Конспект уроку на тему "Погляди різних учених на походження життя на Землі"

Тип матеріалу: 
Предмет: 
Навчальний рівень: 

Кравчук О. О., учитель біології ЗОШ с. Годомичі, Маневицький р-н, Волинська обл.

Цілі уроку: вивчити основні світоглядні бачення вчених біологів та астрономів на проблему походження життя на Землі.

Тип уроку: семінарське заняття.

Обладнання: виставка використаної під час підготовки до уроку літератури, малюнки та фотографії.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Підведення до нової теми уроку

Учитель. Рано чи пізно кожна людина, що приходить у цей світ, задається питанням: «Хто я? Що я роблю у цьому світі?»

Думаю, що у вашому віці ці питання вкрай загострені, бо ви вже стоїте на порозі самостійного життя. Тому наш урок-семінар буде для вас актуальним, бо може стати фундаментом для подальших роздумів та рішень, що можуть змінити погляди на справжню сутність речей. Як говорив Будда: «Мнящие суть в несути и видящие несуть в сути, они никогда не достигнут сути, ибо их удел — ложные намерения». Тобто, щоб розібратись куди правильно вкладати свої молоді сили, потрібно знати мету свого життя, його справжні наміри, котрі не призведуть до розчарувань та нещастя.

Початком подібних роздумів може бути запитання: «Звідки усе з’явилось — Всесвіт, Земля, я?» Різні люди дивляться по-різному на цю проблему. Ці погляди ми сьогодні розглянемо.

Перша теорія, що пояснює походження життя на Землі, називається «Панспермія».

1-й учень. Теорія панспермії стверджує, що життя могло виникнути  один або декілька разів у різний час і в різних частинах Галактики — або Всесвіту. Для обґрунтування цієї теорії використовуються «факти» чисельних появ НЛО, наскальні зображення предметів, які нагадують ракети та «космонавтів», а також повідомлення про зустрічі з інопланетянами. Сучасні дослідження в космосі доводять, що ймовірність відшукати життя в межах нашої Сонячної системи мізерна, — одначе вони не дають ніяких відомостей про можливе життя поза цією системою. Під час вивчення матеріалів метеоритів та комет у них були знайдені «попередники живого» — такі речовини, як ціаногени, синильна кислота й органічні сполуки, які, можливо, відіграли роль «насіння», що падало на безжиттєву Землю. З’явився ряд повідомлень про знаходження в метеоритах об’єктів, що нагадують примітивні форми життя, але докази на користь їх біологічної природи поки не здаються вченим переконливими.

2-й учень. Дійсно, є чимало дослідників, які досить скептично оцінюють ймовірність знайти життя й розум у Всесвіті. Адже мало того, що всі відомі позасонячні планети мають занадто великі маси,— вони ще і рухаються по занадто витягнутих орбітах, що призводить до коливань температур, які виходять за межі припустимого для збереження життя. І швидше за все Сонце з його планетною системою, де колові орбіти акуратно вкладені одна в одну, і сама Земля — це неповторна рідкість у Всесвіті.

У своїх доказах, окрім багатьох інших аргументів, вчені спираються також на дані спектральних досліджень околиць нашої Галактики. Ці дослідження вказують на бідність вмісту в зорях та інших космічних об’єктах таких необхідних для життя елементів, як залізо, магній і кремній. Ці елементи, утворюючись в ході термоядерних реакцій, розсіюються з надр зір під час їхніх вибухів. Але такі вибухи є величезною рідкістю на межі нашої зоряної системи.

Таким чином, Земля, на якій є не просто життя, а життя розумне, є унікальним витвором, тому важливо робити все, щоб зберегти його.

3-й учень. Думка про те, що Земля — не єдине пристановище життя і розуму у Всесвіті, що космос населений міріадами розумних створінь, була висловлена ще за античних часів. Успіхи розвитку наук у XVII–XIX ст., і в першу чергу досягнення астрономії, дали підстави для припущення: «Й інші світи можуть бути оселями життя та розуму».

Фактично з кінця XIX століття, після виявлення так званих «марсіанських каналів», суспільна свідомість була підготовлена до думки про можливість контакту, і вчені лише шукали способи його здійснення.

На початку 60-х років минулого століття припадають сміливі спроби знайти братів по розуму серед зірок Галактики. Астрофізики за допомогою радіотелескопів спочатку уважно прослуховували космос, а згодом почали передавати й послання у його простори. Їх paдіозаклики і радіозвернення до Всесвіту були сповнені відвертого оптимізму, і здавалося, от-от черговий сеанс зв’язку закінчиться довгоочікуваним контактом. Але...

Сорок сім відомчих, національних і міжнародних програм, об’єднаних під загальною назвою SETI (абревіатура англомовної фрази «пошук позаземного розуму») досліджують космос.

Пошук позаземних цивілізацій буквально на наших очах став однією з найпривабливіших міжнародно визнаних проблем науки. У цій програмі офіційно беруть участь вісім країн, які мають найбільші радіотелескопи. Якщо спочатку стежили лише за двома зірками — Тау із сузір’я Кита й Іпсилон із сузір’я Ерідана, то сьогодні радіоастрономи тримають у полі зору тисячі небесних об’єктів. Так, американська програма «Циклоп», одна частина якої називається «Огляд неба» містить у списку контрольованих об’єктів близько 50 тис. назв. Друга частина цієї програми — «Цільовий пошук» — вивчає 800 зірок, розташованих не далі ніж 80 світлових років від Сонця.

4-й учень. У 1900 році Французька академія наук запропонувала солідну нагороду в 100 тисяч франків тому, хто перший здійснить контакт з інопланетною цивілізацією. Причому особливо обговорювалась умова, що прибульці не повинні бути з Марсу, адже в Академії не виникало жодного сумніву у тому, що на цій планеті є життя.

І ось із тих пір на жодній планеті, до якої долітали дослідницькі кораблі, не було знайдено жодного сліду «маленьких зелених чоловічків». Точніше, не було знайдено взагалі ніяких слідів життя.

5-й учень. Ще більш вражає уяву проект «МЕТА», розроблений спільно вченими Гарвардського університету і НАСА. Він задуманий для «полювання» на штучні сигнали на всьому обширі неба в сантиметровому діапазоні частот на 8 мільйонах каналів одночасно! До спостережень залучили найбільші радіотелескопи, у тому числі три станції далекого космічного зв’язку США, Іспанії та Австралії, а також найбільший радіотелескоп в Аресібо (Пуерто-Ріко) з діаметром антени 300 метрів.

У рамках Міжнародного астрономічного союзу для координації наукових робіт з пошуку позаземних цивілізацій навіть створено спеціальну «Комісію-51».

Характеризуючи програму SETI як одну з найбільш захоплюючих і дорогих, слід зазначити, що вона — марна і безплідна. На жаль, після пошуку, що тривав третину століття, одержано... нульовий результат. Жодного послання позаземних цивілізацій на адресу землян не зареєстровано. Не виявлено також нічого такого, що могло бути хоча б непрямою ознакою діяльності позаземних цивілізацій на планетах Сонячної системи або взагалі в космосі.

6-й учень. Але, незважаючи на це, віра в існування життя поза межами Землі розростається і стає все більш фанатичною.

Джон Мек, професор психіатрії з Гарварду, недавно привернув увагу світової громадськості, коли опублікував свою унікальну колекцію. Він збирає інформацію про людей, які нібито були викрадені інопланетянами.

Масовий резонанс отримав і фільм, в якому демонструється хірургічний розтин тіла інопланетянина, що загинув у катастрофі неподалік від військової бази США в місті Розвел, штат Нью Мексіко. Хоча слід зазначити, що цей фільм має нечiткe зображення, через яке багато дослідників одразу ж відкинули його як очевидну та грубу підробку.

7-й учень. Ідея самозародження живої клітини надзвичайно цінна для еволюціоністів-атеїстів. Якщо за певних умов життя може зародитися самостійно, то, мабуть, що у Всесвіті є мільйони планет, на яких воно вже існує. Можливо, що на якійсь із цих планет в ході еволюції з’явились і розумні форми життя. Ця ідея дала початок великій кількості книг, фільмів, комп’ютерних ігор про так звані «позаземні цивілізації». Уряди країн витрачають мільярди доларів на програми, мета яких — вловити сигнали космічного розуму. Парадокс полягає в тому, що еволюціоністи не сумніваються, що невипадковий сигнал, який несе осмислену і цілеспрямовану інформацію з інших світів походить від розумного джерела, але при цьому вважають, що невипадкова послідовність амінокислот живої клітини, котра несе осмислену та цілеспрямовану інформацію, виникла в результаті сліпого випадку!

8-й учень. Абіогенез. У давнину люди припускали самозародження життя, якщо для цього є потрібні умови. За часів Арістотеля, наприклад, вважали, що найпростіші тварини можуть з’являтися в результаті переходу вологих тіл в сухі та навпаки. Ніби роса, «загусаючи» на листках капусти, може народжувати гусінь, з якої потім виходять метелики-капустянки, перетворюються на червів і так далі. Подібні ідеї панували протягом багатьох століть. Один з найбільших вчених XVII ст. голландський лікар Ян ван Гельмондт стверджував, що він особисто спостерігав самочинне зародження мишей у горщику з брудними ганчірками, пшеничною мукою та пилом. Але вже його сучасник, видатний англійський лікар Вільям Гарвей зрозумів, що кожна жива істота з’являється тільки від себе подібної. Його вислів стосовно цього став крилатим: «Кожне яйце народжується від яйця, кожна клітина з клітини, кожне життя з життя, а найперше життя створене руками всемогутнього Творця».

9-й учень. Італійський зоолог Франческо Реді довів у XVII ст., що якщо гниючі залишки накрити і не допустити до них мух, то ніякі черви там не заведуться. І тільки відносно паразитів та деяких інших форм життя у Реді залишалися сумніви. З ним не погодився німецький натураліст Паллас. Він стверджував, що і внутрішні паразити, як і всі інші тварини, походять від подібних до себе і потрапляють в організм ззовні, хоча деколи досить складним шляхом.

10-й учень. Основоположник мікробіології знаменитий французький біолог Луї Пастер довів, що і мікроорганізми не можуть виникнути «самі по собі». Він брав поживне середовище, наприклад курячий бульйон, попередньо прокип’ятивши його (щоб убити в ньому усе живе), і створював такі умови, що перешкоджали б потраплянню туди мікроорганізмів з повітря. Це могла бути щільно запаяна колба або щільно закрита посудина, поставлена в глибокий підвал, де у повітрі зовсім не було пилу. В усіх випадках ніколи ніщо живе в такому середовищі не зароджувалося.

11-й учень. Французькі вина, виготовлені в 1864 році, завжди вважали неперевершеними, але за іронією долі декілька років до цієї дати виноробна промисловість була вражена таємничою хворобою вина. Виноробство було і залишається однією з найбільших галузей французької промисловості, яку опікує уряд, і найменша загроза виробництву одразу привертає до себе увагу влади.

У 1860-ті роки виникла проблема процесу ферментації, на яку звернув увагу імператор Луї Наполеон III. Він негайно наказав одному з найвидатніших учених того часу знайти розв’язання цієї проблеми. Вченого звали Луї Пастер.

Розв’язання проблеми вина відібрало у Пастера близько двох років, упродовж яких він поставив ряд простих, але ефективних експериментів. До цих дослідів вважали, що бродіння вина — це просто процес перетворення виноградного цукру на спирт та вуглекислий газ, а ці речовини у свою чергу продукують тих мікробів, яких знаходили у ферментаційних ємностях. Це вважали прикладом абіогенезу. Пастер показав, що бродіння викликають дріжджі — мікроскопічні гриби, які заносяться у ферментаційний посуд у живому вигляді на шкірці винограду. Таким чином, ці мікроорганізми походили від мікроорганізмів, що існували раніше, а не виникали шляхом абіогенезу — самочинного зародження. Користуючись скляними колбами з стерильним живильним середовищем, Пастер довів, що в разі потрапляння в них повітря, з якого бактерії були відфільтровані, росту організмів не відбувається і розчин залишається стерильним. Однак унаслідок надходження звичайного нефільтрованого повітря ріст відбувається — це видно по тому, як мутніє живильне середовище і вказує на те, що звичайне повітря містить найдрібніші живі організми. Пастер вивчив під мікроскопом повітряні фільтри і знайшов бактерії — явний доказ «теорії зачатків». Для його головної мети це був майже побічний результат, але Пастер завдав сильного удару ідеї самочинного зародження життя.

Потім у своїх працях він написав: «Випадкове самозародження рівноцінне створенню життя. Мої експерименти показують, що це неможливо».

12-й учень. З розвитком геологічних знань про історичний розвиток земної поверхні та молекулярної біології гіпотеза абіогенезу отримала нове життя у XX столітті. Її особливість полягає у неможливості самозародження життя у наш час, однак деякі учені вважають можливим його виникнення з хімічних сполук у минулому.

У 20-х роках XX століття російський вчений Опарін та англійський Холдейн сформували біохімічну гіпотезу виникнення життя.

За цією гіпотезою, літосфера, гідросфера та атмосфера сформувались понад 4 мільярди років тому. На думку Опаріна та Холдейна, біохімічній еволюції передувала хімічна еволюція органічних речовин, яка тривала протягом кількох сотень мільйонів років аж до часу виникнення життя (3,8 млрд років тому). Первинна атмосфера Землі складалась із вуглекислого газу, метану, аміаку, оксидів Сульфуру, сірководню та водяної пари. Озонового екрану не було, і до поверхні суходолу та Світового океану надходив потік космічного та ультрафіолетового сонячного випромінювання. Внаслідок підвищеної вулканічної діяльності у води Світового океану й атмосферу з надр Землі потрапляли різноманітні хімічні сполуки. Такі умови вчені неодноразово відтворювали в лабораторіях. У результаті цих дослідів, у водному розчині солей, близьких за складом до морської води, в умовах опромінення та пропускання через них електричних розрядів (аналогія блискавки), утворились деякі органічні сполуки: нуклеотиди, амінокислоти та невеличкі ланцюжки з амінокислот, моносахариди тощо. Вони утворили скупчення, відокремлені від води поверхнею розділу — коацерватні краплі, які існували досить тривалий час. Нічого, що нагадувало б живих істот, ученим більше ніж за 60 років експериментів здобути подібним чином не вдалося.

Незважаючи на це, гіпотеза Опаріна — Холдейна стверджує, що коацерватні краплини якимось чином перетворились на «доклітинні» живі організми, від яких виникли прокаріоти — без’ядерні одноклітинні. Отже, абіогенез у минулому Землі як спосіб виникнення життя довести не вдалося.

13-й учень. Креаціонізм.

Згідно з положеннями креаціонізму, життя виникло в результаті надприродної події у минулому в результаті якої Бог створив живі організми. Цю теорію підтримують майже усі прихильники релігійних вчень.

14-й учень. Старий Заповіт, священна книга іудеїв та християн, про цю подію пише так: «Бог сказав: Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі... Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною... І побачив Бог, що воно добре» (Книга Буття, перший розділ).

15-й учень. Новий Заповіт, священна книга християн: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою неба і землі, не живе в рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немовби Він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. Він сотворив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Діяння святих апостолів, сімнадцятий розділ).

16-й учень. І, нарешті, Коран, священна книга мусульман: «Воістину, в створенні неба і землі та в зміні дня та ночі — ознаки для людей, що мають розум, для тих, хто згадує Аллаха, стоячи, сидячи та лежачи, і роздумує про створення неба і землі: “Господи наш! Не сотворив Ти це просто так, без певної мети. Хвала Тобі! Захисти ж нас від покарання вогнем”».

17-й учень. Чи є якесь наукове підтвердження для подібних поглядів, чи в це потрібно просто вірити без осмислення про можливість такої події у минулому? Так, адже якби хтось, мандруючи пустелею, знайшов годинник, то не думав би, що він тут самозародився, а вирішив би, що його тут хтось загубив. Бо така складна річ як годинник не міг самозмонтуватися навіть протягом багатьох мільярдів років. А життя на нашій планеті на багато порядків складніше за будь-який механізм.

Але разом з тим для простої віри у надприродне походження життя є і наукове підґрунтя. Наприклад, це підтверджують закони термодинаміки.

18-й учень. Закони, що регулюють відношення тепла і роботи були сформульовані в XIX ст., приблизно у той же час, коли еволюційна теорія прийшла як наукове пояснення походження життя на зміну теорії створення світу. Англійський вчений Джоуль точно виміряв перехід механічної енергії в теплову. В XVIII ст. Лавуазьє зважив продукти згорання речовини і з’ясував, що під час горіння не відбувається втрати загальної маси. Такі спостереження дозволили сформулювати перше начало термодинаміки. Воно говорить, що матерія й енергія не можуть бути ні створені ні знищені. Енергія може тільки перетворюватися з одного виду на інший, наприклад, електрична енергія на світло і тепло, але при цьому не відбувається ні втрати, ні збільшення енергії. Подібним чином може видозмінюватися матерія — наприклад, у результаті горіння деревини утворюється попіл та гази, а матерія при цьому не з’являється і не зникає. У XX ст. з’ясували, що матерія може бути перетворена на енергію завдяки атомним реакціям, і навпаки, енергію можна використовувати для створення матерії.

19-й учень. Спробуємо застосувати перший закон термодинаміки до проблеми походження Всесвіту, а отже, в перспективі, і життя у ньому. Оскільки матерія і енергія не можуть бути ні створені, ні знищені, то з цього слідує, що у Всесвіті немає нічого такого, що могло б його — Всесвіт — породити. Але якщо він мав початок, то його без сумнівів, породило Дещо із зовні. Другий закон термодинаміки говорить, що у замкнутій системі спонтанні процеси ведуть до зменшення рівня організації та впорядкованості. Все рухається в напрямі від порядку до хаосу. Енергія, не змінюючись кількісно рухається у бік більш низького потенціалу і меншої здатності здійснювати роботу.

Застосовуючи це правило до походження Всесвіту і життя на ньому, ми приходимо до висновку, що, якщо Всесвіт не мав початку, і отже, безкінечно давній, то він за своє існування повинен був прийти у стан повного хаосу і не мав би будь-якої корисної енергії. Якби Всесвіт був безкінечно старий, він давно загинув би тепловою смертю, передбаченою астрономами. Одначе ми бачимо порядок в галактиках, порядок у Сонячній системі, порядок на Землі; потенціал енергії скрізь високий, а отже, Всесвіт не предвічний. Він мав початок!

З першого закону термодинаміки слідує, що Всесвіт, а отже, і життя у ньому, не міг утворитися сам по собі, а це означає, що його було створено Богом.

20-й учень. Другий закон термодинаміки стверджує, що в замкнутих системах спонтанні процеси ведуть до зменшення впорядкованості та рівня організації. Еволюція, у свою чергу, передбачає рух уперед і вгору, від роз’єднаних часток до молекул, потім — до простих форм життя і, насамкінець,— до людини, чий мозок — найбільш високоорганізована форма матерії у Всесвіті. Таким чином, теорія еволюції означає віру в грандіозне збільшення порядку та організації, тобто еволюціоністи ігнорують другий закон термодинаміки.

Більше того, вони стверджують, що еволюція є результатом випадкових змін і природного добору без внесення додаткової інформації. Звідси стає зрозумілим, що теорія еволюції йде врозріз з другим законом термодинаміки, котрий однозначно визначає природній рух всіх речей від порядку до хаосу.

21-й учень. Існує ще один доказ, що надає креаціонізму міцне підґрунтя. У кібернетиці існує положення про те, що розвиток якої-небудь системи може відбуватися лише під керівництвом іншої системи. При цьому діє правило Ешбі: керована система ніколи не може бути складнішою від керуючої, вона завжди простіша. Це правило іноді висловлюють таким порівнянням: горщик ніколи не може бути складнішим від гончаря.

22-й учень. Примушує замислитися і наступна інформація.

З часів Опаріна молекулярна біологія досягла великих успіхів, і клітина тепер не видається простою і примітивною. Клітинна мембрана — не просто напівпроникна плівка, вона пропускає всередину і назовні тільки визначені речовини. У клітинах є нуклеїнові кислоти, що містять інформацію про в структуру та функції організму. В клітинах є і рибосоми, в яких утворюється білок; в цьому складному механізмі беруть участь нуклеїнові кислоти і більше сотні білків, кожен з яких виконує особливе завдання. В мітохондріях клітини поживні речовини перетворюються на енергію. І всі ці частини клітини мають неймовірну складність. Згідно з гіпотезою Маргуліса, перша протоклітина проковтнула ці органели в процесі симбіозу. Але тепер вони не можуть існувати самі по собі, і клітина не може обходитись без них. Більше того, існують особливі органели — лізосоми, що містять у собі ферменти, функція яких — руйнувати сторонні тіла, наприклад, хвороботворні бактерії. Тому очевидно, що клітина спочатку повинна була мати довершену будову, а не йти до досконалості від грудочки слизу протягом мільйонів років еволюції.

23-й учень. А тепер про ймовірність самозародження життя. Гіпотеза абіогенезу говорить, що перші клітини у далекому минулому утворилися з волі сліпого випадку. Яка ймовірність, що це дійсно могло статись. Британський астроном Бернард Лавел пише про це так: «Дія чистої випадковості означала б, що протягом півмільярда років органічні молекули в первісних морях повинні були перекомбінуватися 1050 разів (одиниця з п’ятдесят одним нулем), щоб «натрапити» на правильну послідовність. Ймовірність такої випадкової події, що призвела б до утворення молекул одного із найпростіших білків, неймовірно мізерна. Я вважаю, що в контексті цих часових та просторових меж вона практично дорівнює нулю».

24-й учень. Інший вчений Фред Хойл пізніше виклав теж саме у більш доступній формі: «Кожен, хто хоч би поверхнево знайомий з кубиком Рубіка, погодиться, що абсолютно неможливо розв’язати цю задачу сліпому, який переміщує його елементи. Тепер уявіть 1050 людей, що втратили зір (стоячи пліч-о-пліч, вони заповнили б усю Сонячну систему), кожен з яких узяв кубик Рубіка і намагається одночасно з усіма отримати потрібну комбінацію, наугад маніпулюючи елементами кубика. Так можна оцінити ймовірність отримання шляхом випадкового змішування (випадкових змін) всього одного із багатьох білків, від яких залежить життя. Уявлення про те, що не тільки ці білки, а й діючі програми живих клітин могли виникнути внаслідок випадковостей в первинному бульйоні тут, на Землі, — і це нісенітниця першого порядку».

25-й учень. Наша планета і живі істоти на ній свідчать про впорядкованість, складність та свідомий задум щодо них. Наприклад, розміри Землі. Діаметр нашої планети 12 800 км. На 10% більше або менше — живі організми не змогли б жити на ній. На планеті діаметром 12 672 км не було б атмосфери, і вона перетворилася б на замерзлу пустелю. На планеті діаметром в 12 928 км атмосфера була б у два рази важчою, збільшилася б загальна кількість вологи. В результаті вся планета була б затоплена.

26-й учень. Орбіта й обертання. Наша планета обертається навколо Сонця за 365¼ днів, при нахилі осі обертання в 23,5°. Завдяки цьому ми маємо звичні нам чотири пори року. Якби рік був довшим або коротшим, рослини не змогли б нормально рости і достигати. Порівняйте: на Урані рік рівний 84 земним рокам, а Марс робить один виток навколо Сонця за 88 днів. Час, за який Земля здійснює оберт навколо своєї осі, — теж оптимальна величина. Була б доба трохи довша, денна температура була б набагато вища, а нічна набагато нижча, що не сприяло б виживанню організмів. Усі інші планети нашої системи мають період обертання або набагато більший, або набагато коротший. На Сатурні доба триває 10 годин, на Венері 243 дні.

27-й учень. Відстань до Сонця. Середня відстань від Землі до Сонця — майже 150 мільйонів км, і знову це саме те, що потрібно. Середня температура на Землі — 15°С. Порівняйте зі спекою Венери (470°С), і холодом Марса (–50°С). Порівняно невелике підвищення температури призвело б до масових повеней, які знищили б більшість міст Землі. Наша планета існує у вузькому відрізку між ворожими для життя умовами.

28-й учень. Атмосфера. Атмосфера інших планет Сонячної системи складається в основному з отруйних газів з невеликими домішками кисню. А в атмосфері Землі кисню — 21%, і це оптимальна кількість для життя. Якби його було більше, скажімо 50%, то все миттєво б запалювалося. А менше, наприклад 10%, — і горіння взагалі було б неможливим. Кисень в атмосфері — це ще й озоновий шар, який захищає Землю від смертоносного космічного випромінювання. Порівняйте нашу Землю, на якій вирує життя, з іншими планетами нашої Сонячної системи — порожніми і безжиттєвими — і запитайте себе: що це — випадковість чи задум?

29-й учень. Наш світ повен чудес. Великих. Захід Сонця, що перетворює небосхил на море вогненних фарб; нічне небо, всіяне зорями; зубчасті гірські хребти із сяючими на Сонці сніговими вершинами; прибій, розхвильований штормом океану, — все це наповнює нас радістю і благоговінням.

30-й учень. Наш світ повен чудес. Малих. Дрібненька пташка-славка на своєму шляху в Північне Америку летить спочатку в бік Африки високо над Атлантичним океаном. На висоті близько 6 тис. м вона ловить потік повітря, котрий несе її до Південної Америки. Керуючись міграційним інстинктом, вона тримає свій курс декілька днів протягом 4 тис. км —закутані в пір’їнки 20 грамів хоробрості. Ми відчуваємо захват і здивування.

31-й учень. Наш світ повен чудес. Геніальних. Кажани використовують систему ехолокації, скати виробляють електрику, чайки опріснюють морську воду, оси виготовлюють папір, терміти будують повітряні кондиціонери, восьминоги подорожують за допомогою реактивного двигуна, птахи плетуть або будують багатоквартирні будинки, мурахи займаються садівництвом, шиттям або тваринництвом, світлячки мають вбудовані в тіло ліхтарики. Така геніальність викликає в нас захоплення.

32-й учень. Наш світ повен чудес. Простих. Під старість ми зосереджуємо свою увагу на простих речах, які раніше вважали мало суттєвими: усмішка, лагідне слово, невеличка квітка, спів птахів, тепло Сонця.

Коли ми роздумуємо про все це — про великі речі, від яких перехоплює подих, про маленькі, які викликають в нас захоплення, про геніальні, що причаровують нас, і про просте, котре ми цінуємо із запізненням,— то запитуємо себе: «Звідки все це виникло?»

Висновки

Ми живемо в часи, коли людина може більш вільно висловлювати свої думки. Бо зовсім недавно подібний урок навряд чи відбувся б. В часи войовничого атеїзму розповідати про створення Богом Всесвіту та життя як про довершений факт було заборонено.

Сьогодні ви дізналися про різні точки зору на походження життя на Землі. І у вашій волі вибрати, яка з них найбільш правдива.

IIІ. Виступи учнів

1. Обговорення наукової гіпотези, що пояснює виникнення життя на Землі шляхом занесення «біоспор» із зовнішнього космосу. (Учні розповідають про історію становлення подібних поглядів, слабкі та сильні сторони, що їм властиві. Звертається увага на астрономічну програму пошуків позаземного життя SETI.)

2. Урок продовжується викладом основних положень гіпотези абіо-генезу. (Пояснюється суть біохімічної теорії Холдейна — Опаріна.)

3. Семінар закінчується розповіддю про третє бачення проблеми походження життя на Землі — креаціонізм. (Наводяться аргументовані докази на підтвердження цих поглядів.)

IV. Закріплення

Пригадуються нові терміни «панспермія», «біогенез», «абіогенез».

V. Домашнє завдання

§ 88.

Література

1. Кучеренко М. Є., Вервес Ю. Г. Загальна біологія: Підручник для учнів 10–11 кл.— К.: Генеза, 2000.

2. Климчишин І. А., Крячко І. П. Астрономія. 11 кл.— К.: Знання України, 2002.

3. Святе письмо Старого та Нового Завіту / Пер. І. Хоменка.— К.:Українське Біблійне Товариство, 2000.

4.Коран / Пер. И. Ю. Крачковского.— М.: Маджес, 1990.

5. Тейлор Й. В умах людей. Дарвин и новый мировой порядок.— Симферополь: Христианский научно-апологетический центр, 2001.— 552 с.

6. Жизнь — как она возникла? Путём эволюции или путём сотворения? — Watch Tower Bіsble and tract of society of Pensylvania, 1992.— 256 c.

7. Научный креационизм.— BEE Internatіonal, 1999.— 224 с.

8. Генри М. Библейские основания современной науки.— СПб.: Библия для всех, 1995.— 480 с.

Біологія. – 2006. – №1.

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -