28-33
2. Бровко О. Культурний ландшафт художнього тексту як вияв етнічної ідентичності: технологія вивчення. Гірська школа Українських Карпат. 2017. № 17. С. 136-149. 
3. Дупляк М. У першу річницю смерти Павла Маляра (16 лютого 1910 – 9 березня 2005). Нар. воля. 2006, 30 берез.; 
4. Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. 5-е вид. Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. 912 с.
5. Кондрашевська Ю. Проблема збереження національної ідентичності української діаспори (на прикладі українців Канади в другій половині ХХ ст.). Схід.   2017.  № 1.                        С. 64-69.
6. Маляр П. Книжка про те, як живуть легенди. Мічиган : 1978. 103с.
7. Мукан В. Проблема національної ідентичності в українській літературі (за творами М.Куліша й Т.Шевченка). Шевченкознавчі студії. 2014. Вип. 18. С. 634-643.
8. Павло Маляр [Текст] : іст.-біогр. розвідка : до 100-річчя від дня народж. / Людмила Розсоха, Володимир Джунь ; Миргород. краєзнав. музей, Укр. геральдичне т-во. Миргород : Миргород, 2010. 44 с. 

PROBLEM OF SAVING NATIONAL IDENTITY IN PAVLO MALIAR’S CREATIVE WORK DURING EMIGRATION PERIOD
 

Maryna Diduk, 
Borys Grinchenko Kyiv University
Ukraine

Summary. The relevance of the theme is determined by the necessity to study Pavlo Maliar’s creative work as a representative part of the Ukrainian emigration culture of the second half of the 20th century, aimed at preserving its own national identity. The subject of the research was the artistic methods of modeling the Ukrainian identity of a migrant character. The purpose of the study was to reveal the peculiarities of depicting national identity in the writings of Pavlo Maliar. The research had to be based on already classical Western theories of memory studies, which include an interdisciplinary approach, therefore psychological, linguistic and cultural, historical dimensions of understanding of identity, as well as the involvement of the geopoetics experience became possible. As a result of the research it has been discovered that the identification factors of national entity of the characters in the analyzed stories are, first of all, language, history, cultural heritage, traditions, religion, actually the Motherland. 

In the texts under the analysis, the presence of the tokens indicating self-identification of the author with the Ukrainian ethnic community (personal freedom, high national consciousness, respect for history, national culture, territory) has been traced; the artistic components and dominants that depict own national identity in the writer's novels have been outlined. The article is a part of the study of the peculiarities of Pavlo Maliar's  creative work in the context of emigration literature.

Key words: national identity, Ukrainian Canadians, Pavlo Maliar, symbol, archetype, image.

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Національний фармацевтичний університет у м.Харкові

ФАРМАЦІЯ СЬОГОДЕННЯ – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД МАЙБУТНІМ
Ректор університету
Черних В. П. Черних
Валентин Петрович –