О.А. Вигівська,
вчитель української мови
та літератури ЗОШ №2

(м. Коростень, Житомирська область)

---

1-й ведучий.

Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

Їх вогонь не палить, не зігне бурелом,

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

2-й ведучий.

І зневіра летить в чорне прізвисько ночі.

І живиться словом тяжіння земне.

Де б не був -  відчуваю Шевченкові очі,

Що сіяють добром й надихають мене.

1-й ведучий.

Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос Твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля…

2-ведучий.

У росі вінки, заплетені суцвіттям,

До ніг Тобі, Кобзарю, кладемо.

Ми чуємо Тебе, Тарасе, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

1-й ведучий.

Болем огортається серце, коли згадуєш дитинство Тараса, дні журби на чужині. Про це його автобіографічні поезії.

Учні читають вірші «Мені тринадцятий минало», «І золотої й дорогої», «Якби ви знали ,паничі», «І виріс я на чужині» , (відеоролик)

2-й ведучий.

Коли Тарас був малим, він часто слухав розповіді діда Івана про гайдамаків, про боротьбу козаків за свободу України. Це глибоко вразило його душу. І не злидні найбільше тривожать поета, а те, що «Україна навіки, навіки заснула», люди стали рабами, забули про славне історичне минуле.

Учні читають поезії «За байраком байрак», «Хустина», «Мені однаково...»

1-й ведучий.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Звучить пісня Т. Петренка «Україно»

2-й ведучий.

Читаємо у Василя Васильченка: « Україна… В одному лише слові і для нашого вуха, і  навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку  і жалю… Україна – країна смутку і краси, країні де найбільше люблять волю і найменше мають її…»

3-й ведучий.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки. Україна – це марні, обшарпані, голодні люди, що йдуть на панщину, чорні та німі.

4-й ведучий.

Україна -  розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… Поема жалю і смутку… краси і недолі… Одна із сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьому світу її огненному поетові.

1-й ведучий.  І сьогодні, вшановуючи пам’ять, ми не будемо говорити про Шевченка, він сам своїми творами буде промовляти до нас.

2-й ведучий.   Кожен вірш Шевченка – це радість і біль поета, його життя. Дивуєшся:  «Невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба розрізати живе тіло явора?  Невже, щоб заговорила душа, неодмінно треба доторкнутися до неї різцем болю?»

3-й ведучий.   Доля справді не лукавила, не брехала Шевченку. Прийшла слава, воля. Та як важко вони далися!

4-й ведучий.  В холодному Петербурзі, на чужині, в казематі, на засланні в казахських степах не раз згадував Шевченко рідну землю, першу образу і перше кохання

1-й ведучий.  Мріяв на схилі віку Кобзар про повернення в Україну, про  тихе й мирне життя на рідній землі. Але мрії не судилося здійснитися.

2-й ведучий.   Все йде, все минає... Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета.

3-й ведучий.   Поета перші кроки були звернені до пошуку залізних стовпів, що підпирають небо. Такою мандрівкою було все його життя, тільки не до залізних стовпів, а до воріт волі, які він радий був відчинити перед собою, не шукаючи хитрих, крутих доріг, без облуди і лукавства, з серцем чистим, як серце дитини. А втомленого такою тяжкою мандрівкою на вічний сон, його приголубила слава, слава і безсмертя...

Ведучий.   Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом,якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

Ведучий.  Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу  радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори

Ведучий.    Живими в пам’яті встають

Ярема, Гонта, Гамалія,

І Катерина, Ганна, Лілея

В людські серця проклали путь.

Лілея: (поезія „Лілея”).

Інсценізація творів Т.Г. Шевченка «Гайдамаки», «Катерина».

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і говорить сама до себе). Утік!., нема! Сина, сина батько одцурався! Боже ти мій!.. Дитя моє! Де дінуся з тобою? Москалики! Голубчики! Візьміть за собою... Візьміть його... бо покину. Як батько покинув...

  Пісня «Тополя»

Наймичка (виходить).   А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілося на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало!

(Заходить Марко, інсценізація поеми «Наймичка»)

Ведуча. Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віру в Бога на зневіру і песимізм.

Ведуча. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко. (І. Франко)

Пісня «Зоре моя вечірняя»

З’являється дівчина-Україна

Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А Земля, од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш.

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносило міста,

А дуби стругалися на мури.

На труну, на віко, на хреста.

Петербурзьким шляхом по коліна,

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

Хурделяє хуга хуртовина,

Засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Обганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга –

Тільки гілка вишні на столі.

Ведучий.     Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини -  останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось,  не судилось.

Ведучий. На дорозі життя Шевченко зустрічав жінок, які могли б розділити його самотність, та не судилось. Не дозволила доля стати Тарасові під вінець у церкві з подругою на все життя.

Ведучий. (читає уривок вірша В. Коротича „Я – Шевченко”).

Ведучий.  Шануйте коми кожної пір’їни

В розкриллях білих ста його томів,

Що зносили до сонця Україну,

Яку лиш він до слова розумів.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти, в засланні зла,

Була у нього надзвичайна доля,

То доля Українською була.

Вірш „Доля”

Ведучий.   Іде Кобзар, нескорений, величний,

Дивуючи весь білий світ.

Нехай же в думах споконвічно

Звучить Тарасів „Заповіт”!  Пісня про Україну.