Наш проект «Іванна Блажкевич. Жінка незламного духу» за результатами проведення Міністерством культури та інформаційної політики України, Українського інституту книги мистецького конкурсу на тему: «Книжкові проекти до 30-ї річниці Незалежності України» здобув перемогу. Незабаром 1000 примірників 400 сторінкового видання розійдуться по бібліотекам.
Ця праця – одна із небагатьох спроб висвітлити на основі архівних документів, щоденників, спогадів та інших матеріалів життєвий шлях однієї із активних організаторок жіночого руху Галичини, провідної діячки українського кооперативного руху, педагога, дитячої письменниці, уродженки Тернопільщини Іванни Блажкевич, яку називали «жінкою непоборної волі» та «незламного духу», яка була «неугодною жодній владі».
Наукове опрацювання епістолярної спадщини І. Блажкевич тривало більше десяти років. Переглянуто тисячі унікальних архівних сторінок, прочитано сотні карток, листів, газетних заміток, спогадів родичів, відомих людей, які особисто знали Іванну Блажкевич.
Працювати над цією книжкою було надзвичайно складно. Часто занурюючись в глибокий стан зневіри, піддавались сумнівам у власних можливостях опрацювати такий пласт історичних документів. І це цілком закономірно, адже листи належать до найбільш «важких» джерел з погляду наукового аналізу. Труднощі полягали не лише тому, що вони мають яскраво виражене соціальне підґрунтя: висвітлюють історичну дійсність, певне суспільне середовище, інтереси, емоції, особисті переконання і погляди, а й тому, що матеріали, які представлені в епістолярних текстах з урахуванням нюансів слововжитку, ідіостилю (розібрати почерк і т.п.) прочитати і проаналізувати дуже важко. Але листування для І. Блажкевич було одним із засобів її спілкування, де поступово розкривалося її справжнє «живе» автентичне обличчя: від запису до запису, від листа до листа, з усіма суперечностями і складнощами характеру, позбавлене редагування. Тому вбачаємо в них незамінне джерело, як фактичного матеріалу, так і її мислення в цих листах. Крім того дане дослідження демонструє, як з допомогою листів заповнюються прогалини у відображенні подій, доби, епохи.
У великих людей великі перешкоди та випробування. Господь не дає тих випробувань, які не може ви-нести людина. Але для Іванни Блажкевич цих випробувань могло вистачити на кілька життів. Працювати над родинною перепискою дуже складно. Тут є все, це чтиво для уважного, думаючого чи-тача. Треба дорости, щоб читати ці листи, на перший погляд прості, інформативні повідомлення. Тут є все: прохання про допомогу, підтримка, вдячність, розділена радість і співчуття, особисті драми – кохан-ня, ревнощі, зради, підлість та образи. Листи – це концентрат людської радості, болю, переживань, хвилю-вань, часто написані поспіхом, або в пристосованих умовах, на коліні під час воєнних дій, прохання про допомогу; образи, які травили родинні стосунки роками і перекидалися на різні покоління. ВСЕ, ЩО СКЛАДАЄ БУДЕННЕ ЖИТТЯ, Є ВКРАЙ ВАЖЛИВЕ. Здавалося б пройшло і немає. Ні, це різнокольорова картина, яка формувала Іванну Блажкевич, її оточення, що показує думки, тривоги та переживання покоління наших земляків, як волею долі опинилися у вирі життєвих хвиль двадцятого століття.
Читати особисте листуваня дуже важко. Це ніби без дозволу зазираєш в потаємне, в душу людини, чуєш її думки, аргументи, образи і виправдання. Хочеш не хочеш, а мимоволі пропускаєш через себе всі ці факти, навіть короткі події, бачиш аналогії та розумієш СКЛАДНІСТЬ ЛЮДСЬКИХ СТОСУНКІВ.
Сьогоднішньому читачу, звиклому до миттєвих повідомлень вайбера-фейсбука дуже важко збагнути як місяцями чи роками чекати хоч якоїсь звісточки від рідної людини, чекати такої вкрай потрібної допомоги, моральної та матеріальної підтримки. Часто листівка ставала єдиною останньою звісточкою про рідну людину, яка безслідно зникла у вирі бурхливих історичних подій, не залишивши для рідних можливості провести в останню путь, місце вічного спочинку, де можна було б посумувати і згадати рідну душу.
Наші дідусі й бабусі належали до покоління, яке пережило дві світові війни, кардинальні зміни режимів і здобуло унікальний життєвий досвід.

Іванна Блажкевич була однією з тих, чиє кохання припало на передвоєнні і воєнні роки. У покоління, чия молодість припала на перші десятиріччя ХХ століття, були власні моральні стандарти, які відкоригувала війна: вірність і постійність почуттів вступають на перше місце. Завжди дивувало, як покоління, що спізнало на собі жахіття двох воєн (бо навіть одна війна чи соціальне потрясіння здатне докорінно змінити свідомість особи), зуміло прожити до 90 літ і зберегти при цьому ясний розум і світлу пам’ять. Пояснення одне: ЦІ ЛЮДИ МАЛИ МІЦНИЙ МОРАЛЬНИЙ СТЕРЖЕНЬ Й ДУХОВНЕ ЗДОРОВ’Я, ТОМУ ВОНИ Й ВИЖИЛИ.
Скільки б не переписували історію, приватне життя не можна сфальсифікувати. Воно живе в родинних переказах, що передаються від покоління до покоління, а якщо навіть у якомусь поколінні зв’язок уривається, існує велика ймовірність того, що родинні негаразди, чи велике кохання колись впаде як грім небесний на голову когось із нащадків. Війна – це не тільки бруд і кров, а й випробування. Вона вимагає справді надлюдських зусиль, щоб зберегти душевну і моральну чистоту.