Конспект уроку на тему: «Творчість поета В. Біляїва на уроках літератури рідного краю»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема: «Творчість поета В. Біляїва на уроках літератури рідного краю»

Мета заняття:

Методична: Удосконалення методики організації діяльності студентів на занятті

Дидактична: Ознайомити студентів із творчістю поета-земляка, проаналізувати його твори, визначати громадянську позицію

Виховна: Виховувати патріотизм, творчі смаки

Вид заняття: практичне

Форми та методи проведення заняття: інтеграційне заняття

Міждисциплінарні  зв’язки:

Забезпечуючі: Історія України, Географія, Культурологія

Забезпечувані: Українська література, Філософія

Технічні засоби навчання: Ноутбук

Методичне забезпечення: Опорні конспекти, доповіді, реферати

Література

1.   В.Біляїв. Осіння обнова. Поезії. Книжка третя.—Донецьк, 2001 р.

2.   М.Вінграновський. Вступне слово до віршів В.Бляєва//Літературна Україна, 1994, 20 жовтня.

3.   Г.Костюк. Дещо про поезію як створення світу людини//Сучасність, 1991.—№4.—С.112-125.

4.   В.Оліфіренко. Вивчення літератури рідного краю в школі. Посібник для вчителів.—Донецьк, 1996.

5.   В.Оліфіренко. Уроки правди і добра. Посібник з літератури рідного краю для учнів загальноосвітніх шкіл, гімназій і технікумів. —Донецьк, 1995.

6.   Барвінок Донбасу-2. Читанка з літератури рідного краю і народознавства. /Упорд.В.Оліфіренко. —Донецьк, 2000 р.

7.   Барвінок Донбасу-3. Читанка з літератури рідного краю і народознавства /Упоряд. В.Оліфіренко. —Донецьк, 2000 р.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів

2 Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття.

3 Мотивація навчання:

Володимир Іванович Біляїв, відомий в Сполучених Штатах Америки український письменник і журналіст, народився у нас, на Донеччині, 25 червня 1925 року під містечком Мосьпіне. Вчився там у школі №152, пізніше—у середній школі №25 м. Донецька.

У жорстокі часи другої світової війни доля закинула Володимира Івановича спочатку до Німеччини (його, хлопцем, вивезли туди на роботу німецькі окупанти), пізніше непереборне бажання побачити світ привело майбутнього поета до Австралії і Сполучених Штатів Америки. Там він працював на різних роботах, здобув вищу освіту, досконало опанував англійську мову.

Останні  п’ятнадцять років (до 1999 р.) він керував українським відділом радіостанції “Voice of Ameryca” (“Голос Америки”), інформуючи слухачів в Україні про події в Сполучених Штатах, у світі, та розповідаючи про життя українці на заході і їхні досягнення у різноманітних галузях життя.

Відомим як поет діаспори Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій «Поліття». А вже з виданням другої книжки «По той бік щастя» (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могилянської Академії Наук.

Його творчість знайшла позитивну оцінку літературних критиків у діаспорі Г. Костюка, М. Степаненка, Н. Пазуняк. А відзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я шанованого майстра поетичного слова. Що є провідним у творчості нашого земляка?

Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним у шістдесяті роки, і яке він сповідує у своїй творчості й досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайного розвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимось несуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили три основні компоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовного стану людства в цілому і кожного народу зокрема». Поет, продовжуючи естетичні настанови класиків української літератури, вбачає в поетичному слові порадника, виразника народних сподівань та прагнень.

Літературознавець Григорій Костюк назвав творчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли поет став входити в літературне життя, багато поетів у своїх поетичних експериментах часто відривалися від реальності, надаючи художньому слову роль «поезії для поетів», тобто для обраних. В.Біляїв пішов своїм шляхом, поставивши за мету творити “літопис духовного стану народу”. Додамо—українського народу, який піднявся у ХХ-му ст. виборювати свободу і незалежність.

Така спрямованість художнього слова є властивою майже для всіх українських письменників західної діаспори: вони не хилились перед можновладцями, не творили угодницьку  брехливу літературу, що облудною павутиною обплітала  народну свідомість в Україні протягом десятків років.  Серед здобутків цих письменників живе і поетичне слово Володимира Івановича.

Збірка вибраних творів В.І.Біляєва “Осіння обнова” видана 2001 р. на батьківщині письменника у Донецьку. Вона містить у собі кращі, на думку автора, твори минулих літ, а також написані в останні роки.

Плануючи уроки літератури рідного краю, вчитель має можливість використати твори письменника у молодших, середніх і старших класах. Вони цілком відповідають віковим можливостям  дітей і завданням літературної освіти в сучасній українській школі.

Вірші  “Матері”, “Мати”, “Моїй матері”,“Батьків гай”, “Де рідний дім, де слідйого?“, “Донецька ніч” та ін. засвідчують палку любов письменника до найсвятішого на землі—до своїх батьків, до рідного краю, батьківщини. А такі твори, як “Біля нагробка Євгена Маланюка”, “На могилі Симона Петлюри”, “На смерть Галини Журби” та  “Івану Багряному” свідчать про високу повагу автора до видатних постатей нашого народу, до здобутків українського національного духу.

Необхідно усвідомити, що різнобарвний  морально-етичний  світ українства, його  духовні досягнення у ХХ столітті, можуть стати для молоді близькими і яснішими, якщо поетичне слово поета-земляка Володимира Біляєва прийде до нас.

4 Актуалізація опорних знань:

Володи́мир Іва́нович Біля́їв (25 червня 1925, селище Шахти №12 Грузько-Ломівської сільради, Макіївського району Донецької області, нині Моспине у складі Донецька — †12 лютого 2006, м.Норт Палм, шт.Флорида,США) — український письменник і журналіст, громадсько-політичний та культурний діяч, член-кор. УВАН в США (1984). Член Національної спілки письменників України 1995. Спікер Національної Ради Державного Центру УНР (1980–1984 рр.), керівник української редакції радіостанції «Голос Америки» (до 1998 р.).

Народився на Донеччині, 25 червня 1925 року під містечком Моспине. Вчився там у школі № 152, пізніше — у середній школі № 25 м. Донецька (зараз Ленінський район).

У жорстокі часи Другої світової війни доля закинула Володимира Івановича спочатку до Німеччини (його, хлопцем, вивезли туди на роботу німецькі окупанти), пізніше непереборне бажання побачити світ привело майбутнього поета до Австралії і Сполучених Штатів Америки. Там він працював на різних роботах, здобув вищу освіту, досконало опанував англійську мову. Одружився з киянкою Галиною Білик.

П'ятнадцять років (до 1999 р.) керував українським відділом радіостанції «Voice of Ameryca» («Голос Америки»), інформуючи слухачів в Україні про події в Сполучених Штатах, у світі та розповідаючи про життя українців на заході й про їхні досягнення у різноманітних галузях життя.

5 Формування професійних вмінь і навичок

Відомим як поет Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій «Поліття». А вже з виданням другої книжки «По той бік щастя» (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могилянської Академії Наук.

Його творчість знайшла позитивну оцінку у таких літературних критиків діаспори, як Г. Костюк, М. Степаненко, Н. Пазуняк. А відзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я шанованого майстра поетичного слова. Що є провідним у творчості письменника? Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним ще у шістдесяті роки, але яке він сповідує у своїй творчості й досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайного розвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимось несуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили три основні компоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовного стану людства в цілому і кожного народу зокрема». Поет, продовжуючи естетичні настанови класиків української літератури, вбачає в поетичному слові порадника, виразника народних сподівань та прагнень.

Літературознавець Григорій Костюк назвав творчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли він став входити в літературне життя, багато поетів у своїх експериментах часто відривалися від реальності, надаючи художньому слову роль «поезії для поетів», тобто для обраних. В.Біляїв пішов своїм шляхом, поставивши за мету творити «літопис духовного стану народу». Додамо: українського народу, який піднявся у ХХ ст. виборювати свободу і незалежність.

Така спрямованість художнього слова є властивою майже для всіх українських письменників західної діаспори: вони не хилились перед можновладцями, не творили угодницьку, брехливу літературу, що облудною павутиною обплітала народну свідомість в Україні протягом десятків років. Серед здобутків цих письменників живе і поетичне слово Володимира Івановича.

Збірка вибраних творів В. І. Біляєва «Осіння обнова» (/txt/biljajivv/osob/index.html) видана 2001 р. на батьківщині письменника, у Донецьку у видавництві «Східний видавничий дім» та Український культурологічний центр. Вона містить у собі кращі, на думку автора, твори минулих літ, а також ті, що написані в останні роки. Згодом у цих же видавничих фундаціях побачили світ його книги «На неокраянім крилі» (2003) /txt/biljajivv/nakr.html, «Доля і шлях» (2005).

Вірші «Матері», «Мати», «Моїй матері», «Батьків гай», «Де рідний дім, де слід його?», «Донецька ніч» та ін. засвідчують палку любов письменника до найсвятішого на землі — до своїх батьків, до рідного краю, Батьківщини. А такі твори, як «Біля нагробка Євгена Маланюка», «На могилі Симона Петлюри», «На смерть Галини Журби» та «Івану Багряному» свідчать про високу повагу автора до видатних постатей нашого народу, до здобутків українського національного духу.

12 лютого 2006 року Володимир Іванович помер і похований у штаті Флорида (США).

6 Закріплення знань студентів.

З далекого заокеання хвилі радіостанції «Голос Америки» з Вашингтону майже кожного вечора доносили до України слово нашого земляка Володимира Біляїва. Він був  у 80-90 роках керівником українського відділу радіостанції ,   передачі якої, згідно з приблизними підрахунками, регулярно слухає від п'яти до семи мільйонів людей в Україні. Відомим як поет діаспори Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій “Поліття”. А вже з виданням другої книжки “По той бік щастя” (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могиляїнської Академії Наук за 1980 рік.

На початку 2001 року була видана вже в Україні, на батьківщині письменника, у Донецьку, його третя книжка віршів— “Осіння обнова”. До неї увійшли поезії, написані у 80-хі 90-х роках, а також деякі твори із попередніх збірників.

Крім названих видань, Біляїв є автором науково-популярного нарису про видатну співачку Олену Шишацьку-Карапетян, десятків статей, есе на теми політики, літератури, суспільного життя, які друкувались у численних українських періодичних виданнях як на Заході, так і в Україні (“Всесвіт”, “Березіль”, “Літературна Україна” та ін.).

Як же склалася доля цієї обдарованої людини, як їй вдалося зберегти і збагачувати на чужині рідне слово?

Володимир Іванович  Біляїв народився 25 червня 1925 року в селищі Мосьпине в родині гірничого інженера. Тут він вчився в школі. Сталінськими енкаведистами у кінці тридцятих років було арештовано батька майбутнього поета. Хоча дитинство проходить в зрусифікованому середовищі, серце Володимиравідкрилось рідному слову. Ось як про це розповідає В. Бі-ляїв у своїй автобіографії: «Моє знайомство з українським поетичним словом я завдячую матері моїй і тітці. Неписьменні жінки-селянки, що походили з Білоцерківщини, вони з ранніх дитячих літ моїх в умовах поспіль зрусифікованого індустріального Донбасу зріднили мене не тільки з самою мовою, але й з українською піснею, казкою й звичаями, вірніше переказами про звичаї стародавнього українського побуту.

Моїми улюбленими піснями були «Стоїть явір над водою» та пісня про Морозенка. Ці пісні, як і молитву «Отче наш», я вже знав з тієї пори, відколи починає діяти пам'ять про людей, місця й події в житті родини і найближчого оточення».

У своїх поетичних творах вже в далекій Америці В. Бі-ляїв не раз згадуватиме рідний край, Донеччину, звідки повіз з собою у далекий світ пам'ять про матір, степ, Савур-Могилу. Згадуватиме він через багато років і свого вчителя української мови і литератури Павла Остаповича Білоконя, який намовляв його писати вірші. І така спроба одного разу сталася: хлопчик написав поезію, присвячену Кобзареві. «Але, — згадував пізніше поет,—Павло Остапович так виправив вірша, що автором треба вважати мого вчителя».

Хороших вчителів не бракувало Біляїву ні вдома, в Україні. ні за кордоном, куди він був вивезений у 1943 році на роботу до Німеччини. Особисто сам він вважає своїми натхненниками Тараса Шевченка, Володимира Сосюру, Максима Рильського, Леоніда Первомайского, а з тих письменників, які належать до діаспори, — Юрія Клена, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Теодосія Осьмачку, Олену Телігу, Іваїна Багряного. Ремінісценції з їхньої творчості часто можна відчути в поетичному слові Біляїва.

Після закінчення другої світової війни доля кидала В. Біляїва по світах то службовцем у повітряних силах США в Європі, то співробітником газети «Українські вісті» (Німеччина), часописів «Єдність» та «Вільна Думка» (Австралія). У п'ятдесятих роках він осідає у Сполучених Штатах Америки, де займається журналістською працею, дописуючи до багатьох українських періодичних видань.

Вірші почав писати систематично в Німеччині. Першим твором за межами України був «Ранок» (1946 р,), про який поет скромно згадує, як про «таку собі мініатюру»:

  Його зозуля на крилі принесла

 і птаство будить у гаї «ку-ку», 

Рибалка-вітер променисті весла 

Занурює у повінь гомінку

Густих ланів, росистих, колосистих. 

Висвистуючи пісеньку на жарт. 

Вклоняється тополя дзвінколиста 

Березам лагідно, а маки сиплять жар.

І линуть, линуть хмари звідусюди, 

І сонце крила золоті звело. 

Мале хлоп'я (і з нього будуть люди!)

Біжить стрічати ранок за село.     Вірш автор вважає твором «початкової дитячої ще поезії» (із автобіографічних матеріалів—О. В.). І все ж, зауважимо, що тут відчутне тепло рідної землі, віра в світле майбутнє, яке повинно прийти, хоча поета оточувала сувора реальність чужини. Природа та долі земляків стануть предметом художнього пізнання Біляїва. Його творчість знаходить позитивну оцінку літературних критиків з діаспори Г.Костюка, М. Степаненка, Н. Пазуняк. А відзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я знаного і шанованого майстра поетичного слова. Що є провідним у творчості нашого земляка? Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним у шістдесяті роки, і яке він сповідує й досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайного розвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимось несуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили (Три основні компоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовного стану людства в цілому і ножного народу зокрема». Поет, слідуючи естетичній настанові класиків української літератури, вбачає в поетичному слові порадника, виразника народних сподівань та прагнень. Літературознавець Григорій Костюк назвав творчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли поет став входити в літературне життя, багато поетів у своїх поетичних експериментах часто відривалися від реальності, надаючи художньому слову роль «поезії для поетів», тобто для обраних. В. Біляїв пішов своїм шляхом, ставлячи за мету творити «літопис духовного стану народу». Додамо — українського народу, який піднявся у ХХ-му столітті виборювати свободу і незалежність,

    У віршах нашого земляка провідною є тема матері і материнства. Мати для Біляїва є уособленням основи і початку життя не тільки в матеріальному, але й духовному значенні. У вірші «Мати» поет виголошує:

  В далеку путь ідуть твої сини,

За тридев'ять земель чужих і невідомих,

І їм у слід, прадавній і сумний,

Її руки трикратний хресний помах.

Ідуть на Подвиг у лиху годину. 

О, руки, матерні, лагідні й шкарубкі, 

до вас вернутися лише на мить єдину! 

В далеку путь рушають парубки.     Тему матері, суголосну своїм творам, В. Біляїв знаходить і в таких видатних майстрів мистецтва слова, як італійський поет Сальваторе Квазімодо і шведський поет Верінер фон Гайденстам. їхні вірші у перекладі Біляїва доповнюють образ матері-жінки, яка «розділює любов синам далеким» (С. Квазімодо, «Лист до матері»).

Синівська вдячність за .подароване життя і за материнську науку проймає не один вірш В. Біляїва. Образ матері, святої матері — це уособлення рідної землі, яка залишилася в серці поета назавжди.

Цікавою в Біляїва є й пейзажна лірика Часто це вірші про міста, селища, села, моря, океани, які в подорожах по світу бачив поет. Але особливістю творів є постійне звернення автора до картин рідного краю, Донеччини. Передусім — це краєвиди донецького степу. Азовського моря та інших куточків рідного пейзажу. Картини-асоціації, пов'язані з Придінців'ям, є для Біляїва не лише зовнішнім проявом любові до землі. Зі степом він пов'язаний генетичне,   кров'ю давніх степовиків, своїх предків. Поет по-синівськи проголошує:

Та стопи, де б мої свій слід не полишали,

І до яких би див мін зір не прикипів,

Я давніх предків дар несу в червоножилах — 

Густу й ліниву кров степовиків.

                                                             («Над морем»)  

   Ось чому степ для поета є не лише образом-спомином про рідний край. Спокійна хвиля степу є внутрішньою сутністю рідної землі, в глибинний зміст якої він прагне заглянути. Тема степу єднає поетичне слово В. Біляїва з творчістю таких наших земляків, як М. Чернявський, С. Черкасенко, X. Алчевська. Але в його творі образ степу набирає особливого звучання, пов'язаного з гіркотою споминів про далекий рідний край.

Поет відтворює природу неповторними барвами. У нього не просто вишні будуть цвісти, а «метеликами цвіт обляже вишники», верби не схиляються   ,над водою, а «шукають броду», вітряного дня дерева не просто підіймають свої віти, а «пірнають у вітряну купіль за крилами лелечими». Поет бачить чайку, «як тепла і лету білоперий жмуток», і чує «вдари хвиль, немов звучання рим». Рельєфні, барвисті картини хвилюють читача,

Для ліричного героя В. Біляїва є властивими роздуми над сенсом людського життя, над добром і злом. Вірші такого спрямування пройняті ідеєю пошуку щастя.    

У кращих традиціях української класики поет дотримується єдності форми з досконалістю змісту, ось хоча б такі рядки:

Там пада й гасне лист — жаріюча пір'їна.

Спроквола дотлівають візерунку риз, 

осінь слухає, як на злежалий хмиз. 

Клякає тиша чиста і первинна.

                                                       («Напередодні»)    

В. Біляїв — патріот, це знайшло відображення в багатьох поезіях. Через усю творчість проходить думка про неминучість приходу в рідний край свободи під знаком «Тризуба — сокола вогнекрилого». У віршах-епітафіях поет схиляється перед улюбленими творцями   слова чи дії: Симоном Петлюрою, Іваном Багряним, Євгеном Маланюком, Галиною Журбою та іншими видатними синами і дочками українського народу, У поемі «Розмова з ровесником», уривок з якої надруковано в збірці «По той бік щастя», звучить гостра інвектива — звинувачення на адресу майстрів нелюдської розправи», які були вірними ідеям миколаївських фельдфебелів і капралів, «що шкуру з наших прадідів здирали», тут присутні «І ленінські дзержинці-сіроманці», і сталінська «єжова рукавиця», І Смерша закривавлена правиця — «тюремної імперії незмінний страж». Згадує автор пекучим словом і своїх земляків-перевертнів:

  В долоні б'ють служаки завидющі,

І хрипнуть від «У-р-р-а!» глухі і невидющі

Й завжди байдужі до народу згуби,

Всі рідні циніки і скалозуби

Собі хихикають в кулак!    

  Поет продовжує традицію свого великого попередника, зображуючи нащадків «синів сердешної України» (Шевченко).

В одному з віршів збірки ,«По той бік щастя» поет так висловив своє кредо:

Не зла жалом — жезлом добра

Будь, моє слово, будь!

                             («Слово моє»)    

Так, вірші Володимира Біляїва зичать людям щастя і добра, вони свідчать про синівську любов поета до рідної землі, палке бажання працювати в ім'я її визволення. Творчість нашого земляка знаходить тепер свого читача уже й на вільній батьківщині.

7 Звіти студентів про виконану роботу.

8 Коментар виконання практичної роботи.

9 Підсумок заняття – аналіз поетичних творів.

РАНОК

Його зозуля на крилі принесла

І птаство будить у гаю "ку-ку",

Рибалка-вітер променисті весла

Занурює у повінь гомінку

Густих ланів - росистих, колосистих,

Виспівуючи начебто на жарт...

Вклоняється тополя срібнолиста

Березам лагідним, а маки сиплять жар.

І линуть, линуть хмари звідусюди.

Вже сонце крила золоті звело!

Мале хлоп’я - і з нього будуть люди -

Біжить стрічати ранок за село.

ІЗ ЖИТТЄПИСУ

Де чорним, синім, сивим і білястим

Бескеттям хмара небосхил вкрива,

З її стрімнин нестриманим баластом

Шумить, рокоче злива дощова.

Її, мов дим, розгойдана завіса

Мене в степу жене-наздоганя!

За мить води і вітру сум'ять сиза

Переплеснула вершника й коня.

Пригнувшись до підстриженої гриви,

Немов насправді бойовий вістець,

Крізь віхолу води і вихорів пориви

Жену гнідого чвалом навпростець

Туди, де вибалку пологі схили.

Де греблі гать і степовий ставок,

Жену, наляканий, щодуху і щосили

Сховатись від смертельних блискавок.

Бо ця наука завчена ізмалку -

Батьки навчали хлопців і дівчат -

Застане громовиця - хутко в балку

У борозну ховайся чи рівчак,

Бо блискавки в степу несамовиті

Б'ють у стовпи, дерева й вітряки

І навіть тернів придорожні віті,

У висохлі високі будяки...

Я спішився у вибалку на гаті -

Управний вершник у дванадцять літ!

Десь, знаю, мати молиться у хаті,

Як водиться, за цілий Божий світ

І ще за те, щоб громовиці сила

В степу її дитини не спалила.

Хропить гнідий і гнівно водить оком -

До рідних ворітець пора і час!

Ще десь гримить за крайнебом широким,

Та дальній погрім не лякає нас.

Розвиднилось у степу, заголубіло,

Озвалось у вівсах перепеля,

І вже гнідий на шлях ступає сміло,

Що по дощі парує, як рілля.

Так легко на душі, так буйно пахнуть зела!

Кінь просить повода, осель почувши дим,

А там веселка зводить понад села

Високий міст під небом голубим...

Тоді не знав я, вершник випадковий,

Що прийде час і вдарить інший грім,

І бойових гнідих гартовані підкови

Дзвенітимуть алюром степовим.

Що не веселками - багровими стовпами

У небо вибухне близького бою дим

І нагада мені в бою молитва мами,

Що був колись я вершником малим...

10 Домашнє завдання – підготувати доповідь про Біляєва В.

Додаток

Роман Ференцевич

Біографія  Володимира  Біляєва

Володимир Іванович Біляїв - український журналіст, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч - народився 25 червня 1925 року в селищі шахти № 12 Моспино-Ряснянського рудоуправління, що адміністративно належало до Грузько-Ломівської сільради Макіївського р-ну Сталінської обл., тепер м. Моспине Донецької обл.

Батько В. Біляєва Іван Семенович до революції 1917 року, працюючи прохідником на шахті, брав активну участь у підпільному русі робітників проти царату. Після громадянської війни, закінчивши Індустріальний інститут у Сталіно з дипломом гірничого техніка, займав керівні посади на шахтах Макіївського, Петрово-Мар’їнського та Рутченківського вугільних трестів. 1938 р. заарештований органами НКВС за звинуваченням у антирадянській діяльності, контрреволюції та шкідництві. Подальша його доля невідома. Мати - Домна Оксентівна з родини Кротошинських- походила із с. Іванівка Ставищенського р-ну Київської обл. Вона переселилася на Донбас під час Першої світової війни і невдовзі одружилася з Іваном Семеновичем.

В. Біляїв закінчив початкову й середню школи. Родинна трагедія - втрата батька, втеча дядьків з родинами з Київщини на Донбас від голодомору 1932 -1933 рр., глибока віра матері і тітки Ганни Оксентівни в Бога на все життя визначили шлях Володимира. Вже середньошкільником він почав розуміти протиріччя між комуністичним вченням і практикою, між партійними гаслами і реаліями життя.

Опинившись під час Другої світової війни на примусовій праці в Німеччині, В. Біляїв вирішив після звільнення його американцями не повертатися на Батьківщину. Спочатку він працював один рік цивільним службовцем військово-повітряних сил США - в хімічному депо і на аеродромі авіагрупи винищувачів, за що одержав похвальну відзнаку. У таборах переміщених осіб у 1946 - 1949 рр. після вишколу на спецкурсах він працював службовцем Міжнародної Організації Втікачів у таборах Фірнсберг, Нюрнберг-Конгрес та гісен. В. Біляїв почав вивчати невідому його поколінню, вихованому в радянській системі, добу УНР, відкриваючи вперше для себе М. Грушевського, С. Петлюру, В. Винниченка, В. Липинського.

Паралельно з працею в ІРО В. Біляїв заочно навчався у Школі журналістики Українського Технічно-Господарського Інституту (УТГІ) та, опанувавши англійську мову, самотужки поглиблював знання журналістики з американських та інших англомовних джерел.

Перша стаття В. Біляєва на тему декларації Бальфура щодо єврейської автономії в Палестині з’явилася 1949 р. на сторінках заснованих І. Багряним "Українських вістей". Відтоді почалася майже безперервна журналістська діяльність В. Біляєва.

В таборі Фірнсберг він одружився з киянкою Галиною Білик, також примусово вивезеною на працю до Німеччини. 1948 р. народилася їхня донька Алла (згодом в заміжжі Роджерс).

Емігрувавши 1949 р. до Австралії, В. Біляїв став працювати на сталеливарному заводі БГП в Ньюкастлі та був активним членом Федерації металістів Австралії, а згодом у металообробних підприємствах у Сіднеї. Водночас, поза працею, він був постійним вільним співробітником тижневиків "Єдність" та "Вільна думка". Його статті і коментарі "Мені здається..." друкувалися під прізвищем В. Біляїв-Чумак. З Австралії він також дописував до часопису "Український Прометей", що виходив на початку 50-х рр. у Детройті (США). З Австралії він був делегований як представник української громади до Міжнародної Ради Іммігрантів з країн, поневолених комуністами. На своєму першому засіданні ця Рада обрала В. Біляєва генеральним секретарем.

Після переїзду до США 1954 р. В. Біляїв друкував статті у газетах "Прометей", "Свобода", "Америка", "Українські вісті", "Народна воля", "Мета" і журналах "Нові дні", "Молода Україна", "Сучасність", "Київ", "Українська книга". Це переважно статті про українських письменників діаспори: І.Багряного, Є.Маланюка, Г. Журбу, Т. Осьмачку, В. Гайворонського (Гайдарівського), Г. Костюка, П. Одарченка, І.Кедрина-Рудницького, а також про знищених комуністично-радянським режимом М. Куліша, Є. Плужника, В. Стуса та брежнєвських в’язнів сумління - В. Мороза, С. Караванського, Є. Сверстюка. В. Біляїв також постійно інформував читачів про діяльність американсько-українських організацій Філадельфії - таких як Українсько-Американський Республіканський Клуб, спортивний клуб "Тризуб", Культурно-Освітній Центр, про церковне життя у Філадельфії. Працюючи на будівництві від 1954 р. до 1960 р., В. Біляїв, на основі здобутого практичного досвіду та технічної самоосвіти, заснував 1960 р. власне підприємство викінчення інтер’єрів у житлових та комерційних будинках, провадячи його разом зі спільником 0упродовж наступних 20 років.

 Водночас він продовжував навчання в Пенсильванському університеті, наполегливо вдосконалюючи знання англійської мови та зосереджуючи свою увагу на проблематиці міжнародних відносин. Його статті висвітлювали внутрішні суперечності радянської системи, приреченість її на остаточний крах через органічну нездатність вирішити найболючіші питання та позбутися імперського комплексу в добу розвалу імперій, важливість існування Державного Центру УНР на вигнанні для відновлення незалежності України та заради об’єднання всіх національно-визвольницьких партій, організацій і течій на платформі ДЦ УНР.

1968 р. перший шлюб В. Біляєва закінчився розлученням. Рік пізніше він одружився з американкою шведського походження Доротеєю Стром. З цього шлюбу вони мають доньку Джіну Доротею, яка згодом одружилася зі Стівеном Лонгом. З цього шлюбу народився онук В. Біляєва Нолан Томас. Старша й молодша доньки В. Біляєва та його онук хрещені в православній вірі.

У 70 - 80-х рр. В. Біляїв тісно співпрацював із президентом УНР М. Лівицьким, віце-президентами УНР І. Багряним і М. Степаненком, головами УНРади І. Кедриним-Рудницьким і С. Довгалем та головами уряду УНР Т. Леонтієм і Я. Рудницьким. 1978 р. В. Біляїв очолив Представництво уряду УНР у США. 1980 р. Восьма сесія УНРади в Мюнхені обрала В. Біляєва головою УНРади, у 1982 - 1984 рр. він працював відповідальним редактором місячника "Мета" - напівофіціозу ДЦ УНР.

1984 р. на Дев’ятій сесії УНРади в Торонто кілька її фракцій висунули кандидатуру В. Біляєва на посаду віце-президента УНР, але він відмовився балотуватися, розуміючи, що імператив об’єднання вимагає на цій посаді не журналіста, а політичного діяча, який очолює широко розгалужену і впливову організацію. Знеохочений гострим конфліктом між тодішніми провідними особами, які творили "тверде ядро" ДЦ УНР, В. Біляїв залишив діяльність у системі ДЦ УНР і влаштувався в Український відділ "Голосу Америки" у Вашингтоні, де працював у 1984 - 1998 рр. (останні сім років на посаді керівника відділу).

Як радіожурналіст В. Біляїв повідомляв слухачів в Україні про зустріч на найвищому рівні президента США Рональда Рейгана та генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова у Вашингтоні. 1-го грудня 1991 р. він був у Києві, інформуючи про референдум та вибори президента. Від часу проголошення незалежності України В. Біляїв провів ексклюзивні інтерв’ю з її чільними політичними діячами у Києві та Вашингтоні: Л. Кравчуком, Л. Кучмою, І. Плющем, О. Морозом, Є. Марчуком, П. Лазаренком, Г. Удовенком, Б. Тарасюком, ген. К. Морозовим, В. Бойком, багатьма депутатами Верховної Ради, послами Л. Лук’яненком, О. Білорусом, Ю.Щербаком, вченими Г. Немирею, В. Білецьким, Є. Бистрицьким, В.І. Стріхою, діячами культури М. Вінграновським, І.Дзюбою, І. Драчем, М. Жулинським, Р. Федоровим, М. Воробйовим, В. Оліфіренком, Д. Павличком, М. Стріхою, О.Гриценком, М. Рябчуком, О. Шугаєм та іншими.

У Вашингтоні на телепрограмі "Вікно в Америку" В.Біляїв узяв інтерв’ю у відомого британського історика Роберта Конквеста, автора епохальної праці про голодомор в Україні 1932-1933 рр."Жнива скорботи". Для радіопередач він провів інтерв’ю з видатним американським поетом-лауреатом Стенлі Кюніцом, литовським поетом Томасом Венцловою та російськими поетами-вихідцями з України - Іриною Ратушинською та Олександром Ткаченком.

Упродовж багатьох років В. Біляїв організовував, готував і провадив радіомости з державними і приватними радіостанціями України на теми політики, економіки, екології, військових справ та правоохоронних органів у обох країнах, залучаючи до участі в радіомостах видатних американських україномовних учених: Романа Шпорлюка, Ярослава Пеленського, Василя Маркуся, Леоніда Рудницького, Тамару Воробій, Мирона Куропася, Олега Гаврилишина, Ігоря Масника, Віталія гарбера, Віктора Басюка, Степана Олійника та інших. Від 1995 р. до виходу на пенсію В. Біляїв вів щотижневий "Огляд найважливіших подій" за участю американських політологів Віктора Басюка та Володимира Звігоянича.

В. Біляїв відомий як автор збірок поезій "Поліття", "По той бік щастя", "Осіння обнова", "Доля і шлях", збірника про літераторів української діаспори "На неокраянім крилі..." та монографії "Олена Шишацька - оперна артистка". В. Біляїв удостоївся звання поета-лауреата Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук (УММАН) за 1980 р. Він - член-кореспондент Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США та з 1995 р. член НСПУ. Упродовж певного часу він був членом редакційної Ради донецького журналу "Донбас".

Від 1999 р. В. Біляїв та його дружина Доротея живуть в м. Норт Пальм Біч, штат Флорида.

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -