Конспект уроку на тему: «Література рідного краю»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема: «Література рідного краю»

Мета заняття:

Методична: поглиблювати відомості про життя та творчість митців нашої місцевості; розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини; виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором; виявляти нахили, смаки, здібності студентів, сприяти їхньому розвитку, виховувати юних поетів-аматорів;  поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва;

Дидактична: виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувати знання та робити висновки; допомогти учням подолати принизливе почуття національної меншовартості, формувати в них історичну пам'ять, плекати природне почуття національної гордості; виробляти вміння бачити й цінувати красу й самобутність рідної землі; викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю; розвивати вміння переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, побаченого; формувати в дітей самостійне судження, вчити їх давати об'єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам.

Виховна:      виховувати шану до народних і православних релігійних традицій українців, за якими споконвіку жили наші предки; прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в національно-визвольну боротьбу, спонукати наслідувати їх у своєму житті; плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо

Вид заняття: практичне

Форми та методи проведення заняття:    ділова гра

Міждисциплінарні  зв’язки:  

Забезпечуючі:      Історія України, Культурологія

Забезпечувані:     Українська та Світова література

Технічні засоби навчання:     ноутбук

Методичне забезпечення:      Опорні конспекти, доповіді, тести, проекти

 

Література

1.     Баханов К. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 190 с.

2.     Ващенко Г. Загальні методи навчання. - К., 1997, -416с.

3.     Використання матеріалів літературного краєзнавства на уроках української літератури в середній школі: Методичні рекомендації/Уклад. Л.Старовойт, П.Водяна, І.Береза, Н.Огренич. - Миколаїв: МДПІ, 1991. - 56с.

4.     Зязюн I., Сагач Г. Краса педагогічної дії. - К., 1997.- 302 с.

5.     Лісова  М. Мета уроків з літератури рідного краю - поєднати образне мислення з логічним // Сіл. шк., - 2001. -№ 20-21.-С.З.

6.     Література рідного краю: Навчально-методичний посібник/Н.Марченко, П.Розвоэчикта ін. - Біла Церква, 1997. -44с.

7.     Література рідного краю: посібник-хрестоматія // За ред. О.Кухар-Онишка, Л.Старовойт, А.Ситченка. - Миколаїв, 1993.-  183 с.

8.     Освітні технології: Навч.-метод, посібник/ О.Пехота, А.Кіктенко, О.Любарська та ін. - К.: А.С.К., 2001. - 256 с.

9.     Падалка О.С. та Ін. Педагогічні технології. - К., 1995.

10. Фурман  А. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови, забезпечення. - К., 1997. - 340 с

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів

2 Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття.

Вступна розповідь-огляд, створення ситуації зацікавлення.

3 Мотивація навчання:

Донецький край! Хто тебе не знає?! Ти розкинувся від Сіверського Дінця до Азовського моря. Ти щедрий на легенди, пісні, сказання. Ти, донецький краю, славишся людьми працьовитими, талановитими. Це вони прославили і возвеличили рідну землю своєю творчістю. Серед них — М. Петренко, М. Чернявськйй, В. Сосюра, Б. Горбатов, П. Байдебура, Л. Жариков, П. Безпощадний та багато інших.

Своєю відданою любов'ю до Батьківщини, рідного народу прославився відомий український поет-романтик Михайло Петренко. Дорогим і близьким був поетові рідний край — Слов'янщина. У багатьох віршах він згадує "тихий Тор", Святі гори, Слов'янськ. Серед них "Ось-ось Слов'янськ!", "Далеко від родини", "Тебе не стане в сих місцях" та інші. Усі вірші, присвячені рідному краєві, відрізняються барвистістю кольорів, яскравістю обраних фарб, оптимізмом. Поет з радістю розповідає про красу рідної землі:

Слов'янськ! Слов'янськ! Як гарно ти

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії сади,

Квіти пахучі по долині,

І так красуєшся собі...

І куди б не закидала доля Михайла Петренка, він завжди мріяв про повернення до берегів дитинства, до землі предків:

Туди я душу шлю і сльози!

Коли ж, коли, великий Боже,

Мене пошлеш на рідний край,

Де мав я радість, мав я рай.

Давно вже немає поета... але й досі лунають глибоко ліричні пісні на його вірші "Дивлюсь я на небо...", "Взяв би я бандуру...".

Невіддільне від Донбасу ім'я ще одного українського поета — В. Сосюри. Велику частину творчої спадщини поет присвятив своєму краєві. З теплотою та синівською любов'ю згадував він про Донеччину, де народився, провів дитинство і юність...

Я починався відтіля,

Де гул заводів даль колише,

Ясні Донеччини поля

Мені на світі найсвятіші.

Життєвий шлях В. Сосюри почався у Дебальцевому, і тому поет пише:

Дебальцеве моє, колиско днів моїх,

Це ти дало мені співучу, ніжну вдачу,

І славлячи життя невиданий розбіг,

Я піснею тобі, Дебальцеве, віддячу

Любов до донецького краю В. Сосюра проніс через усе життя. І де б він не був, де б не жив, "все ж думками летів у Донеччину свою". З любові до рідного краю починається любов до Батьківщини. Саме ця думка пронизує чудову поезію "Любіть Україну".

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води.

В годину щасливу і радісну мить,

Любіть у годину негоди.

Хочеться сподіватись, що сьогоднішні й наступні покоління добре затямлять заклик талановитого поета, справжньої людини з ніжною душею та щирою вдачею:

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну!

Свою ж любов до Батьківщини поет неодноразово доводив, часто ризикуючи життям, своїм і своїх рідних...

Любов'ю до краю шахтарського горіли серця багатьох творчих особистостей, які стали славетними співцями нашої землі. Серед них — Микола Чернявський, який змалював працю донецьких шахтарів у поезіях "В донецькому краю", "Шахтар". Його поезія "Савур-могила" — це пам'ять про минулі часи, це пам'ятник слов'янському духу.

І у землю пішов

На коні хан Савур,

І піднісся над ним

Склепом зведений мур.

З донецьким краєм пов'язали своє життя й творчість не лише корінні донбасівці. Віддали цьому краєві велику частку свого серця приїжджі. Серед них — Павло Безпощадний, Павло Байдебура, Борис Котов, Олекса Іонов.

Павло Безпощадний, український письменник, прибув на Донеччину в двадцятирічному віці й залишився тут до кінця своїх днів. Письменником видано понад тридцять книг — романів, повістей, збірок поезій. Більшість творів присвячено людям шахтарського краю. Серед найвідоіміших творів — новели "Зустріч", "Малий Тимко", оповідання "Помста", "Діти шахтарів", роман-трилогія "Вогонь землі".

На території Приазов'я живуть представники давнього грецького народу. Наш край має плеяду талановитих грецьких поетів, які творили рідною мовою, змальовували культуру і побут рідного народу: І. Костоправ, Л. Дмитрук, В. Гала, К. Пастур та інші.

Багато майстрів художнього слова пов'язали свою долю з Донбасом на довгі роки, а то й на все життя. Деякі з митців прожили на нашій землі декілька днів-тижнів, але й цього часу було достатньо, щоб наш чудовий край запав у душу і був оспіваний поетичним словом.

Ми повинні вивчати літературу свого краю. Це — початок, а попереду — цілий світ, світ, щедрий на легенди, пісні, сказання. Світ із Золотим Колодязем, Святогорським монастирем, Кам'яними Могилами — давніми мовчазними свідками історії донецького краю.

Дорога, звичайно, починається з батьківського порогу. І не можна йти у світ, не дізнавшись про культуру рідного краю.

Століття — день! Нехай в огні

Вродилось щастя довгождане, —

Тим гарт міцніш! А в далині

Там Сонце творчості нове, іще не знане!

С. Черкасенко. "Століття — день"

4 Актуалізація опорних знань:

Творча робота за поданим зразком

Художній дивосвіт - поpуч.(Літеpатуpа pідного кpаю)

Hаша  літеpатуpа  щедpа на таланти. Таким яскpавим талантом є Володимиp  Сосюpа.  Кожна  епоха  наpоджує  своїх великих співців. Володимиpа Миколайовича Сосюpу наpод спpаведливо називав дзвінкоголосим співцем Укpаїни,  Донецького  кpаю.  Він  часто оспівував pідний  кpай  в обpазі калини - символу зеленої кpаси, молодості, повнокpовного  життя.  Поет  залишив  у  спадок  свої невмиpущі  твоpи,  які буде згадувати, читати ще не одне покоління укpаїнців.

Любив  свій  кpай  В.Сосюpа,  землю, на якій пpойшло босоноге дитинство:

               І все, куди не йду, холодні тpави сняться,

               де деpева шумлять і плачуть за Дінцем,

               де вулиці п'янить солодкий дух акацій,

               востаннє за вікном заплакане лице...

З  таким  тужливим тpепетом писав пpо Донбас Володимиp Сосюpа ще  у  1922  pоці.  І  ми уявляємо: pідний кpай над Дінцем п'янить духом акації, знелюднені війною селища "останнім заплаканим лицем" у вікні пpоводжають юнака в гpізну путь.

...Чеpвоноаpмієць  Сосюpа  бився  пpоти  німецьких окупантів, гайдамаків, петлюpівців,  денікінців,  махновців,  білопольських інтеpвентів. Бився багнетом, пеpом поета і жуpналіста.

А  потім було повеpнення до миpного, хоча й складного, життя, було  навчання  в  Хаpкові і напpуга твоpчих буднів, була "Чеpвона зима".

Митець  завжди  пpагнув  йти в ногу з часом. Та іноді час був безжальним  до  поета.  В.Сосюpа  - поет від Бога, живлений ідеями вітчизняної  і світової культуpи, вже самим фактом свого існування "поpушував стpій".

У 30-ті pоки він був відтоpгнутий від літеpатуpного пpоцесу і відсунутий  в  тінь  малозначущих  поетів.  Він  пpойшов чеpез усі випpобування і залишився Людиною:

               Я закоханий в синь океану,

               в дикий дух, що пливе од pіллі,

               а ще дужче - у зоpі pум'яні,

               pідні зоpі моєї землі.

"Впеpед,  душа  моя кpилата, на нові хвилі життьові!" - писав поет  у  1938  pоці.  Володимиp  Сосюpа  входив  у  поpу художньої зpілості,  вpівноваженості.  Естетичне  кpедо поета, живлене ідеєю духовного  гоpіння,  набуває  пpямого  виpаження у віpші "Любіть і боpіться  за  щастя  безкpає...","Гоpіть  і  боpіться! Без сонця у сеpці й пpиpоді лиш тьма навкpуги".

Особливо  pозцвів поетичний талант Володимиpа Сосюpи в гpізні pоки  Вітчизняної  війни.  "Центpальним  віpшем  свого  сеpця" він вважає поезію "Коли додому я пpийду...":

               Дніпpо, і Лавpа, і мости,

               веселий гомін, дзвін тpамваю.

               По бpуку pідному іти -

               Я щастя вищого не знаю.

Повний  щастя  пеpемоги  і  pадості  повеpнення  на  Укpаїну, Володимиp  Сосюpа в 1944 pоці написав віpш "Любіть Укpаїну". Автоp пpагнув  осмислити,  збагнути спpавжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патpіотизм. І йому вдалося  пеpедати  ті найпотаємніші почуття, які живуть у сеpцях багатьох людей, але пpо які  не  кожен  може  сказати. У цьому твоpі поєдналися пpистpасть поета-патpіота і  ніжність  поета-ліpика,  що  дала  йому  змогу виpазити  найзаповітніші  думки,  почуття  й  пеpеконання людської душі.

Обpаз Укpаїни для поета - це кpаса її пpиpоди і її солов'їна мова,  мелодійна,  милозвучна,  співуча.  Живою,  pеальною, зpимою постає Укpаїна у віpші, що закінчується звеpненням до молоді:

               Любіть у тpуді, у коханні, в бою,

               як пісню, що лине зоpею.

               Всім сеpцем любіть Укpаїну свою -

               і вічні ми будемо з нею.

Сосюpу  називають  одним  з  найтонших  ліpиків  укpаїнської літеpатуpи  ХХ  століття,  він  намагався  у своїй поезії осягнути складність  та  неоднозначність епохи, сучасником якої був, завжди залишавсь  людиною,  закоханою у кpасу, довеpшеність. Бо у кожному його твоpі і сьогодні ми відчуваємо не лише замилування кpаєвидами pідної землі, не пpосто захоплені вигуки з пpиводу її світанків та вечоpових  зіp,  а  ніби чуємо гаpяче сеpцебиття того, хто власною пpацею  утвеpджує  кpасу  pідного  Донбасу,  кpасу  і велич pідної землі. І особливо це відчуваємо ми - його земляки.

Я  гоpда  з  того,  що маю пpаво називатися землячкою такого великого поета, відданого сина своєї Укpаїни.

5 Формування професійних вмінь і навичок

Донбас — один з наймолодших східноукраїнських регіонів. Разом із спільними ознаками економічного характеру землі Донбасу єднають і досягнення культури, яка в значній мірі виростає з фольклорних та етнографічних коренів слобожанської і південнокозацької культур.

З другої половини XIX ст. для Донбасу характерне превалювання міської культури, зорієнтованої в основному не стільки на регіональні народні традиції, скільки на загальноукраїнські. Необхідно також мати на увазі, що розвиток української культури відбувався у вкрай несприятливих умовах постійних репресій її діячів, в умовах заборони української мови, української освіти тощо. Окрім української, на теренах Донбасу також розвивалися й інші культури.

Ознаки літературного життя на Донбасі почали проявлятись з останніх років 19 століття. В адміністративному центрі тодішнього Донбасу місті Бахмуті, починають видаватись художні книжки, першою серед яких стала збірка віршів поета-донбасівця Миколи Чернявського «Донецькі сонети» (1898). На той час у Бахмуті зростає видавнича діяльність, збільшується кількість періодичних видань. Бахмутчина як центр шахтарського робітничого краю притягує до себе в останній чверті 19 ст. таких письменників, як Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко та ін., початкуючих і вже відомих українських письменників. У цей час на Донбасі в освітніх закладах працювали видатний письменник Б. Грінченко, відомий фольклорист Я. П. Новицький, педагог І. Я. Зеленкевич (Чепіга-Зеленкевич Яків).

На початку ХХ ст. піднімається хвиля так званих пролетарських поетів, до яких відносять з російськомовних авторів С. Дальню, Я. Дебелого, А. Коца, П. Махиню та ін., а з українських — І. Журбенка. У 10-х роках на Бахмутчині починається становлення видатного українського поета Володимира Сосюри.

Починаючи з 20-х років ХХ ст., на арені українського строкатого життя, розбурханого українською революцією 1917—1921 років і зосередженого переважно в Харкові, Києві та Львові, навколо бахмутського журналу «Забой» та однойменної письменницької організації, зорієнтованої переважно на пролетарську тематику, розгортається потужне літературне життя.

Тенденція до написання творів саме українською мовою зростає серед донецького письменства протягом десятиліть, і на кінець 20-их років навіть такі відомі на той час російськомовні письменники, як Борис Горбатов, Г. Жуков, В. Торін та багато інших, почали писати твори українською мовою. Та на початку 30-х років цей процес був штучно перерваний місцевими шовіністами при явному потуранні і підтримці московської влади.

Варта пильної уваги творчість письменників-земляків 40-90 років, які силою різних життєвих обставин змушені були покинути Україну, але в своїй творчості з синівською відданістю писали про Україну, рідну Донеччину, про сторінки її давньої і близької історії тощо. Це заступник головного редактора журналу «Літературний Донбас» (поч. 30-х років), письменник Василь Гайворонський (США), поет Леонід Лиман (США), поетеса, прозаїк і художниця Емма Андієвська (Німеччина), прозаїк і журналіст Віталій Бендер (Англія), поет і журналіст Володимир Біляїв (США).

Отже, широкий, до певної міри культурологічний, погляд на розвиток літературного життя на Донбасі дає нам підстави для визначення його основних этапів розвитку. Така історична парадигма може слугувати основою для подальших літературознавчих та культурологічних розшуків, науково-методичних досліджень, удосконалення навчально-виховного процесу у школах і вузах регіону, для озброєння науковців і вчителів-філологів системним підходом до історії розвитку літератури на теренах рідного краю.

Щоправда, у посткомуністичній Україні можливий і інший підхід до парадигми розвитку літературного життя на Донбасі, бо залишається живим погляд на так звану радянську культуру, яка мовбито є синтезом української і російської. Тільки що вона породила? Хто він, той синтезований письменник, що утворився шляхом радянського злиття? І що то за дивне явище сьогодення, коли на питання: «Ви український чи російський письменник?» — чуємо відповідь: «Я украинский писатель, который пишет на русском языке».

На основі вищезазначеного, літературний процес на Донбасі можна відобразити в такій послідовності:

М. Петренко і його творчість.

Донецька тематика у творчості Б. Грінченка.

Прояви літературного життя у Бахмуті в кінці XIX—поч. ХХ ст.

Творчість М. Ф. Чернявського. Видання перших художніх книжок у Бахмуті .

С. Черкасенко і Донбас.

Донецька тематика у творчості Х. Алчевської.

Перебування на Донбасі Степана Васильченка та збагачення його творчої лабораторії донецькою тематикою. Створення письменником у Бахмутській тюрмі циклу осетинських казок.

М. Шаповал (Сріблянський), О. Олесь і Донецький край.

Робітничі поети Донбасу початку ХХ ст.

Активізація літературного життя на Донбасі у 1920-их роках

Утворення журналу «Забой» (1923), письменницької організації «Забой» (1924). Ідейно-художня спрямованість літературної творчості донецьких письменників. Пошуки письменниками Донбасу нових тем, ідей і жанрів.

20-і — початок 30-х років. Свобода пошуку тем, жанрів та образів у межах «дозволеного революційною свідомістю». Розгортання українізації як в усій Україні, так і в краї. Перехід письменників на українську мову (Б. Горбатов, Г. Баглюк, В. Гайворонський та ін.). Творчість К. Герасименка, М. Упеника, М. Рудя. Перепідпорядкування письменницької організації «Забой» ВУСППу.

Зв'язок із Донбасом Івана Ле, Івана Микитенка, Григорія Костюка, Василя Барки, Івана Багряного, Володимира Коряка та інших провідних українських письменників і літературознавців.

Тема Донбасу в українській літературі 20-х років (твори М. Хвильового, В. Гжицького, І. Дніпровського та ін.)

Зміна назви журналу «Забой» на «Літературний Донбас» (1932). Репресії серед українського письменства. Трагічні долі письменників Г. Баглюка, В. Гайворонського, М. Соболенка, Ф. Ковалевського, Ю. Западинського, І. Такаченка, В. Іванова-Краматорського, Б. Павлівського та ін. Переслідування К. Герасименка. Гальмування владою українізації в Донбасі. Перехід в 1933–1934 рр. журналу «Літературний Донбас»" на російську мову.

Зв'язки з Донбасом письменника Павла Байдебури та критика Андрія Клоччі.

Ліквідація автономних письменницьких організацій України і донецького «Забою» та об'єднання їх в єдину СПУ — Союз пісателей СССР (1933). Тотальна орієнтація творчості письменників на метод соціалістичного реалізму, на комуністичну ідеологію.

Донецька тематика у творчості поета В. Сосюри прозаїків С. Божка і Л. Скрипника у 20-30 рр.

Посилення русифікації Донбасу в усіх сферах життя.

Тема Донбасу у творчості класиків російської літератури А. Чехова, лауреата Нобелівської премії І. Буніна, В. Вересаєва, О. Серафимовича, О. Купріна, К. Паустовського.

Творчість російських письменників-донбасівців Б. Горбатова, П. Безпощадного, П. Сєверова, П. Чебаліна, В. Торіна, О. Фарбера, О. Авдєєнка, Б. Котова, Г. Марягіна, Ю. Черкаського та ін.

Творчість грецьких письменників Донбасу Г. Костоправа, А. Дімітріу, В. Галла та ін. Репресії серед грецьких письменників. Тотальне знищення владою грецьких освітніх і культурних закладів, грецької інтелігенції.

6 Закріплення знань студентів.

Наші письменники-земляки

ГРІНЧЕНКО  Борис Дмитрович 

ЧЕРНЯВСЬКИЙ  Микола Федорович

ВАСИЛЬЧЕНКО (ПАНАСЕНКО) Степан

Васильович 

СОСЮРА  Володимир Миколайович 

СКРИПНИК Лев Володимирович 

ОКОЛОВ ВІКТОР (Віктор Вікторович) 

КРИВДА Григорій Федосійович 

БОЙКО Грицько (Григорій Пилипович ) 

БЕНДЕР Віталій Петрович 

СТУС Василь Семенович 

ЖУКОВСЬКИЙ Станіслав Віталійович 

МОРОЗ Геннадій Аркадійович 

ПЕТРЕНКО  Михайло Миколайович 

ЧЕРКАСЕНКО Спиридон Федосійович 

АЛЧЕВСЬКА Христя Олексіївна 

ШАПОВАЛ (СРІБЛЯНСЬКИЙ) Микита 

Юхимович

БАЙДЕБУРА Павло Андрійович 

БОЖКО Сава Захарович 

БАГЛЮК Григорій Микитович 

ГАЙВОРОНСЬКИЙ Василь Андрійович 

КОЛЕСНИКОВА Лідія Морисівна 

ТЕСЛЕНКО Кость Макарович 

РУДЕНКО Микола Данилович 

СВІТЛИЧНИЙ Костянтин Кирилович 

СВІТЛИЧНИЙ Іван Олексійович 

ЛІСОВСЬКА Марія Павлівна 

БІЛЯЇВ Володимир Іванович 

МИХЕЇВ Кость Григорович 

СВІТЛИЧНИЙ Іван Олексійович 

АНДІЄВСЬКА Емма 

ГОЛОБОРОДЬКО Василь Іванович 

КОСМАТЕНКО Анатолій Денисович 

ЛЕТЮК Євген Миколайович 

ДЗЮБА Іван Михайлович 

ГОРДАСЕВИЧ Галина Леонідівна 

БОНДАРЧУК Петро Федотович 

ТАЛАЛАЙ Леонід Миколайович 

ОРАЧ Олег Юхимович 

БІЛИЙ Іван Омелянович 

ДОЦЕНКО Юрій Тимофійович 

ПАВЛОВСЬКИЙ Віталій Андрійович

1863  (27.11)     1910(23.04)

1868 (3.01) —1937(19.01)

 

1878 (27.12) — 1932 (11.08)

1898 (6.01) — 1965 (8.01)

1903  (?)          —   1939 (?)

17.04.191

1923 (5.09) — 1997 (25.03)

1923 (5.09) — 1978 (25.09)

1923  (5.01) — 1991(30.10)

1938 (6.01)   —1985 (4.09)

1938 (18.07)

1948 (29.05)

1817(?) —1862 (27.12)

1876 (24.12) — 1940 (7.02)

1882 (16.03) — 1931 (27.10)

1882 (8.06) —  1932 (25.11) 

 

1901 (1.03) —  1985 (26.01)

1901 (24.04) — 1947 (27.04)

1904 (23.12) — 1938 1.03)

1906 (14.01) — 1972 (13.11)

1916 (3.12)

1917 (22.05) — 1988 (20.07) 

1920 (19.12) 

1922(5.03) 

1929 (20.09) — 1993 (?)

1922 (28.08) — 1981 (10.03)

1925 (25.06)

1927 (6.03) — 198 ?

1929 (20.09) — 1993 (?)

1931 (19.03)

1945 (7.04)

1921 (3.10)  — 1975 (6.04)

1929 (13.04) —1976 (22.09)

1931 (26.07)

1935 (31.03)-2001(10.03)

1936 (1.06)

1941 (11.11)

1940 (6.02)

1941 (25.03)

1954 (19.09)

1938  (10.06)

7 Звіти студентів про виконану роботу.

Цікаво, а ви задумувались коли-небудь над тим, що для вас значить рідний край? Що це: місце, звідки хочеться скоріше втекти, щоб не бачити кожної зими чорного снігу, а влітку не знемагати від спеки, бо у ставку попередихали усі риби, і жаби перестали навіть кумкати – «чудова» екологія; або це місце, до якого ви все ж таки повертаєтесь знову і знову. З туристичних походів, з будинків відпочинку, навіть з поїздок за кордон. Погодьтеся, що щось тягне, мов магніт, і так хочеться пройтися під каштанами, піти до парку і вистояти неосяжну чергу за квитками, щоб отримати три хвилини задоволення атракціоном; так хочеться просто посидіти на скамійці і з насолодою вдихати… загазоване повітря. Це і є наш з вами рідний край. Проте не такий уже він і поганий. Є в ньому і чудова природа, трохи споганена нашими екологічними викидами, але поки що є. Є у нас заводи-гіганти та шахти, які колись забезпечували своєю продукцією чи не третину Радянського Союзу, а зараз «прикрашають» своїми величезними спорудами наше місто. Є у нас фабрики, заводики та підприємства, в яких раніше гуло життя і народжувалися різні раціоналістичні ідеї, але зараз вони тільки гудуть і «гудять» від такого життя, ідей немає, бо нікого немає і на самих підприємствах – усі у відпустках… безплатних.

Але у нас є чим пишатися – нашою літературою. А її, виявляється, не так вже й мало. Познайомтесь з письменниками та поетами, які народилися і прожили усе життя в Донецькому краї, або жили тут деякий час. Це Михайло Петренко, Борис Грінчен-ко, Микола Чернявський, Спиридон Черкасенко, Степан Васильченко, Христя Алчевська, Микита Ша-повал, Павло Байдебура. Та це ще не всі. їх набагато більше. Отже, щоб нам написати наш твір, треба ознайомитися з їхньою творчістю. Але почати потрібно не з письменників та поетів, а трохи з нашої історії, з письмових – літературних свідоцтв про наш край. Усі ви, напевне, знаєте «Слово о полку Ігоревім»? Так ось, у цьому творі є згадки про наш рідний край. У давнину тут усе було диким – і охрестили Донеччину Диким полем. Кому ж це не подобалося, називали Половецьким полем. Мабуть, це було однаково, що диким, що Половецьким – все одно дике, бо мешкали тут самі дикі половці, аж поки їх не вигнали русичі. А потім захищали наш край вільні козаки. Можливо, й досі не вивітрився з нас той дух, бо дуже часто у нас відбуваються страйки. Князь Ігор із дружиною їхали саме донецькими степами «на землю Половецьку, за землю Руську».

Це саме про наш край. В поемі називається і річка Каяла, яка співвідноситься із сучасним Кальміусом, Калкою та Сухими і Мокрими Ялами. Зустрічаємо у творі і нашу річку Донець: Ігор мислю міряє Од великого Дону Та й до Дінця малого… Отже, по-перше, в своєму творі вам слід згадати про «Слово о полку Ігоревім», де є рядки про наш з вами край. По-друге, треба звернутися до усної народної творчості. У ній теж не обійдено увагою Донеччину. Бо жили тут – пам’ятаєте? – козаки, які дуже полюбляли битися. Була та й є на нашій землі славнозвісна Савур-Могила. Навіть великий епічний твір складено – «Думку про втечу трьох братів з Азова»:

…бігли не день, не два. Не три й не чотири: І до Савур-Могили добігали, На Савур-Могилі три дні, Три ночі спочивали… Згадується Савур-Могила і в пісні про козака Морозенка, який бився з татарами і потрапив у полон. А вороги були сильні на вигадки: вийняли у живого Морозенка серце та Поставили Морозенка На Савур-Могилу: «Дивись тепер. Морозенку, Та на свою Україну». Пісень, дум про наш край не так вже й мало. Можете і їх використати у своєму творі. Але захоплюватися теж не треба. Краще написати про творчість якогось з донецьких авторів. Проте почати потрібно із загальної характеристики їхньої творчості.

Ви можете зупинитися на творчості будь-якого з поетів чи письменників. Стисло розглянемо тільки творчість трьох: Миколи Чернявського, Спиридона Черкасенка та Христі Алчевської. Почнемо з Чернявського. Народився він у  1868 році в селі Торській Олексіївці (тепер село Октябрське Добропільського району) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Потім сім’я переїхала в село Новобожедарі-вку Слов’яносербського повіту. Батько Миколи одержав там парафію, став священником. На все життя запам’ятав Чернявський краєвиди Донеччини: Засну і чую в тій хвилині. Як ліс шумить, співа дівчина, Йдучи надвечір до криниці. Як дзвін гуде в старій дзвіниці. І бачу рідні гори білі, Понад Дінцем в гаю блукаю І давніх днів утіхи милі Вві сні я знов переживаю. Закінчив Микола Чернявський духовну семінарію. Потім працював в Бахмутській духовній школі, викладаючи співи та музику. Можливо, з нього б вийшов непоганий бард, коли б він народився трохи пізніше. Основні мотиви його творчості – картини рідної Донеччини:

…в степу, -

Безмежнім, безверхім склепу.

Все – рідне, знайоме,

І все те мені

Дорожче від раю в чужій стороні.

(«Степ» )

Цікавить поета і давноминула історія рідного краю: То Ігор-князь тіка з полону. Слідом Овлур за ним. Збива Убрання росяне з розгону… І ось бувальщина жива Мені вважається, і з Дону Мов тупіт вухо зачува. («Князь Ігор») З дитинства знайомий він з картинами шахтарської тяжкої праці: У сажі, чорний, як мара, Рукою піт з лиця втира І кайлом вугіль б’є і б’є В норі шахтар… ( «Шахтар» ) Ви можете використати у своєму творі й інші поезії М. Чернявського: «Савур-Могила», «У Донецькому краї», «Сон велетня» (до речі, в цьому вірші поет бідкається, що вмирає природа), «Донець», «Степ і степ…» і т. д. Життя Чернявського не склалося. Поет не зміг прийняти криваву революцію та її наслідки, не зміг і мовчати. Тому його забрали в НКВС, звідки він вже не вийшов. Хоча офіційна дата його смерті – 1946 рік.

Тепер трохи познайомимося ще з одним «ворогом народу»  – Спиридоном Черкасенком. Народився він на Миколаївщині, проте вчителював – після закінчення учительської семінарії – у нас, на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецька). Тут він і дізнався, що таке шахтарська праця. 15 років «віддав» Черкасенко нашому краю. Потім переїздить до Києва, а звідти гайнув у 1919 році до Австрії, Чехословаччини. 1 більше не повертався. Але до цього встиг написати непогані вірші та оповідання про наш край. Як завжди, темою є шахтарі та їхній труд: Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гійт Блима, чадить. Про це ви можете прочитати у віршах «Шахтарі», «У шахті», «Під землею», «Монолог», «В царстві ночі» та в оповіданнях «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П’яниця», «Ахметка», «Вониперемогли», «Юдита», «Воронько». Прочитайте ці твори, проаналізуйте, і у вас вийде непоганий твір.

Зараз розглянемо, хто ж така Христя Алчевська. Це харківчанка, яка, проте, дуже любила бувати на Донеччині. Часто приїздила в село Олексіївку (Слов’яносербщина) на літніх канікулах. Тому дуже рельєфними та живими постають з її віршів картини природи донецького краю:

там, де сонце закотилось

Над ясним обрієм степів,

В обіймах волі степової

Розлягся мій свобідний спів!

Ви повинні пишатися своїм краєм: виявляється, тільки тут можна кричати і співати на повні груди, якщо, звичайно, не задихнетесь від нашого «чистого» повітря. Христю Алчевську не дуже шанували теля революції, не випустили ні однієї її книжки. Померла вона у 1931 році. Які ж її твори ви можете використати у своєму творі? «Далеко-далеко від рідного краю…», «Моя мандрівка в Олексіївку», «Мені здається, все те снилось». У висновку свого твору ви можете сказати, що література Донеччини продовжує своє життя, народжуються нові поети і письменники, які й надалі будуть возвеличувати свій рідний край.

8 Коментар виконання практичної роботи.

9 Підсумок заняття.

Україна і Донбас у громадянській ліриці В.Сосюри

І рівень

1. Громадянська лірика – це

      а) поетичні твори на важливі сучасні авторові суспільні мотиви;

      б) твори про природу;

      в) твори про кохання.

2. В.М.Сосюра народився й помер

      а) 1895-1964;

      б) 1891-1967;

      в) 1898-1965.

3. Одним  із найдорожчих місць для В.Сосюри є

     а) Третя Рота (тепер місто Верхнє Луганської області);

     б) Дебальцеве;

     в) Бахмут.

4.     Автобіографічним є роман В.Сосюри

     а) „Бояриня”;

     б) „Розстріляне Відродження”;

     в) „Третя Рота”.

5.     Перший вірш В.Сосюри було надруковано в

     а) 1917 р.;

     б) 1918 р.;

     в) 1915 р.

ІІ рівень

6.     Назвіть вірші В.Сосюри, присвячені Україні.

7.     Назвіть вірші В.Сосюри, присвячені Донбасу.

8.     Хто з донецьких поетів отримав премію імені В.Сосюри?

9.     Як народ України вшановує пам’ять про В.Сосюру?

10. Назвіть прізвище донецького вчителя, який отримав премію імені В.Сосюри за поширення знань про життя, творчість і спадщину В.Сосюри.

11. Які враження і думки викликали у вас поезії В.Сосюри?

ІІІ рівень

12. Напишіть твір на тему: Україна і Донбас у громадянській ліриці В.Сосюри.

Відповіді на тестові завдання до уроку літератури рідного краю №3

1.     а)  поетичні твори про важливі сучасні авторові суспільні мотиви.

2.     в) 1898-1965.

3.    а) Третя Рота.

4.    в) „Третя Рота”( роман)

5.    а) 1917.

6. “Україно моя!” (1927), “Вітчизна” (1937), “Україна” (1937), “Любіть Україну” (1944).

7.     “Знов село” (1932), “Краю мій!” (1940), “Донеччино моя!” (1949), „Шахти, терикони, заводські огні” (1955), “Як я люблю тебе, мій краю вугляний!” (1965), “Як передать, Донбас, твою красу і силу”(1959).

8.     Жуковський Станіслав Віталійович, “Освідчення в любові”; Оліфіренко Вадим Володимирович, “Дума і пісня”.

9.     Бібліотеки, школи носять ім’я В.Сосюри, є обласна літературна премія, є музей у місті Сіверську Артемівського району.

10. Сенников Анатолій Антонович.

11. В.Сосюра справив на мене великий вплив, бо міцно любив свою Україну і рідний Донбас, був патріотом нашої держави.

 

10 Домашнє завдання: підготувати доповіді, реферати, проекти за темою, що вивчається на занятті.

                               Додаток

В.В. ОЛІФІРЕНКО, С.М.ОЛІФІРЕНКО

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯ НА ДОНБАСІ

“Схід” №4(35) 2000р.— С.60-65

До питання про періодизацію літературного процесу на Донбасі

Літературний процес—це багатоманітне  історико-мистецьке  явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес  багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному  культурному центрі країни.

Періодизації української літератури Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Дмитра Чижевського,  сучасних дослідників є близькими між собою. Їх можна звести до  таких основних  блоків:  література часів Київської Русі (княжа доба); середньовіччя (давня українська література); становлення нової української літератури (кінець ХVIII-поч. ХІХ ст.);  перша та друга половина ХІХ ст.; окремо, правда, із деякими застереженнями, виділяється період кінця ХІХ-поч. ХХ ст.; величезний масив здобутків української літератури у ХХ ст. в материковій Україні та в діаспорі.

Відображаючи загальний поступ українського письменства, ці етапи розвитку літератури не є географічно стабільними. Так склалося в нашій історії, що “п’ємонтами” української духовності були не тільки відомі адміністративно-культурні центри країни (напр., Острог, Київ, Львів, Харків та ін.), часто ними ставали місця, які знаходились за межами традиційних осередків українства. Так, у ХХ ст. українська ідея й українська демократична література розвивались не в Україні, а переважно в західній діаспорі.

Розвиток літературного процесу є явищем багатоманітним і не однозначним у багатьох відношеннях. Разом з тим він має чіткі параметри  функціонування, ряд особливостей, які змінюються від століття до століття, характеризуючи культурно-мистецьку єдність української літератури. У зв’язку з цим, на нашу думку, є плідним розгляд  внеску в українське художнє слово  не тільки відомих літературних  центрів, але й окремих регіонів. Варто лиш зауважити, що такі студії повинні опиратись на ідею  художньої цілісності української літератури, на її унікальний характер у світовому культурному процесі.

Одним з наймолодших східноукраїнських регіонів є Донбас. Ця назва поруч з такими поняттями, як Слобожанщина, Південь України чи Середнє Придніпров’я, не несе в собі історико-етнографічного змісту, а свідчить про економічно-промислову значущість вугільного регіону  Східної України. Відомий навіть конкретний автор цієї назви—інженер-геолог Ковалевський, який в силу виробничої та економічної  необхідності склав карту вугільних покладів у межах середньої течії Сіверського Дінця,  в районі перших вугільних шахт цього краю (сьогодні—Луганська область). Згодом, в результаті розширення вугледобувного  району, вугляний край розширився до меж сучасного Донбасу (Донецька та Луганська області). Така фактично не закріплена на картах назва регіону стала до певної міри символом.

Разом із спільними ознаками економічного характеру землі Донбасу єднають і досягнення культури, яка в значній мірі виростає з фольклорних та етнографічних коренів слобожанської і південнокозацької культур. З другої половини ХІХ ст. для Донбасу характерне превалювання міської культури, зорієнтованої в основному не стільки на регіональні народні традиції, скільки на загальноукраїнські.

Необхідно також мати на увазі, що розвиток української культури відбувався у вкрай несприятливих умовах постійних репресій її діячів, в умовах заборони  української мови, української освіти тощо.

Звичайно, аналізуючи  факти розвитку української культури, необхідно пам’ятати і про  здобутки інших, неукраїнських, культур цього  регіону, але, оскільки далі мова піде про

розвиток української літератури, до досягнень національних менших Донбасу ми будемо звертатись тільки в процесі розгляду деяких їхніх впливів на українське художнє слово.

На нашу думку, ознаки літературного життя в Донбасі почали проявлятись уже з останніх років минулого століття, набираючи з кожним десятиліттям нової потуги, поповнюючи українську літературу здобутками свого літературному цеху.  В адміністративному центрі тодішнього Донбасу, а саме в Бахмуті, починають видаватись художні книжки,  першою серед яких стала збірка віршів поета-донбасівця Миколи Федоровича Чернявського “Донецькі сонети”(1898 ). На той час в Бахмуті починається видавнича діяльність, збільшується кількість періодичних видань. Бахмутчина як центр шахтарського робітничого  краю притягує до себе в останній чверті ХІХ ст. таких письменників, як  Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко та ін., початкуючих і вже відомих українських письменників. У цей час на Донбасі  в освітніх закладах працювали видатний письменник Б.Грінченко,  відомий фольклорист Я.П.Новицький, педагог І.Я.Зеленкевич (Яків Чепіга).

На початку ХХ ст. піднімається хвиля так званих пролетарських поетів, до яких відносять з російськомовних авторів С. Дальню, Я. Дебелого, А. Коца, П. Махиню та ін., а з українських — І. Журбенка. У 10-х роках на Бахмутчині починається становлення видатного лірика нашої епохи Володимира Сосюри.

Починати з 20-х років ХХ ст., на арені українського строкатого життя, розбурханого українською революцією 1917-1920 років і зосередженого переважно в Харкові, Києві та Львові, навколо бахмутського журналу “Забой” та однойменної письменницької організації, зорієнтованої переважно на пролетарську   тематику, розгортається потужне літературне життя.

Тенденція до написання творів саме українською мовою невпинно зростає серед донецького письменства протягом десятиліть, і на кінець 20-х років на арені української літератури постає український Донбас, де навіть такі відомі на той час російськомовні письменники, як Б.Горбатов, Г.Жуков, В.Торін  та багато інших, почали писати твори  українською мовою. Та на початку 30-х років цей процес був насильницькі штучно перерваний місцевими шовіністами при явному потуранні і підтримці московської влади.

Варта пильної уваги творчість письменників-земляків 40-90 років, які в силу різних життєвих обставин змушені були покинути Україну, але в своїй творчості  з синівською відданістю писали про Україну, рідну Донеччину, про сторінки її давньої і близької  історії тощо. Це заступник головного редактора журналу “Літературний Донбас”  (поч. 30-х років), письменник Василь Гайворонський (США), поет Леонід Лиман (США), поетеса, прозаїк і художниця Емма Андієвська (Німеччина), прозаїк і журналіст Віталій Бендер (Англія), поет і журналіст Володимир Біляїв (США).

Вважаємо, що обійти мовчанкою твори, які розширюють  наші уявлення про землю, на якій ми живемо, і які  з користю можна було б вивчати в школах і вузах на уроках літератури рідного краю  чи спецкурсах, було б несправедливим. Так, визначаючи етапи розвитку літературного процесу на Донбасі, ми не можемо залишити поза увагою цікаві свідчення, які залишили про наш край батько історії Геродот, інші історики давніх народів, зокрема літописець готів Йордан, відзвуки про географічні реалії нашого краю  в епосі скандинавських і германських народів, а також згадки про Приазов’я  у “Велесовій книзі”, підготовленій до першого видання  нашим земляком  з Бахмута Ю. Миролюбовим. Свідчення про наш край зустрічаємо і у творах української народної творчості. А зв’язок з рідним Слов’янськом поета-романтика М.Петренка, подорожі донецькою землею Г.Зиновієва додадуть читачам  важливу літературну та історичну інформації.

Отже, широкий, до певної міри  культурологічний погляд на розвиток літературного  життя в Донбасі дає нам підстави до визначення його основних етапів розвитку. Така історична парадигма може слугувати основою для подальших літературознавчих та культурологічних розшуків, науково-методичних досліджень, удосконалення навчально-виховного процесу у школах і вузах регіону, для озброєння науковців і вчителів-філологів  системним підходом до історії розвитку літератури на теренах рідного краю.

 Правда, у посткомуністичній Україні  можливий і інший підхід до парадигми розвитку літературного життя на Донбасі, бо залишається живим погляд на  так звану радянську культуру, яка мовби то є синтезом української і російської. Тільки що вона породила? Хто він, той синтезований письменник, що утворився шляхом радянського злиття? І що то за дивне явище сьогодення, коли на питання: “Ви український чи російський письменник?”—чуємо відповідь: “Я украинский писатель, который пишет на русском языке”.

На основі вищезазначеного  літературний процес на Донбасі можна відобразити в такій послідовності:

ДАВНІ ІСТОРИКИ ПРО НАШ КРАЙ

Згадки про наш край літописців стародавніх народів  (Геродот, Йордан, Прокопій Кесарійський  та ін.).

Географічні реалії Приазов’я в героїчному епосі германських народів, в англосаксонській “Беовульф”, в ісландській “Старшій Едді”, в німецькій “Пісні про Нібелунгів”.

НАШ КРАЙ У ДАВНЬОРУСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

“Велесова книга”, літопис “Битва на Калці”, “Слово о полку Ігоревім”.

ДОНЕЧЧИНА В УСНОМУ НАРОДНОМУ СЛОВІ  ХV-ХІХ ст.

Історичні та чумацькі пісні, легенди, перекази,  народні думи, пісні про Морозенка, перекази про Савур-Могилу.

К. Зиновіїв про торських солеварів.

Сучасний фольклор Донбасу.

ЛІТЕРАТУРНЕ  ЖИТТЯ  НА  ДОНБАСІ В ХІХ—ПОЧ. ХХ СТ.

М.Петренко і його творчість.

Донецька тематика у творчості Б.Грінченка.

Прояви літературного життя в Бахмуті в кінці ХІХ-поч. ХХ ст.

Творчість М.Ф.Чернявського. Видання перших художніх книжок у Бахмуті.

С.Черкасенко і Донбас.

Донецька тематика у творчості Х.Алчевської.

Перебування в Донбасі Степана Васильченка та збагачення його творчої лабораторії донецькою тематикою. Створення письменником у Бахмутській тюрмі циклу осетинських казок.

М.Шаповал (Сріблянський), О.Олесь  і донецький край.

Робітничі поети Донбасу початку ХХ ст.

АКТИВІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО  ЖИТТЯ НА ДОНБАСІ У 20-Х РОКАХ

Утворення журналу “Забой” (1923), письменницької організації “Забой” (1924). Ідейно-художня спрямованість літературної творчості донецьких письменників. Пошуки письменниками Донбасу нових тем  і жанрів.

20-і —поч. 30-х років. Свобода пошуку тем, жанрів та образів у межах “дозволеного революційною свідомістю”. Розгортання українізації як в усій Україні, так і в краї. Перехід письменників на українську мову (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський та ін.). Творчість К.Герасименка, М.Упеника, М.Рудя. Перепідпорядкування письменницької організації “Забой”  ВУСППу.

Зв’язок із Донбасом І.Ле, І.Микитенка , Г.Костюка, Василя Барки, Івана Багряного, В.Коряка та ін. провідних українських письменників і літературознавців.

Тема Донбасу в українській літературі 20-х років (твори М.Хвильового, В.Гжицького, І.Дніпровського та ін.)

 Зміна назви журналу  “Забой” на “Літературний Донбас” (1932). Репресії  українських письменників. Трагічні долі письменників Г.Баглюка, В.Гайворонського, М.Соболенка, Ф.Ковалевського, Ю.Западинського, І.Такаченка , В.Іванова-Краматорського, Б.Павлівського та ін. Переслідування К.Герасименка. Гальмування владою українізації в Донбасі. Перехід в 1933-1934 р. журналу “Літературний Донбас”” на російську мову .

Зв’язки з Донбасом  письменника П.Байдебури та критика Г. Клоччі.

Ліквідація автономних письменницьких організацій України і донецького “Забою” та об’єднання їх в єдину СПУ—Союз пісателей СССР (1933). Тотальна орієнтація  письменників на метод соціалістичного реалізму, на комуністичну ідеологію.

Донецька тематика у творчості поета В.Сосюри прозаїків С.Божка і  Л.Скрипника у 20-30 р.

Посилення русифікації Донбасу в усіх сферах життя.

Тема Донбасу у творчості класиків російської літератури А.Чехова, лауреата Нобелівської премії І.Буніна, В.Вересаєва, О.Серафимовича, О.Купріна, К.Паустовського.

Творчість російських письменників-донбасівців Б.Горбатова, П.Безпощадного, П.Сєверова, П.Чебаліна, В.Торіна , О.Фарбера, О.Авдєєнка, Б.Котова, Г.Марягіна , Ю.Черкаського та ін.

Творчість грецьких письменників Донбасу Г.Костоправа, Д.Дімітріу, В.Галла та ін. Репресії серед грецьких письменників. Тотальне знищення владою грецьких освітніх і культурних закладів, грецької інтелігенції.

ЛІТЕРАТУРНЕ ЖИТТЯ В ДОНБАСІ У 40-80 РОКАХ ХХ СТ.

Відновлення  після 2-ї світової війни письменницької організації на Донбасі  ( II-а пол. 40-х р.). Видання альманаху “Літературний Донбас” (1946), реорганізація його в альманах “Донбас”(1958), з 1968 р.—в журнал “Донбас”.

Риси соцреалізму у творчості письменників: тотальна підпорядкованість принципам партійності, прославлення  людей фізичної праці (робітничого класу), радянського способу життя тощо. Творчість П.Байдебури, Є.Летюка, Г.Кривди, В.Соколова, Л.Колесникової, К.Тесленка, М.Лісовської, К.Міхеєва, П. Бондарчука, Л.Талалая, Олега Орча, Г.Гордасевич, С.Жуковського, Г.Мороза та ін.

Донеччина у творчості В.Сосюри, Грицька Бойка, А.Косматенка.

Утворення у кінці 60-х років Луганської письменницької організації. Творчість  І.Савича, М.Чернявського, І.Світличного, В.Голобородька, І.Низового, М.Ночовного, Л.Стрельника, М.Малахути, І.Шкурая, Г.Половинка та ін.

Участь критиків і літературознавців у  літературному процесі  на Донбасі (Г.Клоччя, М.Непран, М.Федорчук, О.Міхно, І.Дзюба, М.Діченсков, К.Спасенко, В.Костенко, Є.Волошко, В.Соболь та ін.).

Діяльність видавництва “Донбас”.

Організаційна діяльність письменницьких об’єднань Донбасу.

Педагогічно-краєзнавча діяльність І.Овчаренка, А.Шевченка, Б.Пастуха, В.Замкового, В.Терещенка та ін.

Пропаганда творчості письменників-земляків літературними музеями  М.Петренка (м.Слов’янськ), Б.Грінченка (м.Алчевськ), М.Чернявського (с. Октябрське-Торське  Добропільського р-ну; м.Артемівськ), В.Сосюри (м.Артемівськ; м.Сіверськ), М.Шаповала (с.Сріблянка Артемівського р-ну), С.Божка (м.Красноармійськ), С.Васильченка (м.Дзержинськ, сел.Щербинівка).

Обласні Сосюринські свята школярів Донеччини у 80-х роках..

Творчі здобутки  російських письменників Луганщини  А.Романенка, А.Медведенка, Й.Курлата, В.Титова, С.Бугоркова, М.Пєсенки, В.Полуйко, О.Холошенко   та ін.

Основні тематичні і жанрові риси творчості російських письменників Донеччини І.Гонімова, О.Іонова, В.Попова, Є.Гончарова,  В.Труханова, П.Чебаліна, Л.Жарікова, Ю.Чорного-Діденка, М.Рибалка, Г.Головіна, Г.Володіна, І.Костирі, І.Мельниченка, О.Лаврентєвої, А.Кравченка, В.Логачова, Н.Крахмальової, В.Руденка, В.Гладкого, В.Забірка, Б.Білаша, Б.Ластовенка, Т. Хаткіної, С.Заготової та ін.

Грецькі письменники Донбасу Г.Костоправ, О.Дімітріу А.Шапурма, Л.Кир’яков, В. Бахтаров, В.Борота , В.Кіор.

Творчість письменників-земляків у діаспорі

Донеччина у творчості В.Гайворонського (США), В.Бендера (Англія), Л.Лимана (США), В.Біляїва (США), Е.Андієвської (Німеччина). Зв’язки письменників з рідним краєм.

ПИСЬМЕННИКИ—ДИСИДЕНТИ

М.Руденко, І.Світличний, В.Стус, В.Голобородько, О.Тихий. І.Дзюба та зв’язок їхньої творчості з Донбасом.

ВІДРОДЖУВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ У 90-Х РОКАХ

Перебудова журналу “Донбас” в нових умовах посткомуністичної України: поява нових, раніше замовчуваних і заборонених тем , про репресії українських письменників та ін. Видання журналом “Донбас” серії посібників-хрестоматій з літератури рідного краю для загальноосвітніх шкіл і вузів Донбасу.

Відродження теми патріотизму, відданості  рідній землі, Україні. Розвиток “незаангажованої”  поезії і прози. Критичний перегляд на сторінках преси “творчих здобутків” письменників Донбасу у тоталітарні часи. Відродження у творчості письменників Донбасу  загальнолюдських і національних цінностей.

Тематичне оновлення творчості Г.Кривди, Г. Гордасевич, І.Білого, П. Бондарчука, Г.Мороза, С.Жуковського  та ін. Переосмисленням ролі літератури в умовах незалежної України. Нові тенденції у творчості А.Мироненка та М.Хижняка. Творчість поетів Ю.Доценка і В.Павловського. Дитяча тематика у віршах Гриця Пономаренка.

Спроби повернення поетів А.Кравченка, В.Радькова, В. Руденка  та ін. до рідної мови.

Діяльність літературних об’єднань міст Макіївки, Горлівки, Маріуполя, Єнакієвого, Краматорська. Проведення Спілкою донецьких письменників обласних семінарів для початкуючих і молодих авторів.

Вихід на Донеччині у II-й половині 90-х років літературних альманахів “Євшан-зілля” (Слов’янськ), “Лад” і “Кальміус” (Донецьк) та ін.

Видавнича діяльність Петра Бондарчука.

Відображення літературного життя письменників Луганщини на сторінках заснованого у 1993 р. журналу “Бахмутський шлях” .

Видання Луганським педагогічним університетом ім. Т.Шевченка  наукового журналу “Вісник” і  висвітлення на його сторінках літературного життя на Донбасі.

Посилення з кінці 80-х років уваги до літературного життя  Донбасу в шкільній літературній освіті. Уведення у шкільну програму уроків літератури рідного краю, а  до вузівських занять—лекцій, спецкурсів і спецсемінарів за творчістю письменників-земляків (Донецький державний університет, Луганський педагогічний університет, Слов’янський педагогічний інститут та ін.).

Видавнича діяльність Українського культурологічного центру.

Проведення обласних та регіональних наукових конференцій, присвячених розвитку літературного життя на Донбасі (Донецьк, Луганськ, Артемівськ, Слов’янськ).

Утворення російськомовними письменниками  літературного об’єднання—“Спілки письменників України “Донбас”  з підпорядкованістю Міжнародному співтовариству письменницьких спілок у Москві.

ДЖЕРЕЛА ДО  РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯ НА ДОНБАСІ

ІСТОРИЧНІ Багалій Д.Історія Слобідської України/Передмова, коментар В.В.Кравченка.—Харків:Основа, 1991.

Геродот.Книга1V.Мельпомена//Геродот. Історія в дев’яти книгах.—К.:Наукова думка,1993.—С.180-228.

Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн.—К.:Наук. думка ,1992.—Т.2. —С.240-242.

Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область.—К.:Голов. Ред. УРЕ, 1970.

Історія міст і сіл Української РСР: Луганська область.—К.:Голов. Ред. УРЕ, 1968.

Лаврів Петро.Історія Південно-Східної України.—К.: Українська видавнича спілка,1996.

Оліфіренко В.В., Пустова Ф.Д. Таємниця духовного скарбу. Із популярного народознавства.—Донецьк: «Донбас» (Спецвипуск),1994.

Пірко В..Заселення степової України в ХVI-ХVIII ст.—Донецьк:Донецький державний університет,1998.

Чорногор А.М. До історії заснування міста Жданова //Український історичний журнал, 1971.—№4. —С.91-96.

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -