Робота МАН з української літератури на тему: «Мала проза Михайла Коцюбинського в контексті дитячої літератури». Презентація 

Навчальний рівень: 

Морозова Вероніка Павлівна, учитель української мови та літератури  Олексієво-Дружківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату № 13  Донецької обласної радиМорозова Вероніка Павлівна,
у
читель української мови та літератури 
Олексієво-Дружківської загальноосвітньої
санаторної школи-інтернату № 13
Донецької обласної ради

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації
Донецьке територіальне відділення МАН України

 

                                                             Відділення: філологія та мистецтвознавство

                                                                  Секція: українська література

ТЕЗИ

Автор:  Морозова Вероніка Павлівна

Донецьке територіальне відділення МАН, відділення філології та мистецтвознавства

Базовий позашкільний заклад: –

Навчальний заклад:  Костянтинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №15 Костянтинівської міської ради Донецької області

Клас:  11-Б

Населений пункт:  м. Костянтинівка Донецької області

Науковий керівник:  Дроган Наталія Олександрівна, учитель української мови та літератури І категорії

Специфікою дитячої літератури є те, що юні читачі, пропускаючи описи зовнішнього світу крізь свою чуттєву сферу, стають співпереживачами подій, що ці картини зворушують їх душу, викликають певні позитивні емоції, запрограмовані письменником.

Літературу для дітей можна порівняти з культурним перехрестям: від того, який шлях, які орієнтири, який духовний супутник життя обере дитина, залежатиме не лише її особисте майбутнє, але й майбутнє нового світу.

До дитячої тематики у своїй творчості зверталося багато письменників, таких як: Панас Мирний, Архип Тесленко, Борис Грінченко, Іван Франко, Володимир Винниченко, Євген Гуцало, Микола Вінграновський, Спиридон Черкасенко, Емма Андієвська та інші.

Гідне місце в дитячій літературі посідають оповідання Михайла Коцюбинського. Спробуємо у своїй роботі малу прозу письменника розглянути в контексті дитячої літератури, дослідивши тематику, засоби характеротворення.

Проблему творення дитячих характерів в оповіданнях М.Коцюбинського досліджувало й досліджує багато літературознавців,серед них: Г.Г.Аврахов, Ф.Д.Пустова, Ю.Б.Кузнєцов, І.Денисюк, З.Лужницький, Фащенко та інші.

М. Коцюбинський у своїх творах майстерно використовував психологічний інструментарій (портрет, пейзаж, художню деталь, діалог, монолог, внутрішнє мовлення) для розкриття характерів своїх персонажів.

Велику роль у дитячих оповіданнях М.Коцюбинського відіграють пейзажі. Майже всі вони психологічно загострені. До М.Коцюбинського психологічні пейзажі у своїх творах про дітей використовував Панас Мирний. М.Коцюбинський був продовжувачем традицій Панаса Мирного в плані психологічного пейзажу.

Традиції М.Коцюбинського у творенні дитячих характерів на новому  рівні були продовженні Володимиром Винниченком, Михайлом Стельмахом та ін.

Важливе місце в оповіданнях про дітей М.Коцюбинського займає літературний портрет. Портретне зображення у М.Коцюбинського завжди узгоджується з головною думкою твору.

Традиції М.Коцюбинського у змалюванні портрета продовжує В.Винниченко. Його портретам, як і портретам М.Коцюбинського, притаманна динамічність; особливо яскраво вдається письменникам передавати динаміку очей. А ось у А.Тесленка портрет близький до портретів з народної творчості.

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1

Мала проза Коцюбинського в контексті дитячої літератури

1.1. Історія написання, тематика

1.2.Еволюція  дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського

  1.3.Домінантні засоби характеротворення

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

«Дитинство – світ складний,драматичний, багатий духовним життям, відповідальний період, початок початків особистості індивіда. Істинні творчі відкриття дитячого письменника необхідні юному читачеві і не обмежуються віковим адресуванням твору. Вони перспективні і в майбутньому. Вони цікаві і для дорослих». [1,с.6]

Поняття «дитяча література» виникає на перетині трьох уявлень – про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності письменника), дитяче читання (як взаємодія дитини з текстом твору – читання, слухання, перечитування, переказування, доповнення тощо) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору). «Емпірична фіксація, таким чином, стосується швидкої події читання, повсякденних ритуалів міжособистісної взаємодії і демонструє особливу стійкість відносно явної суперечності: дітям пропонується результат дорослої креативності і дорослого вибору, але цей результат називається «дитяча література» [20,с.21] При цьому елементарне запитання «чи перестає твір бути дитячим, коли його читає дорослий?» створює дилему, примушуючи балансувати між двома крайнощами. Перша з них: так, дитяча література перестає бути дитячою, бо дорослий, читаючи з особистих чи професійних причин, ніколи не читає так, як дитина – безкорисливо, захоплено, повністю поринаючи у текст; дорослий завжди проектує на текст власні емоції, знання, установки. Вибір другої можливості – ні, дитяча література не перестає бути такою навіть у досвіді дорослого читача. Тобто при взаємодії з «дитячим текстом» відбувається свого роду перевтілення, ототожнення дорослого з читачем-дитиною, актуалізація пам´яті дитинства.

Дитяча література – відкриття в малому космосі космосу великого життя. Вона не розвивається відірвано від літературного процесу. Основні тенденції, напрямки знаходять реалізацію як в літературі для дорослих, так і в дитячій літературі.

Специфікою дитячої літератури є те, що юні читачі, пропускаючи описи зовнішнього світу крізь свою чуттєву сферу, стають співпереживачами подій, що ці картини зворушують їх душу, викликають певні позитивні емоції, запрограмовані письменником.

Діти – своєрідна категорія читачів. Вони фантазують,з часом перетворюються в дорослого читача, а для цього їм потрібно «ввібрати» в себе хороші думки, приклади благородних вчинків, картини навколишньої краси. І якщо усього цього юні читачі наберуться достатньо, вони створять прекрасний завтрашній день.

Літературу для дітей можна порівняти з культурним перехрестям: від того, який шлях, які орієнтири, який духовний супутник життя обере дитина, залежатиме не лише її особисте майбутнє, але й майбутнє нового світу.

Дітям цікаво читати ті твори, які допомагають їм вирішувати їхні життєві проблеми, пізнавати й розкривати світ, дізнаватися, якими були, чим цікавилися їхні однолітки багато років тому. Художній твір повинний не тільки розвивати уяву, формувати естетичні смаки дитини, але й допомагати малюкові розпізнавати добро і зло, привчати її до відповідальності й співчуття.

У книгах для дітей є свої специфічні теми, сюжети, образи, та основне – як розкривається сюжет, як будується образ, чи доступні вони сприйманню дитини. Дитячий письменник повинен бути «ровесником» свого читача. «Лихо тому дитячому письменникові, хто не вміє хоча б на деякий час розлучитися зі своєю дорослістю, вийти з неї, з її турбот та прикрощів і перетворитися на тих, хто є його адресатом…», писав Корній Чуковський [25,с.408] Сам процес написання дитячої книги потребує особливих зусиль. Діти не сприймають удаваної, несправжньої зацікавленості. Письменник, вибудовуючи проблемно-тематичний ряд твору, події та конфлікти, повинен переконливо пов´язати їх із психологією того чи іншого віку, життєвим досвідом читача, при цьому не спрощуючи їх.

До дитячої тематики у своїй творчості зверталося багато українських письменників, таких як: Панас Мирний, Архип Тесленко, Борис Грінченко, Іван Франко, Володимир Винниченко, Євген Гуцало, Микола Вінграновський, Спиридон Черкасенко, Емма Андієвська та інші.

Гідне місце в дитячій літературі посідають оповідання Михайла Коцюбинського. Спробуємо у своїй роботі малу прозу письменника розглянути в контексті дитячої літератури, дослідивши тематику, еволюцію образів,засоби характеротворення.

Проблему творення дитячих характерів в оповіданнях М.Коцюбинського досліджувало й досліджує багато літературознавців. Надруковано безліч статей і праць, присвячених проблемі характеротворення й ролі художніх засобів у ньому.

Літературознавці визначали роль пейзажу, портрета в оповіданнях М.Коцюбинського; простежували за тонким психологічним аналізом, за барвами й звуками слова.

Так, наприклад, Аврахов Г.Г. у статті «Майстерність портрета у М.Коцюбинського» визначав місце портрета у творенні образів в оповіданнях М.Коцюбинського.

«Творча винахідливість, багатогранність Коцюбинського-портретиста окреслено поки що в загальних рисах, без належного осмислення суті їх. Що ж до засобів творення портрета, технологічних прийомів змалювання, способів композиційного вирішення проблеми літературного портрета, способів добору, поєднання словесних фарб, то тут по суті лише почався процес збирання, накопичення фактів і спостережень.» .[1,с.113]

«У творчості М.Коцюбинського тема — людина і природа — посідає значне місце...»[12,с.147] . Тому у своїх творах письменник подає багато пейзажів. Питання про місце пейзажів у творах М.Коцюбинського піднімають Ф.Д.Пустова в статті «Пейзаж у творах М.Коцюбинського», Ю.Б.Кузнєцов у своїй науковій праці «Образне слово в літературному творі».

Слід відзначити, що М. Коцюбинський у своїх творах не лише проводив спостереження за дитячим світом, а ще й дуже вдало приміряв на себе амплуа тонкого психолога дитячої душі, демонстрував майстерність заглиблення у внутрішній світ маленьких героїв. Досліджуючи власне культуру дитинства, М. Коцюбинський використовував психологічний інструментарій (портрет, пейзаж, художню деталь, діалог, монолог, внутрішнє мовлення) для розкриття характерів своїх персонажів.

Досліджуючи ці чинники художнього образу у творах М.Коцюбинського, Фащенко в статті «Засоби розкриття внутрішнього світу героїв» підкреслює: «Існує три типи внутрішніх монологів (монолог-спогад, монолог-роздум, монолог-мрія) і три форми відтворення їх — від першої особи («Я»), в авторському переказі і авторський переказ плюс мова героя (невласна пряма мова). Всіма цими формами чудово володів М.Коцюбинський.» [26,с.12]

Широко використовував у своїх творах М.Коцюбинський засоби фоніки. Дослідження ритміки мови письменника, звукової характеристики дії і явища належать Ю.Б.Кузнєцову, І.Денисюку, З.Лужницькому. «Колір у М.Коцюбинського — це авторська оцінка персонажа,це любов, ненависть, погорда, зневага. У Коцюбинського є «перловий тон» і «біласто-каламутний» колір, «важке срібло покликів» і т.д. дороги в нього не просто сірі, а — як у художника-імпресіоніста — фіолетові… інколи Коцюбинський підсилює колір яскравим звуком... взагалі засоби фоніки у М.Коцюбинського багатющі. Можна »написати велике спеціальне дослідження про ритміку його мови, про колір, про рух, світло, дотикові та рухові враження — про всі ті засоби, які надають його творам нестаріючих рум'янців життя.»[7,с.59]

Хоча над проблемою творення дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського працювало багато літературних критиків, вона все ще залишається відкритою, бо перечитуючи твори М.Коцюбинського, кожного разу можна знаходити в них щось нове, цікаве й неповторне. Тому над питанням про засоби характеротворення в дитячих оповіданнях М.Коцюбинського працюють і сучасні літературознавці.

Спробуємо й ми простежити еволюцію дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського, визначити домінантні засоби характеротворення, поставивши його твори в контекст дитячої літератури.

РОЗДІЛ 1

1.1.Історія написання, тематика

Самобутньою сторінкою творчості М.Коцюбинського є оповідання про дітей. Інтерес до дитячої літератури збудила у письменника педагогічна практика в Михайлівці та Лопатинцях, внаслідок чого він протягом 1890—1893 років пише ряд творів для дітей, серед яких варто виділити такі оповідання: «Харитя» (1891), «.Ялинка» (1894), «Маленький грішник» (1893).

Спілкування з бідними селянськими дітьми, одягненими в лахміття, дикуватими на перший погляд, але з щирим добрим серцем, викликало у М.Коцюбинського бажання розповісти про життя цих дітей, показати умови, у яких вони живуть.

Як не критично ставився М.Коцюбинський до своєї роботи, цикл дитячих оповідань він вважав своєю творчою перемогою. Оповідання ці вперше побачили світ в галицьких виданнях і були маловідомі на Україні. І письменник запропонував Грінченкові видати їх в масовій серії для широкого читача. Коли книжечка пройшла цензуру, Коцюбинський виявив своє задоволення в листі від 26 жовтня 1994 року: «Я дуже радий,що цензура пустила мої дитячі оповідання. Давно вже бажалось мені побачити їх в окремій книжці на Вкраїні...» [14,с.64].

Дитячі оповідання М.Коцюбинського – правдиві картинки з народного життя. Вони засвідчують, за словами Панаса Мирного, «справжнього художника», у творчості якого, за традицією, тема села, класового розшарування на селі займає значне місце. Твори про життя бідних дітей М.Коцюбинського своєю самобутністю, неповторністю справили враження на багатьох українських письменників, серед яких були І.Франко, Панас Мирний. Так, прочитавши «Харитю», Панас Мирний у листі до автора від 3 травня 1898 року дає твору дуже високу оцінку: «У такій невеликій триповісті, та такого багато сказано! Та як сказано!... Та так тільки справжній художник може писати!»[16, с.378]

Герої дитячих оповідань М.Коцюбинського — діти убогого села й міської околиці, що виростають у тяжкій праці й безпросвітних злиднях. Письменник ніколи не розглядав їх поза соціальним середовищем. Обставини життя, характер виховання неминуче накладають свій відбиток на душу дитини. Паненята здебільшого не мають трудового виховання, розвиваються однобоко, душевний світ їх звужений. Діти ж бідноти виростають у труді, для них неробство — ганьба, а чесність — закон, працьовитість — найвища міра цінності людини. Світ їхніх інтересів і спостережень ширший, природніший і багатший. Він сприяє вихованню цільних натур, сильних характерів, здатних долати всі труднощі злиденного життя. Саме такі маленькі герої М.Коцюбинського: Харитя з однойменного оповідання, Василько з оповідання «Ялинка», Дмитрик з «Маленького грішника».

Про життя дітей бідних селян писав Панас Мирний,Архип Тесленко,Іван Франко  та інші. І Миколка з оповідання Архипа Тесленка «Школяр»,і Пилипко з оповідання Панаса Мирного «Морозенко» з дитинства змушені думати про те ,як заробити на шматок хліба. Сюжети цих  дитячих оповідань,як і оповідань М.Коцюбинського, нескладні, але психологічно загострені, оскільки характери його героїв внутрішньо збагачені самими умовами їхнього життя. Тому увага письменників зосереджується не на детальному виписуванні зовнішніх обставин життя дитини, а на внутрішньому її світі. Для цього у творах мобілізуються такі художні засоби, як портрет, пейзаж, діалог, монолог, опис інтер'єру. Зовнішні обставини подаються тільки для того, щоб маленький читач глибше, оригінальніше сприймав образ героя, щоб душа героя розкривалась на відчутно реальній основі.

Тематика дитячих творів письменників-представників ХІХ століття виправдана часом: адже традиційна тема української літератури цього періоду –змалювання життя та побуту селян.

Про життя дітей міста та його околиці,їхні розваги,інтереси розповідають у своїх творах Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко , Євген Гуцало та інші. Коло інтересів дітей,що живуть у місті, набагато ширше, ніж у селянських дітей, тому й спокус виникає більше. Письменники детально змальовують внутрішній світ маленьких героїв, їхні роздуми, вагання. Тому на першому плані не умови життя дітей, а вибір ними життєвого шляху, вибір між Добром і Злом. Такими постають перед нами Павлик з оповідання Спиридона Черкасенка «Маленький горбань», Федько з оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник», Дмитрик  з оповідання «Маленький грішник» Михайла Коцюбинського.

Не менш важливою тематикою дитячих оповідань є тема взаємостосунків дитини зі світом природи. Про дбайливе ставлення до тварин, до навколишнього середовища розповідають оповідання «Лось» Євгена Гуцала, «Лідер» Леоніда Смілянського та інші. Герої цих творів – добрі, чуйні хлопчики. Вони не кидають тварин, що потрапили в небезпеку, а намагаються їм допомогти.

Як бачимо, тематика дитячих оповідань різноманітна, та головне, що всі вони вчать доброті, чесності, справедливості, відповідальності за свої вчинки.

1.2. Еволюція дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського

У центрі авторської уваги образ маленької дівчинки. Обставини трудового життя перетворили її на дорослу людину, здатну навіть до складного асоціативного мислення. Харитя знає та вміє «все». Спостерігаючи, що роблять дорослі, вона дуже рано призвичаїлась наслідувати їх у всьому. На початку це тільки гра, яка, проте, дуже скоро й непомітно переходить в органічну потребу трудової діяльності. Захворіла мати, але дівчинка не розгубилася й намагається заступати її у всьому: носить воду, варить їсти, прибирає хату, доглядає хвору. І все це Харитя робить точнісінько так, як робила її мати. Більше того, дівчинка готова власними руками зжати ниву.

Але дитина залишається дитиною. І головне не тому, що праця дорослого їй не під силу, а тому,що вона все ж гаки живе наївно-фантастичними уявленнями про зовнішній світ, від яких дорослі люди її оточення рано чи пізно звільняються. Цю особливість дитячої психології М.Коцюбинський підкреслює скрізь. Вдало показує автор Харитю на полі. Дівчинка всією своєю зовнішністю й хазяйновитістю нагадує дорослу жінку в мініатюрі. Але ж ми ні на мить не забуваємо, що це дитина, перш за все. Почуття обов'язку перед хворою матір'ю весь час борються в ній зі страхами, які невпинно продукує її дитяча фантазія. І тільки поява знайомих молодиць порушує незвичайну стійкість Харитиної вдачі.

«Арсенал художніх засобів, що ним орудує молодий письменник, ще не багатий, до того ж цілком вкладається в норми традиційної розповідної мови. Але з яким талантом і винахідливістю використовується він! І сліду не лишилось від мовного натуралізму прозових вправ 80-х років», – зазначає П.Й.Колесник [12,c.25].

М.Коцюбинському, якому на той час було 27 років, усе ж таки вдалося створити довершений поетичний образ сільської дівчинки,розкрити високу моральну стійкість її натури, здатної на подвиг заради інших. Навіть наївна молитва дівчинки, з якою вона звертається до «доброго бога з сивою бородою», підкреслює не солоденьку релігійну сентиментальність образу, а ще неусвідомлену віру, перейняту від дорослих.

З короткого оповідання постає перед нами живий образ дівчинки, одухотворений мудрістю людей праці, яких М.Коцюбинський добре знав.

Значно менш вдалим у своїй психологічній викінченості постав образ Василька з оповідання «Ялинка», написаного слідом за «Харитею». Чим це пояснюється? За задумом автора символічний образ ялинки мав стати психологічною основою маленької трагедії сільського хлопчика. Але трагедії не сталося, і ось чому. Батько через нестатки продає деревце панам, нехтуючи втіхою власної дитини. Василько розуміє, що батько не з добра це робить. Він іде на самопожертву заради сім'ї, погоджуючись навіть відвезти ялинку на панський двір. Тут логічне завершення невеличкої історії. Трагедії не сталося «Не встигши розвинутися, простий сюжет дійшов свого завершення, виснажився остаточно», – зауважує М.О.Костенко [13,с.27].

«Тоді автор вимушений був зробити звичайний у такому випадку «хід», щоб якось «урятувати» твір. Він малює Василькову пригоду в лісі. Ця докладно змальована пригода подана цілком у дусі душевних можливостей сільського хлопчика. Дитячий страх Василька, який не може заглушити в ньому природної кмітливості й душевної стійкості перед небезпекою, розкрито глибоко правдиво. Але художня недоцільність всього епізоду в лісі очевидна — вона виводить нашу увагу за межі основного конфлікту і набуває самодостатнього значення» [13,с.27].

В оповіданнях «Ялинка» і «Харитя» письменник не заглиблюється занадто в психологію дійових осіб — в обох творах діти виступають ідеальними героями: вони працьовиті, слухняні, люблять своїх батьків і через тяжкі умови, в які потрапляють, змушені виконувати непосильну для себе роботу: восьмилітня Харитя жне ниву, а дванадцятилітній Василько проти негоди везе ялинку до міста. У цих образах втілений ідеал працьовитих і чесних селянських дітей, що не по літах рано змушені впрягатися в трудову лямку. «Характери героїв письменник розробляв ще слабо: Харитя майже нічим не відрізняється від Василька. Лінійна одноманітність цих двох оповідань посилюється композиційною одноманітністю: обидва твори мають щасливу розв'язку — Харитина мати видужала, батьки знайшли Василька», – зазначає М.О.Костенко [13,с.27].

Найдовершенішим з дитячих оповідань є останнє дитяче оповідання М.Коцюбинського, написане в 1893 році, «Маленький грішник». Це оповідання підноситься до рівня значної художньої викінченості «Хариті», причому на значно ширшому й складнішому соціально-психологічному матеріалі.

В основі сюжету «Маленького грішника» ніби та сама колізія інстинктивно відчутого обов'язку й можливостей відстоювати його. Дмитрик у незвичайній для дитини ролі «хазяїна» оселі й помічника при недужій матері — бідній удові. Він так само здатний на самопожертву, як і Харитя. Та автора цікавить вже інша психологічна проблема. Героєм твору виступає не дівчинка, а хлопчик, і не сільський, а з міської околиці, де завжди більше спокус для випробування його моральної стійкості.

Злим генієм-спокусником маленького героя виступає у творі старший за віком вуличник Гаврилко. Гаврилко навчає Дмитрика брехати, прикидатися сиріткою й жебракувати, привчає палити цигарки й красти. Вразливий, цікавий до всього хлопчик сприймає все це як гру. Але сумнів у правильності своїх вчинків викликає в його душі опір. Авторитет старшого й хитрішого товариша спочатку подавляє всякі сумніви, відсуває їх на задній план.

Світ незвичайних пригод такий цікавий і так несказанно вабить до себе Дмитрика, що він не витримує й піддається спокусі. Починається боротьба в душі «маленького грішника». «Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять, – підкреслює Коцюбинський, – але боїться й натякнути про се, бо Гаврилко просвіту не дав би, глузуючи»[15,c.42].

Страх перед Гаврилком, який може зруйнувати весь світ його примарних утіх, з одного боку, і страх перед матір'ю за неслухняність і розтрачені гроші, з другого боку, штовхають Дмитрика на все нові й нові вчинки, які він уже починає розцінювати як злочин, як гріх перед людьми його оточення. Третій день був останнім днем примарних утіх хлопчика, збитого з пуття своєю неосвіченістю. Маленький герой оповідання психологічно визрів для катастрофи, яку приготувало йому саме життя. Гнаний почуттям глибокого каяття за провину перед померлою матір'ю, хлопчик у стані великої тривоги, що піднялася в його душі, падає під кінські копита. То був початок морального відродження.

В оповіданні «Маленький грішник» образ Дмитрика розкривається як конкретний людський характер. Від покладених рукою художника тіней образ хлопчика стає більше переконливим і життєвим. Головне, що все в оповіданні психологічно виправдане, все знаходить реалістичне мотивування.

Оповідання «Маленький грішник» М.Коцюбинського відображає дальше зростання творчої зрілості письменника. «У цьому творі, – підкреслює Костенко, – він відходить від попередньої ідилістичності і сентементальності у трактуванні позитивних героїв і вдається до реалістичної повноти і багатогранності у розкритті характерів, виразніше і глибше показує соціальні контрасти, вводячи у сюжет трагічну загибель матері Дмитрика.»[13,с.29].

 Від одного тільки не може відмовитись молодий автор і в цьому творі, як у «Хариті» і «Ялинці». Йому все здається, що читач не так зрозуміє його, як треба, і ще раз розкриває свою «таємницю», але вже способом публіцистичним, на відміну від попередніх творів,  витягуючи плоску тенденцію на поверхню твору «світ не без Добрих людей!» [15,с.43] — ось таємниця, що проймає всю ранню творчість Коцюбинського.

Так, простежуючи еволюцію дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського, ми спостерігаємо й поступову еволюцію світогляду самого автора.

1.3. Домінантні засоби характеротворення

А тепер спробуємо простежити, які саме художні засоби характеротворення домінують у дитячих оповіданнях М.Коцюбинського «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник».

Значне місце в цих творах займає пейзаж. Пейзаж, як один із компонентів образної системи твору, є важливим засобом розкриття ідейно-художнього змісту. Здавалось би, історія реалістичної літератури знає вже всі випадки, варіанти тих функцій, які може виконувати пейзаж у творі. Але кожен великий майстер слова збагачує живописні традиції, знаходячи нові можливості в способах використання картин природи. Він виявляє оригінальність у побудові пейзажу, у засобах змалювання його, в умінні вибрати найважливіше з того природного оточення, в якому перебувають персонажі твору. Своєрідність пейзажів у кожного митця обумовлюється й авторською особистістю.

В оповіданні «Харитя» не дуже багато пейзажів, але автор влучно подає їх для розкриття характеру Хариті. Коли ввечері Харитя, помолившись Богові, лягає спати, вона впевнена, що «бог — отець» допоможе їй зжати ниву. ї автор подає читачеві психологічний пейзаж, який відповідає стану душі маленької героїні.

«Повний місяць дивився у вікно і на комині намалював також вікно з ясними шибками та гарними рамами... А на дворі гак місячно, ясно, хоч голки збирай. Харитя сіла на лаві і глянула у вікно. В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці. Високі горні тополі, як військо стояли рядами край дороги. Синє небо всипане було зорями. Зорі тихо тремтіли...» [15,с.26-27].

Тиха, ясна ніч. Дивний спокій природи передаються й Хариті. Подивившись у вікно, дівчина хоче піти жати ниву, «золоте жито і пшениця», осяяні місячним променем, ваблять її. Але тут автор вводить коротенький монолог Хариті: «А що, якби тепер вийти на ниву? Е, ні, страшно, вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці...» [15,с.27]

За допомогою цього коротенького монологу-роздуму, автор розкриває дитячу наївність Хариті: вона, як і всі діти вірить у русалок, що виходять з річок вночі, вірить у страхи. І тепер читач розуміє, що якою б Харитя не була працьовитою, вона все ще залишається дитиною. Також дитячу свідомість Хариті розкриває інший пейзаж. Харитя прийшла на поле. Тут автор знову вводить у твір психологічний пейзаж, з якого навколишня природа: нива, небо, ліс величезні у порівнянні з маленькою дівчинкою.

«Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявими килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами білієгречка, наче хто розіслав великі лимарки полотна білити на сонці... І над усим тим розкинулось погідне блакитне небо...» [15,с.27—28].

За допомогою вдало підібраних тропів М.Коцюбинський передає магічну безмежність звичайного поля: «море колосків», «гора,вкрита килимами», «стелиться килим вівса», «великі шматки полотна», «висить імла», «розкинулось небо».

Порівняно з величчю природи автор показує маленьку дівчину, яка спочатку перелякалась, але потім,пригадавши хвору матір, пішла Б жито. Для і того, щоб Харитя здалася крихітною на тлі великого поля жита, яке дівчинці не під силу зжати, автор використовує пестливі слова: «ноженята ступали», «личенько», «маленькі ручки».

Одна Харитя не впорається з цим житом, бо його так багато, що воно обступає Харитю з обох боків стінами. М.Коцюбинський подає ще один яскравий пейзаж, аналізуючи який, читач розуміє, що великого бажання дівчинки дуже мало для того,щоб зжати всю ниву: «... над головою межи колосками, як биндочко синіло небо, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилась на дні в морі.» [15,с.28].

Пейзажі такого плану можна зустріти в оповіданнях про дітей В.Винниченка, зокрема в оповіданні «Федько-халамидник».

«Він (Федько) то повз на животі по товстих крижинах, то впирався палицею і перестрибував через водяні латки, то бігав з кінця в кінець криги, не маючи виходу. Здавалось, ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зітре, зімне й сліду не зостанеться од комашинки-хлопчика... комашинка бігала серед страшних сірих крижин...»[4,с.322].  Як і Харитя була одна серед великого поля жита, так і Федько опинився на річці серед, кучугур криги. І В.Винниченко майстерно змальовує маленьку «комаху» і природну стихію, якій намагається протистояти ця «комаха».

Для змалювання пейзажів М.Коцюбинський використовує тропи. Образності творам надають епітети ( «вусате колосся», «кучерявий ліс»); тісно переплітаються порівняння, гіпербола, метафора («як стіни,стояло жито», «як биндочка синіло небо», «наче хто кинув нову синю стрічку», «наче риза рути,темніє просо») завдяки уособленням природа оживає («половіли жита й вилискували на сонці», «червоніло море колосків», «повелась річка»,«горить ячмінь», «темніє просо»). В оповіданні «Харитя» М.Коцюбинський змальовує літні пейзажі, а в «Ялинці» подає зимові пейзажі. Закоханість художника в літню природу можна пояснити тим, що ця пора року мас найбагатший матеріал для зіставлення її з людським життям, для розкриття духовного світу людини.

Зазначена особливість уже була помічена багатьма літературознавцями. Так  Пустова Ф.Д. зазначає: «У М.Коцюбинського відмова від зими, яку він теж умів малювати, викликана, напевне, і органічним сприйняттям принципів художнього мислення народу, і суб'єктивними причинами: як видно з листування, він не любив зиму і фізично важко переносив її»[21,с.151].

В оповіданні «Ялинка» пейзажні малюнки хоч довгі, але композиційно виправдані; ними підкреслюється безвихідність, нужденність селянина, змушеного послати сина в небезпечну дорогу. Тут відчувається тісний зв'язок між оточенням і психологічним станом героя.

Перший пейзаж, поданий автором у творі, ближче знайомить читача з головним героєм — дванадцятирічним хлопчиком Васильком, - детально передає стан його душі. Це пейзаж зимового вечора; «В садку лежав глибокий сніг... Чорні голі дерева стояли в садку, настовбурчившись замерзлими гілочками, і, наче мертві, не ворушилися од вітру...» [15,с.31].

Василько глибоко переживав те, що треба зрубати ялинку й відвезти її панам, адже це його ялинка. Хлопчик ледве пересуває ноги. Епітети «глибокий сніг», «замерзлі, мертві гілочки», «чорні, голі дерева», порівняння «дерева, наче мертві». уособлення «дерева стояли і не ворушилися» допомагають передати сумний настрій маленького героя. Усе наче завмирає навкруги.

Вдумливо М.Коцюбинський підбирає дієслова, які яскраво відтворюють картину перед хуртовиною. «Повівав холодний вітрець», «насувались білі хмари», але пізніше вже «вітер дужчав», «насунули хмари», «бурхав холодний вітер,сипав сніг». За допомогою цих дієслів художникові вдається передати швидке наростання подій, акцентувати увагу читача на психологічному стані героя.

Подібний пейзаж,що передає психологічний стан головного героя, зустрічаємо в оповіданні Панаса Мирного «Морозенко». Порівняємо:

«Здорові дуби стояли в лісі,мов страховища,і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки…щось зірвало Василькові шапку з голови…холодний сніг посипав йому на голову…Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори…»[15,с.31].

«Ліс здавався темним страшидлом з чорними корявими ногами,білими лапатими руками…Ось воно одну ногу підставило під Пилипкові шкарбуни…щось десь луснуло,посипало,наче горохом…Пилипкові зробилося страшно…на голові піднялося волосся вгору…»[16,с.35].

Як було вище зазначено, оповідання «Ялинка» і «Харитя» близькі між собою. Про це свідчать однакові пейзажні вставки, майже однакові печатки. Пригадаємо психологічний пейзаж ниви в оповіданні «Харитя». Маленька дівчинка опинилась одна на великому полі. Автор підкреслює неосяжність ниви, щоб читач побачив, яка мала й самотня героїня твору, і як вона, долаючи свій страх, жне цю безмежну ниву. Так само й Василько відчуває себе самотнім у великому, страшному лісі. М.Коцюбинський вводить пейзаж зимового лісу, який непривітно зустрічає малого хлопця.

«Василько вйокнув на коні, і вони побігли підтюпцем, наближаючись до лісу, що гарною стіною стояв перед ним... Василько в'їхав у ліс. Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах... Мокрий сніг бив у лице Василькові, заліплював очі, налазив за комір...» [15,с.32].

Ліс «чорний, великий і страшний», «здорові кострубаті дуби» – ці епітети автор подає для порівняння з малим хлопчиком, який змушений боротися проти негоди один у цьому непривітному нічному лісі. Описи зимового лісу вводить письменник у твір, щоб описати пригоди Василька та передати його душевний стан.

«Навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом...» [15,с.33]. Дієслова «вила», «бурхав», «крутив» надають пейзажам звукового забарвлення, допомагають читачеві виразніше уявити картину негоди й людини, яка потрапила в стихійне лихо. Таке увиразнення «людина і природа» ми побачимо пізніше у В.Винниченка в оповіданні «Федько-халамидник»,  де хлопчик залишився наодинці з розбурханою річкою.

Як ми бачимо, В.Винниченко продовжував традиції М.Коцюбинського у засобах творення дитячих характерів.

Не зважаючи на те, що Василько, як доросла людина, вміє орієнтуватися в лісі, М.Коцюбинський нагадує читачеві, що він ще дитина. Про це можна довідатись, проаналізувавши такий пейзаж:

 «Він глянув навкруги: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки, Василькові здалося, що то мерці закутані білим покривалом, простягають до нього свої руки. Йому стало страшно. Враз - щось зірвано Василькові шапку з голови, холодний сніг посипавсь йому на голову... тільки Василько наваживсь злізти з коня цю шапку, як десь далеко почулось: а-у-у-у! — і луною прокотилось в лісі... Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях.» [15,с.33].

М.Коцюбинський цим епізодом підкреслює, що Василькові, як дитині, дерева здаються мерцями, які простягають до нього свої кістляві руки. Лише дитина живе у світі фантазій, де чудовиська та мерці піднімаються з могил. Василько – ще дитина, не зважаючи на те, що примушений змалку виконувати тяжку працю дорослих.

Пейзажні вставки в оповіданні «Ялинка» близькі до пейзажів з оповідання П.Мирного «Морозенко». Як і у Панаса Мирного, у М.Коцюбинського пейзажі передають почуття і настрій героїв, їх душевний стан.

Останній пейзаж в оповіданні «Ялинка» – пейзаж тихого зимового ранку, який допомагає читачеві зрозуміти, що з головним героєм усе буде гаразд, що Василько вже в безпеці.

«Вранці виплило ясне сонечко на погідне небо оглянути, що зробила ніч з землею. Вітер стих, і чистий свіжий сніг сріблом сяяв під блакитним наметом неба. Земля наче вбралась на Різдво у біту сорочку»[15,с.35].

Природа передає настрій маленького героя, вона передвіщає його щасливе повернення додому. Усе радіє, усе посміхається навколо, усе чисте, прозоре світле.

«Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні, хоч дорога була трохи забитою» [15,с.35].

Порівняємо: вночі в лісі коні «брьохались по заметах та по кучугурах», а вранці вони «весело біжать».

Якщо у М.Коцюбинського останній пейзаж перегукується зі станом головного героя, то у Панаса Мирного – контрастує, природа завмирає в передчутті лиха:

«Ясне сонце почало підніматися десь далеко за лісом…холодне повітря від лютого морозу здається загусло,ані ворухнеться…»[16,с.42-43].

М.Коцюбинський засобом персоніфікації явищ природи передає душевний стан, переживання батьків Василька, коли їх син один блукає в «мертвому лісі»: «Усю ніч сум літав по хаті, шарпав за серце бідних людей та не давав їм спати.» [15,с.35].

А ось в оповіданні Панаса Мирного «Морозенко» на прийомі персоніфікації побудований зимовий пейзаж:

«Не сплять тільки зорі в далекому небі, та не спить той старий дідуган Морозенко, яким Катря лякала свого Пилипка. Білим інеєм чіпляється він за дерево, гладенькою кригою вистилає собі слід по снігу, дише в повітрі таким холодом, що аж кипить усе кругом його. Розходився, сердитий, немилосердно давить, колеться від його натовпу чорна земля, тріскається на їй снігова кора, ділиться на шматки товста крига над водою...»[16,с.34].

На відміну від пейзажів у Коцюбинського і Панаса Мирного, в дитячих оповіданнях Б.Грінченка пейзажі стислі, вони передають опис місцевості, на якій відбуватимуться події, ці пейзажі психологічно не загострені.

«На край села стояла невеличка хатка. Біля неї пишався рясний садок. У садку гули бджоли. Там була пасіка.»[5,с.234].

«Спершу тяглися довгі й товсті пліті з величезних гарбузів, вони стягою обходили весь баштан з країв. За ними починалися кавуни.»[6,с.240].

Також простими пейзажами зображував лише фон, на якому відбуваються події й Спиридон Черкасенко в дитячому оповіданні «Маленький горбань»:

«Халупка, …, стоїть край слобідки, … . За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, – барвистий панський степ.

Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно…»[24,с.93].

Зустрічаємо пейзаж, через який передається внутрішній світ героя в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».

«Скажемо, так. На дворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками. Наче там тисячі Федьків перекинули тисячі діжок з водою. Хмари аж сині, кошлаті, так і розрізують їх зеленаві блискавки. Грім тріскає з такою силою, аж посуд дзвенить у шафах.»[4,с.65].

Бачимо, що природа постає такою ж бурхливою, як і сам Федько.

Отже, пейзажі, подані в дитячих оповіданнях М.Коцюбинського детально розроблені й психологічно загострені,як і в оповіданнях Панаса Мирного та Володимира Винниченка, вони відіграють значну роль у творенні образів.

Наступним домінантним засобом творення образів у М.Коцюбинського виступає портрет.

Першою особливістю портретів М.Коцюбинського, на яку найчастіше вказують літературознавці, зокрема Аврахов Г.Г., є їх лаконічність. «Письменник рано відмовився від розгорнутого,деталізованого портрета. Традиції докладної описовості не стали для нього визначальними. Лаконізм портретів М.Коцюбинського йде в парі зі емоційною і психологічною заглибленістю в образ. Письменник знаходить у зовнішності особи характерну деталь, робить її промовистою»[1,с.113].

Важливою особливістю портретів М.Коцюбинського є їх динамічність. «Відмовившись, – зазначає Аврахов, – від описової статичності, письменник шукає засобів для виразу «живого» портрета, для змалювання людини в дії, передачі рухомих відмін зовнішності відповідно до змін психічного стану під впливом зовнішніх факторів (оточення, пейзажу). Суттєву роль тут відіграють тонко одмічені і мистецьки відтінені жест, поза, міміка»[1,с.113].

 Так, наприклад, в оповіданні «Харитя» Коцюбинський подає портрет, який детально передає душевний стан героїні. Коли Харитя опинилась одна на великій ниві, її налякала перепелиця. Харитя аж охолола зі страху.

 «Серце заколотило Хариті в грудях з переляку; далі наче спинилось, і Харитя скаменіла на місці. Однією рукою стиснула жменьку жита, другою — серп. Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивились в жито» [15,с.28-29].

Динаміку портрета можна помітити по очах дівчинки. На початку твору «очі великі», а під час переляку «здорові». Вдало змалювати портрет переляканої дівчинки авторові вдалося за допомогою різних засобів, зокрема, гіперболи («Харитя скаменіла», «лице пополотніло»).

Динамічний портрет використовував у своїх оповіданнях В.Винниченко. У героїні оповідання «Ой випила, вихилила» Маланки очі на протязі твору змінюються декілька разів, залежно від її настрою і намірів.

«А зелені, як у кішки, очі її так і ходять, так і ходять од жадності...

...Ну Ланка, зараз ж наїжується, як кішка за горобцями, губи стають тоненькі, очі вузенькі та колючі...

...Куций носик, побризканий ластовинням, вкрився потом, як росою, кругле, туге личко з ямочкою на підборідді — непорушне, тільки зеленкуваті, з сірими блискавками оченята швидко слідкують за кожним рухом Грициних рук...

...А очі гострі та жадні...

...зелені очі гостро примружились...»[4,с.69].

З багатьох компонентів зовнішності увагу Коцюбинського-портретиста головним чином привертають ті, що є найзначнішими з психологічного погляду, здатні глибоко й повно розкрити душу людини. Передусім це очі, їх колір, вимовність, мінливість забарвлення, манера дивитись. Письменник тонко, як маг, читає в очах і відкриває те невимовно тонке, душевне, що криється в глибині єства.

Так , у вище наведеному портреті  очі дівчинки з переляку стають «здоровими». Ця деталь ще раз нам доводить, що Харитя ще дитина, яка злякалась несподіваної появи перепелиці.

На початку твору М.Коцюбинський природно й просто знайомить читача з Харитею. Письменник не просто вдало описує дитячу фігуру, перекошену від непосильного вантажу,  а й показує її в русі,  у характерних жестах, від яких постать дівчинки оживає: «Рипнули двері...з дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява головка дівчинки, нахилена набік до відра, а далі права рука, піднята трохи догори. В хату увійшла Харитя і поставила коло печі відро... Десь дуже важким видалось Хариті відро. Поставивши його на землю, хвилинку стояла нерухомо спершись на припічок і важко дихаючи...» [15,с.24].

Харитя спинилась, для неї навіть до половини наповнене відро видалось важким. Дівчина трохи відпочила. Але далі ми бачимо, як маленька дівчинка перетворюється на господиню, коли вона заходилась коло вечері. Доцільно підібрані автором дієслова зображують дівчинку в русі. Усе Харитя робила швидко, робота кипіла, «...рученята жваво бігали від однієї роботи до другої. Великі сиві очі з-під гарних вій дивились пильно й розумно. Смугляве личко розчервонілося, повні вуста розтулилися — вся увага її була звернена на роботу»[15,с.24-25].

Автор показує, що все тіло дівчинки перебувало в русі, вся увага «зосереджена на роботі»: «рученята бігали жваво», «личенько розчервонілося», «вуста розтулилися».

Всюди психологічним у М.Коцюбинського є зображення рухів, зокрема ходи, манера говорити. Лаконічні означення рухів героя своєю змістово-психологічною потенцією заступають цілі авторські характеристики.

 «Мову рухів», поруч з невласне прямою мовою, М.Коцюбинський робить засобом поглиблення психологізму зображення, вживає для виразу того інтимного почуття, що в силу обставин не може виявити себе відверто.

Так, яскравим є опис, коли Харитя молиться Богу. «Вона складала ручки, хрестилась, зітхала та здіймала очі догори й дивилась пильно на образ, де був намальований бог-отець. Вона вірила, що Господь любить дітей і не дасть їх на поталу. Адже не дурно тримає він у руці золоте яблуко з хрестиком: певне, він дасть це яблучко добрій, слухняній дитині» [15,с.26].

Цей уривок викликає в читача сміх крізь сльози. Автор підкреслює, що Харитя — це дитина, яка грає у дорослого. І молитва Богу — це теж так звана гра. Дівчинка копіює дорослих, звертаючись у тяжку хвилину з молитвою до Бога. Ці авторські слова пропущені крізь свідомість дитини й подані у формі незвичайного монологу. Розповідь іде від автора й водночас читач розуміє, що це думки не дорослої людини, а восьмилітньої дитини. Харитя навіть не знає, що тримає в руці Бог. Вона, через дитячу наївність, думає, що то чарівне яблучко.

У другому дитячому оповіданні М.Коцюбинського «Ялинка» портретних характеристик головного героя зовсім мало. Перші рядки оповідання дають нам скудний портрет Василька:  «Василькові було літ дванадцять. Він найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, то на батька, що сидів на полу, схиливши голову»[15,с.30].

Але вже з цих рядків читач може дізнатися, що Василько посильно допомагає своїм батькам, що він спостережливий хлопчик. Про це свідчить і його монолог, у якому він замислюється, чому такий сумний батько.

По-іншому використовує портрет у своїх оповіданнях Б.Грінченко, у нього відсутні розгорнуті описи героїв, їх одягу, зовнішності. Але на протязі всього твору автор у розповідь вставляє коротенькі характеристики героїв.

 «Олеся схилила чорняву голівоньку на руку...

...Олеся вже була величенька дівчинка років шістнадцяти...»[5,с.234].

А ось А.Тесленко вже на початку оповідання подає детальний опис головного героя: «Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, сором'язливий, миленький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеликий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями»[23,с.421].

В оповіданні Спиридона Черкасенка «Маленький горбань» ми бачимо лише портрет другорядного героя, діда Антипа, а не самого Павлика.

«…Ясно-червоне полум’я освітлювало його сиву, поруділу бороду, із закуреними кострубатими вусами, волохаті груди, що виднілися з-під розхристаної сорочки, виблускувало вигравало на лисині, ніби намагаючись розгладити йому зморщине чоло, розсунути насуплені, настовбурчені брови, розвіяти його чорни думи»[,с.100].

Допоміжним, хоч і важливим елементом характеристики в М.Коцюбинського є також одяг. Письменник фіксує основне, найпримітніше в одязі. Зовнішнє вбрання для простого народу є першою ознакою соціальної приналежності особи, її майнового стану, місця в суспільстві. Також опис одягу може допомогти розкрити деякі риси характеру героя. В оповіданнях «Ялинка» і «Харитя» письменник не описує одяг головних героїв, а ось у «Маленькомугрішнику» такій деталі портрету, як одяг, М.Коцюбинський надає вже багато значення.

Перший і єдиний у психологічному плані портрет Дмитрика в оповіданні «Маленький грішник» допомагає читачеві з'ясувати, з якої родини хлопчик.

«На Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву голову покривав старенький картузик з одірваним козирком»[15,с.37].

З цього опису ми багато дізнаємося про головного героя. Деталлю — «юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки», – виражено чимало: і спосіб життя бідної міської сім'ї, і натуру рухливого хлопчика, який швидко дориває материн одяг. Ф.Т.Михайлов, один з дослідників філософської проблеми людського «я», цікаво спостеріг, що «предмети — це «скаменілі» людські пристрасті, потреби і бажання»[17,с.1]. І вміло використана предметна деталь дає змогу немов оживити ці приховані пристрасті, бажання, що пов'язані з історією тієї чи іншої речі. Те саме можна сказати й про «картузик з одірваним козирком». Все разом — це вже типовий портрет хлопчика міської околиці.

З метою увиразнення соціальної приналежності Дмитрика прозаїк протиставляє хлопчика його старшому товаришеві Гаврилку, який про себе говорить: «… свита на мені ціла, не така, як твоя юпка…» [15,с.37]. Дмитрик інтуїтивно тягнеться до Гаврилка, бо він може здійснити його дитячі бажання: поласувати медівниками, купити козика. При порівнянні портретів ватажка та підлеглого унаочнюється різниця соціального статусу товаришів: Гаврилко був заможніший, ніж Дмитрик.

 «Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людяних вулицях. Враз він зупинивсь, скривив жалібно обличчя і простяг руку до якогось пана, що проходив вулицею: – Дайте копійку! …мати слабі..хліба нема..» [15,с.37].

Описів інтер'єру в дитячих оповіданнях М.Коцюбинського дуже мало. Оповідання «Ялинка» і «Харитя» починаються майже однаково, але в «Ялинці» опис інтер'єру скудний.

 «В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ...» [15,с.30].

«В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала... тяжка слабість спутала руки й нога, прикувала до постелі... Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думками...»[15,с.24].

Оцим вступним описом інтер'єру автор передає настрій, який панував у цій оселі, характер його мешканців. Автор не вживає нейтрально забарвлених слів: не «горів вогонь», а «палав», по кутках стояли не «сутінки», а «діди». Письменник вміло користується синонімічним багатством мови, вибираючи серед слів ті, які найвиразніше передають звуки або барви. Так,  на початку оповідання читач бачить, що в хаті панує сум та нудьга, хворіє мати.

А ось Панас Мирний в оповіданні «Морозенко» приділяє опису інтер'єра більше уваги. Він детально змальовує оселю, у якій жили Пилипко та його мати. З цього опису перед нами постає не тільки картина оселі, а й страшна картина злиденного життя бідної сільської родини.

«Черепячий каганчик, що вилупила його Катря з розбитого кашника, з каплею рижієвої олії на дні, ледве блимав у темному кутку своєю сизою горошиною на кінці гнота; пузатий комин заслоняв той підсліпий світ від хатнього мороку; на печі хоч сякий-такий світ борюкався з темнотою; зате хату окривали непроглядні померки…

Видно, світ неохочий заглядати в темні пристановища, де ховаються злидні від холоду! Та й що там було освічувати! Хатні голі стіни—полупані, мороз повиступав на їх сизим інеєм; чорні двері розмалював він білими візерунками,а на шибках повмуровував цілі барани криги; тала та крига помалу і спускалася по стінах аж до долівки чорними потьоками…В кутку під божницею замість стола стояла вузесенька примостка на чотирьох паколах, убитих в землю. Не лежало на тій примостці, як у добрих людей буває, ні хліба шматочка, ні солі дрібочка; на двох голих дошках тієї примостки чорніли тільки дірки, де були колись сучки, що повигнивали та повипадали. А в горі з кутка виглядав невеличкий образ — не знать, святого чи святої, бо на йому малюнок потемнів, позлущувався, одні тільки чорні очі сумно визирали з пожовклого обличчя, немов скаржилися на холод та голод, що доводилося терпіти хазяїнам хати… А насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл з чотирьох тоненьких драночок, таких хистких, що вони хиталися та вигиналися й тоді, як хто до їх підходив, немов перестерігали не накладувати на їх нічого, щоб, бува, не проломилися. Та на їх і не лежало нічого—пустісінькі та голісінькі, як і та гола та дебела жердка, що висіла в кутку над полом. І навіщо її там привішено?  Удень, правда, на їй бовталося лихе ряденце, а на ніч вона зоставалася голою дровинякою, причепленою наче на те, що коли кому заманеться, було б де повіситись...» [16,с.17-18].

Особливістю творчої манери М.Коцюбинського є поєднання зорових та слухових деталей. «Почуття мови — свідомі чи несвідомі — її мелодії, її барви було в М.Коцюбинського геніальне. Та завжди визначальним у нього був зміст, змістові корились барви і звуки»[12,с.12].

Так, в оповіданні «Харитя» М.Коцюбинський використовує алітерацію, за допомогою звуків передає, як «засичав куліш».  Дівчинка замріялася, вона «уявляла собі вижату ниву, а на ній стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті.»[15,с.26].  І Харитя вже знає, як перевезти те жито. Все в дитячій уяві легко і просто. Але від цих мрій Харитю пробудить куліш, що закипів на плиті.

«В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш.»[15,с.26]. У цьому реченні не тільки слова, а й ритм підпорядковані звуковій характеристиці явища. Природна простота даного звукового образу свідчить про те, що письменник не навмисне склав фразу з губних, шиплячих та свистячих звуків, очевидно, не думав він також і про довжину та ритм речень, – вони в нього виникли мимовільно, в напруженім зосередженні творчої уяви.

Куліш закипів і повернув до реальної дійсності замріяну Харитю, що линула думками на поле, до зжатого жита. Процитоване місце вражає алмазною міцністю, злиттям образу і ідеї.

Звуки, запахи й кольори художнього пейзажу на початку оповідання «Маленький грішник» віщують не лише прихід весни, тепла, а також знаменують радісні почуття Дмитрика, викликані сприйняттям навколишнього світу:

«Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами на кам’яницях» [15,с.36].

Хлопчик поринув у гармонію з чудовим світом вуличних розваг, забувши про свої обов’язки.

Для кожного почуття чи психологічного стану своїх маленьких героїв М.Коцюбинський підбирав такий засіб художнього зображення, який би міг найвиразніше відтворити колізії дитячої душі. Домінуючим художнім засобом психологізму виступає у письменника мова персонажів. Внутрішнє мовлення, монологи та діалоги дозволяють змоделювати психологічну перспективу зростання дитини.

 М.Коцюбинський не був першовідкривачем внутрішнього монологу героя як одного з найвиразніших засобів відтворення душевних змін. Різні форми організації внутрішньої мови героїв використовували в своїх творах до М.Коцюбинського М.Лермонтов і Л.Толстой, Стендаль і Флобер, Панас Мирний і І.Франко. Та М.Коцюбинський вніс багато нового, своєрідного у форми внутрішнього мовлення героїв.

У статті «Засоби розкриття внутрішнього світу героїв у творах М.Коцюбинського» В.В.Фащенко, докладно зупиняючись на аналізі майстерності внутрішнього монологу, зазначав: «Існує три типи внутрішніх монологів (монолог-спогад, монолог-роздум, монолог-мрія) і три форми відтворення їх — від першої особи («я»), в авторському переказі і авторський переказ плюс пряма мова героя (невласне пряма мова). Всіма цими формами чудово володів М.Коцюбинський»[26,с.12]. 

Блукаючи в зимовому лісі, Василько весь час розраховує свої дії. Це свідчить про його розум, винахідливість, здатність приймати самостійно рішення. Це монолог-роздум переданий у формі авторського переказу. «Василько спостеріг, що збився з дороги. Що тут робити? Хіба лишити сани з ялинкою в лісі, а самому вертатися з кіньми додому? Василько випріг коні, сів верхи і поїхав назад по дорозі»[15.с.32].

Письменник ще не дає права героєві самостійно висловлювати свої думки, а робить це за нього. Далі автор вже передає плин думок самого героя.

«Треба конче знайти дорогу, –  подумав Василько. — Вернусь назад до саней і звідти поїду навпростець дорогою»[15,с.32-33].

«Я десь узяв дуже соб, а треба трохи цабе»,— подумав він і повернув ліворуч» [15,с.33].

Монологи такого плану допомагають зрозуміти, що Василько дуже добре знає цей ліс, він, мабуть, не один раз їздив сюди з батьком за дровами, і лише завірюха заважає йому знайти дорогу до дядька.

Ще один дуже важливий монолог подає М.Коцюбинський в оповіданні «Ялинка».

«Навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом, а Василькові здалась тепла, ясна батьківська хата. Весело горить в хаті каганець. На столі стоїть кутя. Батько та дві сестрички сидять за столом, мати подає вечерю. Всі такі веселі, гомонять, радіють святечку. Хлопці та дівчата приносять вечерю, поздоровляють з празником, питають про Василька...А може не радість, не щастя гостює в хаті. Може мати плачуть, що нема з ними Василька, може батько журяться та сумні-сумні сидять край столу і не їдять вечері. Ох, коли б хоч виїхати з сього мертвого лісу, побачити дорогу, хату...»[15,с.33].

Ці слова знову промовляє не сам Василько, а автор передає його думки. Монолог свідчить про те, що Василько любить і поважає своїх батьків та розмірковує, як вони до нього ставляться. Спочатку йому здається, що в хаті святковий настрій, але потім хлопчик розуміє, що батьки турбуються про нього, хвилюються через його відсутність. І ця думка підбадьорила Василька, і він з новими силами продовжує шукати дорогу.

Дуже важливу роль у розкритті характеру героя відіграють монологи в оповіданні «Маленький грішник». Вони передають не лише настрій головного героя, а показують динаміку його характеру, його еволюцію. Це все монологи-роздуми та один монолог-спогад, подані в авторському переказі.

«Дмитрик думає, що той Гаврилко розумний і сильний, страх який сильний...»[15,с.39].

Це свідчить про те, що авторитет старшого має для хлопчика велике значення. На початку оповідання Дмитрик мовчки підкорюється Гаврилкові, навіть, так як і він насміхається над Марійкою. Дмитрик у всьому копіює Гаврилка.

«Дмитрик затягнувсь цигаркою і почервонів увесь. Од їдкого диму, аж очі слізьми забігли. Однак він не кинув цигарки, боячись глузування Гаврилкового» [15,с.39].

М.Коцюбинський детально передає почуття малого ще хлопчика, дитячий організм ще не сприймає диму цигарок. Але Дмитрик ні словом не обмовився, щоб не «упасти» в очах товариша.

Але недовго триває ця рабська залежність. Поступово Дмитрик починає сумніватися в правильності вчинків Гаврилка. Відчувається еволюція дитячої свідомості. Цю еволюцію М.Коцюбинський передає за допомогою діалогів.

 «– Гляди ж, Дмитрику, виходь завтра!— наказує Гаврилко.

  –А як мамко не пустять?»[15,с.40].

Це заперечення — слабкий протест хлопчика.

«Дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітками, і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність»[15,с.40].

Лише Дмитрик виходить з-під впливу Гаврилка, він пригадує і матір, і її наказ. Але ще хлопчик не переживає за неї, він лише боїться, що «мати будуть його сварити». М.Коцюбинський показує читачеві дитячу безпечність. Мати не посварила Дмитрика, і він знову поринає у світ дитячих фантазій.

«Дмитрик виїв з горщика кашу, ліг коло матері і зараз же заснув. Йому снились горобці, кози, ласощі та інші втіха бідних дітей»[15,с.40].

М.Коцюбинський вводить у розповідь короткий опис сну Дмитрика, аналізуючи який, читач ще раз переконується, що Дмитрик ще дитина, безтурботна, схильна до розваг і втіх.

Дитячу натуру Дмитрика розкривають і вдало підібрані дієслова. Дмитрик «трюхає», а не іде по льоду. Дмитрик, як і всі діти, любить ходити по кризі, слухаючи, як вона тріскається під ногами. А для чого ж Дмитрик «затискає гроші»? Мабуть, він передчуває, що Гаврилко забере у нього гроші.

    «– А що се у тебе в жмені?— лапнув його за руку Гаврилко.

      –    Гроші... Мамка на хліб дали.

      – Дай сюди!

      – Еге,не можна,— мамка битимуть.

  • Дурний! Скажи: загубив, то й не битимуть. Давай!

Дмитрик,вагаючись трохи,віддав гроші» [15,с.40-41].

М.Коцюбинський за допомогою цього діалогу показує внутрішню боротьбу Дмитрика, його ще слабкий протест проти несправедливості. Він вагається, перш ніж віддати гроші. Але тут ще хлопчик підкорюється авторитету старшого й продовжує розважатися ще два дні.

Вдало передає письменник почуття хлопчика на протязі цих двох днів, його душевний стан, внутрішню боротьбу.

«Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять, але боїться й натякнути про се, бо Гаврилко просвіту не дав би, глузуючи..»[15,с.42].

Але ось і вечір. Дмитрик знає, що йому пора вже додому, але він боїться з'явитись до матері без хліба, без грошей. «Адже мати, напевне, каратимуть його!» [15,с.42].

Страх перед докорами матері штовхає Дмитрика на вчинок, за який він буде жалкувати, мабуть, все своє життя. З цього моменту починається психологічна трагедія хлопчика.

Дуже яскраво й психологічно викінчено малює автор переживання головного героя наприкінці другого дня забав. Методом психологічного аналізу передає М.Коцюбинський стан душі, трагедію маленької особистості. Усією своєю істотою хлопчик передчуває лихо, але не може запобігти йому.

«Але надвечір Дмитрик помічає, що йому чогось мулько на серці. Так чогось кортить додому, до матері. Хай вже і виб'ють його, аби бути вдома, аби почути голос неньчин. Дмитрик не витримує далі, кидає своїх товаришів і біжить додому. Йому хочеться пригорнутись до матінки, перепросити її, поцілувати ту руку, що не раз пестливо гладила його по головці. Та чи дома матінка, чи ще носять воду...» [15,с.42].

Тісне переплетіння монологу-спогаду та монологу-роздуму допомагає читачеві розкрити найсвятіше почуття — любов до матері, до тої людини, що дарує радість життя. Але занадто пізно пригадує Дмитрик ті щасливі моменти свого життя, коли він був зі своєю ненькою, яка «гладила його по голівці». Якась невідома сила тягне Дмитрика додому.

М.Коцюбинський майстерно добирає слова, які передають засмучений, пригнічений стан головного героя, йому «мулько», «кортить».

Останні рядки оповідання містять у собі швидке розгортання подій. Коли      Дмитрик здогадався про смерть матері, увесь світ наче перевернувся для нього, перед ним розкрилася страшна безодня.

«Він усе зрозумів, і страшна безнадійність обняла йому серце. – Матінко моя! – кричить він. – Матінко... сльози течуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі і нічого не бачить перед собою. Він давно вже загубив свого картузика, кілька разів падав на слизькій дорозі, поли у рудої юпки, мов крила, мають за ним від швидкого бігу, а він усе біжить далі...» [15,с.42].

Вдало підібрані тропи підкреслюють глибину трагедії малого хлопчика (епітети: «маленьке серце», «страшна безодня»; метафори: «безодня обняла серце», «серце рветься»).

Хлопчик потрапляє під копита коней. Це — початок його морального відродження

Подорослішавши ураз після трагедії, Дмитрик розмірковує над своїм будучим.

«Що зі мною буде? Де я подінусь?... Хто мене нагодує, зодягне мене, каліку непотрібного?..Знов старцювати?.. Ні, не буду, не хочу й бачити того Гаврилка, що навчив мене руку простягати... Буду щось робити, на хліб заробляти. Добрі люди поможуть...» [15,с.43].

У цьому останньому монолозі Дмитрика читач помічає його остаточне прозріння, еволюцію образу героя, його надії на краще життя.

Також внутрішні монологи зустрічаються в оповіданні Панаса Мирного «Морозенко».

«Який він (Пилипко) радий, що прокинувся зарані, який веселий, що мати не чула, як він встав, усунувся, одягся й вийшов. От як би йому так і звернутися, щоб мати ще спала. Він би багаті приноси положив на столі, а сам приліг біля неї. Он уже й світ бовваніє на дворі, білуваті смуги пробиваються крізь намерзлі шибки в хату. Він вдає, що спить, а мати вже проснулась. «Синочку!Пора вставати»,– шепоче вона йому тихо. А він, мов не чує, ще дужче зажмурює свої очиці, потягається, наче геть-то розіспався. «Бач, як міцно заснув, – дивується мати.—Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, -- каже вона, злізаючи з пічі. —А то де взялось?!» –скрикнула мати, вгледівши на столі хліб та ковбаси. А він схопився, визирає з-за комина та давай реготати. «А що, мамо, злякався я вашого Морозенька?! Що, злякався?» І він миттю плигнув з печі на піл, з полу до долу. Мати його підхопила, пригорнула до себе. «От як би то так сталося!» – запобігає вперед думкою Пилипко та, знай, налягає на ноги, поспішаючи до лісу»[16,с.34-35].

Переживання героїні оповідання «Харитя» також увиразнюється використанням діалогу та монологу. Ці засоби допомагають відтворити трагедію суворого зіткнення світогляду дитини з недитячою реальністю.

«Мати стиха застогнала. Харитя стрепенулась і підбігла до ліжка.

    – Чого ви, матінко? Може, водиці холодної? Що у вас болить? – ластівкою припадала вона коло недужої.

    – Ох, дитино моя люба! Все в мене болить: руки болять, ноги болять, голови не зведу. От, може, вмру, на кого ж я тебе лишу, сиротину нещасну?..Хто тебе догляне, вигодує?» [15,с. 5].

Майстерно аранжуючи діалог ремарками, письменник філігранно відтворює переживання дівчинки. «Харитя почула, що її маленьке серце заболіло, наче хто здавив його в жмені; сльози затремтіли на її довгих віях. Вона припала матері до рук і почала їх цілувати» [15,с.5]. Донька, усвідомлюючи складну ситуацію, намагалася відшукати рішення, готова діяти, аби допомогти мамі одужати.

Привертає увагу читача художня деталь у діалозі – надія Хариті на Бога: «Не журіться, мамо! Не плачте! Адже ж бог добрий, мамо! Бог поможе вам одужати, поможе вам хліб зібрати… Правда, мамо?.. Правда?..»[15,с. 5]. Харитя сподівається знайти вихід, покладаючись на Бога й на себе. Про психічний стан Хариті говорить і структура її реплік. Повтори, запитання розкривають перебіг внутрішніх переживань Хариті. У дівчинці борються рішучість і непевність, надія і страх перед випробуваннями.

Автор активно залучає до тканини оповідання також внутрішній монолог, прагнучи відтворити самосвідомість дівчинки. У відповідь на мамину турботу про невижатий хліб Харитя дивується: «… як-то нема кому жати? А вона що ж робитиме?» [15,с. 5]. Дівчинка вже допомагала мамі жати на полі попереднього року, але тоді вона була ще маленька, а зараз – доросла, адже принесла з річки піввідра води, хоч і було важко.

Не менш важливу роль у творенні дитячих образів в оповіданнях М.Коцюбинського відіграють епітети, порівняння, метафори, гіперболи,приклади яких наводилися раніше. За допомогою цих тропів М.Коцюбинський майстерно розкриває психологію дитини, її думки і переживання, тонко зображує поведінку, передає мову.

Отже, домінантними засобами характеротворення в оповіданнях М.Коцюбинського є портрет,пейзаж,внутрішні монологи.

ВИСНОВКИ

Отже, як ми бачимо, арсенал засобів характеротворення у М.Коцюбинського великий. Це портрети, пейзажі, інтер'єри, монологи, діалоги та ін. Усі ці засоби у письменника психологічно загострені, уся їх система підпорядкована психологічному вмотивуванню вчинків головних героїв.

Традиції М.Коцюбинського у творенні дитячих характерів на новому  рівні були продовженні Володимиром Винниченком, Михайлом Стельмахом та ін.

Дослідження засобів творення образів у дитячих оповіданнях М.Коцюбинського, підвело до висновків, що домінуючими з них є пейзаж, портрет, діалоги та монологи.

Велику роль у дитячих оповіданнях М.Коцюбинського відіграють пейзажі. Майже всі вони психологічно загострені. До М.Коцюбинського психологічні пейзажі у своїх творах про дітей використовував Панас Мирний. М.Коцюбинський був продовжувачем традицій Панаса Мирного в плані психологічного пейзажу.

Пейзаж у творах М.Коцюбинського — це прийом художньої типізації: через нього розкриває художник найсуттєвіше, загальне в персонажі, або індивідуальне обличчя його чи виявляє різносторонню внутрішню сутність героя. В окремих випадках ідейний зміст твору виливається в конкретних пейзажних картинах.

Багатопланове використання пейзажів свідчить про новаторство М.Коцюбинського, який віртуально володів художнім словом, розширюючи його естетичні можливості. Пейзажі виконують також і естетичну функцію: вони виховують у читачів любов до рідної природи, навчають бачити й відчувати красу лісів, садів, річок і т.д., прищеплюють бажання перебудувати природу за законом краси, прикрашати землю й оберігати зроблене в цьому плані іншими.

Найбільше пейзажів в оповіданні «Харитя», менше в оповіданні «Ялинка», лише два коротких пейзажі весняного дня в оповіданні «Маленький грішник», але всі вони психологічно загострені.

Майже зовсім відсутні в оповіданнях М.Коцюбинського описи інтер'єра. Лише в оповіданні «Харитя» є коротенькі описи приміщення, створюючи які художник використовує прийом персоніфікації. Подібний прийом можна пізніше зустріти у В.Винниченка.

Важливе місце в оповіданнях про дітей М.Коцюбинського займає літературний портрет. Портретне зображення у М.Коцюбинського завжди узгоджується з головною думкою твору.

«Головним у творчій манері М.Коцюбинського — портретиста є багатоскладність, синтетичність образної характеристики, високий артистизм вимальовування деталей, опосередкованість портрета, його взаємозв'язок з усією цілісністю художнього твору. Письменник досягає тонкої злагодженості всіх компонентів портрета: від загального плану композиційної побудови до найдрібнішої зображальної клітинки — тропа. Досягаючи об'ємності, зорової ясності, конкретизуючої сутності малюнка, автор у той же час надає зображенню узагальнено типізуючого змісту, творить не просто пам'ятні індивідуальні профілі, а й вражаючі портрети — типи» — зазначає Аврахов [1,с.112].

М.Коцюбинський відкрив нові шляхи творчих шукань, освоєння нових способів зовнішнього вияву психологічно-настроєвого, поклавши тим самим початок великої традиції.

«Отже в змалюванні портрета М.Коцюбинський показав себе чудовим майстром-живописцем, тонким і глибоким психологом. Він розширив психологічні і виражальні можливості портрета, підніс його значимість як одного з найважливіших засобів передачі мінливих настроїв «живого» персонажа, розкриття «діалектики душі» [1,с.112].

Традиції М.Коцюбинського у змалюванні портрета продовжує В.Винниченко. Його портретам, як і портретам М.Коцюбинського, притаманна динамічність; особливо яскраво вдається письменникам передавати динаміку очей. А ось у А.Тесленка портрет близький до портретів з народної творчості.

Пряма мова, внутрішні монологи, діалоги посідають дуже важливе місце в структурі дитячих оповідань М.Коцюбинського.

Можна простежити зростання ролі внутрішніх монологів від «Хариті» до «Маленького грішника». В оповіданні «Харитя» монологи несмілі, роздуми Хариті доповнюються, перериваються авторськими, її фразеологія ще видається авторові ніби «недостатньою», щоб не доповнити іншими, авторськими голосами. Пізніше, в «Маленькому грішнику», де герой також є дитиною, автор вже більше йому «довіряє» й не доповнює його оцінки власними.

Особливість художнього зображення світу маленьких героїв полягає в тому, що М. Коцюбинський розкриває їх внутрішній світ у кризові моменти життя, передає психологічний стан дитини у складній для неї ситуації, яка змушує зробити непростий вибір, зрозуміти себе, пізнати нові грані своєї особистості. Адже, не маючи життєвого досвіду, маленькі герої сприймають навколишній світ серцем і душею. Михайло Коцюбинський у своїй прозі надає дитині особливий статус – він бачить у ній початок нового життя.

Можна стверджувати, що М. Коцюбинський у своїх оповіданнях презентує еволюцію психологічних змін, які відбуваються у свідомості дитини, майстерно використовуючи ряд дієвих художніх засобів.

Діти бідноти змалку тяжко працюють, починають задумуватись над життям, дитинство їх безрадісне. Художник підкреслює працьовитість, правдивість, прямоту й чесність дітей з народу. Але М.Коцюбинський змальовує не тільки ідеальних дітей, він показує, що їм властиві й недоліки. Суворе виховання робить героїв М.Коцюбинського витривалими в горі, здатними до найтяжчих випробувань, до гуманних вчинків.

В оповіданнях про дітей М.Коцюбинський широко використовує багатства народної мови, добирає відповідну синоніміку, часто підпорядковує ритм оповіді звуковій характеристиці зображуваного явища.

Так, наприклад, добір відповідних дієслів допомагає точніше передавати дію, відчувати рух. Автор уміло добирає потрібні звуки, щоб точно передати звукову гаму подій.

Для дитячих творів М.Коцюбинського характерні мальовничість, експресивність, динамічність мови, художній лаконізм. Письменник, головним чином, зображував тяжке життя селянства, вникаючи в психологічну основу вчинків своїх героїв. Він розробляє цікаві теми й проблеми селянського побуту. Подаючи правдиві й цікаві образи дітей, письменник описував і їхнє невтішне дитинство. Через епізоди, зображувані в оповіданнях про дітей, було видно бідування всього трудящого люду на Україні.

Гармонійне втілення глибоко актуального змісту в яскраву, викінчену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз — одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності М.Коцюбинського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Аврахов Г. Майстерність портрета у М.Коцюбинського// У вінок Михайлу Коцюбинському. – 1967. –  с.113  
  2. Балагура Т.Самостійний крок до дитини// Книжковий клуб. – 2003. – №1. – с.48-49
  3. Буженко Т. плюс вимоги специфічні// Дніпро. – 1963. – №12. – с.122-124
  4. Винниченко В. Намисто. – 1989. – с. 65-66, 69, 78, 322
  5. Грінченко Б. Олеся// Веселка. – 1967. – с.234
  6. Грінченко Б. Кавуни// Веселка. – 1967. – с.240
  7. Денисюк І., Лужницький З. Барви і звуки слова// У вінок Михайла Коцюбинського. – 1967. – с.59
  8. Долбенко Т. Проблеми вікових і психологічних особливостей підлітків-читачів у ХХ столітті у системі активізації їхньої пізнавальної діяльності// Вісник книжкової палати. – 2006. – №6. – с.21-24
  9. Долбенко Т. Розвиток художнього смаку та кола читання для розширення пізнавальної діяльності дітей// Вісник книжкової палати. – 2004. – №1. – с.32-35
  10. Камишанова Н. Як зацікавити учня книгою// Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2004. – №2. – с.64
  11.  Кіліченко Л., Лещенко П. Українська дитяча література. – К.: Вища школа, 1979. – с.17
  12. Колесник П. Коцюбинський – художник слова// Наукова думка. – 1964. – с.25
  13. Костенко М.О. Художня майстерність Михайла Коцюбинського// Радянська школа. – 1969. – с.27
  14. Коцюбинський М. Твори в шести томах. – 1961. – с.64
  15. Коцюбинський М. Вибрані твори. – 1987. – с. 26-28, 31-32, 40-43
  16.  Мирний П. Морозенко// Веселка. – 1970. – с.34-35, 42-43
  17.  Михайлов Ф. Загадки человеческого Я. – с.1
  18.  Новальська Т. Читання в Україні в новому столітті// Вісник книжкової палати. – 2002. – №12. – с.21-24
  19.  Огар Е. Українська дитяча книжка: сучасний стан і перспективи// Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць./ Упоряд. і відп. ред. С.О. Черепанова. – Львів: Каменяр, 1998. – Вип.3. – с.308-313
  20.  Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу// Слово і Час. – 2004. – №12. – с.20-26
  21.  Пустова Ф. Пейзаж у творах М.Коцюбинського. – 1967 – с.147
  22.  Рогачев В. Проблемы становления и развития русской советской детской поэзии 20-х годов. – Свердловск., 1990. – с.6
  23. Тесленко А. Школяр. – с.421
  24. Черкасенко С. Маленький горбань. – 2006. – с.93,100
  25. Чуковський К. От двух до пяти. Собор. соч.: В 2-ух том. – Москва, 1990. – Т.1 – с.73-408   
  26. Фащенко В. Засоби розкриття внутрішнього світу героїв у творах М.Коцюбинського // Укр.мова і літ. в школі. – 1963. – с.12

Завантажити презентацію

Презентація «Мала проза Михайла Коцюбинського в контексті дитячої літератури» 

Презентація «Мала проза Михайла Коцюбинського в контексті дитячої літератури» 

Презентація «Мала проза Михайла Коцюбинського в контексті дитячої літератури» 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Національний фармацевтичний університет у м.Харкові

ФАРМАЦІЯ СЬОГОДЕННЯ – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД МАЙБУТНІМ
Ректор університету
Черних В. П. Черних
Валентин Петрович –