Конспект уроку на тему: «Сучасна «молода» українська література»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема: «Сучасна «молода» українська література»

Цілі заняття:

Методична: Втілення  проблемно-пошукового методу навчання

Дидактична: Навчити студентів тому, що через зміст твору визначається той обсяг цінностей, які одержує особистість на тому чи іншому етапі виховання; визначає поле індивідуальних інваріантів її розвитку.

Виховна: Виховувати найкращі почуття сучасної людини – фахівця.

Вид заняття: лекція

Тип заняття: узагальнююча лекція

Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі: Історія України, Філософія, Культурологія

Забезпечувані: Українська та Світова літератури

Технічні засоби навчання: Комп’ютер

Методичне забезпечення: роздатковий матеріал, опорні конспекти, тексти поезій

Література

1.     Сучасний літературний процес: імена та тенденції: аналітично - інформаційне видання / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. С.В. Сагайдак, Г. П. Кашуба. – Суми, 2008.

2.     Анісімова Н. Український поетичний авангард кінця XX ст. // Дивослово. – 2003. – № 6. – С. 2-10.

3.     Бестселери українського читача: огляд сучасних українських письменників // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 10. – С. 167-168.

4.     Бійчук Г. Література постмодернізму: реальність чи віртуальність?// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 56-62.

5.     Даниленко В. Суспільство у сучасному дзеркалі новелістики : (психологічні тенденції української малої прози 80 – 90-х рр. XX ст.) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 5. – С. 46-53.

6.     Яровий О. Постмодернізм – це антибуття // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 69-70.

7.     Дереш Л. Трохи пітьми, або На краю світу / Л. Дереш. – Х. : Книжковий клуб, 2007. – 288 с.

8.     Дереш, Л. “Ті, що називають мене вундеркіндом, за базар відповідатимуть!” // Дзеркало тижня. – 2005. – № 46. –     С. 13.

9.     Ірванець О.  Феномен Дереша // Україна.– 2008. – № 6. – С. 98.

10. Цуканова М. (Не)передбачуваний Любко Дереш //Дзеркало тижня. – 2003. – № 19. – С. 20.

11. Бойченко, О. Любко Дереш? Є такий!// http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=133

12. Офіційний сайт Любко Дереша // http://www.deresh.name

13. Жадан С. Свобода звучить пафосно // Нерви ланцюга : 25 есеїв про свободу. – Львів : ВПК “Глобус”, 2003. – С. 42-46.

14. Біла А. Від ломки до ломки: лірика Сергія Жадана  // Слово і час. – 2002. – № 1. – С. 35-48.

15. Гундорова Т. Постмодерна бездомність // Післячорнобильська бібліотека : український літературний постмодерн. – К., 2005. – С. 165-171.

16. Андрухович  Ю. Дванадцять обручів / Ю. Андрухович  – К., 2003. – 317 с.

17. Андрухович Ю. “Можливо, я дочекаюся вже завтра?..”// Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001. – С. 114-121.

18. Масенко Л. Мовна гра в літературній антропонімії роману Юрія Андруховича “Дванадцять обручів” // Урок української. – 2007. – № 6. – С. 18-20.

19. Поліщук О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі// Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 70-74.

20. Харчук Р. Юрій Андрухович не для дітей?// Дивослово. – 2006. – № 12. – С. 27-30.

21. Сайт Юрія Андруховича // http://www.andruhovych.info

22. Кокотюха, А. Вибуху не сталося // http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=750

23. Сайт Сергія Жадана // http://www.zhadan.info

24. Зборовська Н. Криза жіночості на українському порубіжжі: (роздуми з приводу роману Ірени Карпи “50 хвилин трави” (“Коли помре твоя краса”)) // Сучасність. – 2004. – № 3. – С.126-131.

25. Матіяш Б. Міти й мітології HERstories// Критика. – 2006. – № 5.

26. Владимирова К. Постмодерна ультранеоромантика // http://kut.org.ua/

27. Матіяш, Б. Фройд би сміявся// http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=938

28. Щербаченко, Т. Літературна підземка// http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?

29. Сайт І. Карпи       http://www.karpa.name.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина:

відмітка в журналі відсутніх;

перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

перевірка виконання домашнього завдання з черговими.

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

“Сучасна молода українська література”

...Постмодернізм – це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися.

Ю. Андрухович

I.             Постмодернізм, або Історія як література.

(Теорія сучасної літератури)

II.          Сучасні літературні угруповання.

(“Бу-Ба-Бу”, “Музейний провулок, 8”, “Нова дегенерація”, “Орден чину ідіотів”, “Лу-Го-Сад”, “Пропала грамота”, “Пси Святого Юра” тощо)

III.       Психологізм... Епатажність... Феєричність...

(Твори І. Карпи, Л. Дереша, С. Жадана тощо)

IV.      Жіноча література на порубіжжі віків.

(Твори О. Забужко, Є. Кононенко, С. Поваляєвої,              Т. Малярчук, С. Пиркало)

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Історико-культурна картина літератури кінця ХХ — початку ХХІ ст. (на шляху до нового відродження).

3.2 Мотивація вивчення теми:

Духовний світ людини визначається творами літератури, які вона прочитала. За думкою філософа та педагога Мортімера Адлера читання та обговорення книг повинно стати частиною вільної гуманістичної освіти.

У функціонуванні освітньої та культурно-виховної систем література посідає виняткове місце серед інших чинників. Специфічною рисою сьогодні культурної ситуації в Україні є зіткнення між народною та масовою культурою, при цьому агресивна, технічно озброєна й фінансово забезпечена маскультура намагається знищити народну культуру та мистецтво, розширюючи сфери свого впливу й коло своїх споживачів.

Кризову гостроту соціокультурній ситуації в Україні посилюють як внутрішні, так і зовнішні чинники; серед останніх – процеси глобалізації, котрі загрожують національній культурі.

Парадоксальною особливістю сучасного соціокультурного середовища є те, що з одного боку, визнається культура як обов’язкова умова розвитку світу, з іншого ігноруються її потенційні можливості, звужуючи культурний простір. В наслідок чого зникають високі світоглядні прагнення особистості, посилюється процес духовного збіднення та занепаду внутрішнього духовного світу людини.

Як відомо, література, відображаючи характер засвоєння духовних цінностей, показує всі зміни в культурі нашого суспільства. В ній відбувається боротьба символів, структур, стилів, світобачень та орієнтацій.

Характерною ознакою кризового стану культури в нашій країні, за думкою Петрової Л.Г., є стрімке падіння інтересу до читання, до літератури як до джерела пізнавальної та естетичної інформації, зміна в читацьких потребах.

Зараз через нівеляцію літератури як духовного продукту відбувається нівеляція основоположних традицій національної духовності. Відчуження від літератури читача, зокрема молоді, спричиняє порушення гармонійного зв’язку душі та слова.

Тому питання про співвідношення в нашому суспільстві "масової" і "елітарної" літератури та культури, соціокультурні умови, в яких вони існують є вельми актуальним.

В сучасному суспільстві домінують два типи "читацької мотивації":

1) "для кар’єри" (комп’ютерна література; книги з англійської мови);

2) "для відпочинку" ("жіночі романи" чи детективи).

Літературна класика сьогодні перебуває на периферії масового читання. Катастрофічно падають наклади "товстих журналів", так само як і кількість передплачуваних періодичних видань і купованих класичних літературних творів.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

·        З’ява нового літературного покоління.

·        Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси.

·        Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад” та ін.).

·        Утворення АУП (Асоціації українських письменників).

·        Лiтература елiтарна і масова.

·        Сучасні часописи та альманахи.

 

4. Виклад нового матеріалу.

Вступ

...В усіх книжках говориться про  інші книжки...

будь-яка історія переповідає історію, яка вже

переповідана...

У. Еко

Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження.

Нове покоління письменників і поетів прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу “соцреалізму”. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова. Говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х р. XX ст. Відносно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х рр. і пов’язаний з іменами     Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака.

У творчості молодих літераторів постмодерн стає чи не найвизначнішим стилем. Характерні зразки цього стилю в нашому “молодому” письменстві 1990 – 2000-х: романи Ю. Андруховича “Московіада” та “Перверзія”, О. Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, Ю. Іздрика “Острів КРК” тощо.

 До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність тощо.

Авангардизм – термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрямок або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше. Однак сам авангардизм не спроможний до створення незабутніх художніх цінностей, оскільки він не має свого коріння.

У сучасних умовах авангардизм набув вигляду неоавангарду. Відчуваючи відразу до стереотипів літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, очевидну творчу безплідність. Авангардизм відродився в українській літературі в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. Його представниками є: літературні  угрупування “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”.

“Бу-Ба-Бу”

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали “Бу-Ба-Бу”. Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» (Л. : Піраміда, 2003), дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу – це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що і політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу  (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991рр. Апофеозом став фестиваль “Ви-вих-92”, коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери Бу-Ба-Бу “Крайслер Імперіал”. В 1995 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книга “Бу-Ба-Бу”.

“Пропала грамота”

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. “Пропала грамота” була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга “пропалограмотіїв” мала шалений успіх і колосальний резонанс.

“ЛуГоСад”

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським.   У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад I і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара “Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського “Антологія”. “Методологічна основа” творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єгардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція “Літературний ар’єргард”, присвячена 10-літтю ЛуГоСаду (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник ЛуГоСаду.

Нажаль, сьогодні не кожна бібліотека має в своїх  фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатись чи не подобатись. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи “Сучасність”, “Київ”, “Березіль”, “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна” та ін. Щоб детальніше познайомитися з сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями, радимо скористатися  літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань “Літературна Україна”, “Дивослово”, “Культура і життя”, “Слово і час”, “Українська мова і література в школі”, “Дзеркало тижня” тощо.

Із розмаїття літературно-художніх видань бібліотекарям слід відібрати найцікавіші твори з нової української прози. З метою ознайомлення читачів радимо організувати книжкові виставки, бібліографічні огляди книг та матеріалів періодики, літературні бесіди, обговорення творів, презентації, читацькі конференції.

 

5. Закріплення нового матеріалу:

Робота зі студентськими доповідями

Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991).  Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996).

Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”

Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича “Середмістя” (1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом  і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”.

Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман “Московіада” – зразок постмодерного твору.

“Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: “І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради – вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення”. Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман “Московіада” уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.

У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”.

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.

Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.

Любко Дереш

Добиваюся цього різними стилістичними, сюжетними ходами, формальними прийомами, метафорами... Саме це я вважаю своєю надзадачею”.

Любко Дереш

Якщо хтось із сучасних авторів і може претендувати на звання “письменника XXI сторіччя”, то це саме він – Любко Дереш. Написавши роман “Культ” ще учнем 9 класу математичного ліцею у Львові, Любко спричинив не просто фурор – він перевернув догори ногами дотихчасову традицію сприйняття письменника.

Любко Дереш народився у 1984 році у містечку під Львовом. Навчався за спеціальністю “Облік і аудит”. Свій перший роман Любко Дереш написав у 15 років, а видано його було, коли авторові виповнилося сімнадцять. Договір про вихід дебютного роману “Культ” у видавництві “Кальварія” підписували батьки на той час іще неповнолітнього автора. Після опублікування, роман відразу спричинив неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях, викликав цілий шквал інсинуацій: не міг, мовляв, настільки молодий юнак створити такий зрілий і об’ємний твір. Серед “дійсних” авторів роману називались і Володимир Єшкілєв, і Юрко Іздрик, і ще багато інших письменницьких імен.

Роман “Культ” був перекладений польською і німецькою мовами. Сам автор перетворився на зірку міжнародних книжкових ярмарків.

Творчість Л. Дереша дістала широкий розголос у пресі, зокрема німецькій і польській (див.: http: //www.calvaria.org/press.php?aid=45). Автор иве та працює у Львові. Він став автором кількох національних бестселерів “Культ”(2002 р.), “Поклоніння ящірці” (2004 р.), “Архе” (2005 р.), “Намір!” (2006 р.), “Трохи пітьми” (2007 р.), лідером нового літературного покоління і молодіжним кумиром. Права на видання його книжок купили провідні видавництва Європи. Ведуться переговори про екранізацію його романів “Культ” і “Поклоніння ящірці”.

Романи “Культ”, “Поклоніння ящірці” й “Намір!” становлять собою трилогію, не тільки тому, що перебувають у спільному хронотопі – наші дні, Галичина, містечко Мідні Буки, а й тому, що являють собою досі найповніший в українській літературі образ нового покоління. “Культ” містить у собі елементи трилеру, “Поклоніння ящірці” – детективу, “Намір!” – роман про подорож у пам’ять. В них широко висвітлено проблему молодіжних субкультур, показано протистояння між формалами і неформалами. Описи молодіжних субкультур у романі дуже точні й колоритні.

Cергій Жадан

Організатор різноманітних культурологічних і художніх акцій, поп-концертів, виставок, концертів класичної, духовної і нетрадиційної музики, вуличних акцій. Автор поетичних збірок “Рожевий дегенерат” (1993), “НЕП” (1994), “Цитатник” (1995), “Генерал Юда” (1995), “Пепсі” (1998), “Два міста” (2000), “Балади про війну і відбудову” (2001). До книжки “Біг Мак” (К.: Критика, 2006) увійшли подорожні нотатки під назвою “Біг Мак” (2003) і поетична збірка “Історія культури початку століття” (2003). С. Жадану належить автобіографічний роман про власне покоління “Депеш Мод” (2005), псевдоісторична книжка про Нестора Махна й український анархізм, написана у формі подорожніх нотаток, “Anarchy in the Ukr” (2005), книжка історій “Гімн демократичної молоді” (2006), найвеселіша серед яких – “Власник найкращого клубу для геїв”. Визнаний критикою як лідер поетичного покоління 90-х. Створюючи власне естетичне поле, Жадан спромігся поєднати українську  поетичну традицію (зокрема футуристичну, семенківську) із панк-   і рок-   субкультурами, із знаково-символічною розмірністю буття занепалих промислових маргінесів сучасного східноукраїнського міста, з постімперськими інтонаціями Одена і Бродського.

Жадан є членом Асоціації українських письменників, а з лютого 2000 року ще й Віце-президентом АУП.  Був членом літературної корпорації “Червона Фіра”, співредактор часопису “Гігієна”.

 Жаданова проза зводиться головно до публіцистики. Темпи, з якими цей автор уклав вибране під назвою “Капітал” (2006), включивши до нього всі прозові твори, крім “Біг Маку”, свідчать усе-таки про його знижені вимоги до власного письма, а також про любов публіки, зокрема молоді, що переважно й читає         С. Жадана, до дешевого епатажу.

Його проза – це зрозуміле, легке письмо. Навіть мат тут не завадить. С. Жадан, фіксуючи щоденну мову пересічних українських громадян, насправді любить мат, і захоплюється матом. 

Сергій Жадан, як поет, і в прозовому тексті чудово відтворює цілий спектр емоцій, зокрема легке занепокоєння, хвилювання, обурення й праведний гнів. У текстах  постійно відчувається авторів холеричний темперамент. Жаданова література розрахована на підлітків, які зазвичай уважають себе за “пуп землі”, невипадково його вважають “вічним підлітком”. Окрім епатажу, саме егоїзм, що часто асоціюється з егоцентризмом, притягує до нього фанів, друзів, літературознавців.

Ірена Карпа

українському суспільству загалом... Якщо суспільство не дратувати, не чіпляти за живе, воно невдовзі засинає — аби пристойно, з солодкою закоханістю в свої історично доведені моральні чесноти, сомнамбулою просуватися до пантеону вмерлих культур”.

“Журнал культурного опору”

Ірена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Переїхала з сім’єю спочатку до Івано-Франківська, потім до маленького містечка Яремча. Відвідувала художню школу, клас “образотворче мистецтво”. 1998 року вступила до Київського Національного Лінгвістичного Університету (французька мова) і отримала диплом філолога 2003 року.

Тема диплому: “Проявлення архетипу Великої Матері в романах Мішеля Уельбека “Елементарні частинки” і Юрка Іздрика “Подвійний лев”. Підхід – аналітична психологія і міфокритика.

З 1999 року Ірена є “фронт-вумен” альтернативної групи “Фактично Самі”, з 2007 року “Qarpa” Вона пише музику і вірші, часто обурливі і скандальні, а іноді досить символічні, сексуальні і ліричні. Група випустила низку не-мейнстрімовських аудіокліпів та 4 альбоми. Її музика еклектична, починаючи від індастріал, панк і хард-кор, і закінчуючи психоделікою.
Вона дістала Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих авторів “Гранослов” 1999 року. 2006 – отримала премію “Best Ukrainian Awards-2006” у номінації “наймолодша письменниця”.
2000 року опублікувала свою першу книжку “Знес Паленого”, до якої ввійшли роман “50 хвилин трави” і цикл оповідань “Сни Єрихону”.

Після закінчення університету вона залишила Україну і близько року провела, подорожуючи Південно-Східною Азією. Цей досвід частково описаний в книжці “Фройд би плакав”  (2004 р.).

Одночасно з “Фройд би плакав” вийшла також книжка “50 хвилин трави” (2004), до якої ввійшов додатково так званий інтерактивний роман “Полювання в Гельсінкі”.  2004 року група “Фактично Самі” підписала з кіпрським інвестором 5-річний контракт на 1 млн. доларів. Після зйомок одного “комерційного” відео (рімейка одного не-комерційного) і декількох спроб знайти компроміс, роблячи “музику, зрозумілу кожному і комерційно успішну”, група вирішила зупинитися, щоб зберегти свою індивідуальність. 2005 року Ірена Карпа почала працювати як телеведуча. Того ж року виходить її книга “Перламутрове порно: Супермаркет самотності”.

“Перламутрове порно” І. Карпи, як і попередні дві її книжки (“Фройд би плакав” і “50 хвилин трави”), написані у формі щоденника. З одного боку, це найпростіша форма, бо автор, який водночас є й головним героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами й іншими літературними тонкощами. З другого – вона найскладніша, адже щоденник безпосередньо пов’язаний з особою того, хто його пише.  Інакше кажучи, щоденник – це своєрідний інтелектуальний і душевний стриптиз, що потребує від автора неабиякої сміливості й відвертості. “Перламутрове порно” – книжка для молодих, отже для багатьох, бо переважно всі ми хочемо залишатися молодими. Та, на жаль, не можна бути молодим і зрілим водночас. Не можна приймати якусь молодечу думку, відкидаючи при цьому її хід або форму висловлювання. Молодеча думка має бути сказана зі смаком. Тому всі закиди типу “Дивіться, якою мовою написана ця книжка! Просто скандал – суржик, змішаний із нецензурщиною й англійськими фразами” – у випадку “Перламутрового порно” не переконують. Отже, Ірена Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона – відверта, енергійна, іноді цинічна. Це альтернатива, якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву, самому українському суспільству. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й гребти проти течії.

 2007 року у видавництві “Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” вийшла книжка “Bitches Get Everything”, яка вмить стала сенсацією і підтвердила скандальну репутацію Ірени Карпи.

13 вересня 2008 року на Львівському форумі видавців презентовано книгу “Добло і Зло”, яка видана “Клубом сімейного дозвілля”.

Марія Матіос

Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Корінна гуцулка свої перші вірші надрукувала в 15 років. В 1982 році закінчила Чернівецький державний університет за спеціальністю українська філологія.  Матіос має некоронований титул “найбільш плідної письменниці України”.

Працювала в науковій бібліотеці Чернівецького університету (1982), редактором чернівецької багатотиражної газети “Машинобудівник” (1983-1989). Упродовж 1990-1996 рр. була відповідальним секретарем Чернівецької  обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем “Буковинського журналу”, головним редактором українсько-канадської благодійної фундації ім. братів Романюків. З 1997 р. працювала в Раді Національної безпеки і оборони України.

Нині – заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат премій в галузі публіцистики ім. В. Батляка (1991) та літературної  “Благовіст” (2003).

Марія Матіос – лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка за роман “Солодка Даруся” (2005), який за два роки витримав в Україні три видання загальним накладом понад 50 тисяч примірників. 2007 рік – Гран-прі та перше місце конкурсу “Коронація слова – 2007” за роман “Майже ніколи не навпаки”.

Перша книга віршів вийшла в Києві в 1983 році, а через       9 років вона дебютувала як прозаїк в журналі “Київ”, опублікувавши новелу “Юр’яна і Довгопол”.

Марія Матіос – автор поетичних книг: “З трави і листя” (1983), “Вогонь живиці” (1986), “Сад нетерпіння” (1994), “Десять дек морозної води” (1995), “На Миколая” (1995), “Жіночий аркан” (2002).

Її вірші, повісті та новели друкувалися в часописах “Сучасність”, “Літературна Україна”, “Дніпро”, “Київ”, “Вітчизна”, “Прапор” (тепер – “Березіль”), “Жовтень” (тепер –  “Дзвін”), “Дукля”.

Поетичні твори Марії Матіос перекладені російською, румунською, сербською, китайською та японською мовами.

Працювала в галузі перекладу поезії з білоруської та литовської мов.

В її творчому доробку: глибоко психологічне “Життя коротке” (2001), жорстка “Нація” (2001, 2002), смачний кулінарний “Фуршет від Марії Матіос” (2002), еротичний “Бульварний роман” (2003), трагічна “Солодка Даруся” (2004, 2005), психологічна розвідка “Щоденник страченої”.

Письменницю хвилює проблема долі людини, і вона зосереджує свій розповідний погляд на історії, передісторії, навколоісторії своїх персонажів, на траєкторії їхнього мислення, кроках і вчинках, душевних і психологічних зіткненнях, стосунках із найближчим оточенням.

Роман Марії Матіос “Солодка Даруся” – один із тих творів, які читаєш на одному диханні, а потім ще й ще повертаєшся до них. Це – закодоване бачення світу, воно дає читачеві ключі до скарбниці людських почуттів у межових ситуаціях, допомагає глибше пізнати свою землю, могутнє генетичне коріння народу. “Солодку Дарусю” називають українською історією 30-х – 70-х років XX ст. в її буковинському й галицькому ареалах. Твір письменниці вводить нас у розуміння життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів, передає напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українською більшістю і румунською, німецькою, радянською адміністрацією, переломлення у філософії, психіці, світогляді, сприйнятті світу, які відбуваються в людей під час карколомних історичних подій.

За визначенням Дмитра Павличка, це “повість, за сюжетом – новела, за шириною охоплення історичних подій – роман, за насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п’єса”. Це історичний, філософський, психологічний роман, “книга – метафора для всеукраїнської новітньої історії”.

Роман “Солодка Даруся” за найвимогливішими критеріями належить до видатних непроминальних творів. Це неабияке явище на нашому літературному полі. Незвичайний, безпрецедентний успіх має цей роман серед читачів. Справді важко назвати який-небудь інший твір сучасної літератури, що мав би такий розголос і резонанс (наклад книги 50 тисяч примірників – дивовижний для України).

Бібліотеки повинні донести до кожної не байдужої душі цей твір, популяризувати серед молоді творчість Марії Матіос. Пропонуємо провести читацьку конференцію “Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях...” (за романом “Солодка Даруся”) див. далі.

В 2008 році  Чернівецький обласний музично-драматичний театр ім. О.Кобилянської представив виставу за однойменним романом письменниці Марії Матіос “Солодка Даруся”, яка пройшла з аншлагом.

Повість  “Майже ніколи не є навпаки” завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала “Солодка Даруся”, а далі і “Нація”. За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю. “Я би виокремила головну думку цієї книги, де “честь понад усе”. Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі,” – зазначила авторка.

У вересні цього року на форумі видавців у Львові Марія Матіос представила свою нову книгу “Москалиця”. Для читачів письменниця підготувала сюрприз, адже поряд із зазначеним твором надруковано ще одну не менш цікаву розповідь – “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба”. Презентоване видання стало своєрідною одою жіночого начала: “Москалиця” присвячена “кожній жінці зокрема”, а “Мама Маріца” – “кожній матері окремо”.

6. Підсумки заняття.

Фронтальне опитування за темою «Мої враження від почутого на занятті».

7. Домашнє завдання: творчий відгук про сучасну молоду літературу.

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -