Конспект уроку на тему: «Іван Багряний. Пригодницький роман «Тигролови». Композиція твору та герої. Образ Григорія Многогрішного, родина Сірків»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема заняття: «Іван Багряний. Пригодницький роман «Тигролови». Композиція твору та герої. Образ Григорія Многогрішного, родина Сірків»

Мета заняття:

Методична – Втілення проблемно-пошукового методу навчання

Дидактична – Ввести учнів у творчу лабораторію письменника, ознайомити з художнім відтворенням проблем українізації, визначити основні риси художнього почерку Багряного. Розвивати творче мислення.

Виховна – Виховувати патріотичні почуття

Вид заняття: лекція

Вид лекції: оглядова лекція

Методи та форми проведення заняття: Евристична бесіда + лекція

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі – Біблійні мотиви, традиція неоромантичних творів Конрада, Кіплінга, Лондона, національного фольклору в творчості І. Багряного.

Забезпечувані – Українська література, Культурологія, Історія України

Технічні засоби навчання: комп’ютер 

Методичне забезпечення: Опорні конспекти

Література

1.       Багряний І. Під знаком Скорпіона: З творчої спадщини письменника: Поезія, проза, публіцистика. – К., 1994.

2.       Костюк Г. Іван Багряний: Сторінки спогадів// Укр. мова і літ. в школі. – 1993. - №10.

3.       Череватенко Л. Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ// Дніпро. — 1990. — №12.

4.       Шугай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду. – К., 1996.

5.       Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — Ч. І. — 1994.

6.       Глочек Г. Романи Івана Багряного “Тигролови” і “Сад Гетсиманський”. Навчальний посібник. – Кіровоград, 1998.

7.       Мовчан Р. Іван Багряний// Мовчан Р. Українська проза ХХ ст. В іменах. — К., 1997.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ (ЛЕКЦІЯ)

1. Організаційна частина:

відмітка в журналі відсутніх;

перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

перевірка виконання домашнього завдання з черговими.

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

1. Реалістична розповідь Уласа Самчука про життя українського селянства в умовах радянської дійсності.

2. Повість “Марія” – художня модель життя української родини в історично складний час.

3. Образ Марії як уособлення мужньої, вольової жінки.

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Іван Багряний. Життєвий і творчий шлях. Загальна характеристика прозової спадщини

3.2 Мотивація вивчення теми:

Вказується значущість теми у майбутній професійній діяльності.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

·        Іван Багряний. Життєвий і творчий шлях.

·        Загальна характеристика прозової спадщини (“Тигролови”, (“Звіролови”), “Сад Гетсиманський”,  “Огненне коло”, “Людина біжить над прірвою”). “Тигролови”.

·        Жанр авантюрного (пригодницького) роману. Його автобіографічність.

·        Характеристика образів членів родини Сірків, майора Медвина.

·        Гуманістична ідея перемоги добра над злом.

Теорія літератури. Пригодницький роман.

4. Виклад нового матеріалу.

Іван Багряний (справж. Лозов’ягін, 1906 – 1963)

“Тигролови”

"Я буду вмирати, та поки мого дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…"

Іван Багряний

Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше - що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, - не будемо витрачати часу на цитування викривальних "праць"! По війні, на еміграції, Багряний посів одне з найвизначніших місць поміж найбільш запеклих ворогів: утворив націоналістичну партію УРДП, став її лідером та очолив УНРаду - так званий "уряд УНР у екзилі", останній петлюрівський послід на емігрантському контрреволюційному загумінку". Цікаво, чи не правда?

Багряний (справжнє прізвище Лозов’ягін) появився з Охтирки чи Богодухова на хвилі другого покоління пожовтневої літератури. Був він з літературної богеми, до того ж у Харкові бездомний і якийсь час проживав у Вражливого, у будинку "Слово". Багряний рідко бував "вдома" - був непосидючий, мав якісь побічні знайомства й приятелювання. З’являвся він несподівано - бушував, лаяв весь світ і облягався спати на письмовому столі.

Ось що повідомив про себе сам Багряний: "Народився 1907 року 19 вересня (2 жовтня за новим стилем), в селі Куземин на Полтавщині, в Зінківському повіті. В родині муляра. Пізніше жив і виростав у Охтирці, на Харківщині. Освіта: спершу закінчив церковноприходську школу, в 1916-1920 роках вищепочаткову школу, потім, у 1922-1923 роках, скінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 до 1930 року вчився в Київськім художнім інституті (колишній Всеукраїнський мистецькій академії). Інститут закінчив, але до захисту диплома не був допущений через політичну "неблагонадійність". Бо саме в час навчання в інституті мав ще інший фах - літературу, в якій проявив свої антирежимні, самостійницькі, антикомуністичні настановлення.

Як письменник і поет належав до так званих "попутників", тобто письменників "непролетарських" щодо ідеології. Літературну кар’єру почав у 1926 році в Києві, в журналах "Глобус" та "Життя й Революція". В 1929 році мав уже три окремі книжки і підданий совєтською критикою остракізмові, яко "антисовєтський" поет і письменник, "куркульський ідеолог". Початок остракізму був покладений статтею марксівського критика Правдюка в журналі "Критика".

Організаційно належав до літературної організації МАРС (Майстерня Революційного Слова), що була організацією так званих "попутників" і куди входили найвидатніші письменники - "попутники" того часу: В.Підмогильний, Д.Фальківський, Б.Тенета, Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Є.Плужник, Т.Осьмачка. також був  приятелем найбільш опозиційно настроєних письменників і політичних діячів України в кінці 20-х років - таких, як М.Хвильовий, Остап Вишня, М.Куліш, М.Яловий, П.Христовий, О.Досвітній тощо".

Отже, народився Іван Лозов’ягін у козацькім краю, де одвіку жили горді, відважні, сильні духом і тілом люди, щохвилини готові життя віддати за свободу свою і своїх родаків. Невипадково ця прикордонна територія породила стільки видатних митців, адже творчість є прямим продовженням незалежності. Пам’ять про героїчну боротьбу і жертовність предків не вмирала ніколи в нащадках і рано чи пізно втілювалась у легенди, пісні, поезії… І коли сталася, вибухла революція, що принесла неминучі зміни і великі надії, - разом, звичайно, з муками і кров’ю, десятилітній Іван Лозов’ягін це сприйняв не як історичну аномалію, не як відхилення від верстової дороги вселюдського розвитку, а як єдино можливий порятунок для змученого, виснаженого українського народу - порятунок, бо тільки таким, революційним, шляхом сягнути можна було і соціального, і національного визволення. Тут не скажеш краще і точніше, аніж сказав, сформулював це Іван Багряний у своєму славетному романі "Сад Гетсиманський": "Він належав до того покоління, що разом із старшими прийшло зухвало в історію й відчинило само собі й своїй класі двері грудьми, офірувавши за те свою молодість зелену і буйну, ще майже дітьми бувши. Отакий Корчагін з "Як гартувалася сталь" Островського. Але не літературний, а реальний.

Так, і революцію, і громадянську війну, і пореволюційні складнощі юнак сприйняв не як щось стороннє чи далеке, а як свою кровну справу - як відродження покривдженої ворогами України трудової. Це була воістину його революція, його епоха, його суспільство - не оновлене, а нове. І тому якось не віриться в деякі факти, якими журнал "Україна" приголомшив своїх читачів: йдеться про нібито участь Івана Багряного в "робітничій опозиції" (за твердженням Олега Гаврильченка й Анатолія Ткаченка). Неймовірним це видається. "Робітнича опозиція" виникла 1920 року, а вже 1922 року на ХІ з’їзді РКП(б) її розгромили - ну, а якого віку був тоді Іван Лозов’ягін? Та й не це головне, а ось що: загальна його настроєність. Не виступив він тоді в ролі свідомого борця з більшовизмом. Навпаки, вступаючи в літературу, досить рано - за звичаєм тих часів, обрав собі промовистий псевдонім: Багряний. Як Багрицький, Голодний, Свєтлов, Первомайський. Не грав, не догоджав комусь, не придурювався - щиро вірив. Хотів, намагався щиро вірити. Хоча вже мав порахунки з "владою трудящих". 1920 року, в Куземині, де Іван жив у діда по матері, 92-річного однорукого пасічника Кривуші…

Віра - і кров. Це полюси багрянівського світовідчування, і на цьому треба наголосити: воно багато нам прояснить у подальшій його долі, отаке поєднання протилежностей. Він змалку почав писати, ще в школі редагував рукописний журнал "Надія", не просто мріяв про літературну діяльність, а й діяв дуже рішуче.

   Восени 1932 року Багряного заарештовують. Сталося це в Харкові - на розі Сумської вулиці та Шпитального провулка. Дорогу йому перегородили двоє в цивільному, попросили пред’явити посвідчення і чемно запропонували йти разом з ними. Це сталося серед білого дня на очах у перехожих, зокрема письменника Валер’яна Поліщука. Івану Багряному назавжди вкарбувалось у пам’ять спершу здивування Поліщукове, який, уздрівши колегу у супроводі агентів ГПУ, запитав: "Куди?" І запам’ятався його веселий сміх: "А-а-а… На фабрику-кухню!" Здогадався Поліщук правильно, а от радів даремно: удачливому і дотепному Валер’янові судилася ще страшніша, аніж Багряному, доля. На тій же "фабриці-кухні" зготовлено було смертний рішенець для Поліщука Валер’яна. І ще для десятків українських письменників. Таким чином, Багряному поталанило: дістав лише три - так-так! - роки "вільного" (неконвойованого, нетабірного) заслання.

Діялось, нагадуємо, вже після викриття й засудження СВУ та УНЦ, напередодні великого голодомору і великого терору. Втім, порівняно м’який вирок випадковістю не був. Причина - мужня, тверда поведінка Івана Багряного під час слідства. Довідавшись про арешт Багряного, знайомий письменник мовив: "Ну, цей не розколеться!" І. Багряний не "розколовся" - він виграв той бій. Власне, критися йому не було потреби - стежити за ним давно, майже всі його рукописи потрапили до "літературознавців" з ГПУ. Які, достеменно все вивчивши, запропонували Багряному вибір: або доля Чупринки, або доля Тичини. "Невідомо, яка чекає на Тичину," - відказав Іван Багряний, розвеселивши понурих господарів п’ятиповерхової внутрішньої тюрми по вулиці Чернишевського, 19.

Поводився він украй незалежно і зухвало. Слідчий Герсонський, що вів його справу, не знав української мови, - Багряний добився, щоб дали йому слідчого - "україніста". Хоч на нього і гримали: "Это вам не петлюровская организация!" Проте поступилися. "Українізований" слідчий вимагав зізнатися, до якого це друга Іван Багряний звертався у передмові до поеми "Ave Maria", прискіпливо допитувався, хто персонально оті "бунтарі і протестанти", які в них наймення і прізвища. У відповідь Багряний кепкував, відмагався, відбивався, навмисне злив слідчих. Ті, безперечно, гнівались, горлали на нього, але, мусимо констатувати, мужність, витримка, стійкість Багряного заімпонували чекістам: дуже рідко наштовхувались вони на подібний опір (а через чистилище їхніх кабінетів хто тільки не проходив!). прокурор запитав його: "Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?" - "Я б розстріляв, - відповів Багряний і пояснив: - Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте". Судді зареготали: нечасто їм доводилось чути подібні відповіді! За вироком трійки Багряний відправився у трирічне заслання, відбувати яке мав на Далекому Сході.

Після одинадцятимісячного сидіння в камері ця подорож на східні окраїни "соціалістичної батьківщини" могла виглядати як нагорода. Могла б! "Тую "родіну", - писав згодом Багряний, - я пройшов від Києва до Чукотки, до Берінгової протоки й назад. Пройшов під опікою опричників з ГПУ-НКВД, переходячи поступово через всі митарства…!" Ще одне його свідчення (у переказі Григорія Костюка): "Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені цікаво. Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВД. Арешт, суд і вирок: за втечу з заслання - три роки, вже ув’язнення у таборі. Так я потрапив у Бамлаг (Байкало-Амурський лагер)". І в іншому місці: "Присуд відбував у таборах так званого Бамлагу. Терміну не добув, бо в 1937 році втік".

Біографія Івана Багряного рясніє отакими загадками, з приводу яких лютують політичні супротивники і сперечаються дослідники. Не маючи в своєму розпорядженні документальних відомостей, не беремося щось заперечувати чи стверджувати. Можемо хіба що викласти наявні факти. Багряний тікає з табору 1937 року, переховується між українцями Зеленого Клину (Буреїнський та Сучанський райони). Одружується, і того ж таки року народився у нього син Борис. Не витримавши туги за Україною, Іван Багряний пробирається додому, в рідну Охтирку. Розкошував він серед рідні недовго: на четвертий день його за доносом сусіди схопили й відправили до Харкова. Де він просидів два роки і чотири місяці в новій, "радянській" тюрмі на подвір’ї обласного НКВД і в старій, ще "царській" тюрмі на Холодній горі. Не просто просидів: його було нещадно катовано, бито, з нього вправно видобували необхідні зізнання, провокували, обіцяли, погрожували… Оцей харківський в’язничний досвід і став підмурівком "Саду Гетсиманського, твору, що уславив ім’я Івана Багряного на весь світ. Можна дискутувати з приводу, що було тут реальністю, що є вимислом, але одне ясно: авторові не довелося довго вишукувати головного героя. Андрій Чумак - це він сам, Іван Лозов’ягін. Іван Багряний. Дожив до 1937 року і потрапив у єжовські застінки.  "Він по черзі пройшов через усі ступені розбирання душі, до нього по черзі застосовано всі методи, які здібен був вигадати диявольський геній епохи".

І він не здався, не розколовся, не зрадив ідеалів своєї юності, своєї віри в майбутнє, в високе призначення рідного народу. Чого це йому коштувало, ви вже прочитали і в романі Багряного, і в інших незчисленних публікаціях на цю тему.

Кілька місяців Багряний пропрацював декоратором  в охтирському клубі, та, коли спалахнула війна, його забирають в народне ополчення.

Опинившись на окупованій території, Багряний повертається до Охтирки, редагує місцеву газету "Голос Охтирщини". Невдовзі пересвідчується, що ніяких інших цілей, крім загарбницьких, німці на Україну не принесли, - і вступає в конфлікт з окупаційною владою. Внаслідок чого кидає газету і перебирається до Харкова, де влаштовується художником у Харківський драматичний театр. Пише комедію-сатиру "Генерал" і пропонує в театрі до постановки. Головний режисер із жахом відмовився.

У 1943-1944 Багряний працює у пропагандистському апараті ОУН - пише коломийки, пісні, листівки, малює агітаційні плакати, регулярно виїжджає на Волинь і в Карпати, в розташування бойових загонів УПА. В Моршині, на нелегальній квартирі, протягом чотирнадцяти днів створює роман "Звіролови" - на основі безпосередніх вражень і переживань, набутих під час утечі з далекосхідного концтабору. Цей роман здобув першу премію на закритому літературному конкурсі 1944 року у Львові. 

"Тигролови" (1944)

Перший розділ роману закінчується лаконічним реченням: "Тим часом по всій транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах летіла телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця, з підкресленням важливих прикмет: "Юнак - 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк… Суджений на 25 років тчк… На ймення - Григорій Многогрішний".

На Далекий Схід, дике Приамур’я, таємничий, мов Ельдорадо, Зелений Клин, куди так манило безземельних, спраглих волі українців, туди до понурої, невідомої Колими мчав у своїх шістдесятьох рудих домовинах тисячі обірваних, брудних, зарослих, безправних, приречених киян, полтавчан, кубанців, херсонців - "дітей іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря" - велетенський двоокий циклоп.

Уява художника витворює символічну картину паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів - світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори - "у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу".

Герой роману Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьки нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного - людини і художника - це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Сюжетна канва роману й вибудована на "полюванні" майора НКВС Медвина - цього новітнього тигролова - за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим хлопцем із України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання… Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.

Роман "Тигролови" (перша назва "Звіролови") виходить ще 1946 року  (у відновленому, переробленому, розширеному вигляді). "Тигролови" перевидавалися українською, перекладалися англійською (США, Канада, Англія), німецькою, голландською мовами - і повсюдно мали незмінний успіх. Упорядник і коментатор "Розстріляного Відродження" Юрій Лавріненко (Дивнич) не сумнівався: "Тигролови" зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, "советского человека" і показали під нею незламну горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя й боротьби". Володимир Винниченко зауважив у приватному листі: "Я читав Багряного тільки "Тигролови" і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного й дуже цінного письменника". Він же писав у листі до іншого адресата (1948 рік): "Я знаю Івана Багряного як талановитого письменника, як щирого патріота, як палкого противника большевизму. Це знання моє базоване на певних реальних фактах".

В липні 1944 року Багряний опиняється в Словаччині, а у вересні його під час облави на емігрантів схопили й відправили до Німеччини. Як "остарбайтер" він ішачив під Берліном, на станції Темпельгоф. Перед падінням "третього рейху" тікає в Тіроль, далі в Інсбрук (Австрія), звідки 1946 року перебирається в Баварію, в Новий Ульм, де розташовано було великий табір переміщених осіб з України.

У письменника-в’язня сталінських концтаборів по війні єдиний шлях - еміграція. Ще котилися Європою хвиля за хвилею тисячі і тисячі полонених, вигнанців, різного роду переміщених осіб, а І.Багряний разом зі своїми колегами провадить велику громадську діяльність: засновує газету "Українські вісті"; створює потужну організацію МУР (Мистецький Український Рух) Яке згодом у США перетвориться в об’єднання українських письменників "Слово" з центром у Нью-Йорку); виступає ініціатором, а потім стає лідером УРДП (Української Революційно-Демократичної Партії, яку створив у 1948р); обирається заступником голови, а тоді й головою УНРади.

Та найбільшу цінність становлять у творчому доробку І.Багряного його художні твори - повість "Маруся Богуславка"; повість-вертеп "Морітурі" (1947); повість "Розгром" (1948), присвячена пам’яті Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі 1943 р.; комедія "Генерал" (1948), повість "Огненне коло" (1953); віршований памфлет "Антон Біда - герой труда" (1956) тощо. Це далеко не повний перелік того, що встиг написати І.Багряний в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень. Особливо часто хворів по війні, переніс кілька операцій. Самотньо помер у санаторії Блазієн у Шварцвальді (Західна Німеччина) 25 серпня 1963 р. Було йому 56 років.

І там, в еміграції, письменник не знав спокою: його переслідували "свої", провокували, погрожували, викликали на якісь суди, виносили смертні вироки йому і дітям його, бо не сприймали програмних цілей очолюваної ним Української Революційно-Демократичної Партії. Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні тут, у Радянській Україні, ні там, у веремії української еміграції серед таких же вигнанців, як і сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу митця, душу поранену і тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми, мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося.

5. Закріплення нового матеріалу:

Написати творчу роботу на тему: «Гуманістична ідея перемоги добра над злом.» (за творчістю І.Багряного)

6. Підсумки заняття.

Фронтальне опитування за вище вивченим матеріалом.

7. Домашнє завдання: читати «Тигролови», скласти план, виписати цитати до головних образів (6-8).

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -