Конспект уроку на тему: «Інтимна лірика у творах письменників – земляків Дмитра Луценка, Миколи Руденка»

Тип матеріалу: 
Навчальний рівень: 

 

Рекомендовано студентам. Матеріал також може бути використаний для навчання учнів 11 класу.

 

Тема: «Інтимна лірика у творах письменників – земляків Дмитра Луценка, Миколи Руденка»

Цілі заняття:

Методична: Втілення  проблемно-пошукового методу навчання

Дидактична: Ознайомити з творчістю поетів-земляків, проаналізувати їх творчий шлях, визначити основні теми творчості, з'ясувати значення цих поетів у розвитку сучасної української літератури

Виховна: Виховувати патріотичні почуття, повагу до рідного слова

Вид заняття: лекція

Тип заняття: узагальнююча лекція

Методи та форми проведення заняття: евристична бесіда

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі: Історія України, Філософія, Культурологія

Забезпечувані: Українська та Світова літератури

Технічні засоби навчання: Комп’ютер

Методичне забезпечення: роздатковий матеріал, опорні конспекти, тексти поезій

Література:

http://www.donbaslit.skif.net/metods.html

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина:

відмітка в журналі відсутніх;

перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

перевірка виконання домашнього завдання з черговими.

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

Доречним будуть поставлені запитання, на які учні дадуть відповіді під час підсумку уроку:  

1. З яких джерел черпав творчу й життєву снагу поет?

2. У чому секрет популярності його творів? Звідки оті безмежні щедроти? Може це вроджений поетичний чи артистичний талант?

3. Чим була для українців материнська пісня?

4. Чи займає вона належне місце в нинішньому нашому житті?

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Інтимна лірика у творах письменників – земляків Дмитра Луценка, Миколи Руденка.

3.2 Мотивація вивчення теми:

Розуміння сучасної поезії для виховання особистості.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

·        Знайомство з творчістю Дмитра Луценка

·        Творчість Миколи Руденка

4. Виклад нового матеріалу.

Познайомимось з Дмитром Луценко

Життєлюб, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик Дмитро Луценко. Не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Доходжу думки, що секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій волі, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю.

“ Хата моя, біла хата “ – це символ України і Україні, як і матері, поет віддає найкращі свої почуття. 

Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського Району Полтавської області. Про Березову Рудку – мальовничий куточок України – Дмитро Омелянович написав багато чудових поезій. Вони подібні до сердечної розмови сина зі своїм рідним селом, яке стало його дзвонковою криницею. 

Ще в ранньому дитинстві зачарувала його народна пісня, бо тепла батьківська хата завжди була сповнена сумних і веселих мелодій. Співали їх його батьки, люди працьовиті й голосисті. До роботи вставали ні світ ні зоря, і для нього,малого, ці передранкові години були найщасливішими. 
Голодомор 33-го загнав чотирнадцятилітнього Дмитра під землю – в шахти Донбасу. Далі – напівголодні студентські роки в Києві… 1939 року він іде на дійсну військову службу, аж на кордон з Афганістаном, на заставу Бури, де тропічна малярія лихоманила прикордонника Луценка, що на фронт їхав виснажений, худий як тінь.

На війні сміливий і мрійливий юнак з Березової Рудки став автоматником розвідроти. Восьмого травня, за день до багатостраждальної Перемоги, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого він став інвалідом 2 групи.

Після госпіталю повертається в інститут. Матеріальна скрута і невлаштованість, безквартир’я, пошуки роботи, на якій заробіток давав би хоч трохи й морального задоволення, приводили до газет “Сільські вісті”, “Молодь України”. А згодом його призначили кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Усюди біганина, неспокій, постійні “стреси від преси”. Перша збірка “Дарую людям пісню” побачила світ 1962 року, коли йому було вже за сорок. Що й казати, як для поета – запізнілий дебют. Вихід 1-ї ластівки благословив сам В.Сосюра. 

Загляньмо в поетову криницю Кохання, і ми відчуємо, якою ніжністю й вірністю напоєний кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: “А я люблю, а я люблю, люблю, як в юності”.

Що ж це за любов така незвичайна?

(А почалося все листопадового вечора 1945 року. Молоді журналісти кількох українських газет вирішили поспілкуватися з читачами на одному імпровізованому святі. Саме там і познайомилися Тамара Іванівна та Дмитро Омелянович. Спогади дружини: “ Стоїть він переді мною – змарнілий, блідий від поранень та хвороб, напівглухий від контузії, голубоокий солдат-поет і читає прекрасного вірша, сповненого таких близьких мені переживань на окупованій землі… Сам Бог тільки відає, чим приворожив мене він. І на все життя …)

Коли ти зі мною

Які в тебе очі!

Розумні і добрі,

вони – як джерела для мене в житті …

Коли ти зі мною –  

всміхається веснами обрій, 

і так мені легко

долати дороги круті.

Які в тебе руки!

Співучі, мов струни,

уміють голубить і приворожить…

Коли ти зі мною – 

рожевію спалахом юним,

і так мені легко

на світі любити і жить.

Яке в тебе серце!

В тривогах і болях

ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя.

Коли ти зі мною -

здається багатшою доля,

і так мені легко

іти по дорогах життя.

“Жаринка”

На себе подивлюся – постарів і вилиняв,

як влітку степ од спеки.

Не вернуться уже із-за морів

життя мого сполохані лелеки.

А може, заблудили в далині? …

Та я до себе їх і не чекаю…

А з’явилися –

то й радісно мені, 

і молодість, здається, я плекаю.

Всміхнешся – ніби й сонце поверта

на весну, що давно одцвітувала.

й любові зігріває теплота,

стаю тоді веселковим, як спалах.

І юність буйночуба воскреса, дарма,

що застернилась осінь рання.

Летять літа…

А в серці не згаса 

жаринка незрадливого кохання.

***

Усе любов’ю зміряне до дна.

Любов прийшла до нас тоді зненацька,

осінній гай палав у багрецях.

Мов дві зорі, навік пора юнацька

з’єднала наші долі і серця.

Хто любить, той не знає супокою,

ти ж інколи буваєш і крута.

Я все одно люблю тебе такою, 

як в ті вогненні пам’ятні літа.

Люблю за те , що радість і тривогу

зі мною ділиш порівну в путі.

А ще за ту нехитру допомогу,

яку приносиш ти мені в житті.

Долаєм шлях ми не мандрівниками,

яких випадок лиш на вечір звів,

а злитими серцями і думками

в одне співуче море почуттів.

Радість і печаль ішли поруч у житті Луценкової родини. 1963 р. – радісний – одержали невеличку квартиру. Через місяць Дмитра Луценко прийняли до Спілки письменників. І раптом … смерть дорогої доньки Лариси – “улюблениці – лелітки”. А як же його батьківському серцю було витримати, пережити цю трагічну втрату? Відгукнулося воно – першим інфарктом. А тоді один за одним – аж вісім.

Вихований українською матір’ю і рідною землею, поет Дмитро Луценко  
є палким патріотом України. Його образи взяті із самого життя, барви – від квітів, трав і рік, українського неба. Його поезія близька кожному, тому й полюбилася людям. Вона ж бо про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина.

Микола Руденко

Микола Руденко – поет традиційний, як традиційне життя, як традиційне кохання, молитва, хліб. Існує чимало визначень поезії: поезія – це стиль, поезія – душа людини, поезія – гонитва за дійсністю… Одні переконують нас, що вірші мають активно впливати на суспільство й перше місце відводять громадянським мотивам у поезії, інші – навпаки – намагаються довести, що література не повинна брати на себе обов’язки вчителя чи наставника, а має служити виключно красі. Та з’являвся справжній талант, ні від чого не відмовлявся, брав звичайні слова і … творив дива поезії.

Народився поет 19 грудня 1920 р. на Луганщині в с. Юр’ївка. Там проминуло його дитинство. На шостому році життя довелося йому пережити тяжке горе, типове для шахтарських родин: на шахті загинув батько. Виростав майбутній поет із сестрою та матір’ю, яка отримувала мізерну пенсію за загиблого чоловіка. В 1939 році закінчує десятирічку і вступає до Київського державного університету. Але в жовтні того ж року призивають до армії, був тяжко поранений, майже рік лікувався у військових шпиталях, а, видужавши, знову повертається на фронт. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки та Великої Вітчизняної війни першого ступеня, багатьма медалями. 

Інвалід війни другої групи. Демобілізувався у 1946 р., а через рік став автором першої збірки поезій “З походу”.

Можна з певністю сказати, що покоління, до якого має честь належати  
Микола Данилович, пережило найтрагічніші моменти людської історії. Дитинство збіглося з голодом 33-го і репресіями 37-го, юність з війною, пора  
зрілості стала порою розчарувань і тяжких пошуків істини. І, нарешті, це покоління встигло побачити розвал імперії. Отже, Миколі Руденку доля подарувала все, що тільки можна подарувати письменникові, але ж які перешкоди виставила на шляху реалізації таланту!

Характерними ознаками творчої спадщини є її щирість, ліричність, яскрава образність. Наш земляк має своє поетичне обличчя, свій голос у літературі, тонко розуміє і майстерно використовує у своїх віршах багатство рідної мови. 
В табірній інтимній ліриці поет говорить не стільки розумом, скільки душею. Адже більше від того, що є в душі, поет не спроможний сказати, бодуша – єдина сила вічності в середині нас. І найвища поезія, певне, є функцією душі, а не розуму. Саме душа наділяє поезію особливою енергією, яку не замінити ніякими модерністськими хитромудрощами. Серед лірики такого плану особливо виділяється своєю масштабністю та емоційністю поема “Побачення”. А як хвилюють такі коротенькі ліричні шедеври поета, як“ Лежать між нами дев’ять літ!”, ще раніше, в іншому творі звертаючись до своєї коханої, поет писав: 

Скажи мені, які у тебе очі?

Ідуть літа. Ловлю себе на тім,

що образ твій, мов свічка серед ночі,

вгасає в ореолі золотім.

Скажи мені, які у тебе руки?

Наснись і згаслу пам’ять розбуди.

У вірші “Лежать між нами …” поет знову повертається до цієї теми, продовжує і поглиблює її. Щоб зміст був зрозумілішим для читача, треба сказати, що написані були ці вірші, коли Микола Руденко був уже на волі, а його дружина, Раїса Опанасівна, якій присвячено цей твір, ще відбувала строк:

Лежать між нами дев’ять літ

страшної, лютої розлуки.

Вже виросли мої онуки, 

і я уже не дядько – дід.

А ти, скажи мені, яка?…

Вже ні згадать, ні уявити – 

лиш заново у серці звити

тебе з поштового рядка.

Тож я, коли село дріма,

на вітрі, що лежить з Китаю, 

твої листи перегортаю –

та вже і в них тебе нема.

Озвись, кохана,- де ти, де?…

А місяць тихою порою

пасе хмарки понад горою

і мовить: - Жди, вона іде…

Ще тиждень, два –

й свята, жива. 

Ти знімеш сидір свій тюремний –

наш застарілий біль недремний

відродить душі і слова. 

***

У твоєму дитячому щебеті

потаємна гроза тече.

А волосся – мов чорні лебеді,

крила падають на плече.

Що стоїть за твоєю владою,-

чи дізнаюсь про це сповна?…

Я роками тебе розгадую,

мов єгипетські письмена.

Та ключі десь у морі сховані,

ти привидишся знову мені

то кипіння сліпої повені,

то голубкою у вікні.

Ти буваєш то вітром, то зливою,

то вогнем від падучих зірок – 

і примхливою, і мінливою, 

і премудрою мов пророк.

Твою сутність, у зорях закладену,

збережу, ніби творчу жагу:

нерозпізнану, нерозгадану –  

Через те отаку дорогу.

Дізнавшись про творчість обох письменників, а саме про інтимну лірику, можна зробити висновок. І Микола Руденко, і Дмитро Луценко присвячували вірші на таку тематику своїм єдиним жінкам, дружинам. Але існують деякі відмінності. Якщо Микола Руденко знаходився в розлуці зі своєю дружиною багато часу, то йому вже доводиться пригадувати ії образ. І, ніби, в листі до неї, запитує: “ Скажи мені, які у тебе очі?”

Що ж до Дмитра Луценко, то він захоплюється очима своєї дружини:

Які в тебе очі!

Розумні і добрі, 

вони як джерела для мене в житті…

В інших віршах Миколи Руденко йдеться про те, що жінку як особистість, неможна ніколи розгадати. І знов таки, перед нами постає образ його дружини:

 Я роками тебе розгадую,

мов єгипетські письмена…

Та ключі десь у морі сховані…

Жінка завжди змінюється зовнішньо та внутрішньо, на думку письменника: “Ти буваєш то вітром, то зливою, то вогнем від падучих зірок… 

5. Закріплення нового матеріалу:

Фронтальне опитування.

6. Підсумки заняття.

Творче заключення – ставлення до почутого.

7. Домашнє завдання: створити проекти до теми «Земляки-поети».

 

Муравльова Оксана Володимирівна

 

До публікації на сайті Освітнього порталу "Академія" приймаються нові авторські конспекти уроків; методичні розробки; сценарії виховних заходів; зразки шкільних творів та переказів, які відповідають новій навчальній програмі.

Популярний ВНЗ

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Ректор університету 
Губерський
Леонід Васильович -