Конспект уроку на тему: «Сучасна поезія»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема: «Сучасна поезія»

Мета заняття:

Методична: Удосконалення  методики організації діяльності студентів на занятті

Дидактична: Основні тенденції й періодизація сучасного українського поетичного доробку. Творча манера письма, мотиви лірики та авторські доробки найяскравіших представників сучасної української поезії

Виховна: Виховувати почуття прекрасного на прикладі кращих сучасних поезій

Вид заняття: лекція

Тип заняття: узагальнююча лекція

Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі: Етика, Філософія, Культурологія

Забезпечувані: Українська та Світова літератури

Технічні засоби навчання: Комп’ютер

Методичне забезпечення: роздатковий матеріал, опорні конспекти, тексти поезій

Література

Основна:

1.     Агеєва В.А. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994. - 160 с.

2.     Білоус Петро. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 4. - С. 27-30.

3.     Грабович Г. Велика література. - К., 1994.

4.     Гундорова Т. Ф. Ніцше й український модернізм // Слово і час. - 1997. - №4.-С. 29-33.

5.     Гундорова Т.  Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. - Львів. 1997.

6.     Гундорова Т. Український модерн: від культурної тотальності до культурної диференціації // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. - К., 1996. - С. 420-429.

7.     Кононенко П. Українська література. Проблеми розвитку - К., 1994.

8.     Кравченко А. Молода українська проза. - К., 1990.

9.     Мельник В. Модернізм української прози: генеза, розвиток, історичне значення // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. - К., 1996. - С. 430-439.

10. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. - К., 1997.

11. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1997. - 360 с.

12. Процюк С. Лицарі стилосу та кав'ярень: Есе про дев'яностиків. - К., 1996.

13. Рахманний Р. Роздуми про Україну. - К., 1997.

14. Салига Т. Високе світло: Літературно-критичні статті. -Л. - Мюнхен, 1994.

15. Сивокінь Г. Від аналізу до прогнозу: Літературно-художній пошук і позиція критика. - К., 1990.

Допоміжна:

1.Андієвська Емма. Поезії.

2.Возняк Тарас. "Небуття-хамелеон" в поезії Емми Андієвської.// Сучасність. – 1992. - №5.

3. Світо-Вид. - 1996 - № 11. 

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина:

відмітка в журналі відсутніх;

перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

перевірка виконання домашнього завдання з черговими.

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

Зробити віршовий розбір (додаток у теці з роздатковим матеріалом)

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Сучасна поезія. Основні мотиви, герої.

3.2 Мотивація вивчення теми:

Уміння розрізняти позитив і негатив у сучасній поезій, робити вибір кращого, аналізувати художні твори, прививати художні смаки.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

·        Сучасна українська поезія. Поезія Емми Андієвської

·        Поезія Оксани Забужко.

4. Виклад нового матеріалу.

Сучасна українська поезія. Поезія Емми Андієвської

Емма Андієвська (1931) належить до так званої Нью-Йоркської групи (Б.Бойчук, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський, П.Килина, Е.Андієвська, В.Вовк), хоча був такий час, коли вона заперечувала цю приналежність. У її творчому доробку 12 збірок поезії та 6 книг прози. На даний час вона більш захоплюється малярством, ніж літературною творчістю.

 Члени Нью-Йоркської групи зрозуміли марність спроб звести літературу з соціальним життям суспільства і відмовились від цих спроб. Можна сміливо назвати їхню поезію асоціальною, асуспільною. Поезії Андієвської є яскравим прикладом цього. Напевне не останню роль відіграла у цьому доля українських діаспорних митців. Живучи в країні, яку сприймаєш лише як одне з багатьох можливих місць проживання, цілком природньо, що не переймаєшся її суспільним життям. А твоя батьківщина  - це чужина, бо через її соціальний уклад там не знайшлося місця для тебе. Тому й обрали ці діаспорні поети шлях творення у своїх творах власної асоціальної дійсності.

В поезії Андієвської, як вже зазначалося, важко знайти соціальні мотиви. Вона витворює  власний світ, відштовхуючись лише від своїх внутрішніх переживань. Як зазначає Тарас Возняк: " Натомість правдиве поетизування відбувається в ширших рамках - воно є креуванням світу/мови, а відповідно і омовлюванням світу, прирощуванням цього світу через творчий акт поета. І, ясна річ, не кожен поет, у посполитому розумінні слова, є таким поетом - поетом-креатором.".

 Поетеса намагається вирватися з вже існуючого світу у світ, де потрібно все створювати наново:

Що, коли світу існування – вибрик

Нам ще не знаної терпкої порожнечі,

                            ("Вігілії. Спокуси святого Антонія")

Світ ще не знаний, його ще потрібно пізнати , і поет є посередником у цьому пізнанні. Читач сприймає цей новий світ через сприйняття поета. Світосприйняття Андієвської дозволяє нам подивитися на звичні речі з несподіваної незвичної точки зору. У цьому й полягає завдання поета-креатора: відкрити читачеві інший світ, створити його для читача. На мій погляд, відкривання і творення у даному випадку є синонімічними.

Логіка Андієвської-поета часто не відповідає нашому поняттю логіки. Ця її алогічність і є спробою вирватися з буденної дійсності в уявний світ, де вона може створювати дійсність за своїми уявленнями.

Можливо, вічність - вхід в сліпучість кани,

В чарунки запаху і кольору цитрини…

Можливо, вічність тільки з іскри трунок,

Єдиний закрут хатки слимака?.

Можливо, вічність - небуття хамелеон,

Який з отруйних дивиться на нас ліан.

                            ("Вігілії. Спокуси святого Антонія.")

У традиційному розумінні Вічність - це щось абстрактне, що не має ні початку, ні кінця, темрява, пустка. А тут раптом - іскри, слимак, хамелеон. У цих образах- порівняннях відображається суб'єктивне, особистісне світобачення. Саме до суб'єктивного, індивідуального світосприйняття пізніше звернуться українські поети 80-их.

Емма Андієвська живе і працює у Мюнхені, Німеччина. Проте її поезія має "глибинну "українськість"[1], незважаючи на те, що в її творах важко відшукати патріотичні мотиви. Вся її творчість глибинно українська, просякнута українськими реаліями, українськими мотивами, надзвичайно близькими  українцям. І все це дуже природньо, дуже органічно.

Пів-оселедця, келишок, коньяк…

Суто український натюрморт з традиційною національною закускою.
         Але її "українськість" проявляється не лише у сфері побуту, але й у сакральній сфері. Зокрема у ставленні до Бога як до чогось існуючого, але недосяжного і невловимого:

Я співаю про Тебе,

Воно ж береться гарбузовим цвітом, окапиною, деревом.

Ти поруч - увесь неоспіваний.

                            ("Я співаю про тебе. Пісні без тексту")
 

Поезія Оксана Забужко

Оксана Забужко - постать в усіх сенсах прогресивна, «культова особа», не любить забронзовілих класиків і письмеників із надутими щоками: вона їм цілковита протилежність. Українська письменниця, тексти якої не потребують рекламування (ще не написані нею, вони уже мають потенційного читача); філософ, чиї наукові розвідки прегарні авторською пошуковістю і глибиною думки; дуже жіночна жінка, що полюбляє вишукані прикраси і хороший макіяж; вельми дотепна і смілива людина, що може на якихось політичних телепрограмах на кшталт «Свободи слова» Савіка Шустера побороти словом непоборних опонентів.

Філософ, науковець, перекладач, поетка і письменниця – усе це природно поєднується у творчому таланті Оксани Забужко. Як каже сама О.Забужко, з класикою вона покінчила. Має на увазі наукову трилогію, присвячену сучасній інтерпретації Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки

Народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968р. переїхала з батьками до Києва.

Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші). 
Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.

В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує. Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

АВТОПОРТРЕТ БЕЗ РЕВНОЩІВ

Благословляю жінку, що на світанку відслонить
Вікна в твоєму домі.
Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як розтяте вранішнє яблуко.
Жінку, яка безшелесно, навшпиньках
Пройде на кухню,
Поставить каву.
Її очі і руки будуть при цьому сміятись.
Благословляю цю жінку,
Сонну птаху її волосся,
Затамований подих її ходи,
Сірника, що горить між пальців,
Роздвоюючись у безоднях зіниць,
Повільну блакитну музику вен
На руці, піднятій з гребенем…

Благословляю жінку, яку я тобі дарую,
Жінку, якій належить пильнувати твій добрий ранок
Це я відливаю її для тебе
Зі слів ясних, аж пекучих,
Що по краплі стікають поверхнею шибки,
В яку дивлюся,
І в її глибині коливається
Підводна квітка мого обличчя…
Благословляю цю жінку — як усе-таки шкода,
Що цієї жінки тобі ніколи не знати.

БАЛАДА ПРО ОФСАЙД

На гребені всіх сил — навспак! навскач! навплач
Осонним полем, де — як на долоні…
Метався сонця посивілий м’яч
Під шквальний рев сліпучих стадіонів.
Цей форвард був, як бог. Він бив — як бог:
Спітнілі крила рвались крізь футболку!
В підкаті — двоє; обійшов обох!
Ішов — як голіруч ідуть на вовка,
Йшов — як орач: лишалась борозна,
За ним уже із ніг збивались троє…

А він був поза грою, і не знав,
Що він уже віддавна поза грою.

…Іще удар — прицільно, в кут воріт!
Зривались оплески й летіли, мов троянди!
Він задавав той лютий, хижий ритм,
В якому навісніла вся команда!
Він грав, як грають свій останній матч!
Вже всім ввижались лаври для героя,
І воротар виймав із сітки м’яч —
І знову виявлялось: поза грою…

Він захлинавсь. Він триста раз прокляв
Ці цвяхи сонця, вжалені у скроні,
Цих чорних суддів коршунський конклав
І ці атаки з присмаком агоній.
Де ж та межа, летюча і хистка,
Той крок-в-ніде, що душу рве на спайки?

Він озиравсь, чекаючи свистка, —
Як гальмівного виляску нагайки.
Які вже там рекорди і звання!
Тож врешті, підійшовши під ворота,
Зіщулився — і вдарив навмання —
І в свисті небо розідрало рота!..
І глум поповз, задушливий, як змій,
І навіть тренер вилаявсь сердито,
Що отака нагода, Боже ж мій,
І навіть не офсайд — і не забити…

***


Вогняного напни плаща —
І опівніч лети на Хрещатик!
Вже й не жінка — сама душа
Між худеньких ключиць і лопаток.
Крізь жаскі прохідні двори,
Сміттєзвалища, теми невгризні —
Ну давай! ну чаклуй! ну твори! —
В місті, сповненім соцреалізму…
Проти місяця слово сій
На дахи, на асфальти — притьмом!
На бетонній мапі оцій
Ти — остання вціліла відьма.
За тобою, збиваючись з ніг
(Як не є, а гірше не буде!),
Може, йде, може, дощ, може, сніг,
Може, все-таки чорний пудель…
Чортів полумінь тіло тобі,
Як бляшанку, до дзвону виїв…
…Треті півні!
Дзиґарний бій!!!
І — під землю щезає
Київ…

ГОЛОСОМ ВІСІМДЕСЯТИХ

Ти відчуєш не зразу —
відчуєш, коли вже — по літі
(Зачиняються літні кав’ярні, і столики знято з терас):
Із двадцятого віку, немов із м’яча,
вже зі свистом виходить повітря;
Набрякає нечутно наступний —
уже не для нас,
не про нас.
Не для нас, не про нас…
Те, що наше, коротке, як видих:
Ще хвилина — і вже
в сполотнілих заклякне снігах
Твоє місто, туристам
розпродане на краєвиди,
На квартали і сквери,
де твоя не ступала нога.
Хто тоді позбира
голоси наші тьмяні і хворі —
Воскресити на звук наше місто на теплих горбах, —
Коли навстіж стоять небеса, де віками стояли собори, —
І байдужа, як їх об’єктиви, проходить туристів юрба?..


***


О жорстоке століття, закроєне з воєн і боєнь!
Не встигаєм забути усе, що до нас відбуло,
Як на голови нам пада з неба який-небудь «Боїнґ»,
Підломивши під себе обвисле криваве крило.
О смертельний наш вік!
Хто, як юністю, ним перехворів,
Той довіку вчуватиме руку його на плечі.

В тому році, коли
мені стукне за графіком сорок,
За століттям засунуться ковані брами,
і брязнуть у воду ключі.
Моє хворе століття, моє голомозе століття!
Як безгучно і швидко тебе до шпиталю внесуть!..
Тільки ми,
Ще дітьми,
так, немов шоколад з сухозлітки,
Із твоїх кінохронік навчились виядрювать суть.
Ми, в утробі ще зрячі,
в колисці — на все приготовані:
На обвуглених пнях
тих родин, що лягли до ноги,
Зачинали нас в ночах батьки реабілітовані,
Синім киснем надій накачавши нам вени тугі.
Ми прийшли навздогін.
Ми щасливо вродились: ми — чисті,
Не стріляли у спину, і нам не стріляли в лице…
Тільки чом же так важко на пагорбах дихає місто,
Мов накидане скупо тремтячим шорстким олівцем?..
Нас не крило по шанцях шрапнеллю, болотом і матом,
Олівець нам не падав з безкровно-слабої руки, —
Тільки з лекцій естетики
нас знімали чомусь в військомати,
І разом із дипломом вручали військові квитки.
І коли ми крізь юність бряжчали словесним металом
І любов по копійці міняли бозна-де і з ким, —
Непритомною пам’яттю тіл,
спраглих тіл
ми ввесь час пам’ятали,
Що на київській крові десь родять афганські піски…


***


І, націливши в завтра осклілі промерзлі очиська,
Я кричу вам усім, мов морзянкою б’ю по стіні:
Напишіть, о прошу, напишіть
Це своє найпрекрасніше в світі,
Мов губи, закушене місто,
У густому столітті відлите, як у бурштині!
І тоді
хай не йменнями — датами наших народжень
Розітнемо віки, що нахлинуть, важучі й нові…
Вік продовжить нам віку —
і ми свою повість продовжим:
Після того, як — сорок,
до того, як — сорок:
допоки живі.

5. Закріплення нового матеріалу:

Аналіз поезій, визначення віршового розміру.

6. Підсумки заняття.

Написати творчу роботу – відгук «Ставлення до сучасної поезії».

7. Домашнє завдання: вивчити на вибір 1 поезію.

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

 

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -