Прийдун Степан

МЕТА:

навчальна: сформувати в учнів знання про особливості та характерні риси міжнародних відносин напередодні Другої світової війни, з’ясувати значення Мюнхенської конференції для країн Європи та визначити її роль у початку Другої світової війни.

розвиваюча: розвивати в учнів навики ведення дискусії, відстоювання та обґрунтування власної думки, уміння аналізу та інтерпретації історичних джерел, сприяти розвитку в учнів критичному осмисленню ними історичних подій.

виховна: сприяти формуванню ставлення до війни та агресії як до неприпустимого шляху розв’язання конфліктів, акцентувати увагу на дипломатичних засобах вирішення конфронтацій.

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань умінь і навичок.

ФОРМА УРОКУ: імітаційно-рольова гра.

ОБЛАДНАННЯ: підручник (Полянський П.Б. Всесвітня історія. 1914 – 1939. – Київ: Генеза, 2002. – 288 с.), карта Європи і світу напередодні Другої світової війни, роздатковий матеріал (уривки з документів, картографічні матеріали), а також наочний матеріал.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: «політика умиротворення», «судейська проблема», «сепаратизм», «Мюнхен», «Судето-німецька партія».

ОСНОВНІ ДАТИ: 13 березня 1938 р. – «аншлюс» Австрії, 29 – 30 вересня Мюнхенська конференція, 7 жовтня 1938 р. надання автономії Словаччині, 11 жовтня 1938 р. – надання автономії Підкарпатській Русі.

ХІД УРОКУ

ВСТУП У ГРУ:

Загальний опис історичної ситуації (Європа напередодні Мюнхенської конференції, варто застосувати презентацію «Передумови Мюнхенської угоди» та відеоролик «Мюнхенська угода»).

Відразу після поразки Німеччини у Першій світовій війні військові кола країни виношували план реваншу. Заклики до нього знаходили відгук і серед частини німців, які й стали живильним середовищем для встановлення нацистської диктатури в країні. Адольф Гітлер, що прийшов до влади під гаслом «звільнення нації від пут Версалю», від самого початку вважав, що війна – єдиний спосіб розширення «життєвого простору» для Німеччини.

Ревізію Версальських угод Адольф Гітлер розпочав із приєднання Саарського вугільного басейну, згодом розпочалась мілітаризація економіки та нарощування військової могутності Німеччини, що суперечило Версальським угодам.

Велика Британія та Франція, прагнучи зберегти мир в Європі проводили політику «умиротворення», тобто свідомо йшли на поступки експансіонізму Гітлера, не приймаючи штрафних санкцій. Примара комуністичної навали зі Сходу лякала колишню Антанту набагато сильніше, ніж сильна Німеччина. Тому Західні демократії прагнули зіштовхнути двох диктаторів.

Після «аншлюсу» Австрії наступною жертвою Німеччина стала Чехо-Словаччина, Гітлер як привід використав «судетську проблему». Кульмінацією політики «умиротворення» та вирішенням чехословацької кризи стала Мюнхенська конференція 29 – 30 вересня 1938 р., яка була скликана на пропозицію Б. Муссоліні за участю керівників Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. Особливістю було те, що представники самої ЧСР не були допущені на конференцію.

Мюнхенська конференція та обговорення шляхів вирішення міжнародної кризи 1938 р. виявили зовнішньополітичні пріоритети країн-учасниць.

Німеччина була найбільш зацікавленою у відторгненні Судетської області та розчленуванні Чехо-Словаччини. Судети належали до найбільш промислово розвинутих районів Чехословаччини. У регіоні 3,3 млн населення становили компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці. Гітлер із самого початку своєї політичної діяльності вимагав їхнього возз'єднання з Німеччиною, неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу.

Дестабілізуючим інструментом нацистів в Німеччині стала Судето-німецька партія, яка відкрито виступала проти Праги, вимагаючи автономії Судетської області, яка всупереч Версальського договору урядом ЧСР не була надана. Вже 13 вересня гітлерівське керівництво інспірувало заколот судетських фашистів, а після його придушення чехословацьким урядом стало відкрито загрожувати Чехословаччині збройним вторгненням.

Італія як головний союзник Німеччини повністю підтримувала її територіальні претензії до Чехо-Словаччини, виходячи з розподілу сфер впливу в Європі, за якими Балкани відходили до Італії. Саме тому Б. Муссоліні, як «незацікавлена» сторона виступив з ініціативою проведення Мюнхенської конференції.

Велика Британія прагнула зберегти рівновагу сил на континенті та уникнути нового світового конфлікту, саме тому Н. Чемберлен 22 вересня зустрівся з А. Гітлером та де-факто погодився на відторгнення Судетської області ЧСР.

Франція також проводила політику «умиротворення» агресора, намагаючись не залишитись сам-на-сам з Гітлером, у випадку його порозуміння з Англією. Тому вона також підтримала ідею проведення конференції як шлях вирішення конфлікту дипломатичним шляхом.

Таким чином, зовнішньополітичні пріоритети зазначених країн призвели до розчленування Чехословаччини, Західні демократії за висловом В. Черчилля маючи вибір між війною та ганьбою вибрали ганьбу та отримали війну.

УЧАСНИКИ ГРИ:

 ВЕДУЧИЙ: пояснює особливості проведення імітаційної гри, основні завдання та ролі, координує хід конференції. Переважно це (вчитель), хоча за умови якщо клас дуже сильний може бути хтось із найкомпетентніших учнів.

ГРУПИ ЕКСПЕРТІВ: в даному випадку виступають ті учні класу, що не будуть задіяні в процесі імітації, їхнє основне завдання полягатиме в тому, аби правильно оцінити роботу групи. Для цього ведучий ділить їх на міні-групи (по 2-3 чоловіки): політологів та журналістів (останні мають написати повідомлення до газети країни, яку представляють, в цьому випадку важливо, аби були присутні чеські журналісти).

ПЕРСОНАЖІ: чотири учні з класу, які будуть виконувати поставлені перед ними ролі, тобто імітувати учасників Мюнхенської конференції. (Для надання грі реалістичнішого вигляду учні використовують спеціальний одяг чи символіку країни, яку представляють. Варто організувати «кругли стіл» з парт, що є невід’ємним атрибутом дипломатичних переговорів).

  ЗАВДАННЯ ДЛЯ ДІЙОВИХ ОСІБ:

Ø визначити основні характерні риси кожного учасника конференції як дипломата та політика, на основі додатків та підручника знайти правильний підхід до конференції.

Ø На основі тексту Мюнхенської угоди зімітувати хід Мюнхенської конференції, шляхом введення дискусії стосовно долі Чехо-Словаччини.

Ø Сформувати основні зовнішньополітичні завдання країн-учасниць конференції та їхнє бачення вирішення конфлікту.

Ø Вчитися відстоювати та обґрунтовувати власну думку, використовуючи джерела.

ХІД ГРИ

ВАЖЛИВО* перед початком гри учні, які не задіяні в ході конференції, політологи та журналісти отримують завдання написати політологічні та журналістські дослідження, в яких висвітлюють своє ставлення до перебігу Мюнхенської угоди.

Учасник №1. Представляє Німеччину від імені Адольфа Гітлера. Його основне завдання тримати хід конференції у своїх руках, не дозволяти втрачати ініціативу, бути наполегливим у своїх претензіях та заявах. Постійно наголошувати на принизливих та несправедливих ланцюгах Версалю, апелювати до ідеї возз’єнання судетських німців з Рейхом, звинувачувати Прагу у ненаданні автономії Судетській області та дискримінації німецької меншини. Вказувати на загрозу більшовизму в Європі та співпраці Праги з Москвою, заклики до збереження миру на Заході Європи.

Запропонувати власний план вирішення чеської кризи, який напередодні був обговорений та узгоджений з прем’єр-міністром Великої Британії Н. Чемберленом, та який згодом було взято за основу Мюнхенської угоди.

ВАЖЛИВО*: звернути увагу на політичний портрет персонажа (Дод.1) та манеру його спілкування і відобразити це відповідним чином у своїй доповіді.

Учасник №2. Представляє Італію від імені Беніто Муссоліні. Головне завдання – не дозволити Франції та Британії протистояти Гітлеру та відмовитись від ідеї розчленування Чехо-Словаччини. В цілому Муссоліні виступає як незацікавлена сторона, аби легітимізувати претензії Гітлера, які він повністю підтримує, адже і є ініціатором скликання та проведення Мюнхенської конференції.

Щодо позиції Італії, то її зовнішня політика перебувала у фарватері Німеччини, адже була її головним союзником в Європі. Згідно розподілу сфер впливу, Італії відводились Балкани, тому вона підтримувала Німеччину у її зазіханнях на Чехо-Словаччину.

ВАЖЛИВО*: показати залежність позиції та думки Муссоліні від Гітлера.

Учасник №3. В особі Н. Чемберлена представляє Велику Британію. Прем’єр-міністр, який був головним ідеологом політики «умиротворення» перш за все намагається зберегти статус кво в Європі та уникнути нового світового конфлікту. Для цього він намагається продовжувати збереження принципу рівноваги в Європі. Саме тому йде на задоволення всіх потреб Гітлера. Після підписання Мюнхенського договору Чемберлен в Лондоні заявив, що привіз мир для Європи, забуваючи, що це був мир лише для її Західної частини.

ВАЖЛИВО*: постійно наголошувати на важливості збереження миру в Європі та загрозі червоної чуми більшовизму.

Учасник №4. Е. Даладьє – представник Франції. Основний аргумент – прагнення збереження миру, адже Франція лише оговталась від руїн першої світової війни і зовсім не була готова до нового світового конфлікту. Проте Даладьє не з таким ентузіазмом прагне розчленування Чехо-Словаччини, скоріше він не хоче залишатись сам-на-сам з Гітлером в Європі, а тому зовнішня політика Франції знаходиться у фарватері британської.

ВАЖЛИВО*: у ході імітації показати небажання Даладьє йти на компроміс Гітлеру.

ПІДСУМКИ ГРИ.

Особливістю імітаційної гри є те, що її результат неможливо спрогнозувати, все залежить від ходу дискусії та вміння сторін висловлювати та доводити власні думки та переконання. Виняткова важлива роль відводиться ведучому, який має координувати перебігу процесу імітації.

Незважаючи на це, можна здогадатись про завершення імітаційної гри, якщо учасники правильно зрозуміли свої завдання та функції, правильно виконали та дотримались методичних рекомендації, то хід конференції завершиться підписанням Мюнхенської угоди, основні положення, якої подані нижче, учасники повинні підписати, або не підписати їх.

Мюнхенська угода 1938 р.

Ø Судетська область передавалась Німеччині.

Ø Передання мало бути здійснено впродовж 1-10 жовтня 1938 р.

Ø Чехо-Словаччині заборонялося руйнувати споруди на території, що передавалися Німеччині.

Ø Територія Судетської області займалася німецькими військами.

Ø Не пізніше жовтня 1938 р. міжнародна комісія з представників країн, що підписали договір, а також Чехо-Словаччини повинна була провести в ряді районів плебісцит. До закінчення плебісциту там передбачалося розмістити міжнародні військові частини.

Ø Райони Чехо-Словаччини, де німці становили незаперечну більшість, передавалися Німеччині без плебісциту.

Ø Чехословацькому уряду відводилося чотири тижні для звільнення від військової та поліцейської служби всіх судейських німців, які того забажають, а також політичних в’язнів.

Мюнхен , 29 вересня, 1938 року.

ADOLF HITLER, NEVILLE CHAMBERLAIN, EDOUARD DALADIER, BENITO MUSSOLINI.

ДОДАТОК №1