Конспект уроку на тему: «Основні поняття риторики: логос, етос, пафос, топос. Ритор і оратор. Риторичні ідеали в різні історичні епохи. Поняття про сучасний риторичний текст»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

Мета:

  • ознайомити учнів з основними поняттями риторики;
  • розвивати вміння правильно і красиво говорити;
  • виховувати культуру мовлення.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

Мотивація навчальної діяльності учнів.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

  •  Бесіда з учнями
  • Що таке риторика?
  • Хто такі оратори?
  • Кого можна назвати гарним оратором?
  • Якими якостями мусить вирізнятися оратор?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Лекція вчителя (учні конспектують)

Основні поняття риторики

Для риторики є основними терміни патос, логос,топос і етос.

Патос — це намір, задум творця промови, який має на меті розвинути перед адресатом певну цікаву для слухача тему. Зміст патосу — думка, спрямована на прийняття рішення і дію. Патос створює мовленнєву емоцію аудиторії, завдяки якій стає можливим рішення і доцільна дія.

Аудиторія, до якої звернений патос ритора, є не просто певним скупченням людей, а громадою, організованою словом. Підґрунтям організації аудиторії можуть бути духовно-моральні цінності або матеріально-практичні інтереси.

Правила патосу:

  • патос є основою задуму;
  • без патосу неможливі рішення і дії;
  • слід уникати знижувального патосу;
  • ритор не повинен створювати штучний патос, що не від повідає задуму і предмету промови;
  • патос промови пов'язаний з емоціями, які можуть виникнути в аудиторії, тому ритор має передбачити їх;
  • ритор мас контролювати свої мовленнєві емоції;
  • надто сильний і недоречний патос компрометує ритора.

Логос — словесні засоби, які використовує ритор для аргументації висунутих пропозицій.

Логос, породжений патосом, постає як аргументація — система доцільних засобів для вираження задуму промови і його обґрунтування у формі, прийнятній і переконливій для аудиторії.

Побудова аргументації ґрунтується на загальноприйнятих моделях і правилах, які дозволяють подати задум у формі, прийнятній для аудиторії, тобто поєднати думки ритора й аудиторії, досягти згоди аудиторії з доказами та й приєднання до позиції ритора.

За правилами логосу ритор не повинен:

  • використовувати софістичну аргументацію: навмисно вводити в оману щодо справжнього задуму чи змісту промови; створювати необґрунтовані судження;
  • створювати аргументацію, розуміння й оцінювання якої недоступні для аудиторії;
  • використовувати неприйнятні мовленнєві засоби.

Логос доповнює топос — певні факти життя і думки, які можуть зробити висловлення оратора цілком переконливим, незважаючи на його матеріальну незугарність чи незрозумілість.

Етос — умови проголошення промови, які суспільство створює ритору. Ці умови передбачають можливість обговорення значущих для суспільства проблем, коли учасники обговорення не лише мають різні думки, але й обстоюють різні світоглядні позиції.

Таким чином, етос створює умови для промови, патос — джерело створення змісту промови, а логос — словесне втілення патосу на умовах етосу і за підтримки топосу.

Ці основні категорії риторики взаємопов'язані одна з одною і ніби переходять одна в одну.

2. Групове завдання

Учні діляться на групи, кожна група отримує для опрацювання матеріал, який виголошує перед класом.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Самостійна робота

Складання тестів за опрацьованим на уроці матеріалом.

VI. ПІДСУМОК УРОКУ

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити конспект, вправи за підручником.

ДОДАТОК

Матеріал для опрацювання в групах

РИТОРИЧНИЙ ІДЕАЛ

У риториці (теорії та практиці) можуть бути виділені три неоднакові частини: першу з них можуть використовувати в найрізноманітніших ситуаціях. Універсальні канони риторики: вчення про тему й вибір, про побудову промови, типи промов, висловлення думки в мовних формах, про культуру промови (мовні норми, дикцію, інтонацію і под.).

Друга частина звернена до національних, мовних засад риторичної дії: неоціненне багатство, яке використовує мовець, етнічні традиції, культура і література, до яких звертаються під час спілкування, історичні факти.

Третя частина виявляє позицію окремих осіб чи певних спільнот людей. У цій спільноті нормується стійка система поглядів і правил; етична система спілкування, мовлення. І в цій же сфері формується феномен, який називають риторичним ідеалом.

Не можна забувати, що все соціальне життя людей постійно оформлено в мовленні — усному, писемному. Без мовленнєвого оформлення життя неможливе, тож потрібні норми спілкування, людських відносин всередині спільноти або між ними.

Критерії визначення риторичного ідеалу

По-перше, сучасна риторика використовує таку схему аналізу будь-яких висловлень:

  • хто говорить;
  • кому говорить;
  • за яких обставин;
  • що говорить;
  • навіщо;
  • як висловлює свою думку;
  • який результат.

Для повноти аналізу необхідно мати відповіді на ці сім запитань.

По-друге, завжди важливий образ промовця: що в ньому головне — емоції чи логіка, правильність мовлення чи оригінальність, високий рівень компетентності чи шумові ефекти, чи є у промовця переконання і якщо так, то які вони.

По-третє, важлива позиція промовця або цілого соціального чи етнічного колективу, що базується з принципом «істина — неправда».

Правда і неправда — надзвичайно складні категорії, про них багато сперечаються; у характеристиці риторичного ідеалу це чи не найважливіший критерій.

У розумінні й оцінюванні риторичного ідеалу враховується етика мовлення: в однієї спільноти як природжена, глибинна, в іншої — зовнішня, лише для досягнення мети промовця.

Риторичний ідеал у софістів

Софісти допускали використання еристики, тобто будь-яких засобів для досягнення своєї мети, для перемоги в суперечці.

Софістична норма допускає і такі прийоми, як надмірне вивищування одних осіб і зганьблення інших, необ'єктивний добір фактів, гіпнотична дія уславлених імен, орієнтація на некомпетентність слухачів, на їхню неспроможність стежити за промовою висококваліфікованого супротивника, на небажані дії непідготовлених людей.

Використання софізмів — специфічних прийомів, які містили певну малопомітну логічну помилку, що призводила до хибних висновків, іноді — до абсурду. Ефект софізмів полягає в тому, щоб у суперечці завдати співрозмовникові певних незручностей, сплутати його думки, перервати логічну лінію доказів.

Обдурюючи аудиторію, софісти діставали задоволення: вони не поважали свого слухача.

Античний риторичний ідеал

Саме античний варіант риторичних позицій набув найбільшого поширення і найбільш глибокого теоретичного обґрунтування на різних історичних

етапах.

Мету риторики й ораторської майстерності Сократ, Платон, Аристотель убачали у служінні добру і щастю людей . Сила переконання як основна перевага красномовства , майстерності оратора не в тому, щоб досягти своєї мети (підкорити людей собі у будь - який спосіб), а в тому, щоб зрозуміти, у чому щастя людей і як його досягти .

Риторика — це не лише практика спілкування і красномовства. Ця наука має свій предмет — мовлення. Вона нерозривно пов'язана з філософією, мовою, логікою, етикою, літературознавством.

Риторика має свою мету, закономірності, структуру. У межах цього риторичного напряму сформувалося вчення про канони — інвенцію, диспозицію, елокуцію та ін., розроблені зв'язки з поетикою (тропи, фігури), стилістикою, просодією, логікою, теорією виховання й освіти.

У цій же системі розробляли ідеальну модель оратора як особистості високоосвіченої, високоморальної, активної, комунікабельної.

Етика античного ідеалу вимагала поваги д о слухача.

Мовлення — двобічний процес, результат залежить від обох сторін . Ставлення до істини. Визначні оратори, що належали до цього типу етичної позиції, на практиці підтвердили непорушність переконань, свою позицію — не відходити від свого, вистражданого, розуміння істини.

Давньоруський риторичний ідеал

Оратор зазвичай був особою відомою, йому довіряв народ: це міг бути церковний діяч, князь, воєвода. У своїх емоціях оратор керувався вірою. І переконаннями. Компетенція, знання цінувалися! понад усе, як і мова — яскрава, барвиста, «прикрашена», оригінальна. Давньоруський оратор завжди мав тверду позицію, що відбивала переважно інтереси держави, церкви, народу. У промовах майже завжди містилися повчання чи заклик, моральні настанови, переважав позитивний приклад для наслідування .

Оратор обстоював істину, своє розуміння справедливості; суперечки, полеміка спостерігалися нечасто.

Належну увагу приділяли етиці спілкування (висока повага до людини-промовця). На думку народу, оратор має високо нести своє слово, звертатися з промовою лише до авторитетної аудиторії.

Саме по собі звернення з промовою засвідчувало повагу промовця до слухачів. Промовець ретельно готувався до виступу. Власне факт збереження промов, їх неодноразове копіювання засвідчують цінність таких виступів.

Композиція промов, послань, повчань вирізняється чіткістю, ясністю. Промова щедро сповнена звертаннями, закликами, антитемами, паралелізмами й іншими фігурами; алегорична. Думка ясна, не містить нічого зайвого, для неї характерне високе відчуття міри.

 

Гаращенко Л.П. Основні поняття риторики: логос, етос, пафос, топос. Ритор і оратор. Риторичні ідеали в різні історичні епохи. Поняття про сучасний риторичний текст. 11 клас. // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – №4.– С.2-46

Л. П. Гаращенко, учитель української мови та літератури, Новоолександрівська ЗОШ I-III ст., Запорізька обл:

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -