Головне меню
Проєктна діяльність
Рідкісні та цінні видання
Ми в соціальних мережах
Календарі
Інформація для кафедр
Шекспірознавство
Випадкове фото
Хто на сайті
На сайті 929 гостей та 0 користувачів
Uncategorised
Валерій Панченко: «Чого Путін хотів, він того і добився: повернув українську мову на Схід України»Про війну, ворогів, англійську мову та лекції з окопу Тиждень поспілкувався з доцентом, який став мисливцем за танками.
24 лютого 2022 року студенти Тернопільського педуніверситету так і не дочекалися на парах свого викладача Валерія Валерійовича Панченка. Вони навряд чи образились, адже причина відсутності викладача була більш ніж поважною.
«Приблизно о шостій ранку 24 лютого подзвонив товариш і сказав: «Все професоре, вставай, збираємось, поїхали», — згадує Валерій, — Я спочатку не зрозумів куди, але потім якась задня думка прийшла: очевидно, почалося». Викладач має бронь і може не йти до війська, проте для Панченка таке питання навіть не стояло. В обід він уже був у військкоматі.
Сьогодні старший сержант Валерій Панченко з позивним Професор служить у складі протитанкового дивізіону 53 окремої механізованої бригади ЗСУ. Тепер основним об’єктом його інтересу є не англійська мова, як раніше, а утилізація загарбників. Написання своєї докторської дисертації, з якою Панченко якраз хотів виходити на попередній захист, довелось відкласти до кращих часів. Та й читати лекції з передової, як робить дехто з його колег, він вважає за недоцільне. «Сьогодні не можна ні про що думати, окрім як про перемогу, — каже Панченко, — Я не розумію, як можна з окопу читати лекцію, чи вести пару, коли по тобі стріляють. Не бачу в цьому ефективності абсолютно. Це наражає на небезпеку тебе й твоїх друзів.» Деякі студенти за прикладом свого викладача також пішли воювати, але хто і де саме служить, він не знає. На передову, де майже не буває зв’язку, інформація доходить складно. Про новини з далекого Тернополя дізнається хіба під час коротких розмов з рідними.
«Ми працюємо по принципу МакДональдза, — каже Професор, — Усі бійці знають специфіку роботи на різних бойових засобах та готові працювати з будь-якою зброєю». Але, судячи із відгуків, у своїй щоденній роботі перевагу все ж надають інструментам українського виробництва. Кажуть, найкраще зарекомендувала себе рідна «Стугна». Вона далекобійна, б’є навіть далі та потужніше, ніж легендарний Javelin і практично не залишає шансів ворожим танкам. Хоча й Javelin, і британський NLAW також відмінно себе показали. Ну а нещодавно в руках українських вояків опинились чималі запаси трофейної зброї. Орки-морпіхи з Севастополя були настільки щедрі, що люб’язно підкинули хлопцям чимало новинок ворожого «воєнторгу». Тепер усі ці подарунки вони вивчають (не викидати ж) та обіцяють найближчим часом випробувати проти колишніх власників.
Валерій Панченко на війні не вперше — у 2015-му він служив у складі 24 ОМБр. Саме тоді, сім років тому, колеги стали називати його Професором. «Коли я прийшов у 53 бригаду, нікому нічого не говорив, — каже Валерій, — Але псевдо продублювалося само собою. Нові побратими та посестри знову вирішили іменувати мене Професором. Хоч насправді я зовсім не професор, а доцент».
Свою теперішню роботу Валерій сприймає як необхідність. Каже, що гадати про те, чим закінчиться війна, та якою має бути перемога, нема сенсу, але впевнений: «Оркам прийде край. Їх просто треба стерти з лиця землі, щоб весь світ нарешті відпочив. Українці не хочуть віддавати своє і не хочуть брати чуже. Ми ніякі не завойовники, нам не потрібні чужі землі. Ми просто хочемо жити у себе, нормально та щасливо.»
Валерій погоджується, що масштаб війни зараз зовсім інший, але каже, що з моменту першого знайомства змінилось небагато: «У 2015 році, коли по тобі стріляли, було страшно, бо і танчики працювали, і арта. Тепер з’явились авіація, ракети — теж страшно. Коли відчуваєш, як над тобою літають «вертушки», це дуже неприємні відчуття… Але терпимі. Скоріше, з’явилося більше люті, більше ненависті до тих істот, яких ми не можемо навіть людьми назвати. Які просто знищили десятки тисяч мирних людей нізащо — лише тому, що в якогось недомірка в голові «стрельнуло» і він вирішив щось із себе вдавати.»
А втім, проблема насправді глибша, вважає Професор: «Проблема в оркостані, в одурюванні людей. Все, що з російського рота виливається — брехня. І це все десятиліттями транслювалося на українську аудиторію. Дуже велика частина людей (покоління сорок плюс) одурманені. Звідки беруться колаборанти, звідки береться нечисть, яка живе в місті, й сама ж дає ворогу координати, щоб по ній стріляли? Це виключно вплив російського ТБ і пропаганди. Так, як було ще у Радянському Союзі, який я застав».
«Ми працюємо по принципу МакДональдза, — каже Професор, — Усі бійці знають специфіку роботи на різних бойових засобах та готові працювати з будь-якою зброєю». Але, судячи із відгуків, у своїй щоденній роботі перевагу все ж надають інструментам українського виробництва. Кажуть, найкраще зарекомендувала себе рідна «Стугна». Вона далекобійна, б’є навіть далі та потужніше, ніж легендарний Javelin і практично не залишає шансів ворожим танкам. Хоча й Javelin, і британський NLAW також відмінно себе показали. Ну а нещодавно в руках українських вояків опинились чималі запаси трофейної зброї. Орки-морпіхи з Севастополя були настільки щедрі, що люб’язно підкинули хлопцям чимало новинок ворожого «воєнторгу». Тепер усі ці подарунки вони вивчають (не викидати ж) та обіцяють найближчим часом випробувати проти колишніх власників.
Валерій Панченко на війні не вперше — у 2015-му він служив у складі 24 ОМБр. Саме тоді, сім років тому, колеги стали називати його Професором. «Коли я прийшов у 53 бригаду, нікому нічого не говорив, — каже Валерій, — Але псевдо продублювалося само собою. Нові побратими та посестри знову вирішили іменувати мене Професором. Хоч насправді я зовсім не професор, а доцент».
Свою теперішню роботу Валерій сприймає як необхідність. Каже, що гадати про те, чим закінчиться війна, та якою має бути перемога, нема сенсу, але впевнений: «Оркам прийде край. Їх просто треба стерти з лиця землі, щоб весь світ нарешті відпочив. Українці не хочуть віддавати своє і не хочуть брати чуже. Ми ніякі не завойовники, нам не потрібні чужі землі. Ми просто хочемо жити у себе, нормально та щасливо.»
Валерій погоджується, що масштаб війни зараз зовсім інший, але каже, що з моменту першого знайомства змінилось небагато: «У 2015 році, коли по тобі стріляли, було страшно, бо і танчики працювали, і арта. Тепер з’явились авіація, ракети — теж страшно. Коли відчуваєш, як над тобою літають «вертушки», це дуже неприємні відчуття… Але терпимі. Скоріше, з’явилося більше люті, більше ненависті до тих істот, яких ми не можемо навіть людьми назвати. Які просто знищили десятки тисяч мирних людей нізащо — лише тому, що в якогось недомірка в голові «стрельнуло» і він вирішив щось із себе вдавати.»
А втім, проблема насправді глибша, вважає Професор: «Проблема в оркостані, в одурюванні людей. Все, що з російського рота виливається — брехня. І це все десятиліттями транслювалося на українську аудиторію. Дуже велика частина людей (покоління сорок плюс) одурманені. Звідки беруться колаборанти, звідки береться нечисть, яка живе в місті, й сама ж дає ворогу координати, щоб по ній стріляли? Це виключно вплив російського ТБ і пропаганди. Так, як було ще у Радянському Союзі, який я застав».
Але, на його думку, це справляє і зворотній ефект — зовсім протилежний тому, на який сподівалися організатори бійні в Україні: «Ця бригада, на хвилиночку, здебільшого складається з місцевих. І якщо порівнювати те, що було у 2015-му і те, що зараз, то патріотизм в людях просто зашкалює. Вони тут, на Сході, переходять на українську мову. Чого ще треба? Чого Путін хотів, він того і добився: повернув українську мову на Схід України.»
«Сьогодні увесь світ блокує Росію, — каже Валерій, — Рано чи пізно, в них вичерпаються ресурси й вони перетворяться, як я це бачу, в Північну Корею. У них банально не буде чим воювати. Ну хіба рогатками. Але хай воюють. Ми вже знищили, станом на сьогодні, 35 тисяч. Якщо хочуть ще 35 – будь ласка, ніхто нікого більше не жаліє. До орків жалю немає жодного. Це не люди, я ще раз кажу, це істоти.»
Щодо перспектив наш співрозмовник оптимістичний: «Нещодавно, була зустріч країн Великої сімки, де вони вирішили, що будуть допомагати Україні до тих пір, доки це знадобиться. Тому я впевнений, що ресурсу в нас вистачить. Тим паче, ленд-ліз ще не почався, а ми вже орків сунемо на всіх фронтах. Воювати сьогодні є чим, але зброї все ж хочеться більше. Якщо її буде більше, це все закінчиться швидше. Найважливіше — людські життя. Інфраструктура відбудується, а мирні люди гинуть нізащо.»
А втім, причина помітних успіхів української армії полягає не лише в допомозі союзників. «Ми всі працюємо, як єдиний організм, — розповідає Валерій, — Всі працюють з усіма, всі працюють за всіх. Якщо нам важко, нам допомагають інші підрозділи. Якщо важко їм, ми допомагаємо. Тут немає такого, щоб хтось комусь не допоміг, чи хтось когось не прикрив. Обов’язково працюємо всі.»
Після війни Валерій Панченко збирається на море: «Хтось любить гори, а я море. Люблю, як бегемот, десь залізти і сидіти. Але спочатку, як приїду, треба пройти маленьку реабілітацію. Я і хлопцям про це кажу, бо всі контужені. Це ж війна новітнього формату — війна артилерії. Це дуже сильний і гучний звук. Коли ми сидимо по посадках та лісах, все летить на нас. Відповідно, всім треба буде підлікуватися і хоча б два тижні відпочити».
Чи збирається Валерій Панченко повертатися до своєї дисертації з історії англійської мови, яку він поставив на паузу, вияснити так і не вдалося. «Дисертація — це поняття дуже відносне, — філософськи міркує Професор, — Вона може бути закінчена, або незакінчена». І тут з ним навряд чи посперечаєшся.
«Сьогодні увесь світ блокує Росію, — каже Валерій, — Рано чи пізно, в них вичерпаються ресурси й вони перетворяться, як я це бачу, в Північну Корею. У них банально не буде чим воювати. Ну хіба рогатками. Але хай воюють. Ми вже знищили, станом на сьогодні, 35 тисяч. Якщо хочуть ще 35 – будь ласка, ніхто нікого більше не жаліє. До орків жалю немає жодного. Це не люди, я ще раз кажу, це істоти.»
Щодо перспектив наш співрозмовник оптимістичний: «Нещодавно, була зустріч країн Великої сімки, де вони вирішили, що будуть допомагати Україні до тих пір, доки це знадобиться. Тому я впевнений, що ресурсу в нас вистачить. Тим паче, ленд-ліз ще не почався, а ми вже орків сунемо на всіх фронтах. Воювати сьогодні є чим, але зброї все ж хочеться більше. Якщо її буде більше, це все закінчиться швидше. Найважливіше — людські життя. Інфраструктура відбудується, а мирні люди гинуть нізащо.»
А втім, причина помітних успіхів української армії полягає не лише в допомозі союзників. «Ми всі працюємо, як єдиний організм, — розповідає Валерій, — Всі працюють з усіма, всі працюють за всіх. Якщо нам важко, нам допомагають інші підрозділи. Якщо важко їм, ми допомагаємо. Тут немає такого, щоб хтось комусь не допоміг, чи хтось когось не прикрив. Обов’язково працюємо всі.»
Після війни Валерій Панченко збирається на море: «Хтось любить гори, а я море. Люблю, як бегемот, десь залізти і сидіти. Але спочатку, як приїду, треба пройти маленьку реабілітацію. Я і хлопцям про це кажу, бо всі контужені. Це ж війна новітнього формату — війна артилерії. Це дуже сильний і гучний звук. Коли ми сидимо по посадках та лісах, все летить на нас. Відповідно, всім треба буде підлікуватися і хоча б два тижні відпочити».
Чи збирається Валерій Панченко повертатися до своєї дисертації з історії англійської мови, яку він поставив на паузу, вияснити так і не вдалося. «Дисертація — це поняття дуже відносне, — філософськи міркує Професор, — Вона може бути закінчена, або незакінчена». І тут з ним навряд чи посперечаєшся.
ТНПУ допомагає захисникам на передовійЩе одна передача для наших захисників - тепловізор коштом друзів заступника декана хіміко-біологічного факультету Андрія Герца, колег-науковців Стіва та Грега з м.Анн-Ербор, штат Мічиган, США, тенти-баша і пончо від Тетяни Кіцак і Валерія Януся для студента-історика Юрія Галицького та його бойових побратимів.
Розповідає доцент Володимир Кіцак.
Розповідає доцент Володимир Кіцак.
Ректор ТНПУ професор Богдан Буяк в студії Телеканалу ІНТБНевпинно наближається перше вересня, і, у зв'язку з цією датою, ми змушені шукати відповіді на важливі і непрості запитання.
- Чи не залишаться класи і аудиторії порожніми?
- Чи зможуть школярі і студенти отримувати знання від педагогів у "живому" режимі?
- Чи встигли керівники Тернополя і області обладнати навчальні заклади "протиракетними" сховищами?
- Хто нестиме відповідальність, якщо безпека дітей опиниться під загрозою?
Відповіді у прямому ефірі дискусійної студії "Кажи прямо в очі" на Телеканал ІНТБ.
Учасником цього запису, як представника вищої освіти став ректор #ТНПУ
Очно чи дистанційно? Як будуть навчатися та чи є укриття в тернопільських університетах:
ТНПУ
Попри те, що складання національного мультидисциплінарного тесту ще триває, в Україні вже розпочалася вступна кампанія-2022. Умови спростили, а деякі пункти змінили. "20 хвилин" поспілкувалися з представниками чотирьох вищих навчальних закладів Тернополя та дізналися, як у кожному просувається вступна кампанія.
На що можуть розраховувати майбутні студенти, за якою формою планують університети починати навчальний рік та чи збільшився обсяг держзамовлення?
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Педагогічний університет активно приймає заявки на навчання. Зі слів відповідального секретаря приймальної комісії ТНПУ Юрія Древніцького, станом на 10 серпня надійшло вже понад 2000 заяв від українських абітурієнтів.
На що можуть розраховувати майбутні студенти, за якою формою планують університети починати навчальний рік та чи збільшився обсяг держзамовлення?
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Педагогічний університет активно приймає заявки на навчання. Зі слів відповідального секретаря приймальної комісії ТНПУ Юрія Древніцького, станом на 10 серпня надійшло вже понад 2000 заяв від українських абітурієнтів.
– Цьогоріч абітурієнти не такі активні, а все через те, що результати національного мультидисциплінарного тесту (НМТ) приходять поступово. То перші дні була мала кількість заяв і переважно від випускників, які закінчили школу в минулих роках. Бум від випускників-2022 спостерігається з другого серпня. Вступна кампанія побудована таким чином, що всі заявки приймаємо в онлайн-форматі. Особисто приносять документи ті, чиї документи не внесені в державну електронну базу з питань освіти, – каже пан Юрій.
Що стосується іноземних абітурієнтів, то через воєнний стан в країні майже немає бажаючих вступати до українських вищих навчальних закладів. Та все ж, університет цього року отримав чималу кількість місць на держзамовлення, що дає можливість прийняти більшу кількість абітурієнтів на бюджетну форму навчання.
– Ми маємо понад 600 місць державного замовлення для випускників шкіл на денну форму навчання, понад 100 місць – на заочну форму. Також 210 місць денної форми навчання для випускників коледжів, а ось на заочну форму – 88 місць. Питання щодо державного замовлення для вступників на магістратуру ще не розглядалось. Переміщені з тимчасово окупованих територій або зон, де відбуваються бойові дії, вступатимуть за квотою-2. Таким вступникам надається 10% від загальної кількості держзамовлення. Також 10% надається для квоти-1 (люди з інвалідністю, військовослужбовці), – додає Юрій Древніцький.
Попри воєнний стан в Україні, університет все ж сподівається на очну форму навчання, тож вже поступово за літо підготували сховища як у навчальних корпусах, так і гуртожитках. Натомість все вирішуватиметься на першій вченій раді університету.
– У головному корпусі, першому та третьому гуртожитках вже були готові укриття. Недавно закінчили підготовку додаткових укриттів у третьому та четвертому навчальних корпусах. Вчена рада має відбутись десь у 20 числах серпня і тоді вже оберуть або онлайн, або офлайн, або змішаний формат навчання. Досить важко щось спрогнозувати. Педагоги готуються до всіх варіантів, щоб вже вчасно розпочати навчальний рік і вже надавати знання студентам, – розповів відповідальний секретар приймальної комісії ТНПУ.
Що стосується іноземних абітурієнтів, то через воєнний стан в країні майже немає бажаючих вступати до українських вищих навчальних закладів. Та все ж, університет цього року отримав чималу кількість місць на держзамовлення, що дає можливість прийняти більшу кількість абітурієнтів на бюджетну форму навчання.
– Ми маємо понад 600 місць державного замовлення для випускників шкіл на денну форму навчання, понад 100 місць – на заочну форму. Також 210 місць денної форми навчання для випускників коледжів, а ось на заочну форму – 88 місць. Питання щодо державного замовлення для вступників на магістратуру ще не розглядалось. Переміщені з тимчасово окупованих територій або зон, де відбуваються бойові дії, вступатимуть за квотою-2. Таким вступникам надається 10% від загальної кількості держзамовлення. Також 10% надається для квоти-1 (люди з інвалідністю, військовослужбовці), – додає Юрій Древніцький.
Попри воєнний стан в Україні, університет все ж сподівається на очну форму навчання, тож вже поступово за літо підготували сховища як у навчальних корпусах, так і гуртожитках. Натомість все вирішуватиметься на першій вченій раді університету.
– У головному корпусі, першому та третьому гуртожитках вже були готові укриття. Недавно закінчили підготовку додаткових укриттів у третьому та четвертому навчальних корпусах. Вчена рада має відбутись десь у 20 числах серпня і тоді вже оберуть або онлайн, або офлайн, або змішаний формат навчання. Досить важко щось спрогнозувати. Педагоги готуються до всіх варіантів, щоб вже вчасно розпочати навчальний рік і вже надавати знання студентам, – розповів відповідальний секретар приймальної комісії ТНПУ.
Популярними серед абітурієнтів тут є такі спеціальності: психологія, переклад, початкова освіта, дизайн.
Поліна Дайнега,
Волонтери зі США купили тепловізор для студента ТНПУ і його побратимів, які на фронтіВолонтери зі США купили тепловізор для студента тернопільського педуніверситету Юрія Галицького та його побратимів, які зараз воюють на сході України. Про це розповів доцент історичного факультету, де навчався хлопець, Володимир Кіцак.
У Тернополі студенти і викладач ТНПУфарбують тканину для маскувальних сіток
Доцент кафедри історії України та археології Тернопільського педуніверситету Володимир Кіцак разом зі студентами фарбує тканину для маскувальних сіток. Робить це у домашніх умовах за допомогою пральної машинки та спеціальних фарб.
За його словами, студенти історичного факультету виготовляють маскувальні сітки 8 років.
Студенти виготовляють маскувальні сітки. Лілія Лобур / Суспільне
Перші сітки виготовили, коли на схід воювати пішов професор університету Іван Зуляк, – розповідає Володимир Кіцак.
"Мій колега і далі дзвонить із фронту, каже: треба маскувальні сітки. Ми перші сітки відправили туди".
Маскувальна сітка для військових. Лілія Лобур / Суспільне
Володимир Кіцак розповідає, що за весь час виготовили 750 сіток. А це – понад 25 тисяч квадратних метрів. Ними можна замаскувати 770 БТРів. Тканини зеленого та коричневого кольорів не завжди можна знайти у магазинах, – каже волонтер. Тому вирішив фарбувати самостійно. Робить це за допомогою промислової пральної машини, яку придбали волонтери.
Тканина для маскувальних сіток. Лілія Лобур / Суспільне
"На машинку йде 200 грамів барвника, який попередньо треба розчинити. Годину треба на кип’ятіння у машинці, далі витягнути і акуратно скласти", – розповідає викладач.
За один раз фарбує 15 кілограмів тканини – стільки може вмістити машина. Такої кількості тканини, каже, вистачає, щоб виготовити одну маскувальну сітку. Фарбує переважно у зелені та коричневі кольори різних відтінків, враховуючи місцевість, у яку потрапить сітка.
"Простий звичайний зелений колір. Донедавна був найбільш затребуваний, його давали десь до шістдесяти відсотків на кожну сітку. Далі – колір "хакі" або "койот". Зараз він найбільш затребуваний тому, що схід вже вигорів, тим більше йде осінь".
Тканина для маскувальних сіток. Лілія Лобур / Суспільне
Для фарбування, розповідає Володимир Кіцак, підходить стара постільна білизна, скатертини, одяг із натуральних тканин. Використовує спеціальну фарбу українського, італійського та німецького виробництва.
Доцент кафедри історії України та археології Тернопільського педуніверситету Володимир Кіцак. Лілія Лобур / Суспільне
"Ці базові кольори я змішую у різних пропорціях. Щоразу отримую той колір, який хочу, якщо не виходить – переварюю ще раз. Кілограм фарби коштує від 600 гривень – це сумська і від 1,5 тисячі – німецька, італійська".
У Тернополі студенти і викладач фарбують тканину для маскувальних сіток. Лілія Лобур / Суспільне
За словами Володимира Кіцака, два місяці тому він оголосив збір коштів для придбання фарб. За добу надійшло 20 тисяч гривень. Гроші продовжують надходити. А потреби у маскувальних сітках є і поки не зменшуються.
Маскувальна сітка
Лілія Лобур,
Суспільне
Лілія Лобур,
Суспільне
Підписано договір про співпрацю з Університетом СТЕКОМ (Індонезія)
Нещодавно було підписано договір про співпрацю з Університетом STEKOM, який знаходиться в Індонезії.
Університет науки та комп’ютерних технологій (STEKOM) зосереджується на підготовці студентів бакалаврату, які не лише володіють достатніми академічними знаннями, а й навичками управління бізнесом.
Університет складається з 2 факультетів з таких програм:
Факультет комп’ютерних наук та бізнесу (бакалавр):
1. Інформаційні технології
2. Комп'ютерна система
3. Інформаційна система
4. Підприємництво
5. Графічний дизайн
6. Бізнес
Факультет прикладних наук (Дипломна програма):
1. Комп'ютеризація бухгалтерського обліку
2. Управління інформацією
3. Електронні технології
4. Графічна комп'ютеризація
5.Комп’ютерні технології
Предмет договору передбачає співпрацю між закладами в різних сферах: навчально-освітній, науково-дослідній, інформаційній та культурній.
Серед основних напрямків спільної діяльності зазначено:
- обмін студентами та викладачами;
- обмін навчальними матеріалами;
- організація консультацій, конференцій, семінарів;
- організація культурних та спортивних заходів.
Більше інформації про договір та напрямки співпраці можна знайти тут
Відділ міжнародних зв’язків
Опубліковано на сайті ТНПУ ім. В. Гнатюка
18 липня 2022 р.
Дочірні категорії
Видання працівників ТНПУ Кількість статей: 0
ВИДАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ТНПУ
Підручники, навчальні посібники, лекції, методичні рекомендації працівників Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Науковці ТНПУ Кількість статей: 1
Університет на сторінках ЗМІ Кількість статей: 7
Видання працівників 2019 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2020 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2021 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2022 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2023 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2024 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2025 р. Кількість статей: 5
Гнатюкіана Кількість статей: 0
Ресурси ТНПУ
Всеукраїнські ресурси
Світові бази даних
Наукометрія
Бібліотеки України
