Навчально-методичні матеріали додатково-краєзнавчого змісту до курсу «Тварини». Тема «Ссавці».

Предмет: 
Навчальний рівень: 

 

Рацун Світлана Михайлівна,

вчитель  вищої категорії

загальноосвітньої школи №9

м. Коростень Житомирської обл.


Зміст

Ссавці поліської фауни

Рукокрилі

Куницеві

Зайцеподібні

Гризуни

Комахоїдні

Парнокопитні

Хижі

Ссавці

Основу поліської фауни складає тайговий комплекс, який формують види, характерні для зони хвойних лісів, північних варіантів зони змішаних лісів і властивих цим зонам верхових боліт. Для зони мішаних лісів найбільш типові такі види тварин, як лось, косуля, свиня дика, олень благородний, білка, куниця лісова, борсук, соня лісова, трапляються бурий ведмідь, рись, заєць-біляк.

Ссавці або звірі – одна з найбільш цікавих груп тварин. В Поліському заповіднику їх зустрічається 45 видів, більшість мешкають у соснових лісах та поблизу боліт. Тут зустрічаються тайгові звірі (рись, куниця лісова, лось, заєць білий, білка). Разом з тим, у заповіднику добре почуваються ссавці, характерні для більшості природних зон (їжак білочеревий, вовк, заєць русак. лисиця, борсук, горностай, кабан, козуля). Одні з найбільш відомих представників лісової фауни – це ратичні (лосі, козулі, кабани). Два перших види доволі багаточисельні в заповіднику. Лось – найбільш крупний представник поліської фауни. Він часто зустрічається по околицях боліт, де поїдає вербу. Харчується болотними травами, гілками дерев, кущів. Маса лосів, добутих в Україні досягає 500 кг. Лосів інколи називають «сохатими» за їх лопатоподібні роги. Розмір лосячих рогів залежить від фізичної сили та віку тварини. Роги використовуються самцями у бійках. Під час гону бики інтенсивно переміщуються та видають шлюбні крики, схожі на стогін. Внаслідок перепромислу поліська популяція лосів стала дуже омолодженою. Лосі-красені з великими рогами зустрічаюься рідко.

В місцях, де багато кущів (узлісся, галявини, вирубки) зустрічається козуля. Це дуже красива тварина, але побачити козулю зараз досить важко. Через інтенсивне переслідування мисливцями вона стала дуже обережною. Живуть групами, які утримують певну територію.

Ряд Парнокопитні об’єднує копитних тварин, характерних найбільшим розвитком ІІІ і IV пальців, між якими проходить вісь кінцівки, інші бічні пальці у більшості розвинуті слабко і розташовані вище від середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців — це копита. У більшості парнокопитних шлунок складний (складається з кількох відділів). Парнокопитні поділяються на жуйних і нежуйних.

До нежуйних належать дикі кабани, поширені майже по всій Україні. Не тварини з міцним тілом, вкритим жорсткою щетинистою шерстю, клиноподібно витягнутою вперед головою з маленькими очима. Рило закінчується п’ятачком. Забарвлення від Чорного і рудувато-бурого до сірого. Поросята смугасті.

Рукокрилі

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Лиликоподібні  (рукокрилі)

Підряд Кожани (лиликовиді); крилановиді ( крилани)

Родина: Лиликові

Рід: Кажани (летучі миши)

Вид: Руда  вечірниця

Латинська назва    Microchiroptera DOBSON, 1875

     Кажани — добре відома всім група тварин. Кажани становлять одну з найбагатших за видовим складом груп ссавців: у сучасній світовій фауні відомо близько 900 видів, тобто кожний п'ятий вид ссавців.

1.       Обравши єдино можливий для активного польоту тип будови, кажани майже не змінили свій зовнішній вигляд та інші особливості за останні кілька десятків мільйонів років.

2.       Кажани — єдина група ссавців, здатна до довготривалого активного польоту; довжина пальців, між якими натягнута літальна болона, дорівнює довжині їх тіла.

3.       Кожний другий вид кажанів нашої фауни здійснює закономірні сезонні міграції, відлітаючи на холодний зимовий період на південь.

4.       В зв'язку з пристосуваннями до польоту кажани народжують звичайно лише одного, рідко двох, малюків.

5.       При своїх маленьких розмірах кажани живуть звичайно до 10-15 років, що компенсує низьку їх плодючість.

6.       Кажани відпочивають догори ногами: умостившись в щілини або зачепившись кігтями задніх кінцівок за дрібні виступи їхніх «сідал».

7.       Більшість кажанів добре бігають по землі, і в вузьких ходах печер звичайно добре видно їхні темні від посліду стежки.

8.       Кажани — єдина група ссавців, здатна до гіпотермії: щодня у стані спокою вони входять в стан глибокого фізіологічного сну, знижуючи температуру тіла до температури середовища.

9.       Своє полювання кажани починають з відвідання водопою, в сухі дні за добу маленький кажан вагою 5-8 грам випиває до 1 мл води, компенсуючи великі втрати вологи через літальні шкірні перетинки.

10.     Кажани часто обирають для своїх зимовищ печери, оскільки в них температура завжди вища від точки замерзання води, а відносна вологість звичайно перевищує 70%.

11.     Кажани бачать вухами: видаючи серії ультразвуків на частотах 20-120 кГц, вони, сприймаючи відлуння, розрізняють предмети величиною 1-10 мм. Це дозволяє кажанам літати в темряві і бачити комах.

12.     За добу кажан з'їдає комах загальною вагою до 1/2 — 2/3 своєї ваги, здобуваючи їх в польоті або полюючи на них на стовбурах дерев.

13.     Кажанів добре чути ультразвуковими детекторами і за характером звуку і робочою частотою можна розрізняти окремі їх види. Високочастотні види використовують доплерівський ефект.

14.     Види кажанів можна розрізняти за їх фотографічними портретами (зокрема, деталями будови вух) і за вимірами крил — ознаками пристосування до польоту.

15.     В період розмноження більшість кажанів перебирається з прохолодних печер в теплі гроти, дупла та інші сідала, і самиці утворюють виключно жіночі групи — виводкові колонії.

16.     Кажани звичайно паруються в кінці літа або восени, однак розвиток зародка починається тільки весною з настанням теплих днів. Самиця, що потрапила до вас ще восени, весною може «сама» завагітніти.

17.     В одній печерній залі розміром в однокімнатну квартиру може зимувати кілька сотень кажанів кількох видів, в одному дуплі старого дерева може розміщатись виводкова колонія з кількох десятків кажанів.

18.     Кажани — найчутливіша до змін довкілля група тварин, показники видового багатства і чисельності якої свідчать про ступінь збереженості чи забрудненості будь-якої ділянки суходолу.

19.     Кажани — найвразливіша група ссавців — всі види кажанів нашої фауни занесений до Червоної книги України; всі види європейських кажанів охороняються Бернською конвенцією.

20.     Кажани — єдина група ссавців аборигенної фауни, що активно використовує архітектурні та різні інженерні споруди для свого притулку, і частина видів кажанів стали звичайними саме у міста

Летюча миша - це химера, жахливе неможлива  істота, символ мрій, кошмарів, примар, хворої уяви ... Загальна неправильність і жахливість, помічена в організмі кажана, потворні аномалії в пристрої почуттів, що допускають бридкому тварині чути носом і бачити вухами, - все це, наче навмисне, пристосований до того, щоб летюча миша була символом душевного розладу і божевілля.

При спогляданні на кажанів згадується безліч страшних історій та фільмів жахів. З цими невеличкими нічними створіннями асоціюються вампіри,  пов’язано багато забобон.  Вважається,  що кажани прислуговують силам зла чи навіть самі є його втіленням.  На багатьох картинах,  де зображене пекло,  можна знайти самих кажанів чи фантастичних істот з крилами кажанів. Так, у давніх греків володарки вихрів – злі богині Гарпії – мали крила кажанів. У європейській культурі вважалося,  що жодний шабаш відьом не обходився без цих створінь.  Відьми та чаклуни або прилітали на них верхи,  або ж перетворювались у кажанів. звісно,  зграя кажанів може виявитися справжнім вампіром,  що квапиться закритися у своїй труні до сходу сонця. Та чи правда все це?  Невже маленькі «крилаті мишки» можуть виявитися такими небезпечними?  Звісно ж,  ні!  Та навіть навпаки,  вони дуже дружелюбно ставляться до людей  (якщо їх не кривдити)  і охороняють від нашестя кусючих комах, таких як комарі.  У сутінках,  коли ще всі комахоїдні сплять,  а комарі та мошки, навпаки,  дуже активні, кажани і виручають нас, поїдаючи тисячі комарів за раз. Може,  саме тому в Австралії та Китаї цих тваринок гідно оцінили: вірили, що вони священні і охороняють їхнє житло. А ось у Африці захоплення здатністю кажанів бачити у темряві та вправністю перетворилося у віру в те,  що той,  хто з’їсть м'ясо кажана, також стане вправним мисливцем. Хто ж такі кажани? Чому з ними пов’язано стільки легенд? Кажани – це єдині ссавці, що здатні активно літати.  Їхні крила унікальні,  влаштовані зовсім інакше,  ніж у птахів.  Вони складаються з тонких еластичних волокон,  м’язів і судин,  з обох боків покритих шкірою. Шкіра натягнута між «рукою»  з передпліччям і пальцями,  боком тулуба і задньою кінцівкою.  Через це вчені і віднесли їх до загону рукокрилих.  Кажанів існує аж 942  види і поділяються вони на дві групи:  крилани або летючі лисиці та кажани. Крилани, на відміну від кажанів, досягають досить великих розмірів. Найбільші з них – летючі лисиці (довжина тіла досягає 42см, а розмах крил 1,5 метри). Кажани відрізняються від криланів тим, що в них немає шерсті, кігтя на другому пальці передніх кінцівок і вони менші за розміром.  Вміють дивовижно спритно літати.  Їм це необхідно для того,  щоб полювати на комах,  адже майже всі кажани комахоїдні. У кожного виду своя улюблена їжа – хтось любить мошок та метеликів, хтось жуків та павуків, хтось бабок.

В Україні мешкає більше ніж 25  видів кажанів:  підковоніс, нічниця, вечірниця, ушан, лилик, нетопир, широковух, довгокрил та інші. Останнім часом рукокрилі стали надзвичайно рідкісними тваринками і вже багато видів навіть занесено до Червоної книги. Починаючи з 1991  року Угоду про охорону європейських рукокрилих підписали 27 країн. Вчені і досі відкривають усе нові і нові факти з життя рукокрилих.  Незвичайний і таємничий спосіб життя кажанів викликає багато питань, відповіді на які ще треба знайти…  Великі вуха в кажана-вуханя здатні повертатися у різні боки,  ніби тарілки радара. Уловлюючи відлуння звукових сигналів,  кажан у темряві визначає маршрут польоту. У плодоїдних летючих лисиць мордочка ніби в лисиці або собаки. Найменшим серед кажанів української фауни є нетопир-карлик.  Його вага усього 5  г і він може поміститися у коробці з-під сірників. Ушани можуть зависати у повітрі, немов справжні калібрі, коли шукають гусениць чи комах у листях. 

Для зимівки вечірниця руда здійснює перельоти більше ніж на 1000 км. Кажани живуть на Землі 50 мільйонів років! Вчені з’ясували, що пращур кажана –  ікароніктеріс,  майже зовсім не відрізняється від сучасних летючих мишей.  Тому зоологи і досі не прийшли до остаточного висновку про їх походження. Залишається загадкою, як ці ссавці придбали здібність літати.

Куницеві

За кількістю видів і родів родини куницеві - найчисленніше в загоні хижих. У ньому налічується 56 видів. Систематика родин остаточно не встановлена. До недавнього часу до нього відносили також скунсів, зараз виділяються в окреме сімейство скунсова (лат. Mephitidae). Положення деяких інших таксонів (наприклад, росомахи) також спірно; в той час як молекулярні дослідження малої панди, відносять до єнотова, показали її близькість до смердючим борсукам (лат. Mydaus).

Підродина Видрові (Lutrinae)

Східна бескоготна видра (Amblonyx)

Бескоготні видри (Aonyx)

Калан (Enhydra)

Видри (Lutra)

Підродина Борсучим (Melinae)

Борсуки (Meles)

Тхорячі борсуки (Melogale)

Підродина Куницеві (Mustelinae)

Росомаха (Gulo)

Куниці (Martes)

Тхори (Mustela)

Перев'язка (Vormela)

Є в Поліському заповіднику такі рідкісні в країні види хижаків як борсук, європейська норка, видра, горностай. Перспектив для збереження європейської норки в Україні майже не залишилось, її повсюдно витіснює акліматизована американська норка. Ареал видри обмежується кількістю незарегульованих річок (зимова непридатність). Існує помірний прес полювання на цю тварину. Чисельність горностая, невеликого за розміром хижака з родини кунячих, в Україні в останні десятиліття постійно скорочується. В минулому хутро цієї тварини дуже цінувалось. Горностай сильно відчуває на собі вплив людини, який постійно зростає. В заповіднику горностай є звичайним, хоча і нечисельним видом, щільність якого постійно скорочується.

Куниця

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Куницеві

Рід: Куниця, (Норки, Видра. Тхорі…)

Вид:  Куниця звичайний

Латинська назва   Mustelinae

Куниця є звичайним видом хижих ссавців у Поліському заповіднику. Розміром вона трохи більше за домашню кішку. Має довгий тулуб, короткі чіпкі лапи, пухнастий хвіст, загострений писок і широко розставлені вуха. Шерсть бурого кольору, підшерсток палевий. Іменем куниці названо велику родину близьких і дальніх родичів з ряду хижаків.

Куниця дуже гнучка і спритна, їй доступна будь-яка ділянка лісу. Полює куниця на полівок і білок, сонь і зайців, рябчиків і синиць, може вполювати навіть такого великого птаха як глухар. Із задоволенням ласує горіхами, медом, ягодами чорниці, горобини, шипшини. Не відмовляється від великих комах, жаб, ящірок, яєць різних тварин.

   Цікавими представниками кунячих є кам’яна і лісова куниця. На горлі у кам’яної куниці є велика біла пляма, тому її часто називають білодушкою. У лісової куниці пляма жовта або жовтогаряча. Тіло у куниць видовжене, вкрите густим пухнастим дуже гарним хутром. Часто селиться в людських оселях, садах, парках. Кубла влаштовує в щілинах скель, під поваленими деревами, на горищах .

Лісова, куниця є типовим мешканцем лісу, де полюбляє старі,, захаращені темно-хвойні ліси з великими. дуплистими деревами У степовій зоні зустрічається тільки по долинах річок. Чудово лазить по деревах, часто мандрує по верхівках, перестрибуючи, як білка, з дерева на дерево. Живиться дрібними гризунами, також ловить зайців, рябчиків, глухарів, на деревах білок. Куниця охоче поїдає мед і личинок диких бджіл.

Цікаво куниці розмножуються. їм властивий латентний період вагітності (коли ріст зародка затримується), внаслідок чого вагітність триває 236—276 днів, хоч власне розвиток зародка триває і7—28 днів. Дитинчат (2—6) народжують у квітні—травні. Статевої зрілості вони досягають на другому році життя. Куниці належать до цінних хутрових звірів.

Видра

До кунячих належать видри. Це досить великі звірі — понад півметра завдовжки, з гарним темно-коричневим блискучим хутром. Зустрічаються в усіх зонах України, крім Криму. Охоче оселяються видри біля водойм: річок, озер, боліт, особливо там, де є підмиті водою, захаращені береги, де є багато схованок. Видри чудово плавають і пірнають. По землі пересуваються незграбно. Живляться переважно рибою, причому дрібного. Поїдають жаб, раків, молюсків, інколи ловлять водяних пацюків і водяних птахів. Паруються видри у березні, в травні народжується 2—5 малят, які ходять з матір’ю до осені. Дорослими вони стають на третьому році життя.

Боброві хатки та нори використовує для розмноження та відпочинку видра річкова. На відміну від бобра це рідкісна, червонокнижна тварина. Активна переважно в сутінках та вночі. Видра є вузькоспеціалізований хижак, основним кормом якого є риба і земноводні. Може робити на зиму значні запаси риби, до 10 кг на одну «комору». Видра — цінний хутровий звір.

Горностай

Досить цікавою твариною є дрібний хижак горностай. Це рідкісний червонокнижний вид. В Поліському заповіднику він нечисленний. Заселяє заплави річок Болотниці і Жолобниці, а також частково Плотниці та закраїни боліт із заростями очерету. Горностай активний у сутінках і вночі. Його присутність видають ланцюжки характерних слідів на снігу та піску. Добре плаває, лазить по гілках кущів та дерев. Потомство виводить в норах гризунів, дуплах, купах хмизу. Розмножується раз на рік і народжує до 18 малят. Цей звір у великій кількості винищує мишовидних гризунів. В роки масового розмноження мишей горностай вбиває їх більше ніж може з’їсти. Зимою горностай стає білим. Після снігопадів полює під снігом. На зиму робить запаси з мишей, ящірок, гадюк, дрібних птахів. Горностай подібний до ласки, але більший і відрізняється чорним кінчиком хвоста. Як і ласка, на зиму горностай біліє, і лише кінчик хвоста залишається чорним. Найчастіше зустрічається по перелісках, узліссях, на поля? тощо. Тут він полює на різноманітних гризунів, часом руйнує пташині гнізда. Якщо гризунів не вистачає, їсть жаб, рибу, ягоди. Якщо їжі багато, влаштовує запаси. Полює, як і ласка, не лише на поверхні, але й у норах гризунів і часто, знищивши хазяїв, оселяється сам у їх кублах. Горностай гарно плаває і спритно лазить по деревах: і кущах. Розмножується один раз на рік.

Чисельність цього звіра залежить від наявності їжі — гризунів. Горностай діяльний у різні години доби, нерідко і вдень. Під час сильних морозів він подовгу укривається в сховищі. Горностай приносить користь, регулюючи чисельність гризунів. Хутро його високо ціниться.

Тхір лісовий

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Куницеві

Рід:. Тхір

Вид:  Тхір лісовий

Латинська назва: Mustela putorius (Linnaeus, 1758) Червона книга України

В Україні зустрічається повсюдно

Особливості біології та наукове значення: Осілий вид. В природних біотопах може рити нори, поселятися в норах інших тварин, використовувати пустоти серед скель, каміння та коріння дерев, купи хмизу, дуплисті пеньки, скирти. Вид з чітко вираженим синантропізмом. В населених пунктах поселяється в присадибних спорудах, на горищах жилих будівель, в купах дров, стодолах. Живиться дрібними ссавцями, птахами. Полює на земноводних, плазунів, при нагоді поїдає рибу, рослинний корм. Може запасати корм. Найбільш типові біотопи — заплава з заливними луками, заростями чагарників та острівного типу деревною рослинністю в долинах річок, плавні.

Морфологічні ознаки: Приземистий невеликий звір з витягнутим і гнучким тулубом, короткими лапами і довгими гострими кігтями. Довжина тіла — 36–48 см, хвіст короткий, 8,5–17 см, маса — від 1 до 1,7 кг. Живіт, ноги, груди, горло і хвіст чорнобурі. На голові чорна «маска».

 Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.

 Зайцеподібні

Зайцеподібні в заповіднику представлені двома видами. Це заєць сірий і заєць білий. Заєць сірий проживає вздовж узлісь, поблизу полів і населених пунктів. Заєць білий – рідкісний лісовий вид тайгового походження, який знаходиться тут на південній межі ареалу. Назва «білий» пов’язана з тим, що зимою в зайця відростає довге та густе біле хутро, яке добре маскує його на снігу. До прикладу, лежачого на ріллі зайця виявити дуже тяжко. Головна ознака сімейства полягає в тому, що в межчелюстних кістках позаду звичайних різців знаходяться два маленьких додаткових; Корінні зуби складаються кожний із двох емалевих пластинок; корінні нижні щелепи лежать кілька досередини відверхньощелепних, чому жування вимагає бічних рухів щелепи.

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Зайцеподібні

Родина: Зайцеві

Рід: Зайці

Вид:  Заєць сірий

Латинська назва   Lepus timidus

(LINNAEUS, 1758)

Линяє заєць сірий два рази на рік. Заєць сірий має добре розвинуті органи чуття. Великі вушні раковини утворюють своєрідні рупори, що уловлюють ледве чутний шурхіт. Вухо (9-15 см) відігнуте наперед, значно заходить за край носа.

Очі розставлені по боках голови так, що кут зору досягає 300-320°, і заєць може одночасно бачити небезпеку майже з усіх боків. Вид характеризуються значною гостротою зору.

Не менш тонким чуттям відзначаються і органи нюху.

За зовнішніми ознаками визначити стать зайця складно. Способи визначення статі за особливостями поведінки і забарвлення, до прикладу, поведінка на годівлі, рухи хвостом, більше черево тощо, є недостатньо надійними. У добутого зайця стать можна визначити за статевими органами. Самиця виводить малят у лігві, що має вигляд неглибокої ямки в землі серед бур'янів, у густій траві або на ріллі. Живиться заєць сірий різною рослинною їжею, характер якої змінюється за сезонами; влітку переважно травою і хлібними злаками, взимку корою молодих дерев, тоненькими гілкамибруньками та озиминою. У кормовому раціоні понад 100 видів рослин, в тому числі 30-40 зі значною частотою поїдання. Найчастіше обгризає кору яблуні, верби, глоду, осики, акації білої і дуба. На годівлі заєць весь час підстрибує. Виявивши небезпеку, стукає лапками, що служить сигналом небезпеки. Після цього він стає більш обережним. Заєць сірий активний уночі, на день залягає, маскуючись природним прикриттям. Перед заляганням робить 2-3 петлі і пару зв'язок, стараючись максимально заплутати сліди. Зайці добре плавають. Не один раз траплялися випадки, коли заєць втікав від мисливців через річку. Заєць сірий веде одинокий спосіб життя. Тримається, як правило, місць свого народження. У випадку небезпеки тікає не далі, ніж на 1-3 кілометри, потім повертається назад. Заєць - дуже охайний звір. Любить причісувати шерсть лапками і вмиватись язиком.

Голос зайця - писк, дещо схожий на плач грудної дитини. Молоді  зайці кричать високим голосом, дорослі - низьким. Це своєрідний передсмертний крик, поклик допомоги. Спить заєць з закритими очима, а з відкритими - тільки відпочиває. Для відпочинку обирає сонячне, захищене від вітру, тихе, сухе місце.

Заєць-біляк в Україні

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Зайцеподібні

Родина: Зайцеві

Рід: Зайці

Вид:  Заєць біляк

Латинська назва   Lepus timidus

(LINNAEUS, 1758)

Заєць білий, або біляк, (Lepus timidus L.) належить до числа найбільш широко поширених, звичайних і популярних серед мисливців видів . В Україні біляк занесений в Червону книгу . Для біляка характерна широка географічна мінливість загальних розмірів і ваги тіла. Так, вага тіла коливається в середньому в межах 2,5 - 5 кг. Є всі підстави вважати цього зайця типово лісовим видом. Біляк зустрічається і в зоні тундри, але тут його поширення пов'язане з наявністю вербових кущів та лучною рослинністю. Тут він зустрічається поблизу острівців лісу і в "колкових" степах. Поширення білого зайця ще пов'язують не тільки з ландшафтом, а й з історією формування ареалу та конкурентними відносинами з русаком.Даний вид виключно добре пристосований для проживання в умовах тривалої морозної і багатосніжної зими. Широкі і сильно опушені хутром лапи біляка створюють достатню площу опорної поверхні для лап і не дають змоги глибоко провалюватись у сніг. Зимове побіління хутра теж можна вважати ефективною адаптацією цього виду для проживання в умовах сніжних зим. Але для умов України з частими малосніжними зимами біле хутро вже не має такого важливого значення і виступає тут скоріше, як демаскуюча окраска. На початку сезону полювання в листопаді при відсутності снігу білі зайці повсюдно стають легкою здобиччю для мисливців. В таких умовах виник навіть специфічний вид візуального полювання "в узерку". Взимку заєць білий переходить на поїдання майже виключно гілкового корму. В місцях високої чисельності цей вид натоптує справжні стежки, що створює добрі умови для петельного полювання.

Вже давно було зроблена гіпотеза  про те, що русак витісняє біляка . Ця обставина пояснювалась наявністю невисокого снігового покриву та втратою білим зайцем своїх переваг у порівнянні з русаком. Білий заєць більш уразливий і до епізоотій та інвазій . Вивчення особливостей конкурентних взаємовідносин двох видів зайців в умовах Поліського заповідника вказують на те, що в умовах відсутності втручання людини в лісові екосистеми більш конкурентноздатним виступає біляк, а в господарсько освоєних біотопах (на сільськогосподарських полях, на суцільних вирубках, особливо на великих за площею зрубах після верхових пожеж, поблизу населених пунктів) - русак. Наявність біляка поряд з тетеруковими птахами і іншими бореальними видами на певній території Полісся може розглядатись, як важлива складова високої збереженості лісових масивів великої площі, а не фрагментованих ділянок неприродних лісів. Необхідно враховувати і той факт, що русак - форма більш прогресивна, молода, котра активно продовжує заселяти нові території. На противагу цьому біляк - більш древній вид, котрий в минулому мав великий за площею ареал . Білий заєць більш чутливий до різноманітних захворювань, чим русак. Так при контакті цих видів вздовж узлісь біляк не може протистояти постійному заселенню лісових угідь з боку полів. Але в останні роки в Поліссі цей фактор став малопомітним у зв'язку з припиненням сільськогосподарського використання полів і поступовим їх заростанням лісом.

Заєць

•        Видно зайця по вухах.

•        За двома зайцями не ганяйся.

•        За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.

•        Заєць спить, та очей не жмурить.

•        Зайко ноги лиже, коли втече.

•        Зайця ноги носять, вовка зуби годують.

•        Зловив зайця за хвіст.

•        Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

•        Полохливий заєць і пенька боїться.

•        У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

•        Цілував би заєць кобилу, та високо.

•        І в зайця зимою щастя, бо не кожен шубу має.

•        І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя.

•        Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув.

•        Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

•        Погнався за зайцем та коневі голову зламав.

•        Хоч і коня загнав, зате зайця піймав.

•        Поневолі заєць біжить, як літати нема чим.

Заєць

1. За двома зайцями не гонись, бо й одного не спіймаєш.

2. Заєць спить, а очей не жмурить.

3. І в зайця зимою щастя, коли лев у клітці.

4. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

5. У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

6. Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув.

Гризуни

БІЛКА

Царство тварини

Тип  Хордові

Підтип хребетні

Клас Ссавці

Підклас Плацентарні

Надряд Гризуни

Ряд Мишоподібні

Родина Вивіркові (Білячі)

Рід Вивірка  (Білка)

Вид Вивірка звичайна (Білка лісова)

Sciurus vulgaris   Linnaeus, 1758

Звичайна білка - це один з найвідоміших гризунів, до якого багато людей ставляться із симпатією. Спочатку вона була мешканцем хвойних лісів. Нині її можна зустріти в міських садках і парках.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ  БІЛКИ   Хвіст використовується для підтримування рівноваги під час переміщення по гілках. Крім того, білка накривається ним під час сну. Рухи хвоста свідчать про настрій тварини.

Вібриси: довгі і дуже чутливі, допомагають орієнтуватися. Білка має чутливі волоски також на передніх лапках, череві і біля і основи хвоста.

Зір: довгі і дуже чутливі, допомагають орієнтуватися. Білка має чутливі волоски також на передніх лапках, череві і біля і основи хвоста.

Зимова шерсть: Зимова шерсть густіша і темніша, ніж літня. Має попелястий відтінок. Китички на вухах стають довшими.

За допомогою сильних задніх лапок з гострими кігтиками звичайна білка чудово лазить по деревах. Вона віддає перевагу сосновим лісам з багатим підліском, але пристосувалася і до життя в змішаних та листяних лісах. Раніше білки зустрічалися у сільській місцевості, а тепер їх все частіше можна спостерігати у міських садах та парках. Білки, що живуть у міських парках і садках, беруть їжу, яку їм приносять люди, проте їхні лісові родичі прагнуть уникати людей.

За винятком шлюбного періоду, білки ведуть одиночний спосіб життя. У холодні зими іноді в одному гнізді живе декілька тварин; ймовірно, вони зігрівають одне одного своїми тілами. Гніздо білок побудоване з гілок і має кулясту форму. Усередині воно вистелене м'яким рослинним матеріалом. Білки, що не мають свого гнізда, живуть у покинутих дуплах дерев. Окрім покинутого дупла дятла, вони можуть тимчасово поселитися і в порожніх гніздах сорок або ворон. Звичайна білка линяє двічі на рік. Проте хвіст линяє за цей період тільки один раз. Влітку в неї коротка і ніжна рудувато-коричнева шерсть, яку з серпня по листопад поступово замінює густіша і темніша зимова шерсть. Забарвлення цих білок сильно варіює не тільки в залежності від виду, але й у межах одного виду воно міняється залежно від району, сезону, віку

Білки ведуть активний денний спосіб життя. Вони проводять дні у пошуках їжі, частину якої відразу ж з'їдають, а іншу ховають у схованки, таким чином роблячи запаси на зиму. Коли кількість їжі зменшується, білки виходять на пошуки корму вже з самого ранку. Раціон звичайної і сірої білок дуже подібний. В Англії скоротилося чисельність звичайних білок, оскільки сірі білки, що живуть тут, є їхніми безпосередніми харчовими конкурентами. Протягом всього року білки харчуються насінням дерев - сосновими і кедровими шишками. Більшу частину корму вони ховають у густому чагарнику або у покинутому гнізді-схованці, щоб пізніше повернутися сюди і з'їсти. Багатьом випадало бачити білок, що гризуть шишки. При цьому звір тримає шишку передніми лапками і крутить її, обгризаючи лусочки, під якими заховане насіння. Меню білок залежить від регіону, в якому вони проживають, і, крім насіння, зазвичай складається з квітів, молодих пагонів, комах, горіхів, плодів шипшини і грибів. Білки рідко їдять жолуді. Іноді навесні вони руйнують гнізда дрібних птахів, поїдаючи їхні яйця. Лісники не полюбляють їх за те, що вони, щоб дістатися до соковитого лика, обривають з дерев кору

Колір має широку географічну варіацію. Спинний колір може бути від темно-червоного до коричневого, сірого, синюватого кольору.

Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид

•        зображений на прапорі Ківерців і гербі цього міста

•        є одним із символів міста Гельсінки

•        є центральним елементом родового гербу Ахінґер

  У більшості видів білок цього роду немає китичок на вухах. Вони ростуть тільки у звичайної і північноамериканської білок.

  Представники роду білок-крихіток - дуже дрібні звірки. їхня довжина сягає ледве 7-10 см.

  У Фінляндії і на півночі Росії живе інший родич звичайної білки - летюча білка. Вона може долати невеликі відстані між деревами, планеруючи за допомогою розкритої, вкритою шерстю літальної перетинки.

  Люди завжди вважали білку приязним звіром. її зображення знайдені на мозаїках романської і деяких азіатських культур.

БОБРИ

Царство тварини

Тип  Хордові

Підтип хребетні

Клас Ссавці

Підклас Плацентарні

Надряд Гризуни

Ряд Мишоподібні

Родина Боброві Castoridae

Рід Бобер

Вид Бобер

Ще двадцять років тому на Волині бобрів нараховувалось менш як чотири сотні. А торік, за даними відділу мисливського господарства обласного управління лісового та мисливського господарства, їх уже було майже п'ять тисяч.

ТРУДЯГА, ЯКИЙ СТАВ ГЕРОЄМ КАЗОК

З малих літ у своїх перших книжечках-казках діти зустрічаються з цією цікавою твариною - бобром. Це і будівельники хороші, і запасливі, акуратні господарі.

Цей досить великий звір небезпідставно вважається одним з найкрупніших представників гризунів. У нього цінне хутро, живе він вздовж берегів річок, каналів, просто рівчаків, будує хатки і загати. Слух у нього чудовий, хоч маленькі вушка ледь помітні серед хутра. І вуха, і ніздрі під час ниряння щільно закриваються. І очі, теж невеликі, оснащені важливим пристосуванням - прозорою перепонкою - «третьою повікою». Завдяки цьому бобер може протриматись під водою п'ятнадцять хвилин, або пропливти, занурившись, до 750 метрів.

Бобри люблять спокійний, усамітнений спосіб життя. Тримаються наодинці, парами або сім'ями. А сім'ї - це тато, мама і діти цьогорічного та минулорічного приплодів. Бобренята з'являються на світ всього один раз у рік. Весілля у бобрів буває в кінці зими, а збільшення сімейства - на початку літа. Зазвичай, народжується два-чотири, рідше шестеро малят. Новонароджені звірки досить самостійні: зрячі, вкриті шерстю, уже через один-два дні добре плавають, а через двадцять - самі здатні добувати собі їжу.

І трудяги вони надзвичайні: будують загати, хатки копають, нори (та ще й кілька поверхів). Використовують для будівництва вільху, осику, вербу. Тут у пригоді їм стають потужні різці: тонке деревце гризуни звалюють всього вісьмома-десятьма укусами, з трохи товщими деревами справляються за три-чотири хвилини. І навіть звалити вербу, яку не обхопити руками одній людині, для них теж не проблема. В результаті неконтрольованого добування майже всі бобри в першій половині минулого століття були знищені. І в Радянському Союзі збереглось всього декілька сотень тварин на чотирьох невеликих територіях - в басейні Дніпра, у верхів'ї Єнісею... Врятувало цих гризунів від повного знищення тільки те, що в 1922 році полювання на них було повсюди заборонено, а ще створено декілька заповідників.

 У Поліському заповіднику та його околицях досить багато різноманітних водойм. Біля них поселяються бобер, горностай, видра. Бобер — великий звір, найбільший гризун фауни України. Вага бобра може сягати 20 кг, довжина тіла – 1 м. В минулому він був зникаючим видом, зараз зустрічається досить часто. Поселяється по берегах річок та каналів. Харчуються бобри гілками дерев, які валять, перегризаючи стовбури. Звірі, котрі мешкають на водоймах з високими берегами, риють нори. Вихід з нори відкривається під водою. Нора може мати кілька гніздових камер, розташованих одна над одною. Під час паводків тварини займають різні «поверхи» гнізда в залежності від рівня води. Сім’ї, які мешкають на болотах, з гілок та мулу будують хатки висотою 1-2 м. На малих водоймах бобри споруджують гаті з мулу та гілок. Гаті можуть бути до 10 м у довжину. Це сприяє значному підвищенню рівня грунтових вод та затопленню великих територій. Боброві запруди відіграють значну роль у гідрологічному режимі невеликих річок та каналів На одному з каналів Жолобницької осушувальної системи така гать сприяла відновленню справжнього болота.

Цiкаве

Бобер віддавна користується загальною пошаною як вправний чотириногий будівник і лісоруб. Він став не тільки уособленням працелюбності й наполегливості, а й багато чого навчив людей, які запозичили у нього деякі методи й інженерні вирішення при будівництві гребель. П’ять мільйонів років тому предки бобрів могли позмагатися з самим ведмедем. Теперішні бобри, звісно, значно менші. Доросла особина важить 20-30 кілограмів при довжині 120 сантиметрів, а деякі старші самці заважують до 45 кілограмів. Близько 15-18 сантиметрів загальної довжини бобра припадає на унікальний хвіст завширшки 15-18 сантиметрів.

Бобри – чудові плавці. Відштовхуючись від води дужими задніми лапами, вони розвивають швидкість до 10 кілометрів на годину. Цілком імовірно, що саме боброві перетинчасті лапи надихнули винахідника ластів для плавання. Передні, досить маленькі, лапи бобра позбавлені перетинок, зате мають довгі міцні кігті для копання. Плаваючи, бобер стискає передні лапи в кулачки й відгортає ними все, що йому заважає.

Загадки о бобрах

Вот речные мастера:

Строят дом без топора,

А бревен и из тины

Возведут за день плотину.

Работящие зверьки

Строят дом среди реки.

Если в гости кто придет,

Знайте, что из речки вход!

Не нужны нам топоры,

Мы строители - ...

Тот, кого зовут бобром,

Без гвоздей построит ...

(дом)

Пословицы, поговорки и приметы о бобрах

Идут бобры в сыры боры, идут бобры, они добры.

Были бы бобры, а ловцы будут.

Свинью за бобра купили.

Седина бобра не портит.

Комахоїдні

ЇЖАК

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Комахоїдні

Родина: Їжакові

Рід: Їжак

Вид:  Іжак європейський

Латинська назва  Erinaceus

За етимологічним словником української мови слово Їж (їжак) походить або від слова "змія" , маючи на увазі "поглинач змій" або від індоєвропейського  «колоти».

Їжаків розглядають як одну з найдавніших груп епітерій, або вищих плацентарних ссавців, яка зберігає низку вихідних для цієї груп ознак

З їжаками з язичницьких та античних часів пов'язано святкування початку весни. В українському фольклорі є багато казок з їжаками

В мистецтві   Нерідко їжак зустрічається в Геральдиці

Герб міста Їлава, Чехія

Їжак — популярний об'єкт мистецтва. Мультфільм «Їжачок в тумані» 2003 року визнано одним з найкращих мультиплікаційних творів сучасності (за результатами опитування 140 кінокритиків і мультипликаторів різних країн). У Києві є пам'ятник їжачку (в районі Софії Київської).

Українська Пам'ятна монета "Їжак". Присвячена невеличкому звірку, який мешкає в лісах, парках і садах. золото 999,9 проби. Номінал 2 грн.

Звичайний їжак населяє найрізноманітніші місця проживання, уникаючи обширних боліт і суцільних хвойних масивів. Воліє узлісся, переліски, невеликі галявини, заплави річок. Він цілком може жити поряд з людиною. В  Європі   звичайного їжака можна знайти у відкритих лісах, трав'янистих рівнинах, в чагарниках, піщаній місцевості і навіть в парках.

Звичайний їжак корисний знищенням шкідливих комах: серед поїдаються їм комах - травневі хрущі, гусениці . Іжак може бути переносником таких захворювань, як дерматомікоз, жовта лихоманка, сальмонельоз, лептоспіроз, сказ. На них у великих кількостях водяться кліщі і блохи. Наприклад, вивчення іксодових кліщів (переносників збудників кліщового енцефаліту, туляремії, бабезиоза великої рогатої худоби, піроплазмозу коней) виявило, що їжаки знаходяться в числі господарів, на яких кліщі годуються у всіх фазах розвитку. У лісових угіддях їжаки збирають на себе кліщів, у тому числі енцефалітних, більше, ніж будь-які інші звірята, оскільки його колючий покрив, як щіткою, зчісує голодних кліщів з трави. Від кліщів, що забралися між голками, їжак не здатний позбутися.

Їжак - найзвичайніший, місцями численний вид. Він легко пристосовується до життя поряд з людьми і досить часто міститься як домашня тварина. Відомо, що римляни ще в IV в.до н.е.. вирощували їжаків ради м'яса - його запікали разом з голками в глині

•        На їжаків незвично слабо діють багато сильні отрути - миш'як, сулема, опіум і навіть синильна кислота. Вони досить стійкі до отрути гадюк. Ще в 1811 було експериментально встановлено, що їжаки без шкоди для себе поїдали жуків-наривників, містять отруйний для інших тварин кантаридин.

•        При зустрічі з сильно пахне об'єктом їжаки демонструють дивну поведінку, відоме як "самосмазиваніе". Їжак лиже предмет, поки у нього не починає виділятися піниста слина, потім переносить її на голки.

•        Іноді їжаки наколюють на голки навіть недопалені сигарети. Функція цієї поведінки до цих пір не ясна. Імовірно - це засіб боротьби з паразитами.

•        Також їжаки в разі небезпеки випорожнюються і, згортаючись в клубок, починають кататися у власних фекаліях, відлякуючи джерело небезпеки різким запахом.

•        Широко поширена думка, що їжаки наколюють на голки їжу, є помилковим. (Наприклад, широко поширена помилка, що їжаки можуть наколювати яблука на свої голки). Іноді вони переносять в своє гніздо наколоті на голки листя.

Їжак

1. Їжак їжака голками не злякає.

2. На мені покатаються, як на їжаку.

Загадки про ежа

Мастер шубу себе сшил, иглы вынуть позабыл.  

Под соснами, под ёлками лежит мешок с иголками. 

Сердитый недотрога

Живёт в глуши лесной.

Иголок очень много,

А нитки не одной.

   

Ползёт - ползёт, иголки везёт.

 

Пословицы и поговорки о ежах

Еж мал, но и медведя из берлоги выживет.

Раз искал мужик ножа, да наткнулся на ежа.

Вьется ужом, а топорщится ежом.

Верю кошке и ежу, а тебе уж погожу.

Сменял стрижа на ежа.

Метили в ворону, да в ежа попали.

Что ни хвать, то ерш да еж.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

  • На їжаку паразитує блоха їжака звичайного. На одному їжаку може жити близько 500 бліх. Ці блохи не паразитують на людях.
  • У лісі їжак збирає на собі кліщів (у тому числі енцефалітних) більше, ніж інші тварини. Голками, як щіткою, він зчісує кліщів, що забралися в траву. Сам позбавитися їх він не в змозі.

ГОЛКИ ЇЖАКА

   На спині у їжака є більше 8 000 голок. Кожна з них тримається приблизно рік, потім вона випадає, звільняючи місце для нової.   Голка їжака еластична й порожниста всередині. Голки ростуть, поступово подовжуючись від основи, а верхня частина голки твердне.

   Біля основи голки є м'яка цибулина, завдяки якій під час удару або раптового падіння тварини захищені від уколів. Голка на кінці заломлена, щоб не заподіяти шкоди тварині.

Кріт Європейський

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Комахоїдні

Родина: Кротові

Рід: Кріт

Вид:  Кріт європейський

Латинська назва   Talpa europaea

На вигляд це типовий землерий. Довжина тіла 12—16,5 см, довжина хвоста — 2—4,8 см (рівна довжині голови); маса 70—119 г. Очі крихітні, з шпилькову головку, але помітні зовні, оскільки над очним яблуком є вузький проріз в шкірі завдовжки близько 0,5—1 мм Зовнішнього вуха немає. Хутро бархатисте, росте вгору, а не вперед або назад, що допомагає кротові просуватися по підземному тунелю в будь-яку сторону. Забарвлення хутра матово-чорне, нижня частина тіла дещо світліша. У молодих кротів забарвлення темніше. Іноді зустрічається колірна аберація забарвлення: білі з палевим відтінком, сірі і коричневі кроти. Волосся хвоста виконує дотикову функцію, завдяки ньому кріт може пересуватися в своїх тунелях задом наперед.

Хутро у крота коротке, м'яке, таке, що однаково легко лягає і вперед, і назад. Пересування по тісних тунелях приводять до його швидкого витирання, тому кріт линяє не 1—2, як більшість звірів, а 3 або 4 рази на рік.

Кріт риє землю, гвинтоподібно укручуючись в ґрунт і поперемінно відгортаючи ґрунт лапами. На відміну від гризунів кроти не можуть гризти землю різцями, тому живуть тільки в місцях з м'яким податливим ґрунтом. Там, де ґрунт твердіший (наприклад, під лісовими стежинами), вони влаштовують спеціальні глибинні «підземні переходи», якими користуються й інші звіри. Кроти здатні перепливати невеликі річки — кротові отнорки, що обриваються у краю води, нерідко продовжуються на іншому березі. На поверхні землі кріт виявляється рідко; тут він незграбний, оскільки не може ступати, як більшість звірій, а пересувається повзучи. Слід крота, що вийшов на поверхню, є борозною з відбитками задніх лап на дні і передніх лап з боків.

Харчується кріт ґрунтовими безхребетними, серед яких переважають дощові черв'яки. Годується кріт кілька разів в добу, оскільки їжа перетравлюється в його організмі за 4—5 годин. Швидкість переварювання їжі визначає добовий ритм активності крота. У проміжках між годуваннями кріт спить в кублі, загорнувшись в клубок. Голодним кріт може залишатися не більше 12—24 годин, після чого вмирає. На зиму робить харчові запаси, що зазвичай складаються з паралізованих дощових черв'яків, яким кріт прокушує голови. Все життя кріт проводить у підземних норах, які прокладає в різних горизонтах ґрунту. Нори бувають двох типів: житлові й кормові. Житловими норами кріт переходить від гнізда на кормові ділянки або до водопою, деколи з одного біотопу до іншого; кормові нори є пастками, в які потрапляють безхребетні з суміжних ґрунтових шарів. За ніч кріт може вирити майже 50-метрову нору. Гніздова камера розташовується на глибині 1,5—2 м, зазвичай у захищеному місці - між коріннями дерев і чагарників, під пнем, купиною, камінням або під будівлею. З приповерхневими кормовими норами її сполучають похилі штреки. Кротові нори є системою багатоярусних галерей діаметром 5—5,5 см. Кормові нори в рихлому ґрунті розташовуються близько до поверхні — на глибині 2—5 см, йдуть горизонтально. Їх можна помітити зовні, оскільки при ритті кріт піднімає стелю нори у вигляді земляного валу. Викидів землі при цьому не буває. На відкритих ділянках, де ґрунт часто й глибоко просихає, нори проходять на глибині 10—50 см. Шар такої товщини кріт підняти не може, тому надлишок землі викидається на поверхню через тимчасові вертикальні відводи, утворюючи характерні купки - кротовини. Кротовина над системою пригніздових нір буває особливо великою, до 70—80 см. Кроти активні круглий рік; взимку нерідко прокладають ходи під снігом, де скупчуються безхребетні, або в глибині ґрунту, нижче за рівень промерзання. У суворі малосніжні зими, коли земля промерзає глибше за півметра, багато кротів гинуть з голоду. Несприятливі для них і засухи.

  • Європейські кроти - чудові плавці, проте зазвичай вони уникають вологих місць. Крім того, ці тварини прекрасно лазять по горах.
  •  Основу живлення європейського крота складають дощові черв'яки. Організм черв'яка на 80 відсотків складається з води, тому кріт може обходитися без води в чистому вигляді.
  • У шкірі європейського крота міститься значно більше нервових закінчень, ніж у шкірі інших ссавців. Механізм їх функціонування ще й досі не вивчений.
  • Англійський король Вільгельм III Оранський загинув у 1702 році в результаті того, що його кінь спіткнувся об кротовину і скинув з себе вершника. Якобинці, отримавши звістку про загибель правителя, підняли заздоровні чари за крота.

  Загадки про крота

Все изрыл – и луг, и сад,

Землеройный аппарат.

В темноте, в часы прогулки

Рыл под полем переулки.

Под землей нарыл ходов

Раз, два, три - и был таков. .

Пословицы и поговорки про крота

Слеп, как крот.

Как крот близорук.

Ожидая конца света крот себе глаза повыколол.

Счаслив крот в норе живущий, что не видит свет он сущий.

И крот себя сильным ощущает, если он в своей норе пребывает.

И крот в своем углу зорок.

Приметы про крота

Если кроты и мыши делают осенью большие запасы - жди суровую и снежную зиму.

Парнокопитні

Кабан

Царство Тварини

Тип Хордові

Підтип Хребетні

Клас Ссавці

Інфраклас Плацентарні

Ряд Парнокопитні

Підряд Нежуйні

Родина Свиньї

Рід Кабани

Вид Кабан дикий

Підвид Свиня домашня(Sus scrofa domestica

Кабан — це масивний звір, масою до 200 кг або більше. Він є традиційним об’єктом полювання. Зовнішність дорослого самця кабана, або вепра чи сікача просто вражає. Він має непомірно велику, схожу на клин голову з іклами. Поросята смугасті з маленьким голівками. Вони часто викликають посмішку в людей. З часом голови поросят видовжуються, виростають великі щелепи. У кабана добре розвинуті м’язи шиї і йому легко розривати грунт, знаходити личинки хрущів, гнізда мишовидних гризунів. Він навіть може виявляти та поїдати зимові скупчення жаб у мілких водоймах. Для того щоб пережити зиму кабани накопичують велику кількість жиру. Сало – це захист від втрат тепла і запас поживних речовин. У холодну пору року кабани влаштовують собі спеціальні лігвища з трави, гілок, очерету, куди можуть лягати всім табуном.

Дикий кабан, або вепр, належить до родини свиней, має довжину до 2 м та вагу до 300 кг (останнім часом зустрічі з такими гігантами рідкісні, частіше маса дорослих самців не перевищує 180 кг, а самок 140 кг). Влітку основу його харчування складають соковиті трав'янисті рослини, цибульки багаторічників, личинки комах, що дістаються з грунту, дощові черв'яки, яйця мурашок, молюски, падло, жаби, мишоподібні гризуни та інше. Дуже люблять кабани плоди дуба - жолуді, тому найчастіше їхні сліди зустрічаються у дубняках. Добуваючи харчі, ці тварини перевертають величезну масу лісової підстилки і верхні шари грунту, чим сильно впливають на розвиток рослинності. Влітку кабани люблять влаштовувати ліжка в невеликих болотах, роблять вони це з метою позбавитись від кровососів. Гон у них відбувається в листопаді-грудні, а поросята народжуються в березні-квітні. Самка приводить 3-10 малят, для яких споруджує гайно із гілок ліщини, клена або інших рослин. Поросята ростуть відносно швидко і вже до осені важать 20-25 кг. Матері вони тримаються до появи наступного виводку. Головний природний ворог кабанів - вовк.

Зазвичай кабан асоціюється з чоловічою силою, міцністю. Свиня — із силою землі, теплом і родючістю. Кабан, як і свиня, асоціюється із сонцем та аграрним культом.

 Кабан пов'язаний із сонячним теплом та аграрними культами. У східних та західних слов'ян, а також у багатьох інших європейських народів, часом народження нового сонячного божества, отже, й початком нового сільськогосподарського циклу, а міфологічно — й нового всесвіту, було свято Різдва. Спрадавна печене порося та інші наїдки зі свинини були головною стравою різдвяного столу — жертвою богам. Відгомони прадавніх уявлень збереглися й досі. Так, подекуди в Україні перед споживанням поросяти таріль із ним тричі підносять до ікони (відгомін уявлення про жертву богові), а лише потім ставлять на стіл туди, де під скатертиною розсипане насіння (яке мало отримати сили родючості від жертовної тварини). У багатьох колядках та щедрівках міститься перелік різдвяних страв, серед яких обов'язково є свинячі ковбаси та свиняче стегно:

Не випадково у Давній Русі свиняча голова була обов'язковою весільною стравою. Її подавали на стіл, обкладену червоними стрічками — символом дівоцтва. Наречена мала скуштувати хоча б один шматок: за повір'ям, це забезпечувало велику кількість і здоров'я майбутніх дітей. У деяких місцевостях України народження дитини так і пояснювали: "Свиня дитину принесла", а вагітним жінкам, щоб пологи пройшли добре, заборонялося штурхати ногою свиню.

Ця тварина, як свійська, так і дика, символізує пробудження творчої світлоносної сили природи. На практиці свиня – характерний символ осідлого хліборобського народу, на відміну від вівці – символу кочового способу життя. Отже, свиня вважається показником багатства й достатку.

Культ свині був поширений на різних територіях ще з V тисячоліття до н.е. Серед трипільсько кукутенських археологічних знахідок, датованих цим часом, є глиняні скульптурки поросят із втиснутим у них зерням. Серед археологічних пам’яток скіфських курганів знайдено фігурки свиней, В Україні кісточки з різдвяного поросяти закопують у потаємне місце для підвищення плодючоті поля. Болгари і серби випікають із тіста різдвяне печиво у вигляді свиней, яке називають божура, божуриця.

Християнство принесло негативне забарвлення образу свині, створивши байку, нібито свиня постійно розривала солому, в яку було загорнуте намовля-Христос, коли його переховували від слуг царя Ірода. Християнська уява вселила в свиню різних «бісів», «чортів» та інших негативних, з її очки зору персонажів. Однак, незважаючи на це, землеробські народи з повагою ставилися до свині завжди, не відмовляючись від неї і сьогодні. Свиня з поросятами у світогляді слов’янських племен ототожнювалась з місячним культом Богині-матері, а вепр – з початком сонячного круга (Різдвяним святом Кола Сварожого). Не випадково у Давній Русі свиняча голова була обов’язковою весільною стравою. Її подавали на стіл, обкладену червоними стрічками — символом дівоцтва. Наречена мала скуштувати хоча б один шматок: за повір’ям, це забезпечувало велику кількість і здоров’я майбутніх дітей. У деяких місцевостях України народження дитини так і пояснювали: “Свиня дитину принесла”, а вагітним жінкам, щоб пологи пройшли добре, заборонялося штурхати ногою свиню.Вепр, кабан - гербова фігура, що символізує мужність і безстрашність. Майже завжди зображується черню і в профіль.

Іноді видається одна кабаняча голова (фр. la hure); причому при описі окремо позначається колір очей і іклів тварини (фр. les defenses). Голова кабана - популярний знак на вивісках ресторанів і розважальних закладів, в даному контексті він символізує як обжерливість, так і сексуальну силу.Білий кабан був нагрудною емблемою Річарда III. На його коронацію в 1483 році було замовлено 13 000 таких значків. З цієї причини противники називали Річарда «кабаном» або «кабаном». Після поразки короля в битві при Босворт власники готелів змінили емблему білого кабана на синього.

Також вепр виступає на гербах багатьох муніципалітетів (громад та міст) країн Європи.

 

ЛОСЬ

Лось – Alces alces alces L.

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Парнокопитні

Підряд  Жуйні

Родина: Оленеві

Рід: Лосі

Вид:  Лось

Латинська назва Alces alces

LINNAEUS, 1758

Лось звичайний — один з найбільших звірів в Україні. Він має характерний вигляд: ноги довгі, голова видовжена, горбоноса, вуха великі. Верхня губа значно нависає над нижньою. У самців влітку і восени великі лопатоподібні роги. Забарвлення коричневе, взимку сірувато-коричневе. Ноги білі або білуваті. Поширені лосі на Поліссі і частково Лісостепу.

Гурман-екстремал

Лось - переконаний вегетаріанець, в його раціон входить безліч різних видів рослин. У літній період це головним чином трав'янисті і водні рослини, взимку - гілковий корм, хвоя і кора дерев. Є у сохатих і свої гастрономічні пристрасті - вони дуже люблять іван-чай. З деревних порід воліють осику, а в кінці літа і восени ласують лісовими ягодами.

 

Лосі годуються 5-6 разів протягом доби. Влітку за добу сохатий з'їдає близько 35 кг корму, взимку - всього 12-15 кг. За рік одна тварина споживає близько 7 тонн «їжі», з яких близько 4 тонн складають пагони листяних і хвойних порід, близько 1,5 тонни - листя дерев і чагарників, по 700 кг кори і трав'янистих рослин. До цього лосі обов'язково додають сіль, яку знаходять на солонцях.

 

Що особливо дивує, так це здатність їхніх шлунків засвоювати природні отрути без тяжких наслідків, адже в раціоні сохатих зустрічаються і отруйні рослини, від яких інші тварини «відкидають копита», - наприклад, віх отруйний, їдкий жовтець, купальниця, різні хвощі. Не кажучи вже про мухоморах - лосі використовують їх як природне глистогінний засіб. До речі, вони дуже люблять поласувати і іншими грибами, причому на першому місці стоять підосичники, потім підберезники і лише на третьому - білі. Вчені пояснюють феномен несприйнятливості цих тварин до деяких отрут рослинного походження тим, що одночасно з отрутою вони «приймають» і протиотруту, яке міститься в іншому вигляді їх основного корму - корі дерев. Дубильні речовини є надійним адсорбентом алкалоїдів, таким чином отрути нейтралізуються ще в шлунку, практично не потрапляючи в кров.

Зазвичай Сохатих воліють жити на самоті або невеликими групами. Влітку дорослі самки ходять з лосенят, взимку до них можуть приєднуватися дорослі самці, півторарічні «недоуки» і холості дами. У таких стадах, які створюються тільки в холодний період і розпадаються навесні, рідко налічується більше 8-10 голів.

Населяють лосі самі різні ліси, зарості верболозів по берегах степових річок і озер, а в лісотундрі тримаються по Березняки і осичняки. Однак побачити сохатих можна і в степу. Влітку вони воліють гару і лісосіки з багатою порослю листяних дерев і буйним високотрав'ям. Взимку для лось найбільш привабливі змішані і хвойні ліси з густим підліском або хорошим підростом молодняку, особливо сосни, осики, берези, горобини і ін одноманітних високостовбурних масивів лісу вони уникають.

Зима - важкий період в житті лося. Навіть йому, довгоногому, важко пересуватися по високому снігу. Цим часто користуються головні природні вороги лось - вовки, які в деяких районах завдають істотної шкоди Лосіни поголів'ю. Тому сохатий і прагне ходити по протоптаними стежками, годується близько второваних їм дорогий, щоб при небезпеці, вискочивши на стежку, врятуватися від переслідувачів. Чим більше снігу, тим менше пересувається лось, і в березні, коли висота снігу буває найбільшою, тварина за добу проходить всього 700-900 м. Стадо сохатих нерідко кілька днів залишається на ділянці всього в декілька гектарів. У сильні морози тварини люблять укладатися в пухкий сніг - так, що над його поверхнею стирчать лише загривок і голова, що скорочує тепловіддачу.

Влітку лосі «тиняються» набагато активніше. Їх добові переходи становлять 5-6 км, а іноді й набагато більше. У спекотні дні вони частіше відпочивають, заходячи в прохолодні місця - гущавину хвойного молодняка, густі чагарники, болота, на береги річок та озер. Сохатих люблять лежати на мілинах або у воді на мілководді, іноді заходять у воду і подовгу з насолодою п'ють.

Сохатих кавалерія .

Відносини людини і лося базуються в першу чергу на мисливських традиціях. Протягом багатьох століть Сохатих годували своїм смачним м'ясом різні племена і народності Сибіру і Північної Америки. За це вдячні мисливці зробили сохатих героями численних легенд

Крім класичного використання лосів всередину, люди неодноразово проводили досліди з одомашнювання цих тварин. У шведській армії, наприклад, один час були «лосині війська». Але проіснували вони недовго, лише до перших битв - Сохатих виявилися розумніші за своїх вершників і залишали поле бою при перших ознаках реальної небезпеки.

У 1930 році Радянський Союз знову «закликав» лосів на дійсну військову службу - їх об'їжджали, привчали не боятися пострілів. З формуванням регулярної «лосиної армії» до фінській війні трохи запізнилися, а на самому початку Другої світової стало ясно, що кавалерія, навіть Сохатих, - це вчорашній день. Однак свою лепту в перемогу Радянського Союзу над фашистською Німеччиною лосі таки внесли. При формуванні партизанського руху виникла проблема з транспортуванням вантажів і живої сили по непрохідних лісах і болотах. Використання коней часто призводило до розшифровки дислокації базового табору. Тоді й з'явилася ідея про залучення в якості засобу пересування лосів - їх сліди в лісі ні в кого підозр не викликали. Великого поширення застосування лосів у військових цілях не отримало - пов'язано це було в основному з труднощами з організації навчання бійців-«лосеводов». Тим не менше в розвідвідділу армії було направлено близько двадцяти сохатих, за допомогою яких було здійснено декілька успішних рейдів у тил противника.У мирних ціляхУ післявоєнні роки в Радянському Союзі почався наступний етап одомашнення лосів - на цей раз в мирних цілях. Початок цьому поклав Микита Сергійович Хрущов, до речі, великий любитель лосиної полювання. Справа в тому, що лосиної молоко має унікальні властивості, в тому числі цілющими, - його успішно застосовують при лікуванні виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Крім того, воно в три-чотири рази жирніше коров'ячого і містить у п'ять разів більше білків. По країні стали масово зводитися спеціалізовані лосеферми, на це направлялися величезні кошти, але експеримент провалився. Сохатих чудово приручаються і прив'язуються до певного людині на все життя. Зокрема, лосицю швидко звикали до дойке і переносили свій материнський інстинкт на доярок. Але головна складність розведення та утримання лося в неволі - це занадто широка кормова база цієї тварини. Дорослий лось повинен кожен день і в достатній кількості отримувати десятки різновидів рослинності, що вкрай важко і занадто накладно в умовах ферми, а до випасу сохатий категорично не пристосований. До того ж, незважаючи на свій поступливий характер, такий великий звір може стати причиною багатьох неприємностей.

Обережно, лось!

Лось вбиває, встаючи на задні ноги і викидаючи передні в бік ворога. Один удар - і супротивник лежить з проломленим черепом або грудною кліткою. Це, до речі, в рівній мірі відноситься не тільки до основних споживачів лосиного м'яса - вовкам, але й до ведмедів. Якщо мисливець близько підійде до пораненого лосеві, це може закінчитися трагічно. А в 2003 році шведські поліцейські навіть вимушені були застрелити п'яного лося, який поїв перебродилих яблук і напав на восьмирічного хлопчика - лось підкинув його рогами, на щастя, не заподіявши серйозних поранень. До речі, випадки сп'яніння лосів далеко не поодинокі, а настільки великі тварини, перебуваючи "під мухою", можуть заподіяти багато лиха.

Але набагато частіше відбуваються зіткнення сохатих з автотранспортом, в яких гинуть і лосі, і люди. У зв'язку з цим у минулому році в Швеції почалися креш-тести з гумовими манекенами лосів, маса яких відповідає масі дорослої тварини. Ця необхідність викликана збільшеною кількістю ДТП, які щорічно реєструються в Скандинавії, Північній Америці і Великобританії. Тільки у Фінляндії, наприклад, налічується близько півмільйона сохатих! Це непомірно зросле поголів'я завдає значної шкоди сільському і лісовому господарству країни - лише у 2002 році фінським лесовладельцев виплатили з державного бюджету 6 млн. євро компенсацій за шкоду, заподіяну Сохатих. «Лосиний» шкоди сільському господарству оцінили в 1 млн. євро. Для регулювання чисельності популяції сохатих влади Фінляндії істотно збільшили квоту на їх відстріл і запрошують на полювання всіх бажаючих.

ЗУБР

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: парнокопитні

Родина: Бикові

Рід: Бізон

Вид: Зубр (Бізон европейський

Латинська назва  Bison bonasus

Близький до бізона американського, з яким входить до одного роду. Обидва види можуть без обмежень схрещуватися, з цієї причини їх іноді розглядають як один вид.

Зубр – Bison bonasus L. На заході України був знищений, як і на всій площі свого колишнього ареалу. Є дані про те, що на банкетах, які влаштовував Володимир Мономах на початку XII ст., м'ясо зубра було у великій кількості. У 1431 р. в м. Луцьку відбувся з'їзд, скликаний князем литовським  Вітовтом, на якому були присутні польський король, московський, тверський, рязанський і одоєвський князі, російський і ліфляндський мейстери, представники Великого Новгорода, Пскова і ординського хана, волинський воєвода і посли деяких інших князівств. Щоб нагодувати цю знать та її челядь, крім свійської худоби, використали 100 зубрів, 100 лосів і 500 кабанів. З іншого джерела дізнаємось, що взимку 1409–1410 pp. польський король Ягелло, який готувався до війни з Тевтонським орденом, полював на зубрів і лосів не лише в Бєловезькій Пущі, але й на Волині в Ратненській пущі. У ті часи зубри водились і коло містечка Любомля. На великий з'їзд князів, ханів, рицарів-хрестоносців та інших вельмож, скликаний в XVI ст. князем Владиславом Ягайло на честь Зігмунда Люксембурзького, щоденно здобували поблизу м. Луцька сотні зубрів та інших тварин. У джерелах XVIII ст. вже немає повідомлень про місця, де водяться зубри на Волинському Поліссі. Для відновлення поголів'я зубрів ці копитні завезені з Бєловезької Пущі на захід. Після декількох місяців утримання у загонах зубрів випустили на волю, хоча їх весь час підгодовують. Найбільший звір з парнокопитних(Вага сучасних дорослих самців біловезького підвиду досягає 850 кілограмів), акліматизований в деяких мисливських господарствах — зубр. В минулому зубри були досить широко розповсюджені, заселяли південну смугу лісової зони і Лісостепу. Після 1945 р. опинилися на грані винищення. Зараз зубрів розводять у багатьох заповідниках і мисливських господарствах. Живляться зубри трав’янистими рослинами, гілками, корою, листям. Це типова лісова тварина.

Парування зубрів відбувається восени. Навесні самка народжує одного, рідше двох телят. Зубрів схрещують з великою рогатою худобою. Гібридні особи безплідні, але за масою перевищують батьків. Враховуючи незначну чисельність, зубри охороняються.

Зубри були доведені до стану видів під загрозою зникнення через надмірний і неконтрольований промисел. У більшості країн зникнення зубра відбулося протягом 17-19 століть, і остаточно вид був донищений у багатьох місцях під час першої світової війни. Ця ситуація вимагала заходів з охорони виду, вкл. заборону на полювання, заходи з відновлення страчених популяцій, створення заповідних ділянок в місцях поселення цих биків.

Завдяки заходам, що запроваджуються, кількість зубрів у світі та в Україні поступово відновлюється. Зокрема, з 1965 р. їхня чисельність збільшилась на 350 голів.

Вид має кілька незалежних охоронних категорій. Він занесений до:

  •         Червоної книги України (постійно, починаючи з 1980 року),
  •        Європейського Червоного списку (1991).

Ці статуси охорони не допомагають зубрам виживати. Зокрема, в Україні зубр став популярним об’єктом полювання серед політиків та депутатів усіх рівнів, а також просто багатіїв. Через це чисельність виду знову стрімко скорочується. За останні 20 років зубр зник у багатьох місцях, де раніше його було відновлено.

  •       Тривалість життя — 23-25 років
  •       Гін — від середини липня до вересня
  •       в наш час   чітка сезонність гону порушена
  •       термін вагітності — 9 місяців (262—267 діб)
  •       Статеве дозрівання — 1,5-2 роки
  •       Максимальні розміри в 5-6 років
  •       Бик приблизно на 1/3 більше корови
  •       Перше отелення — в 4 роки
  •       В сприятливих умовах розмножуються щорічно
  •       Жирність молока — до 12 %
  •       Годують телят до 5 місяців, інколи до року.
  •       Період репродукції:
  •       корови — з 3 до 18 років
  •       бика — з 5 до 15 років
  •   Вага телят при народженні — 19-25 кг
  •   Через 1,5 години після народження теля вже йде за матір’ю
  •    Теля їсть траву з 19-22 днів від народження

Зубр в українській культурі

Зубр невід’ємна складова світу природи, що оточував давнього слов’янина, мешканця теренів Київської Русі. Ці могутні  істоти згадуються на сторінках літературних романів присвячених цьому періоду нашої історії. Вражаючим є опис стада зубрів, що переміщується по затягнутій ранковим туманом пущі в романі П. Загребельного «диво». Пізніше зубри були одними з тварин, що оточували волелюбних степовиків запорожців. Літописець запорізького краю Д. Яворницький згадує їх як степових буйволів.

На Україні наявні і монументи зубру, зокрема монументальна фігура цієї тварини виситься поблизу входу до Київського зоопарку.

Зубра в якості емблеми часто обирають зоологічні конференції. Зокрема конференція молодих вчених-зоологів, що пройшла у квітні 2009 року мало за емблему саме цю тварину. З розвитком руху за патронат над тваринами київського зоопарку, об’єктами такої опіки сталив першу чергу великі тварини, серед яких зубр, яким опікується перший заступник Голови Київської міської ради. Назву "Вінницькі зубри" носить місцева баскетбольна команда.

На Україні ціла низка будівельних та юридичних фірм мають за назву слово «Зубр».

Рішенням Зубрянської сільської ради було затверджено герб села Зубра, де на квадратному полотнищі на жовтому тлі стоїть червоний зубр, повернутий до древка, зверху йде горизонтальна синя смуга шириною у 1/4 сторони прапора, на якій три білих ріжки. Автор - А.Гречило.У 2003 році Нацбанк України випустив за ескізом Володимира Дем'яненко срібні монети номіналом 2 та 10 гривень із зображенням зубра.

На місцях ставлення до зубрів коливається від ворожого, велика тварина на думку деяких несе загрозу та шкодить сільгоспугіддям, до позитивного – окремі крайові ентузіасти справедливо вважають зубра перлиною природи окремих українських регіонів.

 Герб с. Зубра Львівської області

Жахливий розвиток браконьєрства та трофейного мисливства переконливо свідчить про те, що на Україні принципово ставлення до цієї тварини виключно як до мішені для полювання та як результат великої порції м’яса з середньовічних часів не змінилося.

Срібна монета номіналом 2 чи 10 гривень із зображенням зубра

Козуля

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Парнокопитні

Родина: Оленеві

Рід: Козуля

Вид:  Козуля європейський

Латинська назва  Capreolus capreolus LINNAEUS, 1758

 Козуля європейська – Capreolus capreolus capreolus L.

Козулі мають вигляд маленького оленя з легким струнким тілом. Вуха довгі, загострені, хвіст короткий.; малопомітний. У самців невеликі ріжки. Забарвлення влітку однокольорове — яскраво-руде, взимку — сірувате. Ззаду біля хвоста добре помітна велика біла пляма — «дзеркало».

 Існування великої популяції козулі в Поліському заповіднику сприяє присутності тут великих хижих ссавців вовка та, особливо, рисі (в раціоні останньої козуля становить значну частку). Первісним ареалом козулі була лісостепова зона, але люди своєю сільськогосподарською діяльністю та мисливством витіснили цю граціозну тварину до лісової зони, на північ. Розрив ареалу спричинив утворення двох підвидів козулі - західно-європейської (саме вона мешкає у Поліссі) та східно-сибірсько-кавказької. Маса тіла західно-європейської козулі 20-37 кг, роги у довжину сягають 25-30 см. Харчуються ці тварини рослинною їжею. Основну частину їхнього раціону становить трава, а також молоді бруньки, листя чагарників та дерев.

Восени та зимою козулі живуть групами, які об'єднують до 10-12 особин різної статі та віку. Навесні групи розпадаються. В кінці травня - на початку червня у самок народжується по 2-3 козенят. Козенята майже не мають запаху, тому є малопомітними для хижаків. Козулі годують малих молоком до 2,5-3 місячного віку. Ростуть козенята швидко і вже до осені набирають масу 15-18 кг (половину маси дорослої тварини). 

 З деревно-кущових рослин влітку з’їдають листя і пагони, взимку — пагони, тонкі гілки, бруньки і сухе листя, наприклад з осики, яке козулі дуже люблять. Рідше у їжу використовується хвоя молодих сосонок і ялівця. На відміну від лося, козуля не їсть кору. Влітку охоче поїдає у невеликій кількості гриби, любить ягоди: чорниці, брусниці тощо, а також каштани, жолуді, плоди бука та фруктових дерев.

Влітку козулі пасуться вранці, ввечері і першу половину ночі. Вдень, у спеку, лежать; у густій траві або в кущах. У похмуру; і дощову погоду живляться вдень. Зимою пасуться у будь-який час доби. Під час сильних снігопадів ховаються у лісовій гущавині. Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають досить широкі річки. У сніговий період ходять по дорогах, лижнях, своїми стежками.

Часто влітку можна почути дуже гучний, мовби гавкаючий, голос козулі

Як і лосі, самці козуль скидають роги восени, на початку зими. Влітку козулі живуть поодиноко або групами з 2—3 звірів. Узимку утворюють невеликі стада.

Козулі — цінні мисливські тварини.

Знаменитый Бэмби, герой произведений Феликса Зальтена, в оригинале был косулёнком.

ОЛЕНІ

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Парнокопитні

Родина: Оленеві

Рід: Справжні олені

Вид:  Олень європейський

Латинська назва Cervus elaphus

У лісах України живуть олені європейські — великі звірі характерного вигляду. Самці мають великі гіллясті, роги.: Забарвлення рудувато-буре. Ззаду — світла, іржасто-біла пляма. Поширені у природному стані в Карпатах та Криму, але нині розмножуються в ряді лісових ї степових мисливських господарств. Благородні олені — мешканці лісів, де вибирають ділянки з молодим підростом дерев і кущів, зустрічаються також у прирічкових заростях.  Олень харчується досить різноманітно. Там, де зима не багатосніжна, трав’яниста рослинність протягом усього року має велике значения у живленні оленів. Найбільше вони поїдають злаків, часто використовують айстрові, бобові, зонтичні рослини. З деревно-кущових рослин поїдають дуб, ясень, клен, бук, осику, липу, горобину, брусницю, калину, вільху тощо. їдять листя, бруньки, гризуть кору. Під чає нестачі їжі поїдають також пагони і хвою сосни .

Велике значення у живленні європейського оленя мають жолуді, букові горіхи, каштани, насіння липи, горіхи ліщини, а також груші, яблука та інші плоди дерев; їдять олені багато видів грибів, а взимку — деревні і наземні лишайники. Люблять відвідувати солонці.

Відпочиваю, і. олені на тих місцях, де вітер відганяє кровосисних комах. У вітряну погоду забираються у гущавину лісу.

Влітку; олені пасуться зранку, надвечір і майже всю ніч. У похмуру погоду можуть пастися і вдень. Взимку пасуться більшу частину доби. Пересуваються мало, оскільки заважає сніговий покрив.

Паруються олені у вересні — жовтні. В цей час можна почути гучний рев самців. Олень закидає роги на спину, витягає вперед морду, роздував шию, б’є копитами землю. Між самцями відбуваються бійки. З силою зіткнувшись рогами, олені намагаються збити один одного. Якщо сили рівні, то бій швидко припиняється і суперники розходяться, якщо ж один з них збитий з ніг або відступає, сильніший з більшою запеклістю насідає на слабшого. Як правило, турнірні бої не кінчаються трагічно, більш того, суперники найчастіше демонструють силу — вони б’ють рогами по деревах, ламають кущі тощо. Однак інколи під час бійок ламаються рої и або один з партнерів калічиться. Під час парування самці збирають гарем з 2—3 (рідко до 15) самок.

У травні — червні самка народжує плямисте оленятко (рідше два). Телиться вона в тих місцях, де є багато густої трави,, заростей папороті, поблизу джерел, річок. Перші дні оленятко лежить притаївшись і встає тільки для того, щоб поссати матір. Яскраве плямисте забарвлення добре маскує - маля. Самка після годування відходить на 100—300 м, щоб відвернути увагу від маляти. Годувати оленятко самка оленя приходить декілька разів на добу. Приблизно через тиждень оленятко починає ходити за матір’ю; у місячному віці щипає траву, а молоко ссе до осені. Дорослими олені стають на другому році життя. Наприкінці першого року життя у самців на лобних кістках з’являються кісткові горбики, на яких через 2—3 місяці починають розвиватися роги, які до осені другого року закінчують ріст і очищаються від шкіри. Ці роги не мають гілок і їх називають «шпичками». Після скидання цих рогів навесні розвиваються нові з 3—4 гілочками. В наступні роки кількість відростків і розміри рогів збільшуються. Найбільшого розвитку вони досягають у оленів у віці 6—12 років, а потім наступає поступове зменшення їх маси. У більшості випадків олені скидають роги у березні — квітні. Нові роги, що починають розвиватися відразу ж після скидання старих, укриті ніжною шкірою з оксамитовим хутром, вони м’які, дуже чутливі до ударів, називаються пантами.

Основний ворог оленів — вовк. Вони захищаються від нього передніми копитами і рогами. У суворі багатосніжні зими олені гинуть в5д виснаження. Олені здавна вважаються цінними об’єкт тами для полювання. Панти оленів використовуються для одержання цінного лікарського препарату пантокрину.

Олень – цар рогатих тварин. Його роги водночас схожі на крону гіллястого дерева, що створює уявлення про роги-промені. Недаремно олень порівнюється з сонцем та його промінням. Він перевозить душі до Сварги (Раю). Олень – цар рогатих тварин. Його роги водночас схожі на крону гіллястого дерева, що створює уявлення про роги-промені. Недаремно олень порівнюється з сонцем та його промінням. Він перевозить душі до Сварги (Раю).

Олениці (лосихи) були також найдревнішим символом Богинь-Рожаниць, що широко відображено в ювелірному і культовому мистецтві. Золоторогий олень слов’янських казок – втілення сонячного світла – поширений образ і в обрядовому фольклорі (весільних піснях, колядках тощо):

В чистім полі все полин-трава,

В тім полину ходить білий олень,

Білий олень – золоті роги…

Олени имеют богатое символическое значение и являются в мифах различных культур и народов. Часто олицетворяют благородство, величие, красоту, грацию, быстроту. В христианской культуре символизируют отшельничество, благочестие и чистоту.

 Хижі

Відмідь

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Відмежьї

Рід: Відмідь

Вид: Бурий відмідь

Латинська назва   Ursus arctos

 

Міфи та легенди Ведмідь

Між поколіннями існує містичний зв’язок (незримий і пізнаваний через міфологічні образи). Померлі Предки відходять у потойбіччя і там приєднуються до всеблагого і всемогутнього начала. Тому, ідучи дорогою правди й шануючи тих, хто відійшов у Вирій, людина отримує захист і підтримку Світлих Сил. А вони, як свідчать міфи, завжди перемагають.

Людська душа постійно потребує єднання зі світом, тому міф завжди буде органічною часткою культури. До світогляду українців увійшли вірування та уявлення багатьох поколінь, які жили на території сучасної України й належали до різних племен та археологічних культур. Давні збирачі, мисливці, рибалки, скотарі й землероби; тюрки, іранці, кельти і, звісно ж, слов’яни залишили відлуння своїх вірувань у тому багатогранному комплексі, який ми нині звемо українською традиційною культурою. Проте для всіх традиційних культур у цілому світі спільною є спрямованість на поєднання трьох світів: минулого, сучасного й майбутнього. Усі культури будуються на шануванні померлих Предків, і саме від цієї шани залежать добробут і душевний спокій живих. І не тільки тому, що старші “відгранювали” господарчий досвід чи “віддавали сили” дітям, коли ті були маленькими. Просто між поколіннями існує містичний зв’язок (незримий і пізнаваний через міфологічні образи). Померлі Предки відходять у потойбіччя і там приєднуються до всеблагого і всемогутнього начала. Тому, ідучи дорогою правди й шануючи тих, хто відійшов у Вирій, людина отримує захист і підтримку Світлих Сил. А вони, як свідчать міфи, завжди перемагають.

Ведмідь (Ведмедиця). Якщо у південних народів царем звірів вважався лев, то на наших слов’янських широтах царем звірів, безперечно, був ведмідь. Він є господарем лісу, покровителем полювання. Однак найпопулярнішим у слов’янській міфології була ведмедиця та її зв’язок із сузір’ям Великої і Малої Ведмедиць, Полярною зорею, Світовим Деревом і весною. Ці сузір’я символізують Богинь Рожаниць – Ладу і Лелю. Здатність ведмедя впадати в зимову сплячку (на Здвиження) і пробуджуватися навесні (Масляна, Комоїдиця або Благовіщення) породила уявлення про нього як аналог умираючого і воскресаючого Бога. З ним у багатьох народів пов’язаний культурний герой, предок, родоначальник, засновник традицій, тотем.

Ведмідь і людина в повір’ях слов’ян слов’ян вважалися родичами, бо ведмідь може ходити на задніх лапах, лазити по деревах, їсть таку саму їжу, як і людина (наприклад, мед), у нього схожі на людські ступні й пальці. Крім того, мисливці кажуть, що собака на ведмедя гавкає так само, як і на людину, а не так, як на інших звірів. До того ж, ведмідь, будучи хижаком, ніколи не їсть людину і людям також здавна заборонялося вживати ведмежатину, носити одяг з ведмежачого хутра. Як вважають дослідники, навіть ім’я ведмедя було табуйоване: назва ведмідь є лише своєрідним ім’ям-замінником «відаючий мед». Таких евфемізмів (слів замінників) щодо ведмедя є кілька десятків, серед них: сам, хазяїн, мельник, дідусь, чорний звір, кошлатий, косолапий, бурмило, старий та інші. Справжня назва ведмедя у слов’ян, як і романо-германців, могла бути ber, bar (пор. назву барліг – лігво бара-ведмедя).

В уявленнях жителів Карпат, ведмідь також постає могутнім лісовим мешканцем, царем звірів, якого вголос називати небезпечно. Тому цю тварину найчастіше кличуть “вуйком”, “великим”, “батьком”, “Бурмилом”, “старим”, “мельником”, “бортником”, “лісовим чоловіком”, у казках діє “Ведмідь-Набрід”. З ідеєю родючості, врожаю, народжуваності пов’язане рядження ведмедем під час весілля, Масниці, Великодня в українців, поляків, чехів, росіян, словаків. Під час похоронного рядження в українців Карпат чи не найпоширенішим був образ ведмедя. Він тут постає прародичем, тотемом, магічною твариною, символом плодючості, благополуччя та здоров’я. Ведмедем убирали, використовуючи вивернений кожух, шапку з “ухачами”, вуха робили зазвичай із ложок. Обличчя при цьому чорнили сажею. Відомі дві форми забав із рядженим-ведмедем: це “полювання на ведмедя” й так звана “ведмежа комедія”. Гра “полювання на ведмедя” відтворювала кілька сюжетів: блукання ведмедя “полониною” з прагненням його схопити собі на поживу “корівку” (котрусь із дівчат). Дівчата весело тікали від того, хто зображав ведмедя, а в цей час, “розбуджені” звуками трембіти, з’являлися “пастухи” з рушницями, які “переслідували” “ведмедя” і, зрештою, “вбивали” його. Інша гра відтворювала виступ “ученого ведмедя”, якого приводили “комедіяші”. Вони й побрязкували перед “ведмедем” “грішми” (камінцями) в полумиску, заохочуючи його до танцю. “Ведмідь” танцював, припрошував до танцю дівчат і молодиць, дотепно жартував із ними. Сама гра була імпровізованою, комізму могли додати сам “ведмідь”, “комедіяші” чи інші учасники забави. Чому під час похоронного обряду в наших предків з’являється ряджений ведмідь? Відповіді на це “темне” питання можна пошукати у звичаях досить далекого від нас сибірського народу — кетів. Убиваючи на полюванні ведмедя, кети ніжно називали його “старим”, умовляли не сердитись і запрошували в гості. Перед тим, як обдирати шкуру, відрубували праву передню лапу й ворожили за її допомогою, вгадуючи, хто з померлих родичів прийшов до них у ведмежому образі. Щоразу, кидаючи лапу на живіт ведмедя, запитували, з якого роду померлий, хто він. Ствердну відповідь означала лапа, що впала “долонею” догори. Після такого ворожіння праву ведмежу лапу зберігали як амулет.

За давніми уявленнями, перший ведмідь був богом. В одній з українських легенд, записаних на Харківщині, “старий дід” робить чоловіка спочатку богом, а потім ведмедем: “… ведмеді від людей пішли плодиться, від того чоловіка, що був богом”. У сибірській та північноамериканській традиціях існувало вірування, що душі наймогутніших шаманів мали здатність набувати ведмежої подоби. Шаман не тільки ототожнював себе з ведмедем, а й наділяв “ведмежими” рисами учасників ритуалу. Перевертнів-ведмедів знають й інші народи. У східних слов’ян поширені уявлення про ведмедів-перевертнів, якими перекидаються чарівники, або ж про людей, зачаклованих у ведмедів. Найчастіше перетворення відбувається під час весілля, оскільки саме цей обряд належить до ритуалів “переходу”, коли людина, за стародавніми уявленнями, перебуває на межі — “світів”, соціальних станів, різних родів… Тому саме в такий день найлегше нашкодити, чинячи всілякі метаморфози. У легендах багатьох слов’ян ведмедем стає чоловік, покараний Богом за якусь провину. Ведмідь користувався великою пошаною у власників худоби, бо вважався охоронцем домашніх тварин. Його кігті, лапи, голова часто служили оберегами, які чіплялися в стайнях чи хлівах для забезпечення здоров’я худоби. Якщо господар не мав справжніх амулетів, він замовляв їх зображення з глини, воску або дерева. Шерстю ведмедя обкурювали курники, хліви. Ведмедю притаманна шлюбна символіка: спеціально ряджені у ведмежі шкури на весіллях здійснювали магію родючості. У Росії мати зустрічає молодих після вінчання у вивернутій хутром назовні ведмежій шкурі, в Україні – у овечому кожусі, що символізує багатство і родючість. Вважалося, що жінка виліковується від безпліддя, якщо через неї переступить ведмідь. При зустрічі з ведмедем у лісі, жінка показувала йому груди, бо вірили, що ведмідь жінку не чіпає. У «Ведмежі дні» (на Калиту, Велесовий тиждень, Масляну) господині випікали хліб і підкидали його в димохід «для ведмедя». Це, безперечно, є свідченням того, що ведмедя вважали першопредком, адже піч і димар є тим місцем, біля якого оселялися Предківські душі. Цю ж думку можуть засвідчити й інші вірування: цього дня не перуть, не прядуть, а також не ремонтують старого взуття. Саме цих робіт, щоб пошанувати предків, не виконують і в інші поминальні дні, боячись засмітити очі померлим родичам. Образ ведмедя бачимо в лікувальній і любовній магії та в народному соннику. Якщо дівчині присниться ведмідь — хай чекає нареченого. Якщо уві сні вона їстиме ведмежатину — буде весілля в родині.

Шерстю ведмедя обкурюють хворих — від переляку та від лихоманки. У замовлянні від зурочень ведмідь на своєму хребті відносить хворобу “в темні ліси, на тряскі болота”. Кігті й шерсть ведмедя використовували також і як оберіг від лихого ока. Коли “ломить кості” чи при обмороженні — хворі місця натирають ведмежим салом. Ним же мастять лоб, щоб мати добру пам’ять. А подекуди вірять, що, з’ївши ведмеже серце, можна зцілитися від усіх недуг відразу.

…ведмеді пішли від роського перевізника (легенда)

…Звали його, кажуть, Весел. Бой справді був неабиякий витівник. А ще вмів руками ловити рибу, заворожуючи її. І завзято бортничав, через що його прозвали Медвяником. Ще мав таку звичку: лякати під вечір пізнього подорожнього. Одного разу, коли сонце вже сховалось за борами, помітив Медвяник, що в сутіні до перевозу наближається якийсь чоловік. “От я йому покажу, як пізно ходити!..” Накинув на себе Весел вивернутий кожух, зачаївся в кущах за вербою. Тільки-но порівнявся з ним подорожній, як Весел вискочив з-за верби і, здіймаючи догори руки з волохатими рукавами, погрозливо заревів. А подорожній зовсім не злякався (бо то був Сварог, що ходив од села до села й навчав людей ковалювати), лише спокійно проказав:

- Ось так, чоловіче добрий, ревтимеш увесь вік свій та людей лякатимеш.

І тої ж миті приріс кожух до тіла Весела, і став перевізник-витівник могутнім незграбним волохатим звіром, що любить мед і рибу та вміє з людьми ладити, бо ж їхнього роду він.І назвали роси цього звіра ведмедем.

Відтоді й пішли ведмеді на землі.

ЛИСИЦЯ

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Собачі

Рід: Лисиці

Вид: Звичайна лисиця

Латинська назва     Vulpes vulpes (Linnaeus, 1758)

З хижих в тварин у Поліському заповіднику мешкають вовки, лисиці, борсуки та дуже рідкісні рисі. Найбільш численна серед них лисиця. Зустрічається вона майже всюди: і в лісах, і поблизу від людських осель. Влітку харчується комахами та ягодами, зимою полює на мишей, полівок, інколи на птахів та зайців. Сліди лисиці нерідко можна зустріти вздовж доріг. Тут вона ловить комах, розкопуючи грунт у пошуках великих жуків та джмелів.Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обережно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди; Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і намагаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється полюванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чуттів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б’ються, різко вищать.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищувач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не можна порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Мода на одяг з хутра цієї тварини не проходить ніколи. У стародавні часи шкіра лисиці була такою ж валютою, як сьогодні гроші.

Проте, лисиця може принести людині і її здоров'ю непоправну шкоду. Лисиця, як і багато інших диких звірів, може бути переносником такої небезпечної хвороби, як сказ. Лікування сказу повинне проводитися відразу після можливого контакту з хворою твариною. Чим раніше укушена людина звернеться в клініку за лікуванням, тим краще, тому що після появи клінічних симптомів врятувати хворих вже не вдається. Щорічно близько 50000 чоловік в світі вмирають від цієї страшної хвороби.

Тепер трішки про колір тварини. Говорити, що лисиця руда - не зовсім правильно. Різноманітність забарвлення тварини неймовірно велика і наближається, якщо спробувати його порахувати і систематизувати, до сорока. Краса шубки хижака викликає захоплення у слабкої половини людства. Жінки стежать за модою, яка, міняючись з року в рік, впродовж вже багатьох років не знаходить в собі сил відмовитися від використання хутра як одяг або хоч би її деталі. Через це лисиця – один з найулюбленіших об'єктів полювання людини. Щоб отримати дозвіл на полювання, охочим доводиться проходити реєстрацію в органах міліції для купівлі зброї, отримувати нескінченні ліцензії, але більшість мисливців ніколи не відмовляться від полювання, тому що вона для них і відпочинок, і спорт, і розвага.

Існують всякі, пов'язані з цією твариною, прикмети. Наприклад, говорять, якщо вам приснилася лисиця, то побоюйтеся або крадіжки, або якого-небудь підступного вчинку людини, яку ви вважаєте вашим другом. Втім, прикмети можна знати, але вірити в них – зовсім не обов'язково. Вогненна лисиця – яскрава, майже червона без підпалин лисиця, таємнича тварина, історію якої так любили розповідати люди похилого віку одного невеликого уральського села.

Де жила ця вогненна лисиця – ніхто не знав. Шукали її укриття довго. Шукали мисливці з собаками, шукали сільські люди, шукали діти. Шукали з цікавості і бажання добути, шукали з подяки і знічев'я. І ніяк не могли знайти. Вогненна лисиця з'являлася раптово і зникала, як крізь землю провалювалися. Старожили розповідали про неї історії, одна іншої загадковіше. То вогненна лисиця собаку в капкан заманила, то мисливця приїжджого в болота завела, та й зникла.

         Свої на неї не полювали, одні побоювалися, інші... про інших трохи пізніше. Але слух по селах йшов, та чужих принаджував. На машинах приїжджали, вискакували радісні і збуджені, затворами клацали. А вогненна лисиця, як спеціально, то тут, то там з'явиться, золотом між деревами промайне, танець станцює, на задні лапи підніметься, покружляється і знову – в ліс. Що за ігри? – дивувалися чужаки. Ті, що надихнулися - кидалися в гущавину. І – тиша. Добре, якщо всі поверталися цілими і неушкодженими. А то бувало поверталися мисливці не всі і не відразу, тижнями блукали по лісу, вийти не могли. Говорили, що вогненна лисиця з'являлася перед ними всякий раз, як тільки зароджувалася надія, що ось він – край лісу. Поверталися в садні, розповідали небилиці. Люди похилого віку головами гойдали, не справа це – за красою такою ганятися. Та і не тільки в красі справа, бувало обмовляться. А в чому? А ось, говорили, вогненна лисиця дітей наших малих з лісу виводить. Діти люблять за грибами-ягодами, та за квітами в ліс ходити. Ні-ні, та і заблукають. І всякий раз, повертаючись додому, розповідають, як вогненна лисиця вела їх з лісу, виманювала, подзявкувала, майже в руки давалася і знову вислизала.

          Чорні лисиці – істоти дуже красиві. Чорні лисиці є героями безлічі творів, саме, напевно, відоме з яких – історія, написана канадським письменником Сетоном-Томпсоном. Чорні лисиці зустрічалися в природі з незапам'ятних часів, проте їх було завжди мало - як мало на світі чорних перлин або, скажімо, особливо крупних діамантів. Чорні лисиці – рідкісні, як всяке виключення з правил. Саме тому чорні лисиці у всі часи були прекрасним подарунком для будь-якого мисливця. Чорні лисиці нескінченно випробовували на собі мисливський азарт людини.

Мода на одяг з хутра цієї тварини не проходила ніколи. І одяг цей коштував дуже і дуже дорого. До певного часу придбати шубку з хутра цього звіра могли тільки дуже і дуже добре забезпечені люди. Тому чорні лисиці ніколи і ніде не могли відчувати себе спокійно. До цих пір люди не можуть прийти до загального висновку, коли саме з'явилися перші чорні лисиці. Існує думка, що чорні лисиці – результат тривалої селекційної роботи. Проте існуючі історичні документи доводять, що чорні лисиці – все-таки "робота" природи. Просто нескінченне переслідування цих красунь мисливцями не давало можливості природі узяти верх над прагненням жінок до краси і бажанням чоловіків виконати будь-яку жіночу примху.

У стародавні часи шкірка лисиці була такою ж валютою, як сьогодні гроші. Цей спосіб оплати особливо широко був поширений в місцях здобичі хутровини, наприклад, в Канаді, на півночі Росії. Пізніше, коли епоха натурального обміну закінчилася, шкірка лисиці, як і шкіри інших тварин, знайшла певний грошовий еквівалент.

Лисячий хвіст – кермо. Про це знає кожна дитина. Лисячий хвіст допомагає своїй господині маневрувати, закладати петлі, швидко міняти напрям руху. А у результаті робить полювання на тих же зайців набагато продуктивнішим. Окрім цього лисячий хвіст – "обманщик". У найвідповідальніші моменти, коли лисячий хвіст відчуває, що його ось-ось схоплять переслідувачі за білий його кінчик, він робить різкий поворот, розгортається убік протилежний руху своєї господині. Переслідувачі кидаються направо, а переслідувана тварина – якраз навпаки, наліво. Лисячий хвіст виляє наліво, собаки мчать по напряму його руху, а хитрий рудий звір кидається в прямо протилежну сторону. Собаки такий скажений ритм витримують недовго. І, не дивлячись на те, що, по суті, наздогнати практично будь-якого з лісових звірів їм досить просто, з цією хитрістю їм часто не упоратися.

Лисиця

1.Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь носить.

2.   Дивиться  лисичкою, а думає вовчиком.

3. З лисами і сам лисом станеш.

4. І на хитру лисицю капкан знайдеться.

5. Лис лиса не кусає.

6. В очі лисицею, а за очі - вовчицею.

Загадки о лисе

Пусть она - как есть, плутовка,

От макушки до хвоста.

Шубка, рыжая головка,

Как зовут ее?

Хвост пушист, быстра сноровка,

Золотисто-рыжий мех.

Если голодно, плутовка

Кур считает лучше всех.  

Хитрая плутовка,

рыжая головка,

Хвост пушистый - краса!

А зовут ее...

Рыжая плутовка,

Хитрая да ловкая,

К нам в сарай попала,

Кур пересчитала.

Повыше кошки рост,

Живет в норе, в лесу.

Пушистый рыжий хвост,

Все знаем мы...

У кого из всех зверей

Хвост пушистей и длинней?

За деревьями, кустами,

Промелькнуло будто пламя,

Промелькнуло, пробежало...

Нет ни дыма, ни пожара.

Пословицы, поговорки и приметы о лисе

Волка зубы кормят, лису хвост бережет.

Сила льва не подходит лисице, хитрость лисы не подходит льву.

Лисичка всегда сытей волка бывает.

Лисичка всегда сытней волка живет.

Лисой пройти – хитростью взять.

Кто в чин вошел лисой – тот править волком будет.

Кабы лиса не подоспела, то овца бы волка съела!

И лиса хитра, да шкуру ее продают.

Лиса и во сне кур считает.

Назначили лису воеводой в лесу, - пера много, а птицы нет.

Лиса дорогу перебежала, быть беде.

Лисий лай услышать – к несчастью.

Родина Котячі

Родина Котячі в Україні представлена риссю та диким котом. Усі котячі — спеціалізовані хижаки, пристосовані до добування тваринної їжі переважно шляхом вистежування. Такий спосіб життя наклав, відбиток на їхню будову; лапи м’які з втяжними кігтями, що забезпечує безшумність пересування, можливість лазити по деревах, робити великі стрибки. Охайність багатьох кошачих також е доцільним пристосуванням під час вистежування здобичі. Живляться котячі виключно тваринною їжею.

Рись

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Котячі

Рід: Рись

Вид: Звичайна рись

Латинська назва      Lynx lynx

Рись - дуже сильна і спритна тварина. Вона прекрасно лазить по деревах і скелях, дуже швидко бігає, може стрибати на 3,5-4 метри, добре плаває. Цей хижак є дуже гарним мисливцем. Вдень він, як правило, відлежується у лігві, а із заходом сонця виходить на полювання. Полює рись із засідки. Годинами, інколи добами, може сидіти вона у зручному місці чекаючи на свою жертву. Слух та зір у цієї кішки дуже гострі: мишу вона може розпізнати з 75 метрів, а зайця - з 350 метрів. Подолати рись може тварину, значно більшу за себе розмірами: молодого лося, оленя, кабана, хоча основне її харчування - це козулі, зайці, птахи, гризуни. При можливості ловить білок, куниць, соболів, єнотоподібних собак. Лисиця разом з круком, надзвичайно швидко утилізують залишки здобичі рисі, змушуючи її більш інтенсивно полювати. Ця обставина викликає спеціальне переслідування риссю лисиць - їх рись знищує жорстоко і рішуче. Районів, добре обжитих вовками, ця велика кішка намагається уникати - вовк для рисі такий самий ворог, як рись для лисиці.

Рись - дуже скритна і обережна тварина, побачити її на волі дуже важко.

Рись стала одним з найбільш рідкісних видів тварин і включена до всіх червоних списків. На даний час в Поліському заповіднику та в його охоронній зоні проживає три сімейні пари рисі. Вдень рись відпочиває під буреломом, в ямах, в старих борсучих норах. В сутінках цей хижак виходить на полюванняі. Добуває козуль, зайців, великих птахів. Як і більшість диких кішок, рись полює скрадом, або із засідки. Підкрадаючись до здобичі вона ховається за різними укриттями, пересувається безшумно, часто повзе. В сприятливий момент великими стрибками пробує наздогнати жертву.

Рись — мешканець лісів. Це досить великий хижак, розміром із середнього собаку, схожий зовні на величезну кішку. Ноги довгі, хвіст короткий, ніби обрубаний, на вухах китиці. Забарвлення рудувато-сіре, плямисте. Поширена у деяких районах на заході Полісся. Улюблені місця рисі — глухі ялинові ліси. Там вона полює на глухарів, тетеруків і копитних. Рись не кидається на жертву з дерева, як вважають чимало людей, а вистежує із засідки і наздоганяє великими стрибками. Це спритний і дужий звір.

Рись широко використовується в геральдиці, символізуючи повноту і гостроту зору. Її зображення можна побачити на гербах або прапорах таких міст, як Реж або Гомель. За деякими версіями, саме рись, а не лев зображена на гербі Фінляндії. Рись на гербі має і Усть-Кубинський район Вологодської області.     Через гостроти зору, на честь рисі було названо сузір'я Яном Гевелієм в 1690 році. Гевелій так коментував вибір назви: «У цій частині неба зустрічаються тільки дрібні зірки, і потрібно мати рисячі очі, щоб їх розрізнити і розпізнати».

Лісовий кіт

 

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Котячі

Рід: Кіт

Вид: Лісовий кіт     Lynx lynx

Лісовий кіт за зовнішнім виглядом дуже подібний до свійського кота, хоча значно більший. Товстий, шерсть пухнаста. Хвіст порівняно короткий, пухнастий, товстий, на кінці наче обрубаний. Забарвлення рудувато-сіре, з темними розпливчастими смугами. Хвіст у чорних кільцях, на кінці чорний. Поширений у Карпатах ї рідко зустрічається на Західному Поліссі та в плавнях Дністра. Живе в заростях кущів, очерету, полюбляє глухі, безлюдні місця. Для схованок використовує дупла, старі нори борсуків і лисиць. Полює вночі, а у похмуру погоду і вдень Веде прихований спосіб життя Селиться поодинці Активний у сутінках та вночі Теплолюбна тварина Водиться в місцях, що добре прогріваються сонцем, з густим травостоєм, старими дуплистими де ревами, в чагарнику Виводкові лігва влаштовує в дуплах дерев, розколинах скель, під купами сушняку і колод, у норах борсука та лисиць, зрідка - на горищах лісових будинків, в очеретяних заростях Живиться переважно мишовидними гризунами, рідше птахами, плазунами, у крайніх випадках - трупами тварин Самка раз на рік (квітень - травень) після 63-68 денної вагітності народжує 2-4 (зрідка 5) сліпих малят, які тримаються біля неї до вересня - жовтня Вороги і конкуренти - рись, лисиця, вовк, куницеві, бродячі собаки, великі хижі птахи Значної шкоди чистоті виду завдають бродячі коти, які, паруючись з дикими, дають гібиди. Живиться дрібними гризунами і птахами. Парується наприкінці зими. Як і у свійських косі в, це супроводжується бійками і дикими криками самців. Самки добре піклуються про потомство, однак багато кошенят гине в перші місяці життя.

ВОВКИ

Царство: Тварини

Тип: Хордові

Клас: Ссавці

Ряд: Хижі

Родина: Собачі

Рід: Вовки

Вид:  Вовк звичайний

Латинська назва   Canis lupus

Вовк — сильний та спритний хижак, з дитинства відомий майже всім. Він полює на зайців, бобрів, козуль, лосей. Кожна зграя вовків утримує певну територію. Біля великої здобичі вовки тримаються кілька днів, поїдаючи її. Побачить вовка майже неможливо, бо він став дуже обережним через переслідування людиною. Але можна почути вовчий вий, знайти сліди і залишки трапез цього хижака. Вовки виють біля добутої жертви або ввечері під час виходу на полювання. Часто виють біля лігва.

Звичайний, або сірий вовк більший за велику вівчарку, маса його 32—50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст товстий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігнутий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях; де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо;

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї становить виводок одноліток з батьками, до яких можуть приєднуватися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10—12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одіта від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої території вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагарнику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов’язково недалеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не полюють поблизу житла, а і ще на відстані 7—10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом,-а влаштовуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні тварини: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишоподібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, єнотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і мертвечиною. Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з’їдає близько 10 кг м’яса. Однак за звичайних умов його раціон - становить 2 кг.

Під час полювання на жертву вовка нерідко практикують розподіл обов’язків, один стає загонщиком, інший ховається у засідці. При, цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок. У березні — квітні самка народжує 6—8 (іноді до і і ) темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони, починають їсти напівперетравлене м’ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовченята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюванню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки активні переважно у нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони заявляють голосним завиванням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх, Во&ші швидко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вівцю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати,

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з розвинутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди.

У міфах, фольклорі і магічних казках вовк уособлював жорстокість, підступність, зло, а також хоробрість і перемогу. Окрім того, за певних обставин вовк міг стати могутнім захисником безпомічних істот. Загалом у багатьох міфологіях Євразії знаходимо сюжет про виховання родоначальника племені (а іноді і його близнюка) вовчицею. Відомо безліч історій про вовків-прабатьків: римська легенда про капітолійську вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема; давньоіранська - про вовчицю, яка вигодувала Кіра та ін. У степових тюркських народів вовк сприймався як родовий тотем, звідси знамена і штандарти з вовчою головою. Герой - родоначальник, вождь племені чи дружини міг називатися вовком або тим, хто має "голову (тіло) вовка".

Вовк був емблемою війни і виступав в якості атрибута бога війни. Важлива роль приділялася цій тварині в культі Марса у Римі й Одіна у скандинавській міфології. У хетській, іранській, грецькій, германській та інших індоєвропейських традиціях війни для відображення уявлення про вовчу зграю як символ єдиної дружини одягалися у вовчі шкури. Символ вовка пов'язаний з нижнім світом, а в деяких міфологіях він виступає як провідник душ.

У християнстві вовк - зло, жорстокість, хитрість і єресь, диявол, який погрожує віруючим. Тільки святі наділені силою волелюбного переконання, щоб приручити дикість жорстокого звіра, як це зробив, наприклад, Франциск Асізський, атрибутом якого став вовк. Таке уявлення сформоване на основі відомої історії про вовка, за яким полювали жителі Губбіо, оскільки він завдавав величезної шкоди. Але св. Франциск Асізський, зустрівши вовка, звернувся до нього "Брате Вовче" і захистив його як друга, котрий раніше нічого кращого не знав.

У слов'янській народній традиції вовку властива хтонічна символіка, в образі вовка з'являються покійники; у російських магічних казках вовк може доставити героя в інше царство, він має зв'язок із підземними скарбами.

У середньовічній геральдиці про вовка згадують у позитивному значенні: "Вовку властива уважність і обережність, і завдяки цим якостям назву цієї тварини і її образ використовують на гербах".

Вовк отримує свою здобич з таким розумом, що рідко потрапляє в руки мисливцю

Доволi багато легенд є про вовка, оскiльки вовк, поза своїм прямим значенням, вiдiграє ще й важливу роль у зооморфiчному зображеннi демона. В Ушицькому повiтi записано такий варiант. Вовкiв, собак, лисиць, диких кiз, кабанiв, зайцiв та iнших звiрiв чорт зробив з глини. Коли все це було готове, прийшов Бог поглянути на чортову працю. Чорт цькував Бога. Та анi вовки, анi собаки не зрушили з мiсця. А по наказу Бога вони в ту ж хвилину кинулися за чортом. Загалом кажучи, на Українi є вiрування, що вовки їдять чортiв. Вовками вiдає святий Юрiй. Йому приписується влада над вовками, без сумнiву, тому, що на нього, так само, як на святого пророка Iллю та архiстратига Михаїла, перенесено риси язичницького бога-громовика, а вовк є зооморфiчним образом демона. I таке зображення святого Георгiя властиве не лише руському народовi, а й багатьом iншим. У руському духовному великому вiршi Єгорiй Хоробрий зустрiчає саме вовкiв i заповiдає їм їсти лише «велене, вiд святого Єгорiя благословенне» (дозволене, вказане); «що у вовка в зубах, то Єгорiй дав», — говорить руське народне прислiв’я. В ролi годувальникiв вовкiв в українських i взагалi руських легендах, поряд зi святим Георгiєм, виводиться також Спаситель i святий Микола. Святого Георгiя легенди подають у таких випадках на бiлому конi, або старим, навколо якого вовкiв — сила-силенна; вовки — його хорти; вiн — вовчий пастир. Iснує оригiнальне повiр’я, мовби вовчиця приводить дiтей всього лиш раз на своєму вiку, й до того ж стiльки, скiльки того року буває тижнiв Рiздвяної м’ясницi разом з масницею. Перш за все потрібно розуміти хто є вовк і що він за один. Перш за все Canis lupus – Вовк звичайний великий лісовий хижак. Він може бути до метра заввишки і важити до 50 кг. Вовка, як відомо ноги кормлять, тому він прекрасно пристосований до тривалого бігу та різких ривків. Вовки живуть практично у всіх ландшафтних зонах, хоч найбільше вони розповсюджені у степах, лісостепах, тундрах ба навіть напів пустелях. Вони об’єднуються у зграї, що розпадаються на сім’ї навесні, щоб привести потомство. Головна здобич для вовка великі копитні. Це не більше ніж енциклопедична замітка. Тепер докладніше про ті якості, що роблять вовків схожими на людей:  Вовк справжній мисливець. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу родичів, особливості ландшашту. Він благородний і справедливий – за нормальних умов він не буде нападати на противників слабших за себе. Він чистий – вовк не харчується падлом.Вовк вільний, свободолюбивий та самостійний, в той час як левів дресирують у цирках.Він безстрашний – б’ється до перемоги чи смерті. Вовк моногамний, виховує своїх дітей. У них немає перелюбів.

•        Аби вовк ситий і баран цілий.

•        Аби вовк ситий і коза ціла.

•        Бере вовк, та й вовка візьмуть.

•        Великій череді вовк не страшний.

•        Дружній череді вовк не страшний.

•        Вовка в кошару не впускай.

•        Вовка за вухо не втримати.

•        Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.

•        Вовка ноги годують.

•        Вовка пастухом не ставлять.

•        Вовка пустили в обору, а козла в город.

•        Вовка боятися - в ліс не йти.

•        Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.

•        Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

•        Вовк  змінює  шкуру,  але  ніколи свою натуру.

•        Вовк линяє, а вдачі не міняє.

•        Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.

•        Вовка в плуг, а він глядить у луг.

•        Вовк в овечій шкурі.

•        Бере вовк і лічені вівці.

•        Вовк вовка в яму не втрутить.

•        Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.

•        Вовком орати не будеш.

•        Вовк вовчу думку має.

•        Вовк старіє, але не добріє.

•        Вовк і з лісу вівці бере.

•        Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.

•        Не научиш вовка орати.

•        Впустив вовка до стайні.

•        Дружба з вовком вилазить боком.

•        Е, ти ще не бачив смаленого вовка.

•        Лихо вовкові: зачинили його між вівці.

•        З вовка кепський пастух, а з п'яниці — війт.

•        З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.

•        З вовком до паю не ставай.

•        З вовками жити — по-вовчому вити.

•        Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.

•        І вовк свої вовченята любить.

•        Із нехотя з'їв вовк порося.

•        І на вовка буває пригода.

•        Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.

•        Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.

•        Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.

•        Ми про вовка, а вовк суне.

•        За вовка помовка, а вовк іде.

•        За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.

•        За вовка помовка, а то лис кобилу стис.

•        Про вовка помовка, а чорт пана несе.

•        Не буде з вовка баран.

•        Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.

•        Не такий вовк страшний, як його малюють.

•        Лоша — вовкові паска.

•        Не спиться вовку під селом.

•        Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.

•        Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.

•        Нюхом вовк ситий не буде.

•        Обійдеться без вовка у кошарі.

•        Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.

•        Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.

•        Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.

•        Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.

•        Переказами вовк не ситий.

•        Пізнати вовка по голосу.

•        Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.

•        Пішов вовчими стежками.

•        Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.

•        Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.

•        Солі вовку на хвіст насипав.

•        Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.

•        Тобі, вовче, кози пасти.

•        Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.

•        То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.

•        Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.

•        Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.

•        Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.

1. Аби вовк ситий і баран цілий.

2. До їжі — вовк, а до роботи — заєць.

3. Вовка в плуг, а він дивиться в луг.

4. Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.

5. Вовк старіє, але не добріє.

6. Не такий страшний вовк, як його малюють.

7. Пішов вовчими стежками.

8. Вовка ноги годують.

9. Побачив вовк козу та забув про грозу.

10. У кого серце вовче, той їсть, кого хоче.

11. Хто вродиься вовком, тому бараном не бути.

12. Цап і вовк один толк.

13. Якби вовк не сидів, то зайця б зловив.

14. Бере вовк, то й вовка візьмуть.

15. Вовк і лічене бере.

16. На вовка промовка, а зайці кобилу з'їли.

17. Голод гонить вовка з лісу.

Загадки о волке

Серый, страшный и зубастый

Произвел переполох.

Все зверята разбежались.

Напугал зверят тех ...

Кто зимой холодной

Бродит злой, голодный?

 

Серый гонится за белым,

Хочет белым пообедать.

Как догонит - зубом щелк:

Белый - бедный, сытый - ...

Дружбу водит лишь с лисой,

Этот зверь сердитый, злой.

Он зубами щёлк да щёлк,

Очень страшный серый ...

 

 Пословицы, поговорки и приметы о волках

Волков бояться - в лес не ходить.

И волки сыты, и овцы целы.

Отольются волку и овечкины слезки.

Сколько волка ни корми, он в лес смотрит.

Дешево волк в пастухи нанимается, да мир подумывает.

На волка слава, а овец таскает Савва.

Волка зубы кормят, зайца ноги носят, лису хвост бережет.

Волк - не пастух, свинья - не огородник.

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -