«Головне — створити довірливі стосунки між викладачами та студентами»: як працює під час війни кафедра журналістики ТНПУ

Завдяки пандемії COVID українські навчальні заклади опанували дистанційну форму освіти задовго до повномасштабного вторгнення. Тому це не стало для них проблемою під час війни. Найбільший виклик наразі — навчитися працювати у психологічно нестабільних умовах, коли усі думки викладачів та студентів обертаються довкола ситуації в країні. 

Наталія Поплавська, завідувачка кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, розповіла, як викладачі кафедрі мотивують студентів вчитися, як змінилися робочі програми дисциплін і наскільки лояльнішими стали умови навчання.

Наталіє Миколаївно, розкажіть про перші тижні війни — що відбувалося на вашій кафедрі?

Після двотижневих канікул повернулися до занять у дистанційному режимі. Під час епідемії COVID ми вже призвичаїлися до дистанційного навчання, і це нам дуже допомогло адаптуватися до навчання в умовах війни. У нашій загальноуніверситетській системі розроблені електронні курси, де є завдання, посібники, презентації, навіть електронні журнали та електронний облік — усе, що потрібно для ефективного онлайн-навчання.

Головне завдання наразі — створити комфортне освітнє середовище для студентів в умовах воєнного стану.

В чому це полягає?

Студенти мають відчувати підтримку та розуміння викладача, діалог має бути позитивним, а не стресовим. Але тут важливо знайти баланс: до якої міри можна давати послаблення студентам і прощати їм непідготовленість до заняття? Чому саме він не виконав завдання — без поважної на те причини, чи можливо він в цей час евакуювався за кордон і не мав такої змоги? Багато наших студентів опинилися у сільській місцевості, де немає стабільного інтернету. Буває, що зникає електрика. Тоді ми йдемо назустріч і просимо підготувати завдання, коли буде така можливість, і надіслати їх через месенджери чи на пошту.

В цьому році у нас також став гнучкішим графік модульного та підсумкового контролів. Раніше всі мали здати роботи до певного числа, і якщо хтось не встигав без поважної причини (наприклад, довідки про хворобу) — просто не добирав бали. То зараз ми готові чекати, бо багато наших студентів волонтерять та перебувають в теробороні. Вони намагаються виконувати завдання попри все, але це відбувається із затримками.  Тому ми стали толерантнішими щодо оцінювання — головне, щоб студент робив усе можливе в обставинах, в яких він опинився.

Чи повною мірою такі студенти встигають вчитися?

Спостерігається цікава тенденція — ті, хто й до війни не дуже хотів відвідувати пари, зараз також знаходять різні причини, щоб це не робити. А ті, хто і раніше прагнув вчитися, встигають поєднувати навчання з волонтерством або теробороною і шукають усі можливості для цього.

Один з наших студентів пішов в ЗСУ, бо його батько (учасник АТО) став для нього прикладом. Ще дві студентки зараз проходять військове навчання на Львівщині, але відвідують заняття. Інша студентка дуже активно волонтерить, але щоразу є на парах — вона так організовує навчання і волонтерство, щоб все встигати. Ще одна наша студентка зараз у Варшаві допомагає біженцям з поселенням, але також долучається на пари.

Зараз ми враховуємо будь-яку навчальну активність студента, навіть мінімальну: якщо студент не підготував завдання, але був присутнім на парі, він має отримати відповідну кількість балів за свою присутність, навіть якщо долучився до заняття з вимкненою камерою. Деякі викладачі просять таких студентів наприкінці підсумувати почуте, це стимулює до активного слухання. 

Заохочуємо їх робити хоча б щось — навіть якщо у них немає можливості бути включеними на 100%. Також стимулюємо студентів до участі у різних онлайн-семінарах, вебінарах, майстер-класах щодо професійної діяльності журналістів в умовах війни, які сьогодні пропонують різні громадські організації. Ми це також враховуємо і додаємо бали за їх прослуховування. Коли це додаткові 20 балів зі 100, це хороший бонус. 

Чи змінювали ви робочі програми дисциплін, враховуючи умови війни?

Так, кожен з викладачів скоригував програми своїх дисциплін і додав нові, більш актуальні теми. Наприклад, до навчальних планів бакалаврату ми додали окремим модулем теми про специфіку журналістики в умовах військового стану. 

Ніхто не був готовий до того, що усім доведеться стати військовими журналістами, але в сучасних умовах медійники мусять це знати. Я не соромлюся запитувати у наших студентів 4 курсу (багато з яких вже працюють в редакціях), що вони роблять, про що пишуть, які у них відбуваються зміни. Вони також діляться досвідом зі студентами, які ще не працюють в медіа, або з тими, хто працює в інших редакціях. Проводимо дискусії про виклики, які сьогодні ставить час перед журналістами.

Ми посилили значення неформальної освіти — як для студентів, так і для викладачів. Наприклад, активно почали співпрацювати з Комісією з журналістської етики (КЖЕ), яка проводить вебінари на актуальні теми, проводимо спільні фахові семінари. Наприклад, із дисципліни «Медіакритика» теми, які були попередньо заплановані, втратили в умовах війни свою актуальність.Тому, щоб наблизитися до сучасних реалій, охоче  долучаємо студентів до лекцій та вебінарів, які проводить Комісія з журналістської етики. Спікери, які мають практичний досвід у актуальній для сьогоднішньої журналістики сфері, дають настанови, діляться своїм досвідом. Це, думаю, знадобиться їм у майбутньому.

Коли закінчиться війна, коли ми переможемо, суспільство вимагатиме від журналістів нових підходів до своєї праці. Такою, як раніше, журналістика вже не буде. Наприклад, я переконана, що треба робити наголос на конструктивну журналістику, тобто так звану «журналістику рішень», яка не тільки фіксуватиме проблему, але й показуватиме її вирішення. Тому днями ми зі студентами приступаємо до проєкту, який передбачає моніторинг ЗМІ щодо наявності у них конструктиву.

А ще стала актуальною тема розвінчання фейків. Чи працюєте ви в цьому напрямку?

У нашої кафедри є доволі великий досвід щодо того, як працювати з фейками та перевіряти інформацію. Ми вже третій рік працюємо з організацією IREX в рамках проекту «Вивчай і розрізняй: інфомедійна грамотність». Всі наші викладачі ще до коронавірусу (не онлайн, а наживо) пройшли серію навчальних семінарів на цю тему. Також наші студенти брали участь у Всеукраїнській олімпіаді з медіаграмотності «Фейкотроща». У нас розроблена ціла серія методичних матеріалів та презентацій на цю тему, ми навіть читаємо такі лекції для держслужбовців. Викладачі кафедри читають окрему дисципліну «Інфомедійна грамотність» на всіх факультетах нашого університету.  Її тематика передбачає ознайомлення із такими темами.

6 квітня, вже під час повномасштабної війни, ми, об’єднавши зусилля з кафедрою англійської філології та методики навчання англійської мови та Центром євроінтеграції та комунікації подали великий проєкт на конкурс «Новини-Медіаграмотність» від програми Європейського союзу «Креативна Європа в Україні». Назвали його «Скажемо дезінформації «Ні». Нашими партнерами запросили сумську громадську організацію «Медіакомпас», газету «Вільне життя плюс» та двох іноземних — факультет журналістики Варшавського університету та чеську міжнародну організацію, яка працює з дезінформацією. Для цього проєкту використали усі свої напрацювання, які мали за попередні роки. Готували проект три тижні.

Ми стільки говоримо про розвінчання фейків та дезінформацію, що на наших третьому-четвертому курсах вже немає жодного студента, який би не знав, що таке фейки, і як з ними боротися. Глобальна задача — щоб діти передавали ці вміння своїм друзям та батькам. Адже під час війни дуже важливо критично ставитися до будь-якої інформації.

Чи довелося у зв’язку з війною коригувати теми курсових та бакалаврських проєктів?

Так, ми завжди обираємо для бакалаврських і курсових актуальні теми, орієнтовані на сучасні реалії. По-перше, щоб унеможливити будь-яке списування. По-друге, щоб у студентів не було відриву від практики, адже більшість з них до випускного курсу вже починають працювати в журналістиці. 

Теми цьогорічних бакалаврських робіт ми обирали ще на початку року, але деякі з них виявилися не актуальними, і їх довелося змінити. Наприклад, до мене звернулася студентка, яка зараз перебуває за кордоном, попередньо обрала тему, зовсім не дотичну до сучасних реалій. Ми замінили її на таку — «Імідж українського військового в інформаційному телемарафоні «Єдині новини». Інша студентка, яка також евакуювалася в одну з країн ЄС, писатиме про висвітлення допомоги Україні у європейському медіапросторі. А студентка, яка дуже активно волонтерить, записуватиме серію інтерв’ю з учасниками російсько-української війни. І це буде її бакалаврська робота.

Як у ваших студентів зараз з концентрацією уваги?

Спочатку було помітне зниження активності. Навіть ми, викладачі, також не могли сконцентруватися, але нас кликав обов’язок, що треба щось говорити перед студентами. Зараз у багатьох почався етап звикання і прийняття. Навіть в медійному просторі почали більше говорити не про втрати і відчай, а про конструктивні речі — як ми будемо відбудовувати країну після перемоги. Я відчуваю, що студенти вже більш мотивовані до навчання, їхній настрій змінився.

У нас довірливі стосунки зі студентами і ми знаємо, у кого яка життєва ситуація. Наприклад, нещодавно на одній із пар викладачка кафедри поцікавилася у студентки, як у неї справи, на що та відповіла, що сьогодні її батько, який воює на передовій,  вперше за тиждень вийшов на зв’язок. І ми розуміємо, що цей тиждень для дитини просто випав — вона була присутня на парах, але думками була з батьком. Про зосередження на навчальному процесі мова йти не могла. Але вона дуже сумлінна, тому згодом доздала все, що пропустила.

І така ситуація у багатьох — у когось воюють батьки, у деяких дівчат — їхні хлопці. Буває, що починаєш заняття і відчуваєш, що аудиторія не зосереджена і не налаштована вчитися. Тоді підлаштовуєшся під це і пропонуєш робити якесь завдання, щоб студенти не просто слухали, а залучалися в процес. Звісно, не варто очікувати, що навчання зараз буде таким самим, як в мирний час, бо війна лишає великий відбиток на психіці. Але ми намагаємося робити все можливе, щоб студенти відчували нашу підтримку.

ТЕТЯНА ГОНЧЕНКО

27.05.2022 13:58

JTA

Про річницю перепоховання ТГ.Шевченка розповідає у програмі "Тема дня"  доцентка ТНПУ 

На Дефлімпіаді брали участь 20 футбольних збірних. Після вдалого групового етапу українці впевнено пройшли до фіналу у матчах на вибування. Зокрема, у півфіналі грали із Туреччиною – і виграли 2:1. З цим же суперником «синьо-жовті» грали у попередньому фіналі – у 2017 році та програли. Загалом це друга перемога українців на турнірі в історії і перша за 13 років, з 2009 року.

 Також за ці роки Україна двічі виходила у фінал: у 2013 та 2017 роках.

Іван Рудзевич на турнірі брав участь у двох поєдинках проти збірних Єгипту та Аргентини, забитими голами не відзначився.

– Весь шлях до завоювання золотих медалей був нелегким. Постійні тренування, збори, розлука з рідними і близькими. Війна в Україні… Незважаючи на це все, ми як єдина команда готувалися до найголовніших змагань, для того, щоби завоювати золото на нашому футбольному фронті. Ми пройшли через багато всього, через вогонь і воду, стали однією сім’єю. Дуже радий, що ми все-таки змогли подолати труднощі та взяти довгоочікуване 1 місце на п’єдесталі. Хочу подякувати всім своїм хлопцям з якими я був від самого початку, за усіма буду сумувати. Велика подяка тренерам та лікарям-масажистам за їхню довіру та працю, яку вклали у нас. Усім людям за таку неймовірну підтримку. Це історія назавжди. Слава Україні! Слава ЗСУ! Мир в Україні!, – зазначив Іван Рудзевич.

Нагадаємо, Іван Рудзевич у 2020 році дебютував у чемпіонаті Тернопільської області з футболу. Сталося це 6 вересня 2020-го у виїзному матчі тернопільської «Агрониви-ТНПУ», за яку він виступав, проти бучацького «Колоса» (перемога – 3:1). Загалом у сезоні-2020 за «Агрониву» Іван встиг зіграти чотири поєдинки. У сезоні-2021 виступав вже за ФК «Тернопіль-ТНПУ», за який провів шість поєдинків. Після першого кола минулого сезону перейшов у команду «Інваспорт» (Полтава). У зимовому сезоні-2021/22 захищав кольори тернопільського «Інваспорту» у першому дивізіоні Тернопільської футзальної ліги (відзначився шістьома забитими голами).

Вітаємо нашого земляка з перемогою на Дефлімпійських іграх та бажаємо таких ж успіхів на футбольному полі і в житті в майбутньому!

Lekcja historii w Tarnopolu

Polskie towarzystwa w Ukrainie, jak i na całym świecie, obchodzą tę ważną datę każdego roku. W tym, mimo wojny, a nawet wbrew niej, postanowiliśmy zorganizować obchody Dnia Konstytucji 3 Maja, żeby m.in. przypomnieć sobie, jak wiele łączy Ukrainę z Polską i Polakami, którzy bezprecedensowo wspierają nasz kraj w obliczu walki z okupantem. A także żeby podziękować za wsparcie i przemyśleć, jakie znaczenie dla nas mają prawa i swobody obywatelskie, zwłaszcza teraz, kiedy są one brutalnie naruszane.

Obchody Dnia Konstytucji 3 Maja w Tarnopolu – to inicjatywa Polonijnego Stowarzyszenia Kulturalno-Oświatowego, która została zrealizowana dzięki współpracy z Katedrą Językoznawstwa Ogólnego i Języków Słowiańskich Tarnopolskiego Narodowego Uniwersytetu Pedagogicznego im. Wołodymyra Hnatiuka i Tarnopolską Ogólnokształcącą Szkołą nr 27 im. Wiktora Górniaka.

Spotkanie składało się z dwóch części. Pierwsza zaczęła się od powitania uczestników przez dziekan Wydziału Filologii i Dziennikarstwa TNUP prof. Tetianę Wilczyńską oraz prezes Polonijnego Stowarzyszenia Kulturalno-Oświatowego w Tarnopolu Marynę Wojnową.

Kolejnym etapem wydarzenia była prelekcja na temat uchwalenia Konstytucji 3 Maja, jej charakterystycznych cech, działań Polaków w obronie własnych praw i swobód oraz Państwa Polskiego, wygłoszona przez Olenę Halagierę, prawniczkę, prezes Barskiego Rejonowego Stowarzyszenia Polaków im. Konfederatów Barskich w latach 2015–2019. Uczestnicy dowiedzieli się również o historii uchwalenia Konstytucji Ukrainy, o tym, jak naród ukraiński bronił swoich praw i swobód m.in. w czasie Pomarańczowej Rewolucji i Rewolucji Godności, wojny w Donbasie i pełnoskalowej wojny, która zaczęła się 24 lutego 2022 r.

Solomija Kusz, członkini PSKOT, studentka Wydziału Historycznego, opowiedziała o swoich wrażeniach: «Mam ukraińskie i polskie korzenie i jestem z tego dumna, ponieważ oba moje narody zawsze dzielnie walczyły w obronie swoich praw i swobód. Konstytucja 3 Maja, pierwsza w Europie, wpłynęła na rozwój demokracji na kontynencie, dlatego to święto należy szanować, bo tylko pamiętając o przeszłości, o nieustannej pracy na rzecz państwa i bohaterskich czynach naszych przodków, możemy budować przyszłość».

Druga część – artystyczna – składała się z poetyckiego występu uczniów Tarnopolskiej Ogólnokształcącej Szkoły nr 27, członków PSKOT, studentów polonistyki TNUP i występu zespołu wokalno-instrumentalnego «Fajne Dziewczyny» działającego przy PSKOT.

Zabrzmiały m.in. wiersze Tadeusza Kubiaka, Krzysztofa Kamila Baczyńskiego, Czesława Miłosza, Serhija Żadana i Liny Kostenko (w tłumaczeniu na polski). Zespół z kolei wykonał polskie pieśni patriotyczne «Rotę» i «Jak szło wojsko», a także piosenki «Podaj rękę Ukrainie» (zespół Taraka)  oraz «Obijmy mene» (zespół Okean Elzy), obie w wersji polsko-ukraińskiej. Przy okazji Marii Bobryk, kierowniczce zespołu «Fajne Dziewczyny», wręczono dyplom – superwyróżnienie w Międzynarodowym Internetowym Festiwalu Piosenki Rozrywkowej «Your Song», w którym zespół wziął udział wiosną br.

Spotkanie było dobrą okazją do podziękowania Polsce. «W jednym z prywatnych listów rosyjska caryca Kateryna II pisała, że rosja nie ma ani potrzeby, ani korzyści w tym, żeby Polska była samodzielna. Rok po uchwaleniu Konstytucji 3 Maja rosja okupowała część Polski. Jak widzimy, po ponad 200 latach nic się nie zmieniło. Ukraina i Polska ma wspólnego wroga i wspólny cel. Dziś Ukraina walczy w obronie nie tylko swojej suwerenności, ale też w obronie Europy, demokracji i wartości ogólnoludzkich. Ambasador Polski w Ukrainie był jedynym ambasadorem, który pozostał w Kijowie, kiedy rosyjskie czołgi znajdowały się już pod ukraińską stolicą, a miasto było ostrzeliwane. Polska przyjęła ponad 3 mln uchodźców i cały czas wspiera Ukrainę. Dziś nasze państwa przeżywają szczyt współpracy i braterstwa, i my, Ukraińcy, mamy dołożyć wszelkich starań, żeby tak było zawsze» – powiedziała kierownik Katedry Językoznawstwa Ogólnego i Języków Słowiańskich Hałyna Baczyńska.

W swoim wierszu «Jesteście gotowi?» Serhij Żadan pisze:

«Grafit w dziecięcych rękach wyznacza linię oddechu,
linię, której nie przekroczy ogień.
Być razem, trzymać się światła,
trzymać się razem pośród skrzydeł,
które o coś w tym powietrzu się opierały,
coś wybierały z niego, opróżniały,
przecinały światło w kartonowych pudełkach wiosny».

Jesteśmy gotowi zawsze pamiętać o tym, że Polska jak prawdziwa siostra wsparła Ukrainę w obliczu wojny. I o tym, że wolność nie przychodzi łatwo – często za nią trzeba bardzo słono zapłacić. I o tym, że lekcje historii – to chyba najważniejsze lekcje dla tych, którzy chcą być niepodlegli.

Maryna Wojnowa,
Polonijne Stowarzyszenie Kulturalno-Oświatowe w Tarnopolu

Fot. Ulania Leńko

Monitor Wolynski