Сценарій родинного свята «Я візьму той рушник…»

Навчальний рівень: 

Сценарій родинного свята «Я візьму той рушник…»Костянчук Наталія Антонівна,
вчитель початкових класів
ЗОШ №5 м. Коростень


Звучить «Пісня про рушник» на слова А.Малишка. На фоні пісні го­ворить ведучий.)

Ведучий. Сьогодні ми проводимо свято рушника — оберега української сім'ї. Ми звертаємося до історії нашого такого працелюбного і прекрасного народу.

Учень 1. Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

Учень 2. Він причаївся на бильці мого ліжка,

Вишиваний із країв пташками та вишнями.

Увесь білий, а впоперек — червона стрічка,

 Наче сонця схід над криницею.
 Вишивала бабуся його молодою.
Тягнула голкою радість і біль,
І вплітався рушник цей в щербату долю,
А на ньому і хліб, і сіль.

Учень 3. Від сивої давнини і до , наших днів у радощах і в горі рушник — невід'ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.

(Звучить пісня «Два кольори», муз. О.Білаша.)

Ведучий. В Україні розповсюджені рушники з червоно-чорними візерунками. А історія їх може бути  такою...

Учень 4. В епоху Київської Русі князь Ігор зі своїми дружинниками пішов збирати данину. Збирання було жорстоким і безжалісним. Це викликало в древлян бажання помститися Ігореві. Вони його схопили, прив'язали до гілок двох різних дерев і розірвали. За це його дружина, княгиня Ольга, жорстоко помстилася. У Коростені зібрала вона всіх чоловіків, від сивих дідів до хлопчиків, і знищила їх. Засумували, заголосили жінки та матері. А свою любов і тугу передали через вишиванку — чорну та червону.

(Знову звучить фрагмент пісні «Два кольори».)

Ведучий. А ось  іще одна доля рушника. Це сталося на Полтавщині під час голодомору в 30-ті роки. Любов і ненависть, скнарість і щедрість, добро і зло — усе сплелося в страшній круговерті під назвою «смерть».

Учень 5. Жив у селі багатий чоловік, котрий мав чималі запаси  борошна й міняв його на всілякі дорогі речі. Брав він і вишиті рушники, їх несли жінки, аби врятуватися від голоду. Рушники були оберегами родин, передавалися із покоління в покоління, і тому мали неабияку цінність. Жінка з цього села принесла справжнє диво, навіть міняйло був зачарований. За такий цінний скарб дав аж дві склянки борошна з верхом. А жінка вже не мала сил вийти з хати, заточилася на порозі і, як підкошена, впала навіки.

Учень 6. Український рушник можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження і смерть людини. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей.

(Учні співають.)

Зеленеє жито, зелене!
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.

Ведучий. Рушники на стіні — давній звичай. Не було в селі жодної оселі, яку б вони не прикрашали. У народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей».

Учень 7. Без рушника, як і без пісні не обходиться народження, одруження, життя і смерть людини. Недарма казали: «Рушник — як доля». На ньому люди вишивали своє життя.

Учень 1. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушникові — давня висока ознака гостинності українського народу.

Ведучий. Рушники використовувалися не тільки під час проведення певних обрядів, а й у повсякденному житті. їхні назви походять від способу використання.

Учень 2. Утирач — для обличчя і рук. Такі рушники, як правило, висіли біля дверей. (Показує рушник.)

Учень 3. Плечовий рушник із красивими квітами. Такими рушниками перев'язували сватів на заручинах, дарувала наречена своєму судженому. (Показує рушник.)

Учень 4. Подарунковий рушник — невеличкий. Такі рушники дарували хрещеним батькам на хрестини. (Показує рушник.)

Учень 5. Обрядові рушники — для хліба-солі. Вони були довжиною до 5 метрів. Такий рушник брала з собою сім'я, коли навесні вперше виходила оглядати озимі хліба. їх стелили на землі, викладали на них страви, якими пригощалася вся сім'я.

Учень 1. При народженні дитини вишивали рушник і дарували тому, хто приймав пологи, причому, якщо народжувалася дівчинка, то на рушнику вишивали яскраві квіти, а якщо хлопчик, то вишивали листочки.

Учень 2. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати давала йому рушник, який оберігав від лиха. Цей звичай Існує й сьогодні, коли проводжають юнаків у армію. Відображено це і в пісні:

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Ведучий. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана біла хата, а в ній — чистий рушник.

Учень 3. З давніх-давен мати навчала доньку:

Тримай хаточку, як у віночку,
І рушничок на кілочку.
Тримай відерця всі чистесенькі
І водиці повнесенькі.
Прийдуть зовиці пити водиці,
Будуть тебе хвалити.

Учень 4. Особливе місце серед рушників належить весільним рушникам. їх, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі сама. Вишивати сорочки й рушники матері навчали своїх дочок змалку. Багато вишивали дівчата на вечорницях.

Учень 5. Після збору врожаю довгими осінніми й зимовими вечорами люди не гаяли часу, а займалися рукоділлям. Старші жінки ткали на верстатах рушники, полотно, доріжки, якими вкривали долівку. А молоді дівчата збиралися разом в одній хаті, запалювали лампу або каганець, сідали навколо столу й вишивали. При цьому вони розповідали різні історії, жартували, а найчастіше співали.

(Звучить пісня «Вишиванка» на слова Д. Павличка.)

Учень 6. Рушник називають берегинею оселі. З образом рушника нерозривно пов'язаний і образ жінки-матері. Мати — берегиня родинного затишку, його злагоди.

(Звучить фрагмент «Пісні про рушник».)

Учень 1. Минав час... І хоча роль рушника в повсякденному житті не змінилася, з'явилося багато його різновидів. Рушники ткали, оздоблювали мереживом, але здебільшого виготовляли самі.

Учень 2 (показує рушники). Рушник для купання, рушник для витирання обличчя і рук на повсякдень.

Учень 3. Перед нами рушник, на якому візерунок із птахами. Його вишито  40 років тому. Такий рушник вішали над дзеркалом. (Показує рушник.)

Учень 4. А цей рушник, із яскравими квітками, було вишито 20 років тому.   Такі рушники дарували старостам на весіллі. (Показує рушник.)

 (Звучить музика пісні «Мамина вишня». На фоні музики учень читає вірш.)

Учень 5. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м'ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.

Ведучий. А ось іще один рушник. Скромний, простий, але вишиті маки випромінюють тепло і світло. Це дуже дорогий для мене рушник. Його вишила моя бабуся . Це наша сімейна реліквія, оберіг нашої сім'ї. Я передам його своїм дітям.

(Звучить уривок пісні.) «Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не несу додому, Лиш згорточок старого полотна І вишите моє життя, І вишите моє життя на ньому».

 Всі учні виходять і стають посеред класу. У першому ряду на руці у кожного учня — рушник)

Учень 6. Друзі! Ви бачите, якими практичними були наші предки. Вони не марнували час на вечорницях. Жартуючи, співаючи — вишивали, ткали, пряли. Давайте й ми будемо навчатися народного декоративно-прикладного мистецтва, пам'ятати, що найбільша втрата — це втрата часу.

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Національний фармацевтичний університет у м.Харкові

ФАРМАЦІЯ СЬОГОДЕННЯ – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД МАЙБУТНІМ
Ректор університету
Черних В. П. Черних
Валентин Петрович –