Конспект уроку на тему: «М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії „Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 10 класу.

 

Тема заняття: «М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії „Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта»

Мета заняття:

Методична – Втілення проблемно-пошукового методу навчання

Дидактична – Ознайомити з життєвим і творчим шляхом. Еміграція письменника, його переслідування радянським режимом після повернення в Україну. Розвивати творчі здібності студентів

Виховна – Виховувати патріотичні почуття

Вид заняття: Практичне заняття

Форми та методи проведення заняття: Робота з текстами

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі – Історія України, теорія літератури, етика

Забезпечувані – Українська література

Технічні засоби навчання: комп’ютер

Методичне забезпечення: опорні конспекти, тексти творів Вороного

Література

1.       Білецький О. Микола Вороний (критико-біографічний нарис) // Микола Вороний. Поезії. – К. – 1929.

2.       Вервес Г. Поет повертається на Батьківщину // Вороний Микола: Твори. — К., 1989. — с. 5-22.

3.       Вервес Г. Микола Вороний // Микола Вороний. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – Серія “БУЛ”. –К., 1996.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів

2 Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття.

·        Життєвий і творчий шлях. Еміграція письменника, його переслідування радянським режимом після повернення в Україну.

·        Вороний ­– “ідеолог” модернізації української літератури. Творча еволюція від романтизму (“Євшан-зілля”) до неоромантизму (“Блакитна панна”) та символізму (“Vae victіs”).

·        “Іванові Франкові”. Мотив необхідності бути митцем і громадянином.

·        “Vae victіs”. Проблема самотності людини в суспільстві, незахищеності, марності земного життя людини.

·        “Блакитна панна”. Неоромантичне звеличення краси природи. Єдність краси природи і мистецтва.

·        Поетика символізму у вірші “Інфанта”. Узагальнено-ідеалізований жіночий образ як сюжетний центр вірша.

 

3 Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.

4 Актуалізація опорних знань: укладання хронологічної таблиці

Микола Вороний

1871-1938

Його джерельна творчість живила українську поезію на зламі двох епох, не давала їй обернутися в стояче болото. Ні лещата царської цензури, ні суховії пролетарської критики не змогли перепинити цей чистий струмок справжньої лірики. Мабуть, справді краса врятує світ. Вона розлита всюди - лише зумій її відчути:

І кожну їй хвилину

Готов оддать я без жалю!

Мій друже, я Красу люблю -

Як рідну Україну.

24 листопада 1871 р

Микола Кіндратович Вороний народжений. у степовій Україні - Катеринославщина (нині Дніпропетровськ область).

Дід Вороного був кріпаком, а батько, хоч малописьменний, проте енергійний та діяльний Кіндрат Вороний, став уже вільним селянином і згодом навіть зумів отримати статус міщанина. Він був добрим ремісником, мав невеликий торговий бізнес, і забезпечував сім’ї досить заможне життя.

У ставленні особистості М.Вороного вирішальним було материнське виховання. Походила мати з українського шляхетського роду Колачинських, з якого вийшли кілька поколінь духовенства, а також Прокіп Колачинський, відомий освітній діяч, у 1697-1702 рр. - ректор Києво-Могилянської академії.

Саме мати через народні звичаї, пісні, казки, спогади й легенди сформувала в сина основи національної свідомості. Читаючи "Кобзаря", навчала хлопця насолоджуватися чаром поетичного слова, відчувати й відтворювати мелодію рідної мови.

Прикладом лицарської мужності й стійкості духу був для Миколи дід Павло, материн батько. Прожив життя довжиною у століття.

Дитинство М.Вороного проходило на Слобожанщині, в околицях Харкова - на Гончарівці й Холодній горі, куди через півроку після народження сина переїхали батьки.

з 1879р.

У Харкові майбутній поет навчався у початковій школі та реальному училищі.

Невдовзі Вороні змінюють місце проживання - переїжджають до Ростова-на-Дону. Микола продовжив навчання в училищі та гімназії. Серед гімназистів мали великий успіх російські народовольці. В цей час (1881 р.) їм вдалося вчинити замах на царя. М.Вороний - активний учасник нелегальних народовольчих гуртків, він навіть організував таємну групу "Українська громада".

Жандармам вдалося виявити молодих бунтарів. М.Вороного виключили з останнього класу гімназії, віддали "під гласний догляд поліції з позбавленням вступу до вищої школи й права жити в університетських містах і столицях" імперії.

Деякий час він нелегально перебував у Харкові. Тут вступив до "Братства Тарасівців", до якого входили Микола Міхновський, Борис Грінченко, Іван Липа

Серед тодішньої радикальної молоді великим авторитетом був український учений і політик, перший політичний емігрант - Михайло Драгоманов, який жив у Софії. Не маючи можливості продовжити навчання, Вороний вирішує їхати в Європу до свого кумира.

"Від нього хотілося набути наукового знання і з його ближчою допомогою виробити й скласти свій політичний світогляд.

навесні 1895 р

«…я безвусий юнак, мандрував через Львів до Драгоманова в Софію. Була думка, погостювавши в Галичині, махнути до Софійського університету і, ставши перед очі Михайла Петровича, чемненько попрохати: "Будь ласка, батьку, зроби з мене людину".

Але не судилось. У день мого приїзду до Львова, увечері, наспіла телеграма, що М.Драгоманов помер."

Вороний їде на навчання до Віденського університету, звідки згодом переводиться до Львівського університету. У Львові він познайомився з багатьма діячами культури і щиро подружився з Іваном Франком.

Пізніше М.Вороний стане хресним батьком франкового сина.

 

У Львові Вороний співпрацює у журналі "Життє і слово", де веде рубрику "Вісті з Росії". Одночасно допомагає Франкові видавати часописи "Громадський голос" та "Радикал". Деякий час редагує журнал "Зоря". Франко допомагає молодому товаришеві познайомитися з найновішими течіями німецької, французької й інших літератур.

М.Вороний ще з дитинства мав замилування до ефектів, карнавалів, театру. У Львові, за рекомендацією І.Франка, тимчасово виконує обов’язки режисера театру товариства "Руська бесіда". Ще проживаючу у Ростові-на-Дону, Вороний листовно познайомився з батьком українського професійного театру Марком Кропивницьким.

На його запрошення

від 1897 до 1901р.

працював актором у мандрівному театрі, в трупах Кропивницького, Саксаганського, Садовського. Його вабить одночасно і театр, і поезія. Врешті-решт "акторський розгойданий побут, ненормальний триб життя" змушують Вороного залишити сцену, і з 1901 р. він служить в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси.

Весною 1903 р

М.Вороний прибув до Києва на з’їзд "громадівців" як делегат одеської "Старої громади". Тут він знайомиться з Вірою Вербицькою, дочкою поета і співробітника журналу "Основа". Незабаром вони одружуються, живуть в Чернігові. Однак тихою сімейного життя, якого він так прагнув під час акторських мандрів, не вийшло. Вже через рік сім’я розпалася. Душевна рана від розриву з дружиною не гоїлася ще й через те, що з нею лишився улюблений син Марко. "Тоді ж, доведений до розпачу, - читаємо в листі до О.І.Білецького, - я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на сніг, де пролежав довго, доки не отямився, після чого освіжив хату. Це коштувало мені гарячки і перестуди". Пізніше трагедія поетового кохання вилилась у віршовані цикли "За брамою раю", "Разок намиста".

З 1910 р.

поет оселився в Києві, видав перші збірки своїх віршів

1911 р

"Ліричні поезії"

1913 р.

"В сяйві мрій"

 

Він працює у театрі М.Садовського, пише цікаві рецензії на театральні вистави, статті про театр і драматургію.

Золотий гомін національної революції М.Вороний, член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), привітав поезією "За Україну!", а згодом, - перекладом "Інтернаціоналу" Ежена Потьє, "Варшав’янки" та "Марсельєзи".

у 1920 р.

Однак, не прийнявши нового соціалістичного ладу, споруджуваного на крові, Вороний емігрував у 1920 р. Подібно вчинили О.Олесь, В.Винниченко та багато інших політиків і митців.

Жив у Варшаві. Не випускав з поля зору події, що відбувалися в Україні. Вісті звідтіля приходили невтішні й суперечливі. Але ж там була його Вітчизна, там був його син.

весною 1926

Глибока туга за рідним краєм стає нестерпною, і весною 1926 р. поет повертається на Батьківщину. Та незабаром Вороному, "польському шпигуну", нагадають і його "буржуазно-естетську творчість, і святкування 25-річного ювілею своєї літературно-мистецької діяльності (1919 р.) з Петлюрою, - мовляв, "гетьман української поезії" з "гетьманом української армії", - і ще багато іншого. Та прийшли 30-ті роки червоного терору. Поети - батько і син - Микола та Марко Вороні пройшли дантові кола радянських концтаборів.

3 листопада 1937

Сина замордували 3 листопада 1937 р. поблизу Соловків на відзначення 20-річчя більшовицької революції.

7 червня 1938 року

Батька розстріляли 7 червня 1938 року (як вдалося з’ясувати І.Ільєнкові). про цю трагедію І.Ільєнко розповів у газеті "Література України" від 14 березня 1991 р. Хоча ще 1988 р. КДБ видав доцентові Київського державного університету Василеві Яременку свідоцтво про смерть Миколи Вороного, в якому було записано, що поет помер власною смертю 24 квітня 1940 року. Проте воістину рукописи не горять, а пам’ять людська нетлінна й незнищенна. Поета М.Вороного реабілітовано посмертно двічі - постановою президії Кіровоградського обласного суду від 10 листопада 1957 р. і висновком прокурора Київської області від 14 листопада 1989 р.

5 Формування професійних вмінь і навичок

Про що б не писав М.Вороний, завжди так або інакше в його творах з’являвся образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку і підневільну Україну. То його - "заповітний сад, де розквітали найкращі квіти рідної краси, вона сама - найвища краса, найдорожча, найсвятіша".

Хоча перший вірш М.Вороного "Не журись, дівчино" був надрукований 1893р. в журналі "Зоря", перша збірка творів - "Ліричні поезії" побачили світ у 1911. У 1913 р. збірка "В сяйві мрій", "Поезії" (1920, 1928). 1921 року М.Вороний, перебуваючи на еміграції у Польщі, видав збірку громадянської патріотичної лірики "За Україну!". Назву збірці дав однойменний вірш "За Україну!" Поет створив його 1917 р., коли "золотим гомоном" вирувала революція.

У цій бадьорій патріотичній поезії темп і ритм бойового похідного маршу:

За Україну!

З огнем завзяття

Рушаймо, браття,

Всі вперед!

Рефреном повторюються заклики у пісенному приспіві:

За Україну!

За її долю,

За честь і волю,

За народ!

Галицький композитор Я.Ярославенко поклав ці слова на музику. Так народився своєрідний гімн української революції, який і нині не забутий, бо став фактично народною піснею. Найсильнішим художнім твором М.Вороного патріотичного звучання є відома поетична легенда "Євшан-зілля" (1899), в основі якої - літописний переказ. Воїни київського князя Володимира беруть у полон сина половецького хана. Юнак живе й росте в достатку та пошані, дарма, що у неволі. З часом він почав "край чужий, чужі звичаї, як рідні уважати", а свої, половецькі, - забувати. Батько знав про це й гірко сумував. Зрештою, послав до сина старого гінця, котрий "словом, піснею своєю всіх до себе приверта", і попросив відшукати "любую дитину". Три ночі і три дні йшов посланець до Києва, на четвертий опівночі крадькома пробрався до ханського сина. Проте ні слова умовляння, ні пісні про славу половецьку не зворушили юнака. І тоді гонець дав йому понюхати чарівне євшан-зілля з рідних степів. Стрепенувся юнак, згадав рідний край, свою землю, "воленьку кохану" і поспішив до отчого дому.

Висновок з легенди простий: людина мусить мати в душі найдорожче - любов до рідної землі, до матері-батька, до волі, а вже потім усе інше! Саме так прочитується глибинний алегоричний сенс твору.

Звертаючись до усіх, хто живе на цій землі, поет апелює до нашого серця і розуму:

-             будьте гідними!

-             Не піддавайтесь на чужі спокуси!

-             Не ставайте перевертнями на рідній землі, щоб нащадки не прокляли вас…

Багата й проблемно різноманітна патріотична лірика Миколи Вороного. Прочитай вірш "Привітання" (Синові на іменини)". Ти вже знаєш, якою трагічною була доля Миколи й Марка Вороних. Поміркуй: чи не була ця поезія своєрідним євшан-зіллям, яке привертало Марка до батька, незважаючи на те, що не знав його ласки змалечку.

Творчість М.Вороного свідомо, програмово наснажена здатністю й властивостями чудодійного естетичного впливу на душу людини, мов те євшан-зілля.

У диптиху "Серце музики" - поетичному реквіємі на смерть основоположника національної класичної музики Миколи Лисенка поет фактично розширює символіку образу євшан-зілля. Він асоціативно характеризує талант композитора, називаючи його "серце музики", і чарівний вплив його творчості вже не як властивість слова чи запаху, а звуків мелодії облагороджувати душу, наповнювати її дивною силою:

Нести любов, будити гнів,

Творити чудеса…

О вищий спів, натхненний спів!

Яка в ньому краса!

Віщий спів - ніби віщий запах половецького зілля. Одначе цей смисл закладений у метафориці вірша. Асоціації, підтекст - це ті відчуття, думки, образи, паралелі, які прочитуються між рядками художнього твору і які можна висувати лише після глибокого пізнання індивідуальних особливостей творчості письменника та конкретного тексту зокрема.

У вірші "До моря", написаному пам’ятного 1901 року, поетичні асоціації, символіку паралельних образів: "бурхливе таємниче море" - "вільна бунтарська душа поета" винесено у поетичне узагальнення поза текстом, а у його зміст:

Як ти - недосяжне, хистке, таємниче,

Як ти - чарівливе, як ти - бунтівниче,

Така ж душа у співця.

Поет, захоплюючись морем, натякає на основний принцип модернізму, сформульований Ш.Бодлером: воно, як і мистецтво, "само собі вищий закон". Тому законом поетичної творчості, має бути стихія творчого натхнення, таємнича бурхливість емоцій в вражень, передала з естетичною довершеністю.

Найдухмяніша квітка поезії Миколи Вороного - його інтимна лірика. З біографії письменника ти вже знаєш про нещасливі обставини подружнього життя Миколи Вороного та його дружини Віри Вербицької. Поет настільки важко, довго й трагічно переживав розлучення, що у хвилини відчаю хотів декілька разів покінчити з життям. Від самогубства його рятували - відраджували М.Коцюбинський, Б.Грінченко, М.Жук. трагедія поетового кохання вилилась у своєрідні ліричні щоденники - цикли інтимної лірики "За брамою раю" та "Разок намиста". Написані вони упродовж 1903-1909 рр. Автобіографічна основа поезій визначила непідробну щирість почуттів і переживань. Велике, але нерозділене, трагічне кохання залишилось в душі світлим, чистим і щасливим спогадом, який мов запах половецького зілля, на все життя закодувався в генах і підсвідомості.

Згадані цикли інтимної лірики написані у жанрі ліричної драми. Цей романтичний жанр набув популярності в українській літературі після виходу у світ "Зів’ялого листя" Івана франка - теж ліричної драми. Жанрово подібні цикли творів написали Петро Карманський (З теки самоубийця"), Василь Пачовський ("Ладі й Марені терновий огонь мій"), Агатангел Кримський ("Нечестиве кохання").

* * *

Микола Вороний, як уже мовилося, був активним пропагандистом класичної й новітньої європейської літератури. Цій меті служив письменник перекладацькою працею. Найбільше перекладів здійснив Микола Вороний з французької мови: лірика А.Сюллі-Прюдома, П.Верлена, П.Бурже, Л.Бульє, М.Метерлінка. окрім того, переклав два вірші німецького поета Г.Гейне, драматичні твори й поеми О.Пушкіна ("Скупий рицар", "Кам’яний гість", "Моцарт і Сальєрі"), ,Словацького ("Мазепа"), О.Мірбо ("Злодій"), Г.Гауптмана ("Ткачі") та інші.

Закінчилося попереднє знайомство з Миколою Вороним, людиною і письменником. Сподіваюсь, що допоміг пізнати цього неповторного митця, людину високих душевних ідеалів, благородних поривів, яка постійно хотіла вирватися з вимушених обставин, створених життєвими колізіями і соціальними умовами. Хотів би, щоб тебе, як того половецького юнака, схвилював і збентежив чар поезії Миколи Вороного.

6 Закріплення знань студентів.

Робота з поезіями: визначення теми, ідеї, віршового розміру.

7 Звіти студентів про виконану роботу.

8 Коментар виконання практичної роботи.

9 Підсумок заняття – фронтальне опитування.

Тестування:

1. Укажіть, у якому році М. Вороний опублікував звернення до українських літераторів - своєрідний маніфест модернізму:

А    1908;   Б    1901;        В    1917;       Г    1937.

2. «Краще в своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині бути славним» - ідея твору М. Вороного:

А    «За Україну!»;

Б    «Євшан-зілля»;

В    «На скелі»;

Г     «Намисто».

3. Створюючи народний український гімн, композитор Я. Ярославенко поклав на музику вірш М. Вороного:

А    «Коли ти любиш рідний край»;

Б     «Молитва»;

В     «Віра жива»;

Г    «За Україну!».

4. Укажіть, хто з українських поетів, окрім М. Вороного, звертався до художнього переосмислення літописної легенди про євшан-зілля:

А   І. Франко;

Б    Леся Українка;

В    Олександр Олесь;

Г    Б. Лепкий.

5. Укажіть поетичні збірки М. Вороного:

А «Ліричні поезії»;

Б «Будь мечем моїм!»;

В «В сяйві мрій»;

Г «На крилах пісень»;

Д «Євшан-зілля»;

Е «За Україну!»;

Є «Зів'яле листя».

6. Розташуйте етапи життя і творчості М.Вороного у хронологічній послідов­ності.

А  М. Вороний - режисер галицького театру.

Б Знайомство з І. Франком.

В Навчання в Ростовському реальному училищі.

Г Арешт і розстріл сина - поета і публіциста Марка.

Д Написання маршової пісні «За Україну!».

10 Домашнє завдання. Для вивчення напам’ять: “Блакитна панна”.

Муравльова Оксана Володимирівна.

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -