Віталій дав ексклюзивне інтерв’ю РБК-Україна, у якому оцінив свій перший в кар’єрі етап Кубка світу та розповів, чому, на його думку, українській команді не вдається конкурувати з норвезькою збірною.

– Віталіє, які враження від етапу в Обергофі?

– Позитивні. Це був мій перший етап у новому році і я вважаю, що непогано його розпочав. У грудні минулого сезону були старти у Гохфільцені та Ансі, але на Кубку світу я змагався вперше. Звичайно, були як позитивні, так і негативні моменти, але це досвід і я за нього вдячний. Після кожного старту ми з командою аналізуємо помилки та намагаємось стати краще.

– Були якісь очікування від першого Кубка світу?

– Взагалі-то ні. Мені було важко порівняти рівень Кубка IBU та Кубка світу, тож я просто їхав із завданням показати себе та свій рівень.

– Ви змагались у всіх трьох гонках етапу. Яку було бігти найлегше?

– Важко сказати (сміється). Думаю, що під час гонки переслідування почувався найкраще. Тоді міг і по трасі когось обійти, і підтягнутись ближче до лідерів.

Також було не надто важко в естафеті. На останньому колі, контролюючи ситуацію і адекватно розуміючи, що до суперника попереду доволі далеко, я збавив темп, бо розумів, що наздогнати його практично нереально.

– У гонці переслідування та естафеті у вас трохи просіла стрільба у порівнянні зі спринтом. З чим пов’язуєте свої помилки?

– По-різному. У пасьюті були суто мої робочі промахи. Після гонки зробив аналіз та зрозумів, що вони не мали статися. Щодо естафети, то проблеми були у всіх, здебільшого через туман та вітер. Прапорці на стрільбищі були іноді у такому горизонтальному положенні, що багато хто заїжджав на штрафні кола.

Віталій Мандзин (фото: instagram.com/vitalii.mandzyn)

– Зазвичай останнім в естафеті ставлять найсильнішого біатлоніста, але сьогодні четвертим бігли саме ви. Яка стратегія була в українського тренерського штабу на цю гонку?

– Я точно не найсильніший біатлоніст у команді, це правда. Є досвідченіші та сильніші хлопці. Я думаю, що Юрай зробив такий вибір, бо довіряв мені і вірив, що я зможу показати характер на останньому етапі. Або просто, щоб я сповна відчув доросле біатлонне життя (сміється).

– Юрай Санітра вже якось коментував ваш виступ?

– Ні, ми поки не говорили. Зараз з командою збираємо речі та їдемо до Рупольдингу. Думаю, що там вже зробимо аналіз.

– На цьому етапі майже у всіх гонках домінувала норвезька збірна. Як гадаєте, чому бігають та стріляють всі, а перемагають норвежці?

– З цього приводу можна довго дискутувати. На кінцевий результат впливають багато факторів, серед яких і тренувальні умови, і рівень екіпірування, і рівень інвентарю. Я вважаю, що ми програємо норвежцям у багатьох моментах, які у фінішному протоколі випливають у поганий результат.

Проте вони теж не ідеальні. Це можна побачити по виступу того ж Йоханнеса Бо у гонці переслідування. В нього теж накопичується втома, його обходять по трасі й він припускається помилок на стрільбищі. Так, наприклад, він програв на останньому колі своєму братові. Норвежці теж не сталеві.

– То ви вважаєте, що з ними можна боротись?

– Як то кажуть, немає нічого неможливого. Так, провідні збірні на декілька кроків попереду нашої команди, але ми теж маємо показувати зуби.

Віталій Мандзин і Олександра Меркушина (фото: instagram.com/vitalii.mandzyn)

– Напередодні сезону ходили чутки про унікальне мастило, що використовує норвезька збірна. Мовляв, через це їх лижі їдуть швидше. Чи це дійсно відчувається на трасі?

– Не сильно, якщо чесно. Коли під час гонки йде контактна боротьба, у нас є можливість порівняти лижі з іншими командами. Так, помітно, що норвежці швидші, але тут не тільки в мастилі справа.

Напередодні сезону IBU внесла корективи до правил про змащування лиж. Так, було заборонено використовувати фтор, що додало роботи нашим сервіс-менам. Якщо раніше вони чітко розуміли, які мастила підходять для тієї чи іншої погоди, то зараз нові правила додали проблем.

Взагалі, робота сервіс-груп дуже складна і всюди є свої моменти. Технічна бригада зазвичай залишається в тіні, хоча робить надважливий внесок в наш успіх.

– Ви сказали, що при підготовці важливі умови, у яких тренується спортсмен. Ви самі де готувались до сезону?

– Я вже другий рік поспіль тренуюсь з командою "А". Торік ми розпочали підготовку у Сянках, в Україні, потім тривалий час були в Обергофі. З Дмитром Підручним (випускник ТНПУ) також їздили у Норвегію, були в Австрії. Загалом, тренувальний процес здебільшого проходить на закордонних стадіонах.

– Якщо розглядати українські біатлонні траси, то як можете оцінити їхній стан?

– Відверто, в Україні не так багато біатлонних трас. Влітку сміливо можна тренуватись в Сянках чи у Буковелі, де сприятливі умови, але це все. "Тисовець" я не беру до уваги, бо там траса не відповідає рівню якісного тренування команди "А" чи "В".

Шкода, що в Україні така ситуація. Але враховуючи ситуацію з війною, скаржитись теж не варто.

Віталій Мандзин (фото: instagram.com/vitalii.mandzyn)

– Ви до 10 років займались єдиноборствами й тільки потім прийшли в біатлон. Розкажіть, чому обрали цей вид спорту?

– Так, ви праві. Я десь 4 роки займався айкідо, проте моя старша сестра, Мар’яна, ходила на біатлон та розповідала багато цікавого зі свого спортивного життя.

Якось вона принесла мені гільзу. Мені так стало цікаво, що захотів спробувати. Я пішов на перше тренування, постріляв, і вирішив, що буду займатись біатлоном.

А потім пішли перші змагання, перші успіхи, поразки. Маленькими кроками моя любов до біатлону ставала все сильніше.

– Для такої завантаженості у спорті ви доволі непогано склали ЗНО.

– Так, було діло. Ще й до університету вступив.

– А зараз продовжуєте навчання?

– Так, я навчаюсь на четвертому курсі у двох навчальних закладах. У Тернопільському національному педагогічному університеті - на фізичного реабілітолога, а у Західноукраїнському національному університеті вивчаю банківську справу.

Першу спеціальність обрав, бо вона найбільш наближена до спорту, а другу - бо мені просто цікаво те, що пов’язано з економікою.

– Цього року у Південній Кореї відбудуться юнацькі Олімпійські ігри. Ви також брали участь у 2020-му. Пам’ятаєте ті змагання?

– Звичайно. По сьогодні з усмішкою згадую Лозанну, Швейцарію. Це була третя Юнацька Олімпіада в історії. Думаю, цей досвід закарбується в мене у пам’яті на все життя. Це дуже емоційна і яскрава подія, незалежно від того, чи пов’язуєш ти надалі своє життя зі спортом, чи ні.

– Як гадаєте, цього року в України є шанс на медаль у біатлоні?

– Цілком. Я знаю декількох спортсменів з дівчачої та юнацької команди. Я не цікавився їх рівнем фізичної підготовки, проте вірю, що вони зможуть показати свій максимум.

– Вас особисто називають однією з найбільших надій України на наступну Олімпіаду у 2026 році. Що думаєте з приводу таких висловлювань?

– Це дуже приємні слова, вони додають впевненості, бажання та мотивації працювати ще наполегливіше.

Проте і відповідальність після них зростає. У кожній гонці потрібно показувати свій рівень та доводити, що ти гідний цих слів.

Я намагаюсь не читати коментарів, але коли натрапляю на щось подібне, мені дуже приємно. І ми з командою багато працюємо, щоб зробити омріяне реальним. Це важко, але ми робимо все можливе.