Ольга Логвись: “Психолог — це “підтримуюча” професія”

У житті кожного можуть виникати ситуації, які вимагають професійної психологічної допомоги. У Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка є можливість звернутися до професійного психолога і задати будь-які запитання, на які важко знайти відповідь. У психологічній службі на них відповість практичний психолог відділу у справах молоді ТНПУ, аспірантка кафедри психології розвитку та консультування, член Асоціації психологів вищої школи України Ольга Логвись. У цьому інтерв’ю вона розповідає про свою роботу.

 

— Пані Ольго, яке головне завдання цієї психологічної служби?

— Забезпечити психологічну підтримку навчально-виховного процесу, а також проведення профілактичних, корекційних та навчально-просвітницьких заходів.

— Кому і за яких симптомів варто звертатись до психолога?

— Є такий вислів: “Коли нас щось болить, то ми звертаємось до лікаря”, — так само і психічне здоров’я, коли погано — тоді звертайся. Не потрібно чекати до кризового стану, коли вже дуже погано. Якщо відчуваєте, що важко на душі — не треба боятися звернутися за допомогою. Це не означає, що вам одразу поставлять якийсь діагноз, ні. Психолог — це “підтримуюча” професія. Він вислухає і почує. Це можливість побути наодинці з фахівцем, який не буде критикувати. Який просто побуде слухачем твоєї історії, і зі свого боку покаже, що відбувається, а за допомогою різноманітних вправ та методів може підказати шляхи виходу з тієї чи іншої ситуації.

— До кожного клієнта ви підбираєте особливу методику?

— Так, звичайно, є певний протокол і алгоритм роботи з клієнтами, коли йде первинна консультація і так далі. Але, звісно ж, в кожному окремому випадку підбираємо певну методику роботи, за якою  працюватимемо з цією людиною.

— З якими питаннями найчастіше звертаються студенти?

— Вони дуже різноманітні. Зазвичай, це стосунки, взаємостосунки, сфера батьки-діти, сфера ровесники-друзі, партнерські відносини. Також бувають звернення стосовно певних емоційних проявів. Таких, як надмірна тривожність, страхи, невпевненість у собі тощо.

— Чи змінилась картина з початком війни?

— Так, звичайно. З початком повномасштабного вторгнення кількість запитів зросла. Але тішить, що студенти звертаються до фахівців, а не намагаються справлятися з проблемами самостійно. Якщо я бачу, що питання, з яким хтось звертається, не належить до зони моєї фахової компетентності, то скеровую до іншого фахівця. Наприклад, коли є вже якісь ознаки клінічної депресії, такі межові стани, коли потрібна консультація фахового психіатра, психотерапевта, чи іншого медика.

— Зараз є дуже багато людей, які були вимушені покинути свої домівки через війну. Як ви допомагаєте таким людям?

—  Разом з громадською організацією “Про.світ” ми реалізували проєкт «Про.підтримка», де були і групи взаємопідтримки для внутрішньо переміщених осіб. Це були щотижневі зустрічі, на які до нас приходили люди, котрі вимушено змінили своє місце проживання. Питання були дуже різні. Ми знаходили спільні точки, шукали ресурси, намагалися допомогти їм віднайти ті сенси в житті, ті точки опори, на які вони можуть звернути свою увагу і рухатися далі, незважаючи ні на що.

— А студенти-переселенці до вас звертаються?

— Так, звичайно. Є певні моменти, коли їм важко адаптуватися до нового середовища, до нових людей, також виникають певні конфлікти. Тож ми намагаємося цю ситуацію продіагностувати, зрозуміти причину і знайти рішення.

— Знаю, що проводяться заходи і під час адаптаційного періоду першокурсників…

— Так, ми проводимо зустрічі-знайомства студентів-першокурсників у співпраці з факультетами, із кураторами першокурсників, де розповідаємо про діяльність психолога у закладі освіти. Також є у нас цікаві просвітницькі тренінги, які ми проводимо спільно із кафедрою психології розвитку та консультування. Наприклад, нещодавно відбувся тренінг на тему “Я та нові обставини мого життя”, де студенти-магістранти кафедри психології розвитку та консультування мали змогу бути ко-тренерами і провести разом зі студентами-першокурсниками заняття, де першокурсники вчились пізнавати себе, працювати в команді, більше дізнавалися один про одного та пізнавали самих себе.

— Які ще цікаві проєкти ви організовували, або які є в планах?

— Кожний день – це для мене своєрідний маленький проєкт. За час моєї роботи в університеті були і волонтерські ініціативи, коли ми допомагали дітям-сиротам спільно з громадською організацією “Віра, Надія, Любов” — збирали необхідні речі та кошти, відвідували у сиротинцях дітей, які позбавлені батьківського піклування. Також існував такий проєкт, де під час щотижневих зустрічей з студентами ми обговорювали цікаві теми, вдавалися до певних вправ та методик, а потім разом рефлексували. Нещодавно реалізовували проєкт «НЕ дрібниці у стосунках», який допоможе студентам у майбутньому правильно  будувати стосунки та вчасно помічати перші прояви насильства у взаєминах та ефективно на них реагувати. А також  – тренінговий курс «Нові грані лідерства», на яких студенти мали змогу глибше пізнати себе та свій внутрішній світ, знайти свій індивідуальний шлях до самопізнання, навчитися  розвивати впевненість, асертивність, ставити цілі, зрозуміти важливість емоційного інтелекту та багато чого іншого.

— А що особисто вас мотивує та надихає у роботі?

— Це моя любов до моєї професії та до людей. Прагнення допомогти, прагнення бути корисною і показати, що психологія – це не щось абстрактне і далеке. Мене мотивує показати людям доступність. Тобто переконати, що психологічна допомога – це зовсім не страшно, звертатися за нею – нормально і потрібно, що у будь-який момент, коли тобі складно чи важко, ти просто можеш прийти і поговорити про те, що турбує.

Розмовляла Світлана Городецька

Фото з архіву Ольги Логвись

Опубліковано: 7.05.2023

Джерело: Тернопільський пресклуб

Ресурси ТНПУ

Міністерство освіти і науки України

Всеукраїнські ресурси

Світові бази даних

Наукометрія

Бібліотеки України